Operativna_khirurgiya_ZAG_ChAST_Vlasenko_-BTs200345019148

ція є основною і нині. Часто важко встановити рівень наркозу, тому що за одними ознаками він є більш поверхневим, а за іншими - більш глибоким. У таких випадках визначають стадію і два суміжних ступені, клінічна картина яких спостерігається в даний час (наприклад, стадія III] - ІІІ2).

Рис. 68. Стадії наркозу в тварин

Незважаючи на те, що в останні роки більшість складних і тривалих оперативних втручань виконують під поєднаним наркозом із використанням нейролептиків, при якому багато клінічних ознак наркозу не

160

виявляються або вони не характерні, все ж знання класичної клініки наркозу необхідне, тому що багато операцій, як і раніше, виконують під однокомпонентним наркозом. Крім того, деякі клінічні ознаки глибини наркозу залишаються і при потенційованому наркозі. Описана нижче клінічна картина наркозу характерна для наркозу ефіром після премедикації (аналгетиками й атропіном сульфатом), без якої нині наркоз не проводиться.

Глибина наркозу визначається за такими ознаками: сльозотеча, пальпебральні (повікові) та рогівкові рефлекси, ширина зіниці, її реакція на світло; м'язовий тонус; зміна характеру дихання, його вид, частота і глибина; частота скорочень серця; величина артеріального тиску; рухові та звукові реакції.

І стадія - аналгетична. Тварина дещо неспокійна. Дихання гру- до-черевного типу, глибоке, ритмічне. Пульс середнього наповнення, відмічається тахікардія, артеріальний тиск підвищений. Зіниці помірно розширені, рух очного яблука довільний. Рефлекси та м'язовий тонус збережені. Частково втрачається свідомість і порушується координація руху. Слух загострюється.

У комплексі функціональних змін центральне місце посідає гальмування і зникнення больової чутливості, тому першу стадію наркозу називають стадією аналгезії. Перша стадія наркозу підрозділяється на З фази (В. М. Власенко, Л. А. Тихонюк, 2000). Фаза //триває з моменту початку введення анестетика до появи часткової аналгезії, фаза І2 - від появи часткової до повної аналгезії, фаза І3 - від виникнення повної аналгезії до притуплення свідомості.

Питання про механізм аналгезії в першу стадію наркозу досить складне.

Явище аналгезії зумовлене зміною функціонального співвідношення центрів кори головного мозку та підкіркової ділянки.

Провідну роль у механізмі феномена аналгезії відіграє зниження збудливості і пригнічення рефлекторної діяльності центрів больової чутливості, які знаходяться в стовбуровій частині ретикулярної формації та ядрах зорових горбів. Порушується або повністю припиняється передача збудження в зонах переключення аферентних імпульсів, з одного боку, на еферентні провідники, а з другого - на короткі неврони кори кінцевого мозку. Крім того, порушується проведення аферентних імпульсів у парабіотичних ділянках нервового стовбура.

Механізм порушення координації руху в стадії аналгезії пов'язаний з утягуванням у процес парабіозу центрів мозочка. Часткова втрата свідомості, що виникає в цій стадії, пов'язана, з одного боку, з частковою деаферентацією кори кінцевого мозку, а з другого - з деяким посиленням активності невроцитів.

З пригніченням чутливості, зокрема больових центрів підкіркової ділянки, в реакцію втягуються кіркові ланки інших аналізаторів. Доведено, що з поглибленням наркозу зорова функція згасає раніше, ніж слухова.

При подальшому надходженні наркотичного препарату в кров і нагромадженні його в центральній нервовій системі перша стадія аналгезії переходить у другу.

