1.5. Розвиток і виховання дітей раннього віку.

Особливості періоду раннього дитинства та його значення.

Ранній дитячий вік (від 1 до 3 років) характеризується значним прагненням до сприйняття зовнішніх подразників та емоційним реагуванням на них. Ставлення дитини до світу, інтерес до всього, що її оточує, що вона бачить і чує, визначається перш за все її почуттями. Дитина прагне швидко опановувати все, що приносить їй радість. І навпаки: все неприємне втомлює, набридає, відштовхує. Задоволення, що його дитина відчуває, бавлячись з іграшками, може надовго затримувати увагу. У цьому віці дитина відчуває справжню глибоку необхідність у палкій любові рідних, що дозволяє швидко і легко прив'язатися до них і до всього, що з ними пов'язане. Навпаки, засвоєння навіть найбільш звичних для людини дій (ходіння, розмова) зазвичай уповільнюється, якщо поруч немає улюблених дорослих.

Дуже часто при наявності відхилень у поведінці дітей більш старшого віку причини знаходять у недостатньому емоційному впливові в ранньому віці. До цього призводять такі фактори, як часте або тривале розлучення з матір'ю та відсутність дорослого, який був би її повноцінною заміною; перенесення уваги батьків на меншу дитину; одностороння, нерозривна прив'язаність до матері, яка забуває про виховання в дитини емоційної стійкості.

Другою особливістю цього віку є характерний для дитини негативізм - протидія волі дорослого. З моменту, коли дитина починає ходити самостійно, в її житті й поведінці настають докорінні зміни. Вона вже не потребує сторонньої допомоги і може сама піти, взяти будь-що, попросити те, що їй хочеться отримати. Цілком природно, що вона випробовує свої сили і прагне виявити себе як самостійна істота, яка все робить сама. Але тут дитина стикається з установленим дорослими порядком, який для неї невідомий і до якого вона не має жодного відношення, а отже, дуже легко його порушує. Унаслідок цього виникають конфлікти, що інколи непомітно, а іноді надто різко можуть порушити правильний хід розвитку дитини.

Після року продовжує розвиватися моторика, мовлення. До півторарічного віку в дитини формується пасивна лексика, а після цього періоду - активна. На третьому році, як правило, дитина оволодіває граматичною будовою мови, вміє правильно вживати відмінки і дієслівні форми. Основний вид діяльності - свідоме маніпулювання з предметами. У спілкуванні з дорослими буває активною або пасивною в залежності від індивідуальних особливостей. У грі тягнеться до однолітків, але бавиться самостійно: ось чому в дитячому садку треба мати багато однакових іграшок.

Наприкінці другого року в дитини прорізуються всі молочні зуби і відповідно змінюються процеси травлення. Відбувається енергійний ріст тіла, розвиток внутрішніх органів і рухового апарату.

Більшість психологів і педагогів визначають цей період як початок кризи у розвитку, що може тривати до п'ятого року життя. Це період, коли дитина переходить до самостійності та незалежності. Будь-яке прагнення дорослих підпорядкувати або навіть „зламати" впертість дитини, як і ігнорування такого прояву, може стати причиною того, що дитина стає або некерованою, або її воля буде зламана і пригнічена. У три-чотири роки дитина з задоволенням запам'ятовує вірші, пісні: це "пік" механічної пам'яті людини. Регулятори вольової поведінки дуже незрілі, тому дитина не може всидіти на місці або пригальмувати своє бажання, що регулюється завдяки правильному вихованню. У цей період дитина отримує знання, досвід спілкування, диференціює своє емоційне ставлення до оточуючих, засвоює елементарні морально-етичні норми поведінки. Для періоду раннього дитинства є характерною потреба в постійній соціалізації. На другому, особливо на третьому році життя дитина вже прагне до взаємодії з іншими дітьми. Однак без участі дорослих таку взаємодію налагодити дуже важко, тому навіть перші спроби встановити стосунки з іншими дітьми зазвичай мають негативний характер. Більш легко і природно дитина соціалізує свою поведінку в перші три роки життя у сім'ї.

Виховання дітей першого року життя.

Новонароджена дитина істотно відрізняється від дорослої не лише за своїми розмірами, але й за якісними особливостями свого організму, а також за характером своєї поведінки.

Протягом першого року життя дитина інтенсивно росте. Довжина її тіла збільшується в півтора рази, а вага тіла в три рази. Швидко розвивається у цьому віці і нервова система дитини.

Підвищення працездатності нервової системи на першому році життя виявляється в характерних змінах співвідношення сну і бадьорості дитини. Немовля перші тижні життя спить 19— 20 годин на добу; у цьому віці ще немає чіткого розмежування сну і бадьорого стану. На кінець першого року життя кількість годин сну знижується до 15—14 на добу, а разом з тим відбувається більш чітке виділення часу бадьорості як періоду активізації діяльності кори головного мозку, на протязі якого інтенсивно здійснюється ознайомлення з навколишньою дійсністю і вироблюються нові форми поведінки.

У кінці першого — початку другого місяця життя у немовляти встановлюється емоційний контакт з навколишніми людьми, зростає увага до дорослого, появляються перші спроби наслідувати звукам його голосу, здійснюваним ним рухам.

Протягом першого року життя падає значення харчового і оборонного підкріплення і зростає роль позитивних емоційних реакцій на дорослу людину при утворенні нових тимчасових зв'язків.

Важливу роль в утворенні умовних рефлексів у немовляти відіграють також орієнтувально-дослідницькі реакції. Будь-яка зміна навколишньої обстановки, поява незнайомих, яскраво зафарбованих предметів привертає увагу дитини, викликає спробу ознайомитися з новим подразником.

Спілкування з близькими людьми і ознайомлення з новими предметами викликають у дитини позитивні емоційні переживання, які мають істотне значення для загального ходу її розвитку. Виникаючий таким чином спокійний радісний стан дитини є важливою умовою її фізичного здоров'я, а разом з тим підвищує її рухову і пізнавальну активність, сприяє ефективному засвоєнню різних навичок і вмінь.

У другій половині першого року життя відбувається дальший розвиток хватальних рухів. Дитина починає точно пристосовувати рухи руки до місцеположення, розмірів і форм предметів. Захопивши яку-небудь річ, вона маніпулює нею, відповідно до її особливостей,— кидає м'ячик, тягне візочок, гримить брязкальцем тощо.

Вдосконалення хватальних рухів має важливе значення в розвитку дитини. На їх основі складаються в дальшому всі цілеспрямовані практичні дії. Разом з тим захоплення і маніпулювання предметами дає дитині одночасно багато зорових і дотикових вражень, які, багатократно повторюючись, пов'язуються одне з одним, створюючи цілісний образ тієї речі, з якою дитина діє. Поряд з відчуттям окремих властивостей дійсності у немовляти розвивається сприймання цілісних предметів з усіма їх властивостями.

У другому півріччі інтенсивно розвивається пересування дитини в просторі. Спочатку немовля повзає, потім вчиться приймати вертикальний стан, а на кінець першого року життя робить перші спроби ходити. Це розширює сферу діяльності дитини, відкриває нові можливості ознайомлення з навколишніми предметами.

Весь розвиток немовляти відбувається під безпосереднім впливом дорослих. Дорослі забезпечують не тільки фізичний догляд за дитиною, але й організовують її діяльність, знайомлять її з усім, що оточує, навчають її маніпулювати предметами, сидіти, ходити.

У процесі взаємодії з дорослими виникає потреба в мовному спілкуванні, а разом з тим починається оволодіння мовою.

Хоч дитина першого року життя є ще істотою, яка не говорить, проте вона проходить ряд підготовчих ступенів у розвитку мови. Вже новонароджена дитина виявляє свій емоційний стан за допомогою криків. На другому місяці життя спостерігаються перші ознаки лепету, в якому пізніше, шляхом наслідування, виникають звукосполучення (ба-ба-ба, тьо-тьо-тьо), що зустрічаються в мові дорослих.

На кінець першого року життя немовля починає розуміти деякі слова. Це розуміння полягає в тому, що дитина повертається вбік предмета, що називають, або ж здійснює названу дорослим дію. У цей самий час дитина починає вимовляти перші слова. Це свідчить про перехід до нового, більш високого ступеня розвитку.

Розвиток і виховання дітей другого та третього років життя.

На другому році життя відбувається дальший фізичний і психічний розвиток дитини.

Істотне значення в розвитку дитини даного віку має ознайомлення з призначенням навколишніх предметів і практичне оволодіння способами їх вживання. Дитина не сама знаходить ці способи, а засвоює їх від дорослих, наслідуючи їм у своїх діях. Так, вона навчається їсти за допомогою ложки, митися милом, чистити зуби щіткою, одягати сорочку, застібувати ґудзики тощо.

У результаті такого роду практичних дій збагачуються уявлення дитини про навколишні предмети і набуваються навички їх вживання.

Способи дії, засвоєні дитиною при використанні одних предметів, потім узагальнюються і переносяться на інші предмети. Навчившись, наприклад, їсти ложкою, переддошкільник переносить цю дію на паличку і «годує» за її допомогою бабусю, маму, іграшкового собачку тощо. Так виникають найпростіші форми гри. її відмінність від гри дошкільників полягає в тому, що вона обмежується відтворенням зовнішньої сторони людських дій. Граючи, діти другого року життя не створюють якої-небудь уявлюваної ситуації і не беруть на себе ролі дорослої людини. Для цього в них не вистачає ще ні досвіду, ні уяви. Практичні й ігрові дії з предметами здійснюються дитиною за допомогою дорослого. В ході цієї спільної діяльності виникає потреба в мовному спілкуванні, що створює необхідні передумови для активного оволодіння мовою.

На другому році життя інтенсивно розвивається дитяча мова. За цей час словник збільшується від 10—12 до 300 слів.

Раніше розвивається пасивний словник (збільшується кількість слів, що зрозумілі дитині), а потім словник активний (зростає кількість слів, що вимовляються самою дитиною). У першу чергу засвоюються назви речей та імена навколишніх людей, пізніше — назви дій і відношень між предметами.

На перших порах висловлювання дитини мають однослівний характер. При цьому слово є не просто назвою окремого предмета, а виражає зміст цілого речення. Так, у різних ситуаціях слова «мама» може означати то «мамо, візьми мене на руки», то «мамо, я хочу їсти», то «мамо, дай іграшку» тощо.

У другій половині другого року життя з'являються двослівні й багатослівні речення. Проте ці речення ще аморфні в граматичному відношенні. Слова розміщуються поряд одне з одним без зміни форми. Так, наприклад, дитина говорить: «дай сола» (дай солі), «тато ля» (тато гуляє), «мама там киски читать» (мама там книжки читає) і т. д. На кінець другого року дитина починає узгоджувати слова в реченні, оволодіваючи граматичними нормами рідної мови. У зв'язку з розвитком мови появляються перші зародки мислення. Це мислення є наочно-дійовим. Дитина раннього віку ще не здатна до абстрактних міркувань, проте, спостерігаючи все, що оточує, діючи з речами, вона виявляє найпростіші зв'язки між явищами, узагальнює свій маленький практичний досвід і використовує його в нових обставинах.

