1.Патогенез пухлин

П а т о г е н е з. Пухлинний рiст розпочинається з трансформації клiтини, що виникає внаслiдок порушення регуляції подiлу клiтин. З приводу деталей механiзму порушення регуляції iснує кiлька гiпотез. Згiдно з гiпотезою Хьюгса, причиною виникнення нерегульованого клiтинного подiлу може бути порушений синтез генiв- репресорiв, якi гальмують подiл клiтини за звичайних умов. Тодi активується ген клiтинного подiлу i розпочинається реплiкацiя ДНК. Виникають новi клiтини, якi вже взагалі не мають гена-репресора, що гальмував би подiл клiтин, i вони здатнi розмножуватися безмежно. Згiдно з цією гiпотезою так званого епiгеномного канцерогенезу, виникнення пухлинних клiтин зумовлене епiгеномним впливом на нормальну регуляцiю геному чинникiв, якi не належать до геному даної клiтини, як, наприклад, вiруси. Вiдомо, що онкогени вiрусiв, якi спричинюють пухлинний рiст, у структурному вiдношеннi iдентичнi клiтинним чинникам росту.

При цьому мутацiйний та епiгеномний механiзми канцерогенезу не виключають, а можуть навiть iнiцiювати дiю один одного. Так, вченi сходяться на тому, що хiмiчні та фiзичнi чинники не завжди можуть спричинювати трансформацiю клiтинного росту самостiйно. Частiше це вiдбувається через активiзацiю вiрусного канцерогенезу. Тобто, який би канцерогенний чинник не дiяв на тканину, вiн зумовлює трансформацiю лише через активiзацiю вiрусного проонкогена, перетворюючи його на онкоген.

Отже, перетворення нормальної клiтини на пухлину вiдбувається пiд впливом лише одного або кiлькох генiв вiрусного походження. Разом з тим окремi з цих вiрусних штамiв виявилися чутливими до певної температури. Вони спричинюють трансформацiю нормальних клiтин у пухлиннi за температури, нижчої від 37оС. Проте якщо темперутуру середовища, в якому iнкубують пухлиннi клiтини, пiдвищувати до 39оС, пухлиннi тканини знову набувають властивостей нормальних. У клiнiчнiй практицi це явище з певним успiхом використовують для лiкування раку молочної залози у сук.

2. Теорії запалення та їх характеристика

3.Значення запалення для організму

Запалення  найважливiший вид захисно-пристосовної реакції, яка закрiпилася за живими органiзмами в процесi фiлогенезу. Так, якщо у дафнiй вона має лише вигляд фагоцитозу, то з розвитком судинної системи i появою гуморальної, а потiм i нервової регуляції запалення змiнило свої ознаки.

. Ще Гiппократ вказував на те, що запалення має цiлюще значення для органiзму. Тут поєднуються два протилежних явища: ушкодження, деструкцiя, особливо в фазу альтерації, i, з другого боку, запалення  прояв захисно- пристосовних можливостей органiзму у фазу судинної реакції та пролiферації у вiдповiдь на ушкодження. Тому природно, що сила й характер реакції органiзму у вiдповiдь на ушкодження залежать вiд ступеня порушення тканин у фазу альтерації та здатностi органiзму вiдповiдати на цi ушкодження. Причому весь комплекс таких реакцiй спрямований насамперед на обмеження процесу, що розвивається. Запалення відіграє роль своєрiдного бiологiчного бар’єра на шляху проникнення патогенних чинникiв в органiзм у виглядi фагоцитозу, вироблення клiтинного й гуморального iмунiтету. Ця реакцiя грунтується на механiзмах саморегуляції за допомогою рефлекторних та гуморальних впливiв цiлісного органiзму.

Виникаючи як захисно-пристосовна реакцiя, запалення за обмежених умов може iнодi мати й шкiдливе значення для органiзму, зумовлюючи ушкодження тканин аж до некрозу. Все ж завдяки запальному процесу вiдбувається вiдмежування осередку ушкодження вiд усього органiзму, лiквiдацiя i нейтралiзація шкiдливих начал у процесi фагоцитозу. Пролiферацiя лiмфоцитiв i лiмфоїдних клiтин сприяє виробленню антитiл та пiдвищенню мiсцевого й загального iмунiтету.

Разом з тим вiдомо, що нагромадження ексудату під час запалення може бути небезпечним для органiзму. Наприклад, скупчення ексудату в альвеолах зумовлює порушення газообмiну, в перикардi  ускладнює роботу серця. Не завжди фагоцитоз може завершуватися до кiнця: фагоцит, який захопив бактерiю i не знешкодив ії, може стати причиною поширення iнфекції по всьому органiзму.

Отже, під час запалення в нерозривнiй діалектичній єдностi й боротьбi перебувають “ушкодження” i “захист”. Запалення  мiсцевий процес, за яким стоїть весь органiзм, i це повинен пам’ятати лiкар ветеринарної медицини, призначаючи лiкування хворим тваринам з явищами запалення.