Operativna_khirurgiya_ZAG_ChAST_Vlasenko_-BTs200345019148

Rp.: Aminazini 0, Ol Promedoli 0,008 Dimedroli 0,004 Aquae destillatae 5,0 M.f.solutio sterilisata

D.S. Внутріишьом 'язово cooaiji масою 10 кг

Наркоз. Вступний наркоз. Внутрішньовенно ін'єктують 5 %-ний розчин тіопентал натрію (20 мг/кг); спочатку вводять половину або третину дози, а після зникнення рефлексів - решту. При премедикації ромпуном кількість тіопентал натрію зменшують на чверть.

Базисний наркоз є продовженням попереднього. Іноді до нього приступають відразу після премедикації, минаючи вступний наркоз. Найбільш безпечний - ефірний наркоз. Після попередньої премедикації та вступного наркозу в тварини швидко настає глибока толерантна стадія наркозу. Спочатку ефір наносять на маску по 1-2 краплі за секунду, а потім кількість крапель збільшують до настання глибокого наркозу (зникнення рефлексів й опускання очних яблук).

Для кішок найчастіше застосовують інгаляційний ефірний або парапульмональний тіогіентал-натрієвий наркоз.

Премедикація. Підшкірно вводять атропін (0,5-1,0 мл 0,1 %-ного розчину), а внутрішньом'язово - аміназин у тій самій дозі, що й собакам (0,1-0,2 мл/кг). Замість аміназину можна внутрішньом'язово вводити ксилазин (0,15 мл/кг).

Ефірний наркоз. Кішку садовлять під скляний ковпак або в ящик із заскленим віконцем, на дно якого кладуть вату, просочену 20 мл ефіру. Через 5 хв настає наркоз. Тварину виймають з камери, фіксують у необхідному положенні й продовжують наркоз із застосуванням маски.

Тіопентал-натрієвий (пентотал) наркоз. 1-3 мл 3-5 %-ного розчину тіопентал натрію довгою голкою ін'єктують кішці у вуздечку язика (рот розкривають за допомогою двох шматків бинта, розтягуючи ними щелепи). Така ін'єкція прирівнюється до внутрішньовенної.

217

Інтраперитонеальний пентотал-натрісвий (тіопентал) наркоз. Кішці в черевну порожнину збоку від білої лінії вводять 1,5-2 мл 5 %-ного розчину препарату (30-35 мг/кг). Наркоз триває 30 хв, для його продовження застосовують інгаляцію ефіром.

Кетаміновий наркоз (каліпсовет) - це сильний анестезувальний й снотворний засіб. Крім собак і котів, цей препарат застосовують диким і парковим тваринам, птахам. Собакам і котам після премедикації атропіну сульфатом і ксилазином внутрішньом'язово вводять каліпсовет з розрахунку 10-15 мг/кг (2-3 мл/10 кг). Ксилазин і кетамін можна вводити разом з одного шприца, однак слід ураховувати, що тривалість дії ксилазину більша, ніж кетаміну. Тому кетамін краще вводити через 5-10 хв після ін'єкції ксилазину на фоні чітко виражених ознак транквілізації. Якщо потрібно подовжити наркоз, ін'єктують додатково ще половинну дозу кетаміну.

Гексеналовий наркоз. У вуздечку язика коту ін'єктують 1-3 мл 3-5 %-ного розчину гексеналу. Внутрішньовенний алкогольний наркоз. Собаці можна також застосовувати 33 %>-ний спирт

етиловий в дозі 7-10 мл на 1 кг маси тіла. У вену розчин вводять зі швидкістю 15 мл за хвилину. За 10-15 хв до ін'єкції алкоголю ввести підшкірно для премедикації суміш морфіну й атропіну. Розчин алкоголю для наркозу краще готувати за прописом: 96° спирт етиловий - 80,0 г, натрію хлорид - 1,2, глюкоза - 13,0 г (27,2) і дистильована вода - 186,0 мл.

Підшкірно собаці можна вводити для наркозу таку суміш: морфіну гідрохлорид - 1,0 г, магнезії сульфат - 4,0 г, соняшникова олія - 100,0 мл. Вводять підшкірно для поєднаного наркозу (1,5 мл на 1 кг маси тіла).