Дії дитини другого року життя мають в основному мимовільний характер. Вони здійснюються під впливом безпосередніх бажань, викликаних сприйманими обставинами. Проте на кінець переддошкільного віку з'являються елементарні форми словесної регуляції поведінки. Дитина поступово привчається виконувати найпростіші словесні вказівки дорослого, стримуватися від дій коли їй кажуть «не можна», «не треба» тощо. Складнішими на цьому ступені розвитку, ніж у немовлячому віці, стають емоційні переживання.

Розвивається симпатія до близьких людей, виникає співчуття до їх переживань і вчинків, появляється прагнення викликати своїми діями словесне схвалення і позитивну емоційну реакцію дорослого.

Психічні властивості переддошкільника ще дуже мінливі, ще не склалися, тому їх не можна ще віднести до стійких властивостей особистості. Виявляються лише досить певні відмінності в темпераменті, який зв'язаний, як уже зазначалося, з типологічними особливостями вищої нервової діяльності дітей. Одні малюки характеризуються підвищеною збудливістю, вони сильно й нестримно реагують на зовнішні впливи, інші жваві, але врівноважені, треті вияляють байдужість і значну повільність у своїх діях тощо. Під впливом умов життя і виховання уже в ранньому віці починають складатися деякі звичні способи поведінки по відношенню до навколишніх людей, які можуть перетворитися на пізніших ступенях розвитку в більш-менш стійкі риси характеру. Так, поряд з симпатією до близьких дорослих, що розвивається у цьому віці в більшості дітей, прагненням добитися їх схвалення, готовністю йти за вказівками дорослих, у деяких дітей, яких надмірно балують, не привчають до виконання елементарних вимог, виникають зародки егоїстичного ставлення до всіх, що оточують,, прагнення підпорядкувати їх собі, домогтися від них задоволення своїх бажань за допомогою капризів, плачу тощо. У таких випадках вихователю доводиться багато попрацювати, щоб перебудувати поведінку дитини і встановити з нею правильні взаємовідносини.

За перші два роки життя дитина проходить великий шлях фізичного і психічного розвитку. Із безпорадного немовляти вона перетворюється в активну і відносно самостійну істоту, що має досить великий запас елементарних знань і вмінь. Вона самостійно ходить, робить різні маніпуляції з предметами, розмовляє з тими, що її оточують, на рідній мові. Вона набуває певних навичок самообслуговування і навчається виконувати прості вимоги дорослих, виражені в словесній формі.

Досить високого розвитку досягає на другому році життя сприймання навколишніх предметів, а також мимовільне запам'ятовування сприйманого матеріалу. Появляються зачатки мислительної діяльності у формі розв'язання елементарних практичних завдань, а також найпростіших суджень з приводу спостережуваних явищ. У тісному зв'язку з ускладненням пізнавальних процесів відбувається розвиток потреб і почуттів дитини. Під впливом спілкування з навколишніми людьми на кінець раннього дитинства появляються досить складні прагнення і почуття, що виражаються у відносно стійких прихильностях до близьких дорослих, у співчутті до їх переживань, у прагненні взяти участь у їх діях тощо. Дитина відчуває задоволення при схваленні дорослих і засмучується, коли її засуджують, ображається у відповідь на покарання або на ставлення, яке здається їй несправедливим, тощо. При вихованні дітей другого року життя у яслах або дитячих садках виникає можливість формувати уже в цьому віці позитивне емоціональне ставлення до однолітків; уміння жити і гратися разом, не сваритися і не заважати один одному; прагнення подати один одному деяку допомогу. Все це створює необхідні передумови для переходу дитини на новий, більш високий ступінь розвитку, для переходу від раннього до дошкільного віку.

Третій рік життя є переломним у розвитку дитини. Саме у цей період відбуваються якісні зміни психіки дитини, що забезпечують поступовий перехід малюка у активну та діяльну особистість.

Збільшуються фізичні можливості дитини. Так, удосконалюється діяльність нервової системи, тому період активного неспання тепер складає 6–6,6 годин. При цьому діти легко збуджуються та швидко стомлюються від одноманітних дій.

Значні зміни відбуваються у психічному розвитку дітей – розширюються потреби, змінюються види та форми діяльності, розвивається вольова сфера, формуються елементи свідомості та самосвідомості, ускладнюється спілкування з оточуючими. Третій рік життя характеризується протиріччям між стрімким зростанням самостійності та бажанням брати участь у житті дорослих. Важливим новоутворенням цього віку є виникнення відчуття «Я», яке стає основою самоствердження та поява почуття самоповаги. Основна частина звернень дитини до дорослого пов’язана з очікуванням позитивної оцінки своїх дій. Дитина намагається залучитися до світу дорослих, проявляючи інтерес до їх особистості та діяльності. Як результат – у мовленні дітей з’являється займенник «ми».

На третьому році життя у малюка можна спостерігати значний інтерес до мовлення оточуючих, особливо, коли воно спрямоване на дитину. Швидко збільшується словник, який на кінець року складає 1200-1500 слів. Дитина починає розуміти не тільки зміст окремих слів і фраз, які стосуються безпосередньо її та найближчого оточення, а й здатні сприймати невеликі розповіді, казки, вірші про те, що знаходиться за межами її сприймання. Малюк починає ставити запитання за змістом прочитаного, може виконувати прохання та інструкції дорослого. Тепер дитина може називати мету своїх дій певним словом («піду», «буду», «намалюю»).

Також удосконалюється сенсорна сфера малюка. Діти можуть вибирати за прикладом геометричні фігури, розрізняти чотири основні кольори, без допомоги дорослого впізнавати окремі властивості предметів. Інтенсивно розвивається фонематичний слух дитини – вона тепер може розрізняти різноманітні шуми, голоси людей, звуки і тони музики. Удосконалюються обстежувальні дії дитини – розширюється коло предметів, які цікавлять малюка. До кінця року дитина може орієнтуватися у найближчому оточенні, починає освоювати окремі часові поняття, у неї формується уміння спостерігати і порівнювати, розмірковувати, регулювати свою поведінку мовою.

Продовжує розвиватися емоційна сфера малюка. Тепер він виявляє стійкі емоції відносно окремих дорослих та дітей, виникають почуття, пов’язані із видом діяльності, естетичні, а також негативні емоції. Поведінка дитини стає більш стійкою та контрольованою, дитина вчиться долати перешкоди. Малюку тепер стають доступні різні види діяльності: малювання, ліплення, конструювання, музична діяльність.

У цей час відбуваються значні зміни і у ставленні дитини до однолітків. Діти починають спостерігати, прислухатися, наслідувати один одного. Виникають дії, адресовані одноліткові. В кінці третього року життя у дітей з’являється принципово нова форма комунікативних дій – емоційно забарвлені ігрові дії, з допомогою яких дитина не тільки виявляє своє ставлення до однолітка, а й демонструє йому свої уміння.

Організація життя дітей раннього віку

Ранній вік є найбільш відповідальний період життя дитини, коли формуються фундаментальні здібності, що визначатимуть подальший її розвиток. У цей період складаються такі ключові якості як пізнавальна активність, довіра до світу, впевненість у собі, доброзичливе ставлення до людей, творчі можливості, загальна життєва активність тощо. Проте ці якості та здібності не виникають автоматично, як результат фізіологічного дозрівання. Їх становлення потребує певних форм спілкування дорослої людини з дитиною та їхньої спільної діяльності.

Як показує практика, діти починають відвідувати дошкільні заклади дуже рано. Дитячі садочки першими відкривають перед дитиною світ соціально-суспільного життя. Дитячий садок разом з родиною бере на себе функції виховання та формування особистості.

Початок відвідування дитиною дошкільного закладу – дуже напружений період, який вимагає від неї перебудови всіх уявлень і стосунків з оточуючими людьми, включення її в нову соціальну ситуацію. Процес адаптації до нових умов через низку обставин – вікових особливостей, стану здоров’я, типу нервової системи, стилю виховання, розвитку ігрових, комунікативних навичок тощо – у різних дітей відбувається по-різному. Одні діти легко налагоджують контакти з дітьми і дорослими, пристосовуються до нових вимог, режиму; процес адаптації у них проходить легко і безболісно. У інших зміна соціальних стосунків, умов існування викликають значні труднощі, дитина стає неспокійною, примхливою, замкнутою тощо. Порушується емоційна рівновага, травмується психіка.

Під час адаптації малюка до дошкільного закладу велике значення у забезпеченні психологічного комфорту має особистісно-орієнтований підхід, який передбачає визначення єдиних вимог виховання в родині і в дитячому садку.Щоб процес пристосування дитини до нових умов пройшов максимально безболісно, необхідно приготувати її до цього. За кілька тижнів до того, як дитина почне відвідувати дитячий садок, доцільно змінити час перебування з нею батьків, спробувати наблизити режим дитини вдома до режиму дитячого закладу, який вона має відвідувати. Не залишайте з першого ж дня дитину у дитячому садку до вечора. Треба поступово збільшувати тривалість перебування з 1,5 – 2,5 годин на день.

Режим дня

Слово «режим» прийшло в російську мову з французької і означає систему правил, необхідних для досягнення певної мети. Режим дня – це правильно розподілене за часом чергування основних режимних процесів

В режимі дня дитини основними режимними процесами є: годування, неспання, сон. Це означає, що, формуючи режим дня для малюка, батьки повинні знати: скільки разів і коли треба укладати дитину спати в денний час, на нічний сон, яка тривалість кожного відрізка денного та нічного сну, наскільки тривалий період неспання в даному віці, скільки разів в день необхідно годувати дитину і чи треба годувати її вночі та ін

Правильний режим дня зміцнює здоров’я малюка, оберігає його нервову систему від перевтоми, привчає виконувати в певній послідовності основні режимні процеси, тобто має велике виховне значення. Дитина вже з раннього віку звикає до порядку. Їсть, коли настає час годування, вчасно засинає, легко і без заколисування, під час неспання спокійно грає, не вередує, не докучає дорослим, знаходиться у веселому і радісному настрої

В режим дня обов’язково включаються елементи гігієни – умивання, підмивання, купання. Встановлюється також певний час для прогулянок. Дитина повинна гуляти в будь-який пору року – і влітку, і взимку, так як свіже повітря, непрямі сонячні промені позитивно впливають на дитячий організм, загартовуючи і зміцнюючи його

Привчання дитини до режиму повинно починатися з моменту її народження. Залежно від віку міняється і режим. Наприклад, чим менша дитина, тим частіше її треба годувати, тим більше вона спить і вдень, і вночі. Чим вона старше, тим більше збільшуються періоди неспання.