II стадія - збудження, може бути виражена неоднаково в різних тварин. Це пов'язано з різним початковим станом організму (виснаження, тяжка травма, інфекційні захворювання), типом нервової системи, видом і породою тварин. Так, наприклад, у виснажених тварин після застосування седативних препаратів ця стадія буває короткочасною і невиразною. У легкозбудливих, фізично сильних тварин стадія збудження проявляється особливо різко. Крім того, різні породи тварин можуть також по-різному реагувати

161

в цій стадії наркозу. Так, наприклад, фокстер'єри, добермани, боксери більш збудливі, тому стадія збудження в них виражена сильніше, ніж у сенбернарів, бладкаундів та інших порід собак.

Стадія збудження пов'язана з початковою реакцією на наркотичну речовину рухових елементів різних відділів центральної нервової системи. Триває вона 2-5 хв, залежно від властивостей, дози, способу введення наркотичної речовини. Із збільшенням концентрації наркотичної речовини в крові відмічається подальше пригнічення центрів больової чутливості, тоді як інші - збуджуються і це проявляється рядом клінічних ознак. Тварина збуджена, починає рухатися, незважаючи на перешкоди, намагається звільнитися від фіксуючих пов'язок, зірвати наркозну маску, м'язовий тонус підвищений. Відмічаються некоординовані рухи тулуба й кінцівок. Наприкінці стадії рухи стають обмеженими.

Тварини іржуть, вищать, гавкають, нявчать тощо. Дихання грудочеревного типу, аритмічне, часте, з шумом, зуби щільно стиснуті, зіниці різко розширені. У коней, великої рогатої худоби і собак відмічаються швидкі й часті мимовільні рухи очей у горизонтальному, вертикальному або обертальному напрямках. Рухи очей бувають маятникоподібними, з однаковою швидкістю коливань в обидва боки, і поштовхоподібними, коли рухи очей в один бік здійснюються швидше, ніж у другий. Такі функціональні зміни руху очей мають назву ністагм. Втрачається реакція на зовнішні подразники внаслідок гальмування центрів асоціації (фармакологічної декортикації). У тварин, особливо в коней й великої рогатої худоби, посилюється секреція слинних, бронхіальних і слізних залоз. Підвищуються всі види рефлекторної активності. Саме тому в тварин виникає блювання, часте ковтання, кашель, гикавка, може настати фібриляція шлуночків серця, посилюється потовиділення, спостерігається мимовільне сечовиділення.

У другій стадії спостерігаються виражені зміни серцево-судинної системи, які пов'язані з гіперадреналінемією. Вони проявляються тахікардією, підвищенням артеріального тиску, аритмією серця. Пульс аритмічний, середнього наповнення.

Таким чином, часткова й повна втрата свідомості пов'язані з пригніченням функціонування центрів активуючої системи ретикулярної формації та вторинним гальмуванням кори кінцевого мозку як апарату відображення. Рухове збудження зумовлене рефлекторною дією наркотичних засобів на рухові елементи локомоторного апарату середнього й спинного мозку.

Для прискорення введення в наркоз і переходу із стадії збудження в наступну стадію, під час збудження слід продовжувати інгаляцію ефіру й тільки при появі блювання або інших ускладнень інгаляцію ефіру тимчасово припинити. У міру поглиблення наркозу симптоми збудження поступово згасають, починають розслаблятися м'язи, нормалізується дихання й настає наступна стадія.

III стадія - хірургічна - характеризується пригніченням больової чутливості та згасанням свідомості з поступовим переходом апарату координації із стадії збудження у фазу гальмування - настає сон. Зовні це проявляється повним розслабленням поперечносмугастих м'язів. У міру поглиблення наркозу в третій стадії різні нервові центри виключаються неодночасно. Відповідно до цього третю стадію поділяють за клінічними ознаками на 4 ступені.

Перший ступінь (IIIі) - поверхневий наркоз - характеризується настанням спокійного стану на фоні глибокого, ритмічного дихання.