Глибокий сон триває до 12 год.

Ректальний хлоралгідратиий наркоз:

Вводити за 30 хв до операції. Доза маленьким собакам - 40 мл, середнім - 60 і великим - 80 мл.

Наркоз курей

Найбезпечнішим і зручним наркозом для курей вважають прямокишковий гексеналовий і тіопентал-натрієвий. Якщо цих препаратів немає, можна застосовувати хлоралгідратний наркоз. У клоаку вводять один із зазначених наркотиків, потім однією рукою беруть курку за ноги, а другою за допомогою тампона стискують анус на 2-3 хв. Сон настає через 1,5-2 хв, а наркоз - через 5-6 хв і триває 1,5-2 год.

,, Після наркозу птицю поміщають у тепле приміщення, тому що температура тіла знижується на 1,5-3 °С.

218

УСКЛАДНЕННЯ ПРИ НАРКОЗІ, ЇХ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ТА УСУНЕННЯ

Загальна анестезія, навіть поверхнева, приховує в собі небезпеку побічних явищ або тяжких ускладнень. Деякі з них можуть загрожувати життю хворої тварини або сприяти розвитку післяопераційних ускладнень. Знаючи про це, можна передбачити й запобігти більшості із них, а виявивши, приступити до негайного лікування з метою обмеження або усунення небажаних наслідків. Побічні явища та ускладнення дуже різні залежно від чинників. Вони можуть виникати протягом усього періоду анестезії (наприклад, ускладнення внаслідок передозування фармакологічних засобів), інші пов'язані із застосуванням певних методів анестезії (наприклад, кардіопатія, яка сприяє порушенню ритму серця).

Ускладнення при наркозі найчастіше зумовлені недооцінкою операційного ризику, невірним вибором методу анестезії або похибками при її виконанні, непередбаченими реакціями на лікарські препарати. Тому лікар, насамперед, повинен володіти глибокими знаннями практично в усіх галузях ветеринарної медицини, щоб уміти запобігти та успішно боротися з ускладненнями, які виникають під час анестезії.

Схематично їх можна згрупувати таким чином: ускладнення з боку органів дихання, кровообігу,

неврологічні та технічні ускладнення.

Ускладнення з боку органів дихання

Ускладнення з боку органів дихання можуть бути різного походження. Вони досить часто зустрічаються на початку анестезії й виявляються на будь-якому етапі операції. Деякі з них можна виявити зразу, інші перебігають приховано.

Виявлені ускладнення необхідно негайно усунути, тому що вони, в свою чергу, спричиняють певні утруднення, а саме:

а) хірургічні (надмірні або нерегулярні дихальні рухи під час черевних і торакальних операцій); б) посилення кровотечі в зв'язку з обмінними або судиноруховими розладами, високим венозним тиском; в) гіпоксія або гіперкапнія (інколи їх комбінація). Навіть якщо вона первинна або вторинна, слід остерігатися ускладнень з боку сер- цево-судинної системи (зупинка кровообігу) і головного мозку (аноксемічна кома), які можуть бути незворотними.

Діагноз ставлять на основі більш або менш виражених ознак, які інколи бувають прихованими через умови анестезії:

-зміна кольору шкіри й слизових оболонок - гіпоксичний ціаноз (ціаноз не розвивається у випадку вираженої анемії, але він буває також внаслідок застою або уповільненого кровообігу);

-зміни дихальних рухів - частоти, амплітуди, ритму, типу дихання;

-зміни артеріального тиску (гіпертензія внаслідок гіперкапнії) і пульсу (тахікардія, потім виражена брадикардія внаслідок гіпоксії);

-зміни дихальних рухів відмічаються в ділянці операційного поля за характером кровотечі, за силою черевного тиску.

Ускладнення можуть бути зумовлені клінічними, фармакологічними й технічними чинниками (наприклад, апное після введення барбітуратів, ларингоспазм внаслідок подразнення сильними концентраціями ефіру). При найменшій підозрі на ускладнення необхідно: перевірити надходження кисню та справність усієї апаратури; перевірити прохідність верхніх дихальних шляхів; провести аускультацію легень; оцінити рівень наркозу; у сумнівних випадках за можливістю дослідити газовий склад крові.