У формуванні періоду неспання основна роль належить корі головного мозку дитини, дозріванню функцій зору і слуху, в результаті чого збільшується приплив інформації (імпульси) в центральну нервову систему, чим і забезпечується бадьорий, активний стан всього організму. Таким чином, батьки обов’язково повинні знати, якому віку дитини відповідає той чи інший режим дня і суворо дотримуватися його.

Діти 2-го року життя за своїми віковим особливостям умовно діляться на 2 вікові підгрупи, які мають різні режими дня. Правильний режим дня вам допоможуть скласти дільничний педіатр, дільнична медична сестра або медична сестра кабінету здорової дитини в дитячій поліклініці.

Основним показником правильності виконання режиму дня є поведінка вашого сина чи доньки. Якщо дитина спокійна, активна, має хороший апетит, швидко засинає, міцно спить, прокидаючись, не плаче, відразу стає бадьориою, веселою, значить, все в порядку.

Тепер давайте розберемо конкретно, як організувати правильний режим дня дитини?

Сон – це фізіологічний процес, що має велике значення для організму дитини. Сон дає можливість дитині відпочити від вражень і впливу навколишнього оточення. За час сну нервові клітини кори головного мозку відновлюють витрачену в період неспання енергію, що дуже важливо для дитячого організму. Значить, сон – це необхідний вид відпочинку дитини

Необхідно привчити малюка лягати спати вдень і ввечері в один і той же час, так як при цьому виробляється умовний рефлекс на час укладання, а це полегшує дитині швидке засинання в належний час. Отже, одним з важливих умов в організації нормального сну є певний час укладання. Якщо у дитини є явні ознаки втоми нервової системи (капризи, збудження, частий плач або, навпаки, позіхання, дрімота), то її слід укласти в ліжко раніше встановленого часу. (До речі, проаналізуйте, чому дитина так рано втомилася, що привело її в цей стан, чи немає в цьому вашої провини?).

З перших днів життя дитина повинна мати своє ліжко. Матрац повинен відповідати розмірам ліжка, лежати рівно, на простирадлі не повинно бути рубців і складок, подушка потрібна невелика і плоска. Всі постільні приналежності дитини слід утримувати в чистоті. Якщо ваша дитина ще потребує підкладання клейонки, частіше міняйте простиральця і ​​провітрюйте матрац.

Перед укладанням спати, дитину треба підготувати: дати установку (зараз підемо з тобою «спатоньки»), висадити на горщик, допомогти їй роздягтися і одягнути піжаму або нічну сорочку. Одяг для сну не повинен ускладнювати рухи дитини.

Кращий засіб для швидкого засипання – свіже прохолодне повітря. Кімнату, де спить дитина, треба провітрити, закінчивши провітрювання за 30-40 хв до укладання, а після того як дитина покладена в ліжко, обов’язково відкрийте вікно, фрамугу, кватирку.

Якщо цей режимний процес організований правильно, то малюк швидко засне і буде міцно спати. А якщо порушено якесь правило, ви в цьому швидко переконаєтеся самі: малюк буде засинати повільно і з трудом, вимагати заколисування, буде проситися на руки. Сон її буде переривчастий, неспокійний, може розвинутися дитяче безсоння.

Категорично забороняється:

порушувати режим сну, скорочуючи його кратність, зменшуючи тривалість;

змінювати час укладання,

формувати у дітей звичку до закачування;

порушувати нервову систему дитини перед сном емоційними іграми, смішними розповідями, страшними казками і т.п.

Діти до 1-2 років вдень сплять двічі: перший сон триває 2-2,5 год, а другий-1-2 ч. У другому півріччі 2-го року життя дитини можна укладати на денний сон 1 раз в день, тривалість сну – 3-З ‘/ г ч. Нічний сон повинен бути не менше 10 ч.

Неспання – це стан, протилежний сну. Перші періоди неспання відзначаються тільки на другому місяці життя дитини.

Нормальна тривалість одного періоду неспання в першому півріччі 2-го року життя малюка не повинна перевищувати більше 3 * / г і тільки після 1 * / г років дитині під силу 5-6-годинне безперервне неспання. Якщо батьки рано (до півтора року) перевели дитину на одноразовий сон, то період її неспання подовжується с З ‘/ г (за нормою) до 5-6 ч. При такому неправильному режимі дитина стає дратівливою, легко збудливою, в основному ж у неї переважає млявий стан. Крім того, зайвий тривалий період неспання може привести до виснаження нервових клітин, що буде заважати правильному вихованню і своєчасному розвитку малюка. Піднімати дитини після сну слід тільки в разі її самостійного пробудження.

Період неспання – дуже важливий час у житті дитини, який необхідно використовувати для розвитку її вмінь, виховання правильного способу життя, прищеплення культурно-гігієнічних навичок. Саме під час неспання відбувається розвиток рухової активності дитини, її здатності сприймати навколишній світ, мову дорослих, формувати власну активну мова.

Під час неспання малюка на 2-му році життя можна багато чому навчити. Слід знайомити дитину з усіма предметами, які зустрічаються в побуті або на прогулянці: скажіть дитині, як називається предмет (.. Яйце, кулька, квітка, вода, вітер, листя, кошеня і т д), обов’язково охарактеризуйте його основні властивості (кулька круглий , квітка красивий, кошеня пухнастий, говорить «мяу», листочки великі чи маленькі і т. п.).

Розвиток сприйняття ви можете проводити як на прогулянці, так і спеціально займаючись з дитиною. Пам’ятайте тільки, що заняття треба проводити щодня, не менше 3-4 разів на день, тривалість кожного заняття з дитиною до 1 1г років не повинна перевищувати 5 хв, а старше 1 7г років – 10. хв

Прогулянки займають істотну частину періоду неспання малюка.

Під час прогулянки діти можуть реалізувати притаманну їм високу потребу в русі. Тільки при достатній руховій активності дитини відбувається сприятливий і гармонійний розвиток її організму.

Будьте уважні, одягаючи дитину на прогулянку. Якщо, гуляючи на вулиці, ви виявили, що у дитини холодний на дотик носик, значить, їй холодно. А якщо спітнів лоб, підвищилася вологість голови або шиї, то дитина надмірно закутана.

Правильно організоване неспання сприяє розумовому і фізичному розвитку дитини: вона із задоволенням гуляє, подовгу грає, цікавиться новими предметами, людьми, рухлива, охоче посміхається, сміється, легко вступає в контакт. У той же час бездіяльний стан дитини призводить до порушення збудливості нервової системи і до відставання у розвитку.

Годування – процес, в ході якого відбувається задоволення потреб дитячого організму в харчових речовинах. Гарне фізичний розвиток дитини можна забезпечити за допомогою раціонального харчування.

Кратність годування, обсяг разової порції і добовий обсяг їжі залежать від віку дитини. В режимі дня перерви між годуваннями повинні бути узгоджені з ритмом зміни денного сну і неспання. У нічний час робиться перерва в годуванні тривалістю не менше 6 ч.

Коли слід годувати дитину? На 2-му році життя рекомендується годувати малюка чотири рази на день, організовуючи сніданок (через 30-40 хвилин після пробудження дитини), обід, полуденок і вечерю. Сита дитина спокійно грає, майже не плаче.

Години прийому їжі повинні бути одні й ті ж, щоб виробився умовний рефлекс на процес годування. У цьому випадку в шлунку дитини ще до їжі виділяються необхідні травні соки, завдяки яким їжа краще перетравлюється. До моменту годування дитина повинна бути голодною, тільки тоді у неї буде хороший апетит, бажання приймати їжу. Підвищує апетит дитини смачна їжа, красиво оформлена, а також самостійні дії дитини з прийому їжі.

Уже однорічній дитині під час годування густою їжею треба дати в руку ложечку, щоб вона вчилася їсти самостійно. При цьому мати чи батько «догодовують» малюка іншою ложкою. Виделку і ножик рекомендується давати дитині тільки старше трьох років.

Перед годуванням так само, як і перед сном, прогулянкою, корисно дати словесну установку «зараз помиємо ручки і будемо їсти». Спробуйте долучати дитину до сервіровки столу – нехай сама принесе необхідний посуд, хліб, стілець. Ці дії також готують дитину до процесу їжі.

Абсолютно обов’язково, щоб дитина під час їжі сиділа сама на стільці за низьким столиком. Треба навчити її їсти акуратно, не проливати їжу на підборіддя або на груди, не поспішати, під час їжі нахилятися над тарілкою, їжу брати на ложку невеликими порціями, не кришити хліб. Поясніть дитині, що якщо шматок їжі впав на підлогу, його їсти не можна, що овочі та фрукти треба обов’язково мити. Слід прищеплювати дитині такі важливі навички, як миття рук перед їжею, користування серветкою (1 рік 3 міс), вміння самостійно їсти густу і рідку їжу.

Не можна давати дитині якусь їжу в проміжках між годуваннями, наприклад, такі ласощі, як яблука, печиво, цукерки, морозиво. Категорично забороняється шоколад.

Ні в якому разі не годуйте дітей насильно. Насильницьке годування виробляє стійкий негативний умовний рефлекс на їжу, на жаль, важковиправний. Краще запобігти неправильне ставлення дитини до їжі, ніж виправляти його.

Якщо син або дочка відмовляється від їжі, пропустіть 1-2 годування, але і між прийомами їжі треба витримати режим і нічого не давати дитині. Це сприятиме відновленню апетиту.

Батьки повинні заохочувати позитивну поведінку дитини під час їжі, а свої дії супроводжувати промовою: називати страви, предмети, що мають відношення до процесу годування, – все це служить подальшому розумінню дитиною мови дорослого, розширює її уявлення про навколишній світ, формує правильну поведінку за столом.

Розберемо більш докладно режим дня дітей у віці від 1 року до 1 року б міс.

Харчування дітей (до 1 року 3 міс) ще може залишатися п’ятиразовим, потім ставати чотириразовим. Годування проводиться через кожні 4 год з нічною перервою тривалістю 12 год

Тривалість нічного сну – 10 год, вдень малюк спить 2 рази по 1 1/2-2 ч. Період неспання не повинен перевищувати 3-4 ч.

В цілому приблизний режим дня дитини в цьому віці виглядає так:

Підйом, зарядка – 7.00

Ранковий туалет – 7.15

Сніданок – 7.30

Прогулянка, ігри – 8.30 – 10.00

Сон – 10.00-12.00

Обід – 12.30

Прогулянка, ігри – 13.00-15.00

Полуденок – 15.30

Сон – 16.00-17.00

Гімнастика і гартуючи процедури – 17.15

Прогулянка, ігри – 17.30-19.30

Вечеря – 20.00

Гігієнічні процедури, купання – 20.30

Нічний сон – 21.00

Малюка в більш старшому віці можна перевести на новий режим дня з одноразовим денним сном тривалістю 3-2-2 ч.