162

Останнє з хрипами, в результаті паралічу голосових зв'язок, грудочеревного типу, вдих і видих однакової тривалості. Зіниці в цей час дещо звужені, їхня реакція на світло, збережена, очні яблука роблять повільні рухи або фіксовані ексцентрично. Зникають гортанний і ковтальний рефлекси, але в кішок вони збережені. Зменшується секреція слізних і слинних залоз. Пальпебральний, пальцьовий та рогівковий рефлекси, а також деякі вісцеро-вісцеральні (рефлекс подразнення очеревини, черевної стінки, брижі й сфінктера ануса) - збережені. Частота пульсу та артеріальний тиск наближаються до початкових показників, знижується тонус м'язів кінцівок і вентральної ділянки черевної стінки. Реакція на слабкі больові подразники відсутня, однак сильний біль викликає у відповідь рухові та вегетативні реакції, тому на цьому ступені наркозу не виконують великих і травматичних операцій, але можна робити розтини абсцесів, вводити дренажі, проводити болючі перев'язки, первинну хірургічну обробку ран, вправлення вивихів, закриту репозицію кісткових відламків при переломах. Оперативне втручання на органах черевної порожнини

виконувати неможливо, тому що м'язи живота не розслаблені!

Другий ступінь (ІІІ2) - виражений наркоз - характеризується подальшим послабленням рефлекторних відповідей на больові подразнення й може бути використаний для виконання більшості оперативних втручань.

Дихання грудо-черевного типу, рівне і ритмічне, але дещо уповільнене, ніж на першому ступені наркозу. Зменшується глибина дихання. Рух очей припиняється й очні яблука зупиняються в центральному положенні або опущені. Зіниці максимально звужені, слабко реагують на світло. Пальпебральний, гортанний та ковтальний рефлекси в кішок відсутні, а рефлекси рогівки й очеревини - збережені. Секреція слізних залоз різко знижена, рогівка волога. Припиняється секреція слинних залоз, а в жуйних - знижується. Починається різке розслаблення скелетних м'язів. Тонус м'язів черевної стінки знижений, проте повного розслаблення їх не настає. Артеріальний тиск і частота пульсу не змінюються.

Другий ступінь третьої стадії - це зона надійного наркозу, тому його можна безпечно підтримувати тривалий час!

Третій ступінь (ІІІ3) - глибокий наркоз. Характерною особливістю його є прогресуюче пригнічення рефлекторної активності та основних життєво важливих функцій, яке може набути загрозливого характеру при тривалому підтримуванні цього рівня, особливо в ослаблених пацієнтів. Це гранично допустиме наркотичне гальмування життєво важливих функцій організму, а тому необхідна максимальна увага, щоб запобігти подальшому поглибленню наркозу. Ознаками токсичного впливу ефіру на Миттєво важливі органи є надмірне пригнічення дихання. Воно грудочеревного типу, з перевагою черевного, поверхневе, рідке, що призводить до зменшення альвеолярної вентиляції. Відрегулювати його м0жна лише за допомогою інгаляції вуглекислотою. Зникають усі рефлекторні реакції на больові подразники, й лише реакція на розтягування сфінктера прямої кишки залишається. Зіниці помірно розширюються, реакція їх на світло зникає, сльозотеча припиняється (рогівка суха), повіки не зімкнуті, очні яблука фіксовані в центральному положенні. Секреція слини залишається лише в жуйних. З'являються ознаки зниження діяльності серця й судин, виникає помітна тахікардія, артеріальна гіпотензія (внаслідок паралічу вазомоторного нерва), підвищується центральний венозний тиск, пригнічується функціональна діяльність нирок, аж до анурії, розвивається метаболічний та газоїщй ацидоз. М'язовий тонус знижується, язик

163

западає.За діапазоном витривалості 15 хв наркозу на цьому ступені відповідає двом годинам наркозу

другого ступеня!