219

Основні ускладнення

1. Обтурація дихальних шляхів спричинює гіпоксію, гіперкапнію, недостатнє насичення крові леткими анестетиками, а при підвищенні внутрішньогрудного тиску - гіпертензію в правій легеневій артерії з перевантаженням правого відділу серця й небезпекою розвитку набряку легень.

Причини порушення прохідності верхніх дихальних шляхів можуть бути такі: 1) зниження тонусу м'язів глотки, язика тощо; 2) ларингоспазм частковий або повний, який характеризується шумним і утрудненим диханням, свистячою задишкою, втягуванням міжреберних проміжків, ціанозом слизових оболонок тощо. Ларингоспазм виникає при: поверхневій анестезії (фаза підвищеної рефлекторної активності); подразненні гортані (сторонні тіла, спроба інтубації, подразнення надто концентрованими парами летких анестетиків тощо); при рефлекторній активності у відповідь на біль (підтягування петель кишечнику, розширення рани тощо); застосуванні засобів, які тонізують блукаючий нерв.

2.Сторонні тіла (коренебульбоплоди, кістки, новоутворення тощо). Запобігають цим ускладненням шляхом включення в премедикацію ваголітичних засобів, успішного проведення вступного наркозу до хірургічної стадії, уникаючи при цьому будь-яких подразників.

Реанімація цих ускладнень полягає в усуненні причини (перевірити стан ротової порожнини), проведенні оксигенації, а за необхідності - в поглибленні анестезії й навіть проведенні кураризації та інтубації (лептокураре). При наявності сторонніх тіл їх слід видалити, а при неможливості - виконати трахеотомію.

3.Бронхоспазм - більш рідке ускладнення. Причини, які його викликають, ті самі, що спричинюють ларингоспазм (головним чином, сторонні тіла). Бронхоспазм - найнебезпечніше ускладнення циркуляторних порушень. Висновок про виникнення бронхоспазму можна зробити лише після виключення інших причин обтурації (наприклад, обтурація трубки).

Клінічно проявляється на початку утрудненням видиху, ціанозом слизових оболонок, порушеннями серцевого ритму, а в подальшому - різким погіршенням дихання; грудна клітка немовби фіксується в положенні вдиху. При аускультації дихальні шуми різко послаблені або не прослуховуються. Появляється коробковий звук при перкусії. У подальшому може розвинутися набряк легень.

Реанімація полягає в послідовному внутрішньовенному введенні еуфіліну, преднізолону, атропіну, адреналіну. Одночасно виконують штучне дихання. Найчастіше бронхоспазм може призвести до загибелі тварини.

Профілактикою цього ускладнення є правильний вибір методу анестезії, обов'язкове застосування атропіну під час премедикації.

4.Блювання, регургітація шлункового вмісту. Блювання може виникнути при вступному наркозі внаслідок підвищеного рефлекторного подразнення гортані, але більш серйозним є вільне витікання вмісту шлунка, що спричинюється розслабленням кардіального сфінктера. Крім небезпеки появи гіпоксії, існує ще небезпека розвитку шоку, тяжких бронхолегеневих ускладнень.

Прогноз залежить від кількості вмісту, що витік, його кислотності, наявності в ньому корму, що може призвести до ателектазів.

Блюванню, як правило, передує гіперсалівація, тахікардія, порушення ритму дихання. Регургітація може залишитися непоміченою й призвести до більш небезпечних ускладнень. Попадання шлункового

вмісту в легені спричиняє розвиток аспіраційного синдрому. При цьому виникає не лише

220

механічнанепрохідність дихальних шляхів, а внаслідок попадання кислого вмісту розвиваються й такі ускладнення, як ларинго- і бронхоспазм, опік слизової оболонки трахеального дерева, а в подальшому - аспіраційна пневмонія.

Попадання шлункового вмісту в легені може супроводжуватися небезпечними рефлекторними розладами серцево-судинної системи, аж до зупинки серця!