Заняття з розвитку слуху, емоцій, руху, ходьби, мислення, мовлення, гри та інших видів самостійної діяльності дітей.

Організована навчально-пізнавальна діяльність у дошкільному навчальному закладі є важливою складовою освітнього процесу в усіх вікових групах. Вона планується й проводиться відповідно до програмових завдань з урахуванням умов розвивального предметного, природного, соціального середовища і потреб, інтересів, запитів, здібностей дітей (їхнього індивідуального фонду "хочу").

Організоване і кероване дорослим, а не пущене на самоплин навчання дошкільників дозволяє у чіткій системі, послідовно формувати уявлення, елементарні знання і ставлення до світу природи, речей, людей, стосунків, емоцій і почуттів, власного "Я", а також життєво і соціально важливі уміння і навички. Включаючись у таку діяльність, діти переживають радість відкриттів, подив від нового, оволодівають способами пізнання, способами дій. Систематичне залучення дітей до цього виду діяльності дає їм перший досвід навчальної діяльності – провідної у найближчому майбутньому при зміні соціальної ролі в умовах шкільного життя.

Організоване навчання дошкільників має великі можливості для розвитку довільності психічних процесів і поведінки, адже діти поступово навчаються концентрувати увагу на предметі вивчення, свідомо виконувати установку педагога на сприймання, запам’ятовування і відтворення інформації, стримувати емоції й ситуативні бажання, контролювати і оцінювати будь-яку свою діяльність. Воно має і значний виховний потенціал, який реалізується шляхом підбору змісту пізнання у навчанні, ефективних методів, прийомів і засобів його подачі, способів взаємодії дітей між собою та з педагогом. Водночас, через пізнання нового, навчання оперувати знаннями і здобутими уміннями та навичками закладається основа ціннісних, моральних орієнтирів для скеровування особистості дошкільника у світі природи, речей, мистецтва, гри, людей, їхніх стосунків, емоцій, станів, настроїв тощо.

Не можна перетворювати навчально-пізнавальну діяльність дошкільників на аналог шкільного поурочного навчання. Вона якісно відрізняється від шкільного навчання формами, методами і прийомами, засобами, стилем і рівнем взаємодії педагога з вихованцем, а не лише змістом, обсягом програмового матеріалу, рівнем вимог до дитини. Сукупність освітніх впливів у процесі цієї діяльності має підпорядковуватись, в першу чергу, формуванню значущої для конкретної дитини мотивації пізнання і навчання, яка й скеровуватиме пізнавальну активність дошкільника, стимулюватиме розвиток у нього пізнавальних інтересів і почуттів, схильності й потреби у самостійному пошуку нових знань, закономірностей, зв’язків, продуктивному застосуванні результатів пізнання.

Організована навчально-пізнавальна діяльність у дошкільному закладі – це цілеспрямований двобічний процес, у якому органічно поєднуються педагогічні впливи з активністю самих дітей у процесі пізнання світу. Оскільки організоване навчання дошкільників відбувається у проживанні спільної діяльності педагога з дітьми, то ця діяльність потребує керівництва, спрямування з боку дорослого, а саме: визначення цілей; прогнозування очікуваних результатів; мотивація пізнання; вибір змісту й окреслення його обсягів; створення розвивального середовища; надання навчально-пізнавальній діяльності позитивно-емоційного характеру; регулювання процесу пізнання і спрямування його на досягнення позитивних результатів; оцінювання індивідуальних досягнень дитини.

Організована навчально-пізнавальна діяльність у дошкільному закладі не обмежується самими заняттями як найбільш відомою і популярною організаційною формою.

Основними її формами є:

• заняття різних видів;

• гурткова (секційна, студійна) робота;

• індивідуальна робота навчально-пізнавального спрямування у повсякденні;

• організовані дидактичні ігри у повсякденному житті;

• екскурсії у природне і соціальне довкілля, спостереження у повсякденні;

• елементарні досліди, пошукові ситуації у повсякденному бутті та ін.

Для залучення дітей до цих форм організованого навчання у розпорядку дитячої життєдіяльності в дошкільному закладі визначається зручний час з огляду, зокрема, на такі чинники: вік дітей; їхня оптимальна і максимальна працездатність у певні проміжки часу; поєднання з іншими видами організованої, самостійної діяльності та побутовими процесами; розподіл загальних навантажень на дітей упродовж дня, тижня тощо.

Організована ігрова діяльність дошкільників посідає особливе місце у системі організованих освітніх впливів, оскільки власне ігрова діяльність є провідною упродовж усього дошкільного віку. В межах саме ігрової діяльності відбуваються найважливіші зміни у дитячій психіці: виникають визначальні для успішного розвитку новоутворення, максимально виявляються психічні властивості й процеси, розвиваються ключові риси характеру, започатковуються базові особистісні якості, відбувається становлення образу "Я". Ігрова діяльність дошкільників є основою виникнення інших специфічних видів дитячої діяльності, які пізніше відокремлюються від гри і набувають самостійного виявлення, значення, наприклад, праця, учіння, художня творчість.

Організована ігрова діяльність дітей у дошкільному навчальному закладі передує розгортанню самостійних ігор. Вона, як й інші види організованої діяльності, частіше ініціюється та скеровується педагогом, проте може виникати із самостійної гри, якщо потребує втручання і прямого керівництва та участі самого вихователя через брак у досвіді дітей навичок самоорганізації, планування ігрових дій, знань правил гри, способів урегулювання конфліктів або подальшого розгортання сюжету тощо. Завдяки скеровуючій ролі педагога, поданим зразкам ігрових дій та налагодження партнерських відносин з усіма учасниками гри, поступово формується той ігровий досвід і арсенал засобів його застосування, які згодом дозволять дітям грати автономно, покеровуючись власними бажаннями, ініціативами, внутрішніми спонуканнями, симпатіями, творчими задумами, прийомами соціальної взаємодії з однолітками та ін.

Організуючи певну гру, відповідно до спланованої мети і порядку її проведення вихователь піклується про створення та оснащення ігрового простору, з урахуванням віку дітей, їхніх інтересів, ігрових уподобань добирає прийоми залучення і збору на гру, зацікавлення нею, пояснення ходу, правил гри та дій учасників, розподілу ролей та ігрової атрибутики, спрямування і корекції ігрових дій вихованців та їхніх стосунків у процесі гри, підведення її підсумків та оцінювання індивідуальних досягнень в ігрових результатах, позитивних чи негативних проявів у поведінці, взаєминах дітей.

Організоване проведення будь-якої гри вимагає ретельної попередньої, підготовчої освітньої роботи з метою створення необхідного і достатнього запасу уявлень про світ природи, культури, людей і власного "Я", навичок компетентної поведінки в ньому. За цієї умови діти швидше зрозуміють сутність ігрового змісту та інструкцій педагога, оскільки матимуть внутрішню готовність до виявлення своєї компетентності шляхом гри. Тому у календарних планах освітньої роботи з дітьми різного віку має простежуватися чітка система підготовки до ігрової діяльності як організованої, так і самостійної: спостереження, екскурсії, розглядання творів образотворчого мистецтва, читання художньої літератури, перегляд діа-, мульт-, кінофільмів, прослуховування аудіо записів, бесіди і розповіді вихователя у повсякденному житті, заняття різного змістового спрямування, систематична участь дітей в різних організованих вихователем формах роботи і видах діяльності.

В освітньому процесі дошкільного навчального закладу організована ігрова діяльність дітей охоплює різні види ігор.

Найбільш придатні й зручні для організованого проведення ігри з правилами (дидактичні, рухливі), адже наявність у них чітких правил регламентує дії дітей і цим визначає керівну функцію педагога. Дидактичні й рухливі ігри мають конкретну мету, що дозволяє інтегрувати ці види ігор у різні форми організованої навчально-пізнавальної, рухової, мовленнєвої, навіть художньої діяльності . Наприклад: вони широко застосовуються у процесі занять чи індивідуальної роботи з фізичного, пізнавального, мовленнєвого, художньо-естетичного розвитку, фізкультурних, музичних, літературних свят і розваг, походів та екскурсій, спостережень. Водночас, ними слід насичувати вільний час в періоди прогулянок, ранкових прийомів, вечірні години як окремими формами організованої діяльності дітей чи то в груповому приміщенні, чи то на свіжому повітрі. Організовані дидактичні та рухливі ігри необхідно узгоджувати з певним етапом навчання дітей: так, рухливі ігри застосовуються на етапі закріплення та автоматизації рухової навички, дидактичні ігри - на етапах поглибленого вивчення матеріалу, закріплення, узагальнення, систематизації знань. У планах роботи вихователя періодично слід передбачати повторне проведення цих видів ігор, внесення варіативних змін та ускладнень до них стосовно правил, ігрових дій чи рухів, очікуваних результатів, використання посібників та обладнання, кількості учасників та ін.

Творчі ігри (сюжетно-рольові, театралізовані режисерські та драматизації, конструкторсько-будівельні) за визначенням є різновидом вільної, самостійної діяльності дітей, яка здійснюється з дитячої ініціативи і є проявом самостійності, креативності дошкільників. Тут важливо враховувати: творча гра проходить свій шлях становлення від елементарних маніпуляцій з предметами до предметно-ігрових дій і далі - до творчої гри, в якій діти самостійно створюють задум, розгортають сюжет, розподіляють і виконують взяті на себе ролі, регулюють ігрові і реальні міжособистісні стосунки, оцінюють досягнуті результати. Задача педагога - сприяти своєчасному просуванню творчої гри на цьому шляху.

Без організованих прямих і непрямих педагогічних впливів і домірної участі самого дорослого у творчій грі дітей перехід від одного етапу розвитку творчої гри до іншого, вищого, затримується або не відбувається.

Особливі труднощі виникають у розвитку змісту творчої гри: якщо педагог не організує проведення творчої гри з дітьми, а пускає таку гру на самоплин, покладаючись тільки на самодіяльність вихованців, то зміст такої гри і рівень дій дітей у ній не прогресують. Наприклад: навіть у старшому дошкільному віці у сюжетно-рольових іграх діти можуть просто виконувати певні дії з іграшками на відтворення окремих дій людей згідно взятої ролі, як 3-річні малюки, і не вміти відтворити стосунки між дорослими та дітьми, а тим більше - правила суспільної поведінки та суспільні стосунки між людьми. Такі примітивні ігрові прояви не сприяють досягненню розвивального, виховного, навчального ефекту творчої гри. До неповноцінного розвитку творчої гри може призвести і неправильне, некероване наповнення предметно-ігрового середовища іграшками, атрибутами. Варто враховувати: у групах для дітей раннього і молодшого дошкільного віку має бути широкий асортимент іграшок і в кількох екземплярах, іграшки для цих дітей - відправна точка творчої гри; для старших дошкільників уже не іграшка зумовлює зміст гри, а, навпаки, творчий задум і зміст гри визначає підбір іграшок. У групах дітей старшого дошкільного віку велика кількість однопланових іграшок недоцільна, адже їх надлишок здатен притупляти ігровий інтерес, обмежує дитячу уяву, винахідливість при використанні предметів-замінників для творчої гри.