Четвертий ступінь (III4) - передозування. Цей ступінь наркозу недопустимий. Він виникає лише При помилках у проведенні знеболювання. Клінічно четвертий ступінь хірургічної стадії наркозу проявляється прогресуючим пригніченням дихання, гіпоксією й гіперкапнією, тяжким газовим і метаболічним ацидозом, настає ціаноз слизових оболонок. Спостерігається різкий занепад діяльності серця і судин, що проявляється порушенням ритму серця, прогресуючим зниженням артеріального тиску, значним прискоренням пульсу. Розвивається подальше пригнічення рефлекторної діяльності. Дихання стає поверхневим і поштовхоподібним, настає ціаноз слизових оболонок, регеція очного яблука зшшщ і воно займає звичайне положення, рогівка суха, зіниці розширені. М'язи повністю розслаблені.

Це вказує на передозування, неминучу зупинку дихання і серця - потрібні негайні заходи, які забезпечать зниження глибини наркозу. При цьому слід припинити подачу наркотичної речовини, провести вентиляцію легень, застосувати засоби, які поліпшують роботу серця.

Ніяке найскладніше хірургічне втручання не може виправдати проведення наркозу на такому критичному рівні, тому що життсво важливі високолабільні центри знаходяться в нестійкому стані, і в будь-який нас може настати виснаження їхніх функцій з подальшим переходом у стан паралічу й клінічної смерті!

Багато анестезіологів ступінь ІІІ4 не виділяють, тому що вважають цей стан передозуванням наркотичного препарату!

Таким чином, в основі закономірної зміни явищ і симптомів, які характеризують різні ступені третьої стадії наркозу, лежить послідовне пригнічення життєво важливих центрів відповідно до градієнта їхньої лабільності. Швидкість настання і глибина гальмування цих центрів залежать від природи наркотичної речовини та рівня функціональної рухливості кожного із цих центрів.

IV стадія наркозу - відновлювальна, пробудження, агональна. Вона може перебігати по-різному,

залежно від умов. У випадку, коли операція пройшла вдало і введення наркотичних засобів припиняється, відновлення функцій організму йде в зворотному порядку аж до повного пробудження.

Виведення з наркозу починається з моменту припинення подачі наркотичного препарату. Тривалість виходу з наркозу залежить від тривалості та глибини наркозу, травматичності операції і виду наркотичного препарату, який застосовували. При виведенні з наркозу відмічаються ті самі стадії, але в зворотному порядку. Якшо продовжується поглиблення наркозу, це може призвести до незворотних змін у клітинах центральної нервової системи, коли ж тривалість поглиблення перевищує 3-5 хв, тоді

наркоз переходить у термінальну фазу паралічів і клінічної смерті! Ця стадія виникає на фоні прогресуючого пригнічення дихання і роботи серця! Робота серця припиняється через 2-3 хв після зупинки дихання! Перед цим перестає визначатися пульс і артеріальний тиск, з'являється зяяння сфінктерів, настає мимовільне сечовипускання й дефекація. Лише негайні заходи серцево-легеневої

реанімації, розпочаті не пізніше, ніж через 3-5 хв після припинення кровообігу, можуть врятувати тварину! Слід припинити подачу наркотичної речовини, розпочати штучну вентиляцію легень і непрямий масаж серця, увести атропін, адреналін та олужнювальні розчини.

164

Дослідження тварин перед наркозом

Успіх хірургічного лікування багато в чому залежить від анестезіологічного забезпечення виконання операції та перебігу післяопераційного періоду. Таке забезпечення включає в себе наступні етапи: клінічне дослідження й оцінка стану хворої тварини, підготовка її до операції та анестезії, застосування загального та місцевого знеболювання, лікування й догляд за твариною в післяопераційний період.

Підготовка хворої тварини до анестезії є частиною загальної передопераційної підготовки. Вона починається з клінічного дослідження хворої тварини, яке при планових оперативних втручаннях проводять напередодні операції або за кілька днів до неї. При термінових хірургічних втручаннях хвору тварину досліджують безпосередньо перед операцією. На основі даних, отриманих при збиранні анамнезу, результатів клінічного, функціонального й лабораторного досліджень, урахування характеру майбутнього оперативного втручання визначають ступінь оперативного ризику. Клінічне дослідження є також основою для спеціальної підготовки до анестезії та операції, для вибору оптимального варіанта анестезії.