Запобігання цим ускладненням полягає в проведенні голодної дієти, а також інтубації хворої тварини, якщо не встановлено ступінь звільнення шлунка (тварини травмовані, з непрохідністю кишок, рододопомога). При цьому проводять анестезію, яка не підвищує рефлекторної активності глотки.

При позивах до блювання наркоз посилюють (якщо це можливо). При блюванні голову тварини опускають, витягують язик, щоб блювота вільно викидалася з ротової порожнини, яку очищають від кормових мас тампонами. Із трахеї відсмоктують блювоту, якщо вона туди потрапила, застосовують оксигенацію та протишокову терапію (кардіотонічні засоби, гормони).

Блювання може виникнути й після оперативного втручання у фазі пробудження. При цьому застосування пізньої екстубації, надання бокового положення хворій тварині, опущення голови, уважне спостереження за твариною до повного відновлення свідомості та рефлекторної активності глотки й трахеї є дійовими заходами профілактики.

Якщо блювання виникає наприкінці операції як блювотний ефект анестезії, воно менш небезпечне, тому що до цього часу відновлюються рефлекторні засоби захисту. При цьому слід повернути й опустити голову тварини.

Реанімація аспіраційного синдрому досить складна і ґрунтується на таких основних принципах : 1) аспірація шлункового вмісту з дихальних шляхів; 2) боротьба з бронхоспазмом і профілактика аспіраційної бронхопневмонії: введення атропіну, аерозольні інгаляції глюкокортикостероїдів, розчинів соди, внутрішньовенне введення преднізолону у великих дозах; 3) при порушенні легеневої вентиляції штучна вентиляція легень; 4) форсований діурез, антибактеріальна терапія, підтримування серцевої діяльності; 5) введення реополіглюкіну, інгібіторів протеаз (контрикал, гордокс).

Для профілактики цього ускладнення тварину слід витримати на голодній дієті протягом 12-24 годин. Щоб звільнити шлунок у дрібних тварин (кішка, собака), необхідно штучно викликати блювання. Для цього внутрішньовенно вводять апоморфіну гідрохлорид (собакам - 0,002-0,0035, а кішкам - 0,001-0,002 г). За необхідності - промити шлунок. Крім того, інтубацію трахеї слід виконувати інтубаційною трубкою із надувною обтурувальною манжеткою.

5. Депресія. Проявляється порушенням дихання, з'являється брадіпное, апное або олігопное, інколи тахіпное. В усіх цих випадках спостерігається зменшення частоти дихання або навіть повне його припинення. Причини: передозування анестетиків, міорелаксація грудних нервів, пневмоторакс тощо.

Реанімація при зупинці дихання: наркоз припиняють, знімають фіксуючі ремені, під шкіру або внутрішньовенно ін'єктують лобелін, кофеїн і негайно приступають до штучної вентиляції легень.

Штучне дихання легше виконувати в дрібних тварин. Для цього витягують з ротової порожнини язик, грудні кінцівки спочатку відводять уперед, а потім притискують до грудної клітки, тим самим ритмічно її розширюючи й стискаючи. Крім того, можна відводити в бік одну грудну кінцівку, потім притискати її до тіла і натискувати на бокову грудну стінку долонею. Інколи буває ефективним ритмічне поплескування

221

долонею по грудній стінці. Якщо під час операції був проведений розтин черевної стінки, в черевну порожнину вводять руку і масажують діафрагму, злегка на неї натискуючи й поплескуючи пальцями.

Техніка штучного дихання. У дрібних тварин (собак, кішок і свиней) прийом зводиться до ритмічного стискування і розширення руками грудної клітки тварини, яка лежить на спині. Для цього стають спереду тварини; великі пальці рук з'єднують між собою по серединній лінії мечоподібного хряща, а долоні кладуть на бокові поверхні грудної клітки тварини або ними захоплюють реберні дуги. Спочатку виконують штучний видих, натискуючи" з боків на грудну клітку, внаслідок чого повітря виштовхується з легень; після цього грудна клітка внаслідок своєї пружності набуває попереднього об'єму і при цьому втягує повітря. Потім знову стискують грудну клітку і т. д. При недостатній пружності допомагають розширенню грудної клітки обережним підніманням реберних дуг вверх і в боки. Чим сильніше стискується грудна клітка, тим більша кількість повітря потрапляє в легені й тим швидше відновлюються самостійні дихальні рухи. Зазначені маніпуляції проводять одну за одною ритмічно, в 1,5-2 рази частіше, ніж нормальні дихальні рухи даного виду тварин.