Ступінь самостійності дітей у творчих іграх залежить від вікових можливостей, обсягу знань дітей про навколишній світ, особистого досвіду комунікації дитини, індивідуальних особливостей характеру, темпів загального розвитку та інших чинників. Ця самостійність формується поступово, а отже самостійна творча гра не виникає одразу, їй треба навчати: обирати тему, формувати предметно-ігрове середовище, розвивати сюжет чи план гри, розподіляти ролі чи обов’язки, реалізовувати ігрові образи, знаходити шляхи виходу із конфліктних чи спірних ситуацій тощо. Тому в освітньому процесі дошкільного закладу виділяється час для організованих творчих ігор у спільному бутті дітей і вихователя, а у календарних планах відбиваються форми і прийоми підготовки дітей до творчих ігор, безпосереднього впливу на їхній зміст і рівень, ступінь і мета особистої участі педагога в ігровому процесі.

Отже, в організованій ігровій діяльності необхідно забезпечити кожній дитині активну позицію, стимулювати розвиток її творчих здібностей, формувати стійкий інтерес до пізнання навколишнього світу і себе в ньому, оволодіння різними видами діяльності.

ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1. Основні поняття фізичного виховання

Фізична культура є частиною загальної культури суспільства і спрямована на укріплення і підвищення рівня здоров'я людей, всебічний розвиток їх фізичних здібностей і використання цих здібностей у суспільній практиці та повсякденному житті.

Спорт є найбільш специфічною формою фізичної культури та може розглядатись однією із сторін культурної діяльності суспільства. Спорт є також дієвим засобом і методом зміцнення здоров'я і фізичного вдосконалення людей, підготовки їх до трудової і суспільної діяльності, розвитку вольових якостей, засобом морального та естетичного виховання. Визначальною рисою спорту є наявність змагальної діяльності як засобу співставлення та вдосконалення певних здібностей людини. Спорт поділяють на спорт вищих досягнень і масовий спорт, Спорт вищих досягнень передбачає організацію систематичних занять, тренувань, змагань, у ході яких реалізується завдання максимально можливих спортивних результатів, які б могли перевищувати уже досягнуті раніше в тому чи іншому виді спорту. Масовий спорт передбачає заняття окремими видами спорту, переважно масовими, або фізичними вправами у різних формах (гімнастикою, легкою атлетикою, плаванням, туризмом тощо) з метою активного відпочинку, зняття нервово-емоційного напруження, зміцнення фізичної сили та здоров'я.

В теорії фізичної культури (спорту) застосовуються такі понятійні категорії, як фізичний рух, фізичний розвиток, фізична підготовка, фізична підготовленість, фізична вдосконаленість і фізична освіта.

Фізичний рух − це специфічна форма суспільного руху, що ставить собі за мету допомагати поліпшенню рівня фізичної культури населення та розвитку спорту. Цей рух передбачає цілеспрямовану діяльність державних і суспільних організацій, спрямовану на розвиток фізичної культури і спорту.

Фізична підготовка − це спеціалізований процес фізичного виховання, спрямований на підготовку людини до праці і суспільно корисної діяльності.

Фізична підготовленість − це результат фізичної підготовки, який був досягнутий людиною в результаті оволодіння руховими навичками, які необхідні для засвоєння певного виду діяльності. Оптимальна фізична підготовленість для здійснення будь-якого виду діяльності називається фізичною готовністю.

Фізичним вдосконаленням називається процес оптимізації рівня здоров'я і всебічного розвитку фізичних здібностей людини, який відповідає вимогам людської діяльності у певних умовах виробництва, військової справи тощо і забезпечує на тривалий час високу працездатність. Конкретні показники фізичного вдосконалення визначаються реальними запитами та умовами життя і змінюються з розвитком суспільства.

Фізичною освітою є навчання людей руховим умінням і навичкам, засобам керування рухами свого тіла в часі та просторі, а також надбання людьми теоретичних знань по використанню рухових умінь і навичок у різних умовах життя і діяльності.

Система фізичного виховання − це сукупність ідеологічних і науково-методичних основ фізичного виховання. Система фізичного виховання спрямована на розвиток фізичних і духовних якостей людини, на підготовку її до певної діяльності в конкретних соціально-економічних умовах.

Елементами системи фізичного виховання є кадри працівників фізкультурного руху і матеріально-технічна база, яка необхідна для забезпечення занять з фізичної культури і спорту.

Фізичне виховання − педагогічний процес спрямований на фізичний розвиток, функціональне удосконалення організму, навчання основним життєво важливим руховим навичкам, вмінням і зв'язаних із ними знаннями для успішної наступної професійної діяльності.

Фізична культура − складова частина культури, пов'язана з системою фізичного виховання, організації спорту, спеціальних наукових дослідів, технічних засобів, потрібних для фізичного виховання і спорту, суспільної та особистої гігієни, раціональної організації активного відпочинку тощо.

Фізична культура є важливим засобом підвищення соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру.

Фізичний розвиток − це процес становлення і змін біологічних форм і функцій організму людини. Він залежить від природних життєвих сил організму та його будови. Фізичний розвиток оцінюється рівнем розвитку фізичних якостей, антропометричними і динамометричними показниками, показниками формування постави.

Фізичне вдосконалення особистості − це сформований спосіб життя людини, що спрямований на зміцнення здоров'я, загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок та вмінь.

Мета і завдання фізичного виховання

Мета фізичного виховання витікає з основного завдання виховання, яке полягає в необхідності підготувати всебічно розвинутих, активних та здорових членів суспільства, які органічно поєднує в собі гуманістичні і загальнолюдські позитивні риси особистості, гармонію фізичного та психічного розвитку.

Завдання фізичного виховання можна згрупувати в наступні З групи:

1. Оздоровчі завдання, що полягають у зміцнюванні опорно-рухового апарату, формуванні правильної постави, нормалізації розвитку внутрішніх органів, у покращенні діяльності центральної нервової системи, загартовуванні організму.

2. Освітні завдання, що полягають у формуванні і удосконаленні рухових умінь та навичок, у придбанні знань в області теорії, методики і організації фізичної культури і спорту.

3. Виховні завдання, що полягають в удосконаленні рухових якостей (сили, швидкості, витривалості, спритності), у зміцненні вольових якостей (волі до перемоги, сміливості, наполегливості, мужності), у покращенні психічних здібностей (уваги, пам'яті), у вихованні позитивних моральних рис, прищепленні правильних естетичних смаків. Слід підкреслити, що реалізація вказаних вище оздоровчих, освітніх і виховних завдань фізичного виховання повинна здійснюватись у певному взаємозв'язку, що потребує їх комплексного вирішення.

Зміст і засоби фізичного виховання

Головний зміст фізичного виховання полягає в оволодінні дитиною основами фізичної культури:

1. Опанування основ особистої гігієни. Йдеться про охайність, чистоту тіла, одягу, взуття, гігієну приміщення, режим дня (сон, харчування, раціональна організація активної діяльності й відпочинку).

З раннього віку дитину слід привчати до систематичного догляду за своїм тілом, прищепити навички здорового способу життя, бажання займатися фізичною культурою і спортом.

До культурно-гігієнічних навичок, якими повинні оволодіти діти протягом дошкільного дитинства, належать:

— навички їжі (акуратно їсти, користуватися посудом, серветкою та ін.);

— навички догляду за тілом (умивання, чищення зубів, розчісування волосся та ін.);

— навички утримання у чистоті і порядку одягу, дотримання порядку в приміщенні, його прибирання;

— навички здійснення різних видів діяльності (гри, праці, навчання) з дотриманням культурно-гігієнічних вимог.

2. Загартовування організму (здійснюють його з використанням природних факторів — сонця, повітря, води).

3. Виконання фізичних вправ, що є головним засобом фізичного виховання.

Фізичне виховання дітей дошкільного віку здійснюється засобами, спрямованими на охорону здоров'я дітей (створення гігієнічних умов життя і діяльності, організація раціонального харчування, сну, перебування на свіжому повітрі), а також засобами, покликаними забезпечити активний вплив на організм дитини з метою його фізичного розвитку (загартовуючі процедури, спеціальні фізичні вправи, гігієнічна гімнастика, режим дня).

Гігієнічні умови. Вони охоплюють комплекс зовнішніх чинників, які обумовлюють оптимальне функціонування і розвиток дитячого організму.

Для підтримання життєдіяльності дитини важливо правильно організувати харчування, оскільки їжа є також пластичним матеріалом для росту і розвитку дитячого організму. У ній мають бути всі необхідні компоненти: білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі та різноманітні вітаміни, їсти діти повинні 4−5 разів на день. Добовий раціон необхідно розподілити так, щоб вони споживали: за сніданком: 20−25 його відсотків, обідом: 35−40, у полуденок: 10−15, на вечерю: 20.

Якість приготування, вчасність подання їжі, сервірування столу повинні збуджувати апетит, сприяти кращому її засвоєнню. Поганий апетит дитини є підставою для з'ясування його причин (погане самопочуття, хвороба). Якщо дитина неохоче їсть незвичну для неї, але корисну їжу, слід поступово привчати до неї, даючи її невеликими порціями, поєднуючи зі звичною їжею. Не варто зосереджувати увагу дітей на їхньому поганому апетиті, вмовляти їсти, розбещувати, задобрювати, щоб нагодувати. Краще впливати на їхні емоції влучним словом, заохочувати, використовуючи приклад однолітків.

За будь-якої пори року ефективним засобом оздоровлення і фізичного виховання дітей є прогулянки, їх слід організовувати на майданчиках, обладнаних для кожної вікової групи. Часто діти беруть на прогулянку іграшки, вихователі − дидактичний матеріал. За сприятливих по-годних умов діти повинні бувати на свіжому повітрі щодня не менше 3−4 год. Активна діяльність на прогулянці (ігри, комплекси ігрових загальнорозвиваючих вправ, спортивні розваги, спостереження, трудова діяльність) загартовує їх, розвиває рухи, інші фізичні якості, підвищує життєвий тонус. Прогулянки розширюють можливості індивідуальної роботи вихователя з дітьми.

Загартовування організму дитини. Це удосконалення засобами тренування з використанням природних факторів (води, повітря, сонця) умовних реакцій щодо пристосування організму до середовища.