Анамнез і загальне дослідження

При загальному дослідженні лікар звертає увагу на вік тварини, вгодованість, розвиток кістково-м'язової системи, стан волосяного покриву, наявність захворювань шкіри. Дані, отримані при загальному дослідженні, допомагають лікарю з'ясувати стан фізичного розвитку тварини, запідозрити наявність ендокринних захворювань, гіповітамінозів, порушень обміну речовин, паразитарних хвороб.

Після огляду тварини слід ретельно зібрати анамнез. При цьому звертають увагу на утримання тварини, годівлю, експлуатацію та догляд, особливості перебігу захворювання.

Слід з'ясувати, чи тварина отримує які-небудь лікарські препарати та які саме. Наприклад, кортикостероїди, антибіотики, серцеві глікозиди, бета-блокатори можуть істотно вплинути на перебіг наркозу. Такі антибіотики, як гентаміцин і канаміцин мають курареподібний ефект і можуть

спричиняти серйозні ускладнення в післяопераційному періоді, особливо при використанні міорелаксантів, ксилазину!

Порушення глибини і ритму дихання, наявність задишки можуть свідчити про ураження дихальної або серцево-судинної систем. Наявність кашлю вказує на підвищену секрецію бронхіальних залоз, гостру або хронічну бронхопневмонію, плеврит, новоутворення, гельмінтози тощо. Порушення діурезу може свідчити про захворювання нирок. Діарея та блювання можуть бути при захворюваннях підшлункової залози, токсикозах тощо, і, як правило, потрібно попередньо коректувати водно-електролітний баланс.

Необхідно також з'ясувати:

-яка температура тіла була у тварини останнім часом. Підвищення її можливе при інфекційних або запальних процесах, зниження може свідчити про глибокі метаболічні порушення;

-коли тварина приймала останній раз корм, тому що при наркозі можливе блювання, яке може призвести до аспіраційного синдрому. Застосовувати наркоз можна лише через 12-24 год після годівлі;

-які захворювання серця, легень, печінки, нирок та інших органів перенесла тварина. Як відомо, під впливом ефірного наркозу загострюється хронічна пневмонія, більшість анестетиків пригнічують функ-

173

ціональну діяльність нирок; наркоз препаратами, які містять галогени, у хворих з патологією печінки можуть сприяти розвитку її недостатності;

-психічний стан тварини. При підвищеній збудливості слід збільшити дозу седативних препаратів перед операцією;

-чи застосовували тварині раніше наркоз, чи виконували операцію, як вона її перенесла;

-чи спостерігалася в тварини алергічна реакція на введення якихось лікарських препаратів;

-чи виконували раніше гемогрансфузію;

-яка поведінка відмічалася у тварини останнім часом, чи не було епілептичних нападів, чи не застосовували протисудомні препарати, тому що при проведенні наркозу може розвиватися кумулятивний або потенційний ефект.

Крім перерахованого вище, слід ураховувати вид і породу тварин, тому що, наприклад, французькі бульдоги, боксери та інші собаки великих порід чутливі до аміназину та його похідних, у деяких коней він спричиняє не седативний ефект, а збудження!

Клінічне дослідження

При дослідженні хворої тварини звертають увагу на деформацію скелета, шиї, грудної клітки, стан зубів, щелеп і ротової порожнини (чи немає пухлин, стан мигдаликів тощо), тому що будь-які з перерахованих змін можуть стати причиною ускладнень при інгаляційному наркозі.

Особливу увагу приділяють тим ознакам, недостатнє врахування яких може утруднити проведення наркозу або призвести до розвитку певних ускладнень, що пов'язані з операцією або знеболюванням. Слід спочатку з'ясувати, чи збережене носове дихання. Воно порушується при хронічному риніті, викривленні носової перегородки, наявності сторонніх тіл або новоутворень у носовій порожнині тощо. Це має істотне значення при застосуванні інгаляційного наркозу.