У період пробудження не слід застосовувати морфіну гідрохлорид, прозерин та особливо дихальні аналептики, які дають лише тимчасовий ефект!

6. Різноманітні побічні явища: кашель, чхання, викликані стимуляцією глотки й трахеї (подразнювальні пари, бронхорея); спазматичне дихання в результаті подразнення трахеї трубкою; гикавка, яка часто виникає при застосуванні барбітуратів, дуже небажана при операціях на органах черевної порожнини. Остання може виникати при обтурації дихальних шляхів, розширенні шлунка, гіперкапнії. З нею дуже важко боротися. Для цього можуть бути застосовані гіпервентиляція легень, релаксанти, аспірація вмісту шлунка.

Ускладнення з боку органів кровообігу

Численні фактори можуть вплинути на функцію кровообігу під час загальної анестезії. При цьому спостерігаються різноманітні зміни у функціональній діяльності серцево-судинної системи.

1. Зміни частоти пульсу і серцевого ритму. Здебільшого зміни частоти пульсу (табл. 6) відмічають у вигляді тахікардії або брадикардії, яка може бути провісником тяжких порушень - депресії міокарда.

Порушення ритму серця прямо або побічно свідчать про захворювання внутрішньої системи управління й проведення міокарда. Вони можуть настати після змін частоти пульсу або їх супроводжувати.

222

Найчастіше виявляють шлуночкові екстрасистоли. Вони не заслуговують на увагу, якщо поодинокі, але стають небезпечними при появі групових (бігеменія - залп) або багатоморфних.

Можна також спостерігати нодальні ритми і передсердношлуночкову блокаду (при застосуванні галогеновмісних засобів). Появі фібриляції може передувати шлуночкова тахікардія (табл. 7).

Які б не були причини порушення ритму серця, гіпоксія, гіперкапнія та існуюча до цього кардіопатія сприяють появі цього ускладнення.

Хоч інколи порушення серцевого ритму можна визначити за пульсом, остаточний діагноз ставлять на основі електрокардіограми.

Таблиця 7 - Причини порушення ритму серця

Реанімація полягає в усуненні причини, виконанні оксигенотерапії і гіпервентиляції, а за необхідності - симптоматичне лікування. При тахіаритміях вводять лідокаїн, ізоптин, новокаїнамід, бетаадреноблокатори (анаприлін, обзидан, кордарон); при брадикардії - атропін, ізадрин, проводять електрокардіостимуляцію.

2. Зміни артеріального тиску. Наркоз супроводжується судиноруховими реакціями та змінами серцевого викиду, величина й характер якого залежать від анестетика, що використовується, кількості й швидкості його введення, поєднання препаратів (премедикація; судинозвужувальні засоби; препарати, що пришвидшують родові перейми; передопераційне лікування).

До фармакологічної дії можна додати ще й такі чинники: загальні умови анестезії, особливо вентиляція легень; зміна об'єму крові під час хірургічного втручання (кровотеча, різке зменшення кількості рідини в черевній порожнині, шок) та її розподіл (положення тварини - лежаче бокове, сидяче тощо); передуючий стан хворої тварини (кардіопатія, захворювання нирок, порушення норм годівлі, особливо при недоїданні); нездатність до адаптації (видалення надниркових залоз).

Гіпотензія, яку викликають різні етіологічні фактори, є частим явищем при індукції наркозу. Невірна методика проведення (надто швидке введення барбітуратів) може призвести до тривалого й загрожуючого колапсу.

223

Гіпотонія, яка триває більше 20-30 хв, призводить до метаболічних порушень з глибокими змінами мікроциркуляції та розвитком поліорганної недостатності.