Загартовування ґрунтується на використанні умовно-рефлекторного механізму. До важливих пристосувальних можливостей організму, які забезпечують зв'язок з навколишнім середовищем, належить терморегуляція − здатність організму зберігати температуру тіла на певному рівні незалежно від зміни її у навколишньому середовищі. Апарат терморегуляції формується протягом перших трьох років, однак і в дошкільному віці трапляються випадки нестійкої температури тіла. Загартовувальні процедури викликають реакції, які забезпечують затримання тепла при охолодженні організму. Систематичне охолодження сприяє утворенню відповідних рефлексів, що змінюють інтенсивність теплопродукування, оскільки у процесі загартовування виробляється вища адаптація до охолодження і збереження тепла в організмі за несприятливих умов зовнішнього середовища.

Загартовувальні процедури планують і здійснюють за участю медичних працівників. Загартовування найкраще починати в ранньому дитинстві, здійснювати його систематично з урахуванням індивідуальних особливостей дітей. Силу подразників слід нарощувати поступово, але неухильно, оскільки незначна їх різниця не спричинює функціональних змін у діяльності організму. Ефективними є І контрастні короткочасні впливи, які сприяють удосконаленню фізіологічних реакцій і виробляють усе вищий рівень опору організму несприятливим чинникам зовнішнього середовища. Обов'язковою умовою успішного загартовування є позитивний емоційний стан дитини під час Підготовки, у процесі та після закінчення процедури.

1.7. РОЗУМОВЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Розумовий розвиток — ступінь розвитку в дитини пізнавальних процесів (відчуттів і сприймання, мислення та мовлення, пам'яті й . уяви), Сформованість уміння міркувати, обґрунтовувати свої думки, діяти адекватно до вимог старших, виявляти інтерес до пізнання навколишнього середовища, здатність швидко і правильно розуміти те, що їй говорять, вибудовувати власні судження, користуватися поняттями й узагальненнями. Це безперервний процес, який здійснюється під час навчання, праці, гри, спілкування, отримування відомостей із книг, засобів масової інформації.Відбувається розумовий розвиток дитини одночасно із психічним і є свідченням її інтересів, почуттів тощо. Виявляється він в обсязі, характері та змісті знань, рівні розвитку психічних процесів (відчуттів, сприймання, запам'ятовування, уяви, мислення), пізнавальних здібностей, характері провідної діяльності. Про розвиток дитини свідчать:

— запитання, які вона ставить дорослим;

— судження, в яких виявляється її розуміння різних явищ, подій та їх причин;

— продукти діяльності (малюнки, різноманітні вироби та ін.);

— зміст, форми ігор;

— характер спілкування з дорослими та однолітками;

— способи виконання завдань, розв'язань розумових задач.

Неабияке значення має й те, як дитина намагається пізнати навколишні предмети і явища, чи виявляє при цьому пізнавальний інтерес, допитливість.Згідно з дослідженнями психологів, темп розумового розвитку в дошкільному віці значно вищий порівняно з пізнішими віковими періодами, а допущені в цей час помилки у вихованні важко подолати в майбутньому.У дошкільному віці дитина опановує основи уявлень і понять, які надалі визначають успішність розумового розвитку. Діти можуть пізнавати не лише зовнішні якості предметів і явищ, а і їх внутрішні, суттєві зв'язки та відношення. У них починають формуватися абстрактне мислення, узагальнення тощо.

Протягом перших років життя особливе значення має чуттєвий досвід, без якого неможливий пізнавальний розвиток. За спостереженням І. Сеченова, дитина ніби фотографує навколишні предмети, її свідомість ще до появи мовлення наповнюється фактами, які вона ще не може пояснити. Супроводження словами дорослого відчуттів, сприймання дитиною предметів, її дій допомагає встановленню зв'язку між зоровим і слуховим сприйманням, формує здатність викликати в уяві образ названого предмета. Як тільки дитина навчиться говорити, вона виявляє здатність розуміти зв'язки і відношення між явищами, їх причини. Отже, чуттєві враження малюка поступово стають надбанням його мислення як вищої форми пізнавальної діяльності.

Якщо протягом перших трьох років життя провідна роль у розумовому розвитку належить сприйманню, то надалі зростає роль пам'яті та уяви. З уявою пов'язані основні процеси пам'яті, мислительна діяльність. У перед-дошкільному віці розумовий розвиток дитини сягає рівня передпонятійних узагальнень — наочно-образного відображення суттєвих ознак і відношень речей, що підводить її до наукових понять. Протягом дошкільного віку відбувається розвиток наочно-дійового (пов'язаного з практичними діями) та наочнo-образного (оперування образами) мислення.Дошкільнята здатні розуміти загальні принципи, зв'язки і закономірності,.

Одним із важливих показників розумового розвитку дитини є рівень розумової активності — здатності дитини самостійно ставити пізнавальні завдання та знаходити способи їх вирішення. Діти не просто засвоюють знання, а й збагачують цей процес власним досвідом, що зумовлює виникнення нових, оригінальних пропозицій, здогадок.

Розумове виховання — систематичний, цілеспрямований вплив дорослих на розумовий розвиток дитини з метою формування системи знань про навколишній світ, розвитку пізнавальної діяльності, здатності до самостійного пізнання. Метою розумового виховання є виховання і всебічний розвиток дітей. Воно тісно пов'язане з моральним, фізичним та естетичним вихованням. У дошкільному віці дитина засвоює основи знань про навколишній світ, взаємини людей, про зовнішні якості, внутрішні, суттєві зв'язки предметів. Старші дошкільники виявляють здатність до первинних форм умовисновків і узагальнень. У них формуються такі важливі якості, як активність мислення, допитливість та ін.Розумове виховання забезпечує необхідний рівень розвитку дитини під час систематичного навчання, в іграх і на заняттях, у повсякденному житті. Визначальну роль при цьому відіграє спілкування з дорослими і власна пізнавальна діяльність.

Важливими напрямами розумового виховання, крім розвитку ерудиції, формування світогляду, оволодіння системою наукових і прикладних знань, досвіду пізнавальної діяльності, здатності до прийняття нетрадиційних рішень, що загалом характеризують інтелект людини, є формування емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу, до себе, а також розвиток пізнавальних інтересів, потреби у самоосвіті. Основи цих важливих складових особистісного й інтелектуального розвитку закладаються у дошкільному віці.

Мета розумового виховання – розвиток мислення і пізнавальних здібностей.

Розумовий розвиток вихованця здійснюється у процесі взаємодії з природою і суспільством. У ході розумового виховання відбуваються зміни у змісті та формах мислення. Розумове виховання полягає у збагаченні знань дитини, розвитку мислительних процесів, формуванні вміння знаходити, осмислювати, інтерпретувати, використовувати відповідно до потреби інформацію. Його успіх залежить від характеру засвоюваних знань, від засобів і методів, якими послуговується вихователь, його уміння налаштовувати дитину на постійний інтелектуальний розвиток і продуктивну інтелектуальну діяльність. Ці аспекти є складовими змісту розумового виховання. Зміст розумового виховання — формування у дітей певного обсягу знань про предмети і явища (суспільне життя, природу, людину тощо), способів мислительної діяльності (вміння спостерігати, аналізувати, порівнювати, узагальнювати).

Протягом дошкільного дитинства увага розвивається від мимовільної, незначної за обсягом, до стійкої, зосередженої.Пам'ять дає дитині необхідний матеріал для мислення. Вона є основою формування вмінь і навичок. Запам'ятовування збагачує досвід і розширює кругозір, без яких неможливий розвиток здібностей і діяльності дітей.Емоції надають своєрідного забарвлення сприйманню, уявленням, судженням. Пізнавальну діяльність супроводжують такі почуття, як допитливість, сумнів, упевненість, що тісно пов'язані з пізнавальними інтересами.Уява в переддошкільному віці теж пов'язана зі сприйманням, але вона ще надто обмежена за своїм змістом. Протягом дошкільного дитинства вона розширюється, збагачується, сприяючи розвитку мислительних процесів. У старшому дошкільному віці всі психічні процеси стають цілеспрямованішими, стійкішими, ускладнюється пізнавальна діяльність. Відбувається перехід від «практичної» позиції до «пізнавальної» (Д. Ельконін), коли півнавальне завдання виникає не лише у зв'язку з ігровою і практичною діяльністю, а й із власне пізнавальною.

Основними показниками розумового розвитку дошкільників є розвиток мислення, сприймання, пам'яті, уяви, мовлення.

Сприймання починає розвиватися на основі відчуттів у перші ж місяці після народження дитини. Сприймання маленьких дітей характеризується виявом яскравих емоцій, особливо на барвисті рухомі предмети. Діти раннього віку (1-2 роки) орієнтуються в місцезнаходженні предметів, у них швидко вдосконалюється зорова оцінка невеликих відстаней. У ранньому дитинстві також швидко розвивається слухове сприймання, що дуже важливо для розвитку мови.

Під кінець раннього віку сприймання дитини ще недосконале, хоч і досягає досить високого ступеня розвитку. Дитина не вміє підпорядковувати своє сприймання поставленому перед нею завданню, її сприймання має недостатньо організований і не досить цілеспрямований характер .

У дошкільників зростає точність сприймання форми, розміру, фактури предмета при дотику.Одночасно з відчуттями у дітей відбувається інтенсивний розвиток сприймання. Діти дошкільного віку набагато точніше і повніше, ніж діти раннього віку, відображають предмети і явища, які сприймають. Вони чіткіше розрізняють предмети за величиною і формою, а також просторові і часові відношення між явищами. Це пов'язано з розвитком їх орієнтувально-дослідницької діяльності. Дитина виробляє вміння організовувати і контролювати своє сприймання відповідно до поставлених завдань і вимог. У неї розвивається свідоме і цілеспрямоване спостереження. Після ретельного вивчення навколишніх предметів у дошкільника образи сприймання навколишньої дійсності стають докладнішими і багатшими за змістом.

Велике значення в розвитку сприймання у дітей мають ігри, спостереження та екскурсії, образотворча діяльність. Гра примушує дитину більш точно і свідомо сприймати особливості різних предметів. Конструювання, малювання, ліплення привчають до ретельнішого розглядання і вивчення предметів.

Разом із зоровим сприйманням у дитини розвивається слухове і дотикове сприймання. Велике значення у розвитку сприймання звуків мають знання з музики і розвитку мови. Діти 2-3 років плутають окремі звуки, деякі з них пропускають, бо сприймання звуків у них ще недосконале. У дошкільному віці дитина вже добре розрізняє елементи усного мовлення і правильно вимовляє звуки рідної мови.