Має значення визначення конфігурації грудної клітки. При її деформації порушується нормальне дихання, і в таких тварин часто розвиваються легеневі ускладнення. До операції необхідно оцінити розміри та еластичність грудної клітки, тип та частоту дихання.

За кольором слизових оболонок можна скласти уявлення про функціональний стан серцево-судинної системи, розвиток анемії, інтоксикації тощо. Сухість слизових оболонок ротової порожнини й зниження тургору шкіри свідчать про дегідратацію та порушення водноелектролітного складу крові.

Методом пальпації артеріальних судин досліджують пульс і звертають увагу на частоту, ритм, наповнення й стан стінок судин, що може свідчити про стан збудження або страх, гіповолемію, серцеву недостатність тощо.

Набряки в тварини можуть розвиватися при гіпопротеїнемії, серцевій або нирковій недостатності. Якщо в тварини асцит, то це може бути проявом серцевої, печінкової або ниркової недостатності. Збільшення лімфатичних вузлів спостерігається при злоякісних новоутвореннях, захворюваннях крові, інфекційних процесах. Несиметричне розширення грудної клітки при диханні свідчить про захворювання плеври, а зміщення серцевого поштовху - про пошкодження органів грудної клітки, наявність пневмоабо гемотораксу, ексудату. Пальпацією можна визначити локалізацію болю.

173

Перкусією грудної клітки визначають розташування серця, його розміри, наявність ексудату або повітря в грудній порожнині, стан легеневої тканини (притуплення свідчить про бронхопневмонію або інфільтрацію легеневої тканини, що викликано іншими причинами, наприклад, при травмах). При перкусії живота визначають межі печінки, наявність пухлин, газонаповнення шлунково-кишкового тракту.

Аускультація легень дає уявлення про стан респіраторної системи, наявність гострих або хронічних захворювань, набряку легень. Зміна ритмів і поява серцевих шумів при аускультації серця говорять про його функціональний стан, необхідність корекції серцевої діяльності (застосування серцевих глікозидів, антиаритмічних засобів тощо). При аускультації органів черевної порожнини виявляють наявність або відсутність перистальтики, "шум падаючої краплі".

З метою більш глибокого вивчення стану організму застосовують спеціальні методи дослідження: морфологічний або біохімічний аналіз крові і сечі (дозволяє визначити функціональний стан печінки, підшлункової залози, нирок, обмін речовин тощо); ультразвукова діагностика (УЗД), рентгенографія та рентгеноскопія допомагають визначити функціональний стан легень, серця, органів травлення, кістково-суглобового апарату; електрокардіографія дає картину стану функції автоматизму, збудливості й провідності, наявності аритмій, порушення скорочувальної властивості серця (міокардіодистрофія, кардіосклероз тощо) і внутрішньосерцевого кровообігу (інфаркти міокарда).

Перед проведенням наркозу та операції обов'язковим є рентгенологічне дослідження органів грудної порожнини, загальний аналіз сечі й крові, визначення кількості цукру та білірубіну в крові, основних показників зсідання крові (швидкість зсідання, протромбіновий індекс, фібриноген). Якщо за об'єктивними даними виникає підозра на захворювання печінки, нирок, підшлункової залози, слід обов'язково провести необхідні лабораторні дослідження для уточнення діагнозу.

Отримані результати передопераційного дослідження тварини є основними при визначенні методів знеболювання як під час проведення операції, так і в післяопераційний період.

Підготовка тварин до наркозу

У період підготовки тварини до наркозу слід ретельно обстежити її, звернувши особливу увагу на ті органи і системи, на які діє наркотична речовина і суворо індивідуально (враховуючи виявлені відхилення) визначити показання та протипоказання до застосування того чи іншого виду наркозу.