Отже, обов'язково мають враховуватися: корекція або компенсація наявних захворювань; вірний вибір анестетика та засобів премедикації; обережне, контрольоване введення лікарських препаратів; компенсація змін вентиляції легень (штучна вентиляція); обережність при зміні положення (постуральні шоки); повна компенсація втрати крові.

Лікування вираженої гіпотензії має бути негайним, тому що вона справляє загрозливу дію на міокард (небезпека зупинки серця), а якщо триває довго - то на мозок і функцію нирок. Це тим більше небезпечно у хворих тварин з поганим загальним станом (тварини старого віку, із захворюваннями серця, атеросклерозом тощо; табл. 8).

Таблиця 8 - Причини зміни артеріального тиску (крім кардіопатії)

Реанімація. Для лікування цього ускладнення внутрішньовенно вводять поліглюкін, сольові розчини, глюкокортикоїди (гідрокортизон, дексазон). Якщо артеріальний хиск не піднімається вище 80 мм рт. ст., то необхідно застосовувати симптоматичне лікування (мезатон, ефедрин, дофамін тощо).

3. Зунинка серця. При зупинці серця відсутній пульс, артеріальний тиск падає, відмічається блідість або ціаноз непігментованих ділянок шкіри і слизових оболонок, зупинка дихання, не прослуховуються серцеві шуми. Електрокардіограма дозволяє відрізнити прогресуючу брадикардію, асистолію, шлуночкову фібриляцію.

Різновидність і тип зупинки серця залежать від причини й умов, при яких вона виникла: а) гостра зупинка серця без продромального періоду буває при застосуванні хлороформу і галогеновмісних засобів для наркозу (гіпоксія, ендогенна адреналінемія, викликана страхом, болем тощо); б) порушення, які розвилися і прогресують, призводять до вищеописаних ускладнень (дихальні і серцево-судинні). У виключних випадках вони є результатом інфаркту міокарда, легеневої емболії, газової емболії, які важко діагностуються.

Успіх реанімації залежить від швидкості її проведення й ефективності.

224

Неврологічні ускладнення

1.Судоми. Вони свідчать про надмірне подразнення моторних зон мозку і можуть спричинюватися гіпоксією, гіперкапнією, застосуванням деяких центральних анестетиків (натрію оксибутират, ефіроідіопатичні судоми); гіпервентиляцією.

Судоми починаються дифузно в малих м'язах, потім прогресивно розповсюджуються. Вони знижують ефективність вентиляції легень і стають причиною гіпертермії.

Реанімація. Щоб їх ліквідувати, крім усунення причини, необхідно проводити оксигенацію і штучну вентиляцію легень, внутрішньовенно вводити барбітурати швидкої дії, оксибутират натрію, седуксен, не допускати перегрівання хворої тварини.

2.Пізнє просинання. Воно може бути викликане передозуванням анестетика, випадковою гіпертермією під час тривалої операції, наслідками аноксії. У цьому випадку відновлення свідомості супроводжується ускладненнями: гіпертензією, явищами децеребрації, порушеннями звукової реакції тощо.

3.Колапс - найчастіше виникає у дрібних тварин при хлороформовому наркозі та в коней при хлоралгідратному, особливо якщо у тварини перед наркозом була пропасниця або вона тривалий час не рухалася. У коней він інколи виникає від застосування аміназину.

При колапсі спостерігають раптову зупинку серцевої діяльності, ціаноз слизових оболонок, розширення зіниць, слабкий пульс і припинення кровотечі із розрізаних судин.

Реанімація. При таких ознаках негайно припиняють наркоз, підшкірно ін'єктують кофеїн і камфору або внутрішньовенно - адреналін. За можливості роблять переливання крові або вливають фізіологічний розчин. Легкими ударами долоні по грудній стінці масажують серце. При операції в черевній порожнині руку підводять безпосередньо до діафрагми і через неї злегка ударяють і погладжують по серці.

Слід відзначити, що у великих тварин закритий масаж серця виконати практично неможливо! У зв'язку з анатомічними особливостями будови грудної клітки і розташуванням серця, непрямий масаж серця в дрібних тварин є малоефективним; стискування грудної клітки призводить до переміщення серця догори, тому досягти повного стискування шлуночків практично неможливо! При зупинці серцевої діяльності більш результативним заходом є внутрішньосерцеве введення адреналіну через грудну стінку!