ВИСНОВКИ про розвиток різних видів сприймання дитини:

- у дитини до кінця дошкільного віку формуються види сприймання за формами існування матерії (простору, часу) та за змістом сприйманих об'єктів (сприймання творів мистецтва і літератури);

- сприймання простору дитиною полягає у формуванні уявлень про основні просторові відношення (догори-донизу, ліворуч, праворуч, далеко-близько), про точку відліку при їх оцінці);

- для формування сприймання часу важливу роль відіграють повторювані режимні моменти, використання зовнішніх опор відліку часу - годинника та календаря;

- дитина вирізняє такі відтинки часу, як хвилина, година, день-ніч, доба, тиждень, місяць, рік;

- сприймання прекрасного розвивається від зародження естетичних оцінок на основі практичної значущості зображеного до власне естетичних критеріїв (кольору, форми, композиції).

Розвиток мислення дошкільника, у дошкільному віці діти починають пізнавати світ за допомогою мислення - суспільно зумовленого психічного процесу, який полягає в узагальненому й опосередкованому відображенні дійсності. Його розвитоку дошкільнят залежить від розвитку уяви. Дитина механічно замінює у грі одні предмети іншими, надаючи їм невластивих, але окреслених правилами гри нових функцій. Пізніше предмети вона замінює їх образами, у зв'язку з чим відпадає необхідність практичної дії з ними.

Основними напрямами розвитку мислення в дошкільному дитинстві є вдосконалення його наочнообразності, пов'язаної з уявленням ситуацій і їх змін на основі уяви, довільної та опосередкованої пам'яті; початок активного формування словесно-логічного мислення (використання понять, логічних конструкцій) шляхом використання мови як засобу формулювання і розв'язання інтелектуальних завдань.У дошкільному віці дитина розв'язує життєві завдання трьома способами: наочно-дійовим (реальне випробування властивостей предметів), наочно-образним (оперування конкретними образами предметів і ситуацій) і завдяки логічним судженням з опорою на поняття. Чим вона старша, тим рідше використовує практичні спроби і частіше наочно-образні, а пізніше й логічні способи.

Основою розвитку мислення дошкільняти є формування розумових дій. Вихідним пунктом цього формування є реальна дія з матеріальними предметами. Потім дошкільник вдається до дій з реальними матеріальними предметами у внутрішньому плані, з їх образами. Наприклад, якщо дитині кажуть, що в неї є 2 яблука, і запитують, скільки в неї буде яблук, якщо їй дадуть ще одне, то їй уже не потрібно реально переставляти яблука і лічити їх, цю дію вона може здійснити в образній формі. Далі внутрішні дії стають згорнутими. На вищих етапах розвитку мислення, зокрема, у процесі логічно-понятійного, розумові дії здійснюються за допомогою внутрішнього мовлення, використання різних знакових систем. Однак дошкільник у процесі мислення оперує не стільки знаками, скільки образами, які або відображають конкретні предмети, або є більш чи менш узагальненими і схематизованими. При цьому він уявляє собі розв'язання завдання як ряд розгорнутих дій із предметами чи їх замінниками.

За результатами досліджень Ж. Піаже, особливостями дитячого мислення є відсутність зворотності (можливості, простеживши будь-яке перетворення, здійснити його подумки у зворотному напрямі, відновивши вихідне положення) і вплив наочної ситуації на процес розв'язання завдання. Образ сприйняття виявився домінуючим над слабшим, нестійким уявленням.

Однак, попри те що в окремих випадках образне мислення дошкільника неточне і супроводжується помилками, воно є могутнім інструментом пізнання навколишнього світу, забезпечує створення узагальнених уявлень дитини про речі та явища. Це сповна виявляється у процесі дошкільного навчання.

Можливість опанувати у дошкільному віці логічні операції, здатність до засвоєння понять не означає, що це повинне бути основним завданням розумового виховання дітей. Ним є розвиток наочно-образного мислення, для якого дошкільний вік найбільш сенситивний і який має велике значення для майбутнього життя, оскільки є невід'ємною складовою будь-якої творчої діяльності.

Розвиток пам'яті дошкільника. У дошкільному віці відбувається інтенсивний розвиток здатності до запам'ятовування і відтворення. Якщо людині важко чи майже неможливо згадати що-небудь із раннього дитинства, то дошкільне дитинство, особливо старший дошкільний вік, залишає багато яскравих спогадів. Пам'ять дошкільняти, як правило, має мимовільний характер. Запам'ятовування і пригадування відбуваються незалежно від волі та свідомості, вони реалізуються у діяльності, зумовлюються нею. Довільні форми запам'ятовування і відтворення, що починають складатися у середньому дошкільному віці, суттєво вдосконалюються у старших дошкільнят. Найсприятливіші умови для опанування довільного запам'ятовування і відтворення формуються у грі, коли запам'ятовування є умовою виконання дитиною взятої на себе ролі. У деяких дошкільників розвивається ейдетична (грец. еісіов - образ) пам'ять - особливий вид зорової пам'яті, який полягає у запам'ятовуванні, фіксуванні і збереженні у всіх деталях образів предметів і ситуацій після їх сприйняття. її образи за своєю яскравістю і чіткістю наближаються до образів сприйняття. Згадуючи раніше сприйняті предмети, дитина ніби знову бачить їх, може описати їх зі всіма деталями. Ейдетична пам'ять - явище вікове. Багато дітей у шкільному віці втрачають її.

Розвиток уяви дошкільника. Дитина дошкільного віку уже здатна уявляти, тобто створювати образи тих предметів і явищ, яких вона безпосередньо не бачила. Як психічна діяльність, що полягає у створенні уявлень, мислених ситуацій, які в дійсності не сприймалися людиною, уява пов'язана зі знаковою функцією свідомості - кодуванням візуальної інформації з допомогою схем, фігур і більш складніших умовних знаків. Розвиток знакової функції свідомості відбувається за такими лініями: а) заміщення одних предметів іншими та їх зображеннями, а далі - використання мовних, математичних та інших знаків, оволодіння логічними формами мислення; б) поява та розширення можливостей доповнювання і заміщування реальних речей, ситуацій, подій уявними, вибудовування з уявлень нових образів.

Уява дитини формується у грі. На перших етапах вона невіддільна від сприйняття предметів та виконання з ними ігрових дій. У грі дітей молодшого дошкільного віку суттєве значення має тотожність предмета-замін-ника з предметом, який він заміняє. Старші дошкільники можуть уявляти предмети, зовсім несхожі з предметами заміщення. Поступово потреба у зовнішніх опорах зникає. Відбувається інтеріоризація - перехід у грі до уявної дії з предметом, якого насправді немає, а також до ігрового перетворення предмета, надання йому нового змісту та уявних дій з ним. Сформувавшись у грі, уява переходить і в інпгі види діяльності дітей (малювання, створення казок, віршиків).

Перетворення дійсності в уяві дитини відбувається шляхом комбінування уявлень, надання предметам нових властивостей. Дошкільники можуть уявляти предмети, перебільшуючи або применшуючи їх. Побутує думка, що дитина має багатшу уяву, ніж дорослий, оскільки вона фантазує з найрізноманітніших причин. Однак ця думка є суперечливою. Дитина може уявити собі набагато менше, ніж дорослий, тому що має обмежений життєвий досвід, а значить, і менше матеріалу для уявлень.

Мовлення - процес спілкування, опосередкований мовою.У дошкільному віці дуже інтенсивно розвиваються комунікативні форми і функції мовної діяльності, удосконалюються практичні мовні навички, суттєво змінюється словниковий обсяг мовлення, відбувається усвідомлення мовної діяльності загалом.Дитина дошкільного віку активно засвоює мовлення, оскільки це зумовлюють її потреби дізнатись, розповісти, вплинути на себе Й на інших.

За допомогою мови дитина може сформулювати мету своїх дій, спланувати їх послідовність, а також зіставити зміст і цілі діяльності. Після оволодіння мовою та мовленням дитина здатна спрямувати свої дії чи утриматись від виконання деяких із них. У дошкільному віці процес оволодіння основами мовлення зазвичай завершується.Воно супроводжує всі види діяльності дошкільника, сприяє встановленню і розвитку його соціальних контактів, стає ефективним інструментом мислення. Зміст і форми дитячих висловлювань залежать від форм спілкування, комунікативних завдань дошкільника. У процесі спілкування мовлення удосконалюється, набуває нових якостей, зумовлює перебудову психічних процесів тощо. Основними напрямами його розвитку є розширення лексичного запасу слів і граматичної структури мовлення.

У розвитку словника дошкільника відбуваються суттєві якісні і кількісні зміни. Збагачення лексичного запасу мовлення залежить від умов життя і виховання, індивідуальних особливостей дитини. Порівняно з раннім дитинством словник дошкільника збільшується втричі: у З роки дитина засвоює приблизно 1200-1500 слів; у 4 роки - 2000; у 5 років - 2500-3000; у 6-7 років - 4000- 4500 слів.Дитина вживає слова різної складності, з конкретним, прямим і переносним значеннями, рідше - абстрактним, її мовлення збагачують синоніми, антоніми, омоніми, метафори, багатозначні слова, фразеологічні звороти. Постійно розширюється і зміст слів, які вона використовує. Кількісно і якісно словниковий запас слів дитини досягає такого рівня, що вона може легко спілкуватися з дорослими і дітьми, підтримувати розмову на будь-яку тему в межах свого розуміння.

У першу чергу діти дошкільного віку оволодівають назвами наочно уявлених або доступних їхній діяльності предметів, явищ, якостей, властивостей, що зумовлено наочно-дійовим і наочно-образним мисленням. З цієї причини у їхньому словниковому запасі майже відсутні абстрактні поняття. Смисловим змістом слова діти оволодівають поступово, з розвитком пізнавальних можливостей. Наприкінці 1-го - на початку 2-го року життя слово означає для дитини тільки один певний предмет, тобто вона еквівалентне його чуттєвому образу. А вже по завершенні 2-го року означає групу однорідних предметів (чашка - це різноманітні чашки), має значно ширше, хоч менш конкретне, значення. Дитина 3-х - 4,5 років уже здатна узагальнювати однорідні предмети: меблі, іграшки, одяг. Сигнальне значення слова-узагальнення дуже широке, віддалене від конкретних образів предметів.4-5-річні діти опановують останній ступінь узагальнення. У їхньому мовленні, наприклад, слово "рослина" охоплює такі групи, як ягоди, дерева, фрукти та ін. Сигнальне значення такого слова надзвичайно широке, а зв'язок його з конкретними предметами простежити все важче.

За кожним словом дошкільника фігурує його уявлення про конкретний предмет або ситуацію. Старший дошкільник, уживаючи слова, які позначають абстрактні категорії, пояснює їх на основі власного досвіду взаємодії з людьми. Наприклад, жадібний - той, хто не ділиться іграшками; добрий - той, хто не б'ється. Із конкретною ситуацією пов'язані і моральні поняття. Тому в мовленні дошкільника переважають слова, що позначають максимально наближені до дитини конкретні об'єкти, а також об'єкти, з якими вона діє самостійно.