Тварину перед наркозом витримують на 12-24-годинній голодній дієті для запобігання аспірації блювоти в легені під час наркозу (операції). У м'ясоїдних можна звільнити від вмісту шлунок, викликавши штучне блювання підшкірним введенням апоморфіну гідрохлориду (собакам - 0,002-0,005; кішкам - 0,001-0,002; свиням - 0,01-0,02 г).

Препарат збуджує блювотний центр, спричинює блювання. Блювання настає через 3-5 хв після підшкірного введення препарату й триває 5- 15 хв. У великих тварин спорожняють від вмісту шлунково-кишковий тракт або, принаймні, пряму кишку, а також сечовий міхур. Для звільнення прямої кишки в неї вводять руку й видаляють калові маси. Сечовий міхур звільнюють катетером, введеним через уретру.

Премедикація

174

Одним з найважливіших моментів сучасного наркозу є переднаркозна підготовка тварини фармакологічними ненаркотичними засобами - премедикація. Вона призначена для: а) полегшення технічного здійснення наркозу; б) усунення побічної дії наркотику; в) зменшення або усунення небезпечних вегетативних рефлексів; г) зменшення дози наркотику; д) поліпшення перебігу наркозу й поглиблення його.

Для премедикації застосовують фармакологічні препарати, які не є наркотичними, але сприяють поліпшенню й поглибленню наркозу. Вони відрізняються від загальних анестетиків високою вибірністю дії на різні відділи центральної та периферичної нервової системи - больові центри (ділянку таламуса), ретикулярну формацію, гангліонарні синапси тощо. їх застосування дає змогу обмежити дози наркотичних речовин. Поверхневий наркоз за допомогою малих доз наркотику в поєднанні з премедикацією широко використовується в практиці сучасного наркозу великих тварин.

Розрізняють такі групи засобів премедикації: седативні, холінолітичні, аналгетичні, снодійні, міорелаксанти, антигістамінні.

1.Засоби седативної премедикації - так звані нейролептики (транквілізатори, від лат. tranquillare - заспокоювання) описані в розділі "Нейролептаналгезія" (див. с. 185).

2.Холінолітичні засоби. Холінолітичними засобами називають речовини, які послаблюють або запобігають взаємодії ацетилхоліну з холінореактивними системами організму. Блокуючи холінореактивні системи, вони діють протилежно ацетилхоліну.

Холінолітичні властивості мають також деякі протигістамінні препарати (димедрол тощо), місцевоанестезувальні та інші засоби. До них відносяться наступні фармакологічні препарати.

Атропіну сульфат блокує М-холінореактивні системи, і вони стають нечутливими до ацетилхоліну. Препарат спричинює слабку місцеву анестезію.

Атропін обмежує секрецію залоз, зменшує ларинго- і бронхоспазм, знижує гальмівний вплив вагуса на серце і збуджує дихання, чим запобігає колапсу, зупинці серця и дихання.

При передозуванні атропіну можуть спостерігатися різноманітні неврологічні соматичні розлади!

Дози атропіну під шкіру: коням - 0,02-0,08 г; великій рогатій худобі - 0,01-0,06; дрібній рогатій худобі й свиням - 0,005-0,05; собакам - 0,002-0,03; кішкам - 0,001-0,003 г. Вводять за 30-40 хв до наркозу.

Платифіліну гідротартрат за дією подібний до атропіну, але діє значно слабше й менш тривало. На відміну від останнього, не збуджує центральну нервову систему, але знижує кров'яний тиск, слабо впливає на секрецію залоз, роботу серця істотно не змінює. Введений під шкіру платифілін спричиняє антиспазматичну дію: розслаблює шлунок, кишечник, сечовий міхур і бронхи. При цьому він не викликає сухості слизових оболонок, спазм сфінктерів, тахікардію.

Особливої уваги заслуговує дія платифіліну на травний тракт у травоїдних тварин. Тонус м'язів передшлунків і кишечнику у тварин він послаблює в перші 10-15 хв, а потім відмічається тенденція до його посилення. Скорочення передшлунків хоч стають рідкими, але сильними, а розслаблення повними. Так само платифілін діє і на кишечник.