Надзвичайним заходом при колапсі є інгракардіальна ін'єкція 0,1 %-ного розчину адреналіну гідрохлориду в перші 5 хвилин після зупинки роботи серця; дрібним тваринам ін'єктують 0,25-1 мл, а великим - до 10 мл.

4.Параліч внаслідок стискування. Хоч його виявляють після пробудження тварини, він є наслідком неправильної фіксації тварини перед операцією і недостатнього захисту від тиснення ременів на нервові стовбури в результаті м'язової гіпотонії. Особливо часто це ускладнення виникає у великих і виснажених тварин.

Реанімаційна допомога. Тому такій тварині, щоб усунути це ускладнення, роблять масаж і надають спокій. Профілактика полягає в щадній фіксації тварини, використанні м'яких фіксуючих ременів тощо.

225

Порушення техніки введення в наркоз

При порушеннях техніки внутрішньовенного введення сильноподразнювальних анестетиків (хлоралгідрат та ін.) виникає пери- та тромбофлебіт.

Першою ознакою того, що препарат надходить не в кровоносне русло, а в прилеглі тканини, є уповільнення його введення і набрякання тканин. Потім з'являється біль, місцева гіперемія, спостерігається відсутність знеболювального ефекту, в подальшому розвивається перита тромбофлебіт і некроз прилеглих тканин.

Реанімаційна допомога. Запобігають цьому ускладненню негайною інфільтрацією 0,25-0,5 %-ного розчину новокаїну в тканини, куди потрапив розчин хлоралгідрату. При цьому охоплюють якнайбільшу зону.

При швидкому введенні барбітуратів внутрішньовенно може виникати подразнення і тромбоз судин. При цьому голку із судини не витягують, а через неї вводять місцевий анестетик або препарати, які розширюють судини.

Інші види ускладнень

Операційна і післяопераційна гіпотермія виникає внаслідок переохолодження під час тривалих операцій (особливо в холодну пору року), а також застосування засобів, що спричинюють зниження температури тіла і тонусу судин. Ускладнення проявляється тремтінням тварини й може призвести до пригнічення дихання, затримки пробудження, а також спричинити нервово-вегетативні розлади (адренергічна реакція).

Для зупинки цього процесу ін'єктують внутрішньовенно повільно одноразово магнію сульфат. Хворих тварин слід укутувати і зігрівати грілками з температурою води 40 °С.

МІСЦЕВЕ ЗНЕБОЛЮВАННЯ

Місцева анестезія - тимчасове штучне усунення чутливості в ділянці тіла, де виконується операція, шляхом дії місцев'оанестезувальних речовин на периферичні відділи нервової системи. Ці речовини своєю специфічною та зворотною дією змінюють збудливість (провідність) елементів периферичної нервової системи, не спричинюючи в них глибоких деструктивних змін. Як правило, під дією місцевоанестезувальних речовин зникає не лише больове відчуття,.а й температурна, тактильна та інші види чутливості.

Втрата лише больової чутливості позначається терміном аналгезія (від грец. ап - заперечення + algos - біль), а втрата всіх видів чутливості - терміном анестезія (від грец. ап - заперечення + аШЬехін - відчуття, чутливість). Місцеве знеболювання означає ін'єктування розчинів анестетиків у ділянці нервових стовбурів соматичної і вегетативної нервової системи, спинномозкових корінців, нервових сплетень і нервових закінчень.

Першим місцевоанестезувальним засобом був кокаїн. Але недостатнє знання токсичності і дозування цього препарату були причиною тяжких ускладнень, а в деяких випадках - смерті пацієнтів. Це спонукало шукати менш токсичні його аналоги. Спеціальні дослідження показали, що міцевоанестезувальні властивості кокаїну пов'язані з наявністю в його структурі бензойної кислоти, яка утворює складний ефір з аміноспиртом. На основі цієї закономірності було синтезовано декілька тисяч аналогів кокаїну.

226