Накопичений у мовленні дошкільника словниковий запас слів не може самостійно забезпечити спілкування і пізнання. Для цього необхідно вміти будувати словосполучення і речення, дотримуючись правил граматики мови. Реалізується словотворення у мовленнєвій практиці дитини. Словотворчість є показником оволодіння мовою, яка підпорядковується її законам, основою яких є граматичні значення слів. її спроби помітно активізуються у 4,5-5-річному віці. У 5 років словотворчість стає менш активною, оскільки дитина вже міцно засвоює граматичні форми і вільно їх використовує. У 3-3,5 років вона легко використовує основні граматичні закономірності: змінює слова за відмінками, числами, особами; вживає всі часи дієслів; будує прості і складні речення.

Виховання розумової активності - це, перш за все, розвиток активної розумової діяльності дошкільників. Повноцінне розумове виховання відбувається тільки в педагогічноправильною організованої діяльності.У зміст розумового виховання входить: розвиток інтелектуальних умінь і навичок, уяви, сприйняття, пам'яті, мислення, допитливості і розумових здібностей.Основою розумового розвитку і виховання дитини є сенсорне виховання, яке спрямоване насамперед на розвиток відчуттів і сприйнять. Дитина пізнає навколишній світ через відчуття і сприйняття. Рівень розвитку відчуттів і сприйняття визначає і успішність пізнавальної діяльності дитини.

Дидактичні принципи тьа їх застосування в розумовому вихованні дітей дошкільного віку.У педагогіці склалася низка дидактичних принципів, які є основою для навчання дітей дошкільного віку. Основним з найважливіших є принцип розвивального навчання. Вихователь, керуючись принципом розвивального навчання, добирає для дітей завдання відповідної складності, щоб виконуючи їх, дошкільники докладали певних зусиль, здійснюючи активну розумову діяльність.

Принцип виховуючого навчання передбачає, що навчання і виховання функціонують як процес неподільний. Визначаючи зміст навчання, педагог добирає й виховні завдання. Малюки спостерігають за працею няні, довідуються в чому полягає її робота, як багато сили вона докладає, виконуючи її. Вихователь намагається викликати в дітей прагнення допомогти няні, дбайливо ставитися до результатів її праці, тобто одночасно розв’язуються освітні й виховні завдання.

Програмою для дошкільників передбачено вивчення предметів і явищ, які безпосередньо оточують дитину, ознайомлення з ними за принципом «від близького до далекого» відповідно до золотого правила дидактики І.Г.Песталоцці.

Принцип доступності передбачає наростання складності в змісті нового матеріалу, оптимальне співвідношення простого і складного. Доступність навчання забезпечується завдяки опертю на знання, якими володіють діти, а також конкретності викладу матеріалу.

Принцип систематичності й послідовності ґрунтується на такому порядку вивчення матеріалу, коли нові знання спираються на попередньо засвоєні. Цього принципу слід дотримуватися і в практичній організації навчання. Вихователь має так розподілити програмний матеріал на заняттях, щоб забезпечити послідовність його ускладнення та зв’язок наступного з попереднім, що сприяє уточненню й зміцненню знань, їх розширенню й конкретизації.

Принципом свідомості й активності дітей у засвоєнні та застосуванні знань підтверджується теза: знання міцні тоді, коли вони усвідомлені, осмислені. Усвідомлення є результативним тоді, коли дитина є активною в процесі пізнавальної діяльності. Опанування знаннями стає успішним, якщо перед дошкільником ставлять розумові завдання, що відповідають його віковим та індивідуальним особливостям й інтересам.

Для активізації пізнавальної діяльності дітей педагог використовує різні прийоми. Одним з таких є постановка запитань («Чому ви думаєте, що на цій картині зображено осінь?», «Як ви дізнались, що в загадці йдеться про їжачка?»). У пошуках відповіді діти спираються на свій практичний досвід; якщо стикаються з труднощами, то вихователь залучає їх до спостереження, міркувань уголос, діалогу чи полілогу.Широко використовується прийом порівняння. У спостереженнях педагог вчить малят виділяти характерні особливості предметів, живих об’єктів, знаходить подібність і відмінність між ними.Для формування пізнавальної активності доцільно організувати елементарну пошукову діяльність дітей.

Особливо важливе значення в навчанні дошкільників має принцип наочності, оскільки мислення має наочно-образне спрямування. Сучасні педагоги вважають, що в дошкільному навчанні потрібно використовувати різні види наочності: натуральні й живі об’єкти, предмети, картини, застосовувати технічні засоби навчання, використовувати схеми, моделі.

Принцип індивідуального підходу до дітей. Здебільшого у дітей спостерігається різний рівень сформованості мислиннєвої діяльності (одні швидко знаходять відповіді на запитання, іншим потрібний час, щоб дійти правильного висновку), різний темп засвоєння знань - дехто швидко усвідомлює і запам’ятовує матеріал, декому доводиться довго працювати, кілька разів повторювати, щоб засвоїти інформацію..

Зміст навчання дошкільників визначено чинними програмами. Він охоплює розвиток мови, ознайомлення з навколишнім середовищем, ознайомлення з художньою літературою, формування елементарних математичних уявлень, вироблення образотворчих і конструкторських умінь і навичок, музичне виховання, розвиток рухів.

Добираючи програмний матеріал, слід прагнути того, щоб він був доступний дітям, а також, щоб максимально розвивав їх розумові здібності, сприяв усвідомленню закономірностей розвитку навколишнього світу й місця людини в цьому процесі.У кожному навчальному матеріалі важливо вирізняти центральні питання, упорядковуючи навколо них інші. Створення ієрархічних систем знань може охоплювати такі етапи:

— вибір центрального явища у певній сфері дійсності й поняття, що розкриває його сутність;

— вибір центрального зв'язку компонента поняття, взятого за основу побудови системи знань;

— поступове розкриття сутності об'єкта. У цій системі розкривається багатство сторін об'єкта пізнання, причин-но-наслідкові зв'язки як найважливіші у з'ясуванні його сутності.

У програмах навчання і виховання дошкільників знання і вміння згруповані за відповідними розділами: жива і нежива природа; знання про найближче оточення; суспільствознавчі знання; математичні знання; уміння художньої діяльності; знання й уміння мовленнєвої діяльності; етичні знання й уміння; уміння навчальної діяльності. Кожен розділ містить факти, предмети, явища, події, які є основою для створення системи знань у дошкільному дитинстві і протягом подальшого життя. Програми вибудувані на основі принципу концентричності, згідно з яким знання дитини про предмет або явище розширюються, поглиблюються, уточнюються, систематизуються, узагальнюються.

У процесі навчання як провідного чинника розумового розвитку діти оволодівають такими найважливішими компонентами навчальної діяльності, як уміння розуміти навчальне завдання, планувати свою діяльність, діяти за планом і відповідно до рекомендацій дорослого, здатність до самоконтролю і самооцінки. У них формується довільність психічних процесів, виховується організованість і відповідальність.

Українське народознавство в дошкільному закладі

Виховання – вічна проблема. Відколи існує людство на землі, відтоді й змушено воно невпинно дбати про виховання нащадків і продовження свого роду. «Найбільший скарб у кожного народу – його діти» - так давно, а ніби сьогодні, ці слова сказала відомий педагог Софія Федорівна Русова.

Відродження нації починається з дитячої колиски, родини, з дитячого садка. Душа дитини в період дошкільного віку найчутливіша й найвразливіша; і в цей час найбільше треба плекати її, пильнувати, щоб серце, воля і розум розвивалися нормально.

Знайомство з символами України, з народними іграшками, одягом, посудом, їжею, інтерєром та побутом починається з дитинства. Саме в дитячому садку за допомогою національних ігор, підтримуючи звичаї і традиції відбувається ознайомлення дітей з елементами народознавства.

Провідну роль у психічному розвитку дошкільника відіграє емоційна сфера. Емоції «зв'язують» вищі форми психіки людини та її внутрішнє «середовище». Будь-яка діяльність супроводжується емоціями, які визначають ефективність цієї діяльності.

Проблема розвитку емоцій, їх роль у виникненні мотивів, як регулятор діяльності та поведінки дитини, - одна з найважливіших проблем психології та педагогіки, яка розкриває особливості становлення особистості дошкільника. Емоції визначають ефек-тивність навчання та виховання, беруть участь у будь-якій творчій діяльності дитини.

Ознайомлення дітей з національною культурою, традиціями немодливе без урахування принципу емоційності навчання. С. Русова була глибоко переконана, що вихова-ння дітей має бути позначене мистецтвом, естетичним сприйманням і емоціями. Саме від питомої ваги емоційного фактору залежить міцність засвоєння народознавчого ма-теріалу. «Щоб якийсь образ глибоко заліг у пам'яті, почуття має збудуватись самим цим образом, або запом'ятовуваний образ повинен бути в тісному зв'язку з тим, який пройнятий почуттям, і до того ж однаково, якого б роду це почуття не було: страх, лю-юов, гнів, сором чи здивування».

Це й не випадково. У дитини-дошкільника емоції є пусковим механізмом мимові-льної уваги та пам'ятування. Джерелом розвитку та насичення емоційної сфери висту-пають дорослі (батьки, вихователі). Від них дитина отримує перші еталони емоційних реакцій, які властиві певній національно-культурній спільності людей. Про це слід па-м'ятати вихователям дошкільних закладів під час залучення дітей до національно-духо-вного життя народу. Адже саме вихователь є першим передавачем емоційних моделей, реакцій, носієм емоційно-національної мови. Якщо дорослий подає матеріал в емоцій-но-насиченій гамі у дітей виникає бажання наслідувати такі емоційні ситуації. Так формується фундамент національної духовності, свідомості.

Народознавчий матеріал емоційно насичений і своїм змістом впливає на дитячу емоційну сферу. Дитина не може залишитись байдужою до зачарованої мелодії україн-ської колисанки чи пісні. Її прибавляють ігри-забавлянки («Ладусі-ладусі», «Сорока-ворона» тощо), народні хороводні ігри зі співом та діалогом.

У повсякденному житті на заняттях повинна панувати атмосфера емоційного під-несення. Виховання без радості пізнання, розкриття природи, народних звичаїв, тради-цій, без святковості є сухим, сірим. За словами К.Д. Ушинського, в дитячій душі «з ло-гічною думкою зростається прекрасний поетичний образ, розвиток розуму йде в гармо-нії з розвитком фантазії та почуття».

Заняття з народознавства в дошкільному віці мають не стільки пізнавальний характер, скільки виховний. Вони мають на меті виховати у дитини почуття національної гідності, викликати інтерес до національної культури, прищепити дітям любов та пова-гу до українських державних і народних символів, оберегів, звичаїв