Дози платифіліну під шкіру: коням - 0,015-0,1 г; великій рогатій худобі - 0,01-0,07; собакам - 0,002-0,01 г. Вводять за 30-40 хв до наркозу.

175

Скополаміну гідробромід діє подібно до атропіну, але швидше й короткочасніше. На відміну від атропіну, скополамін майже не викликає збудження, а навпаки, гальмує як рухові, так і чутливі центри кори головного мозку, діючи заспокійливо й навіть снодійно. Введений підшкірно, він спричинює седативний, знеболювальний і снодійний ефекти. У комбінації з омнопоном або морфіном скополамін використовують також в акушерській практиці при тяжких родах, а також у хірургії як знеболювальний засіб.

Сконоламін може різко пригнічувати дихальний центр і послаблювати роботу серця!

Дози під шкіру: коням і великій рогатій худобі - 0,001-0,003 г; дрібній рогатій худобі й свиням - 0,0002-0,0005; собакам - 0,0001- 0,0003; кішкам - 0,0001-0,0002 г.

Метацин на периферичні системи діє сильніше, ніж атропін, більш сильно пригнічує секрецію слинних і бронхіальних залоз, але менше впливає на ширину зіниці й частоту скорочень серця.

Дози під шкіру: коням - 0,01-0,015 г; великій рогатій худобі - 0,015- 0,05; дрібній рогатій худобі - 0,0005-0,002; собакам - 0,0005-0,001 г.

3. Аналгетичні засоби. Аналгезивними засобами, або аналгетиками (від грец. ап - без + а^оі - біль), називають лікарські препарати, що мають специфічну властивість послабляти або усувати відчуття болю.

За хімічною природою, характером і механізмом фармакологічної активності сучасні аналгетики поділяють на дві основні групи: наркотичні аналгетики, включаючи морфін і подібні до нього алкалоїди та синтетичні сполуки, що мають морфіноподібні властивості; ненаркотичні аналгетики, які включають синтетичні похідні саліцилової кислоти та інших хімічних сполук. Для наркотичних аналгетиків характерна сильна аналгезивна активність, яка забезпечує можливість їх використання як високоефективних болезаспокійливих засобів і при захворюваннях, які супроводжуються вираженим больовим синдромом.

Вираженого впливу на чутливі нервові закінчення більшість наркотичних аналгетиків не справляють. Деякі з них (промедол) мають помірну спазмолітичну активність, внаслідок якої зменшується біль, пов'язаний зі спазмами гладких м'язів. Основним у механізмі дії наркотичних аналгетиків є їхній вплив на центральну нервову систему.

Препарати аналгетичної дії порушують зв'язок в асоціативних ядрах таламічної зони довгастого мозку й утруднюють передачу імпульсів, що надходять по аферентних шляхах спинного мозку в асоціативні центри кори головного мозку. Внаслідок цього зменшується реакція больових центрів на дію подразників без порушення вищої нервової діяльності. Аналгетична дія триває 4-6 год. Прй повторних введеннях

аналгетичних препаратів болезаспокійлива дія послаблюється, токсичність препаратів підвищується!

Аналгетики підвищують поріг реактивності центру терморегуляції та уповільнюють перебіг метаболічних процесів, внаслідок чого знижується теплоутворення, водночас розширюються поверхневі судини і посилюється тепловіддача, що проявляється жарознижувальною дією. Температура тіла знижується повільно - протягом 3040 хв і досягає максимального зниження через 2-3 год.

Морфіну гідрохлорид. Неоднаково впливає на тварин різних видів. Більше того, він неоднаково діє на різні відділи центральної нервової системи однієї й тієї ж тварини^ одні пригнічує, інші збуджує, а деякі - збуджує в малих дозах і пригнічує - у великих.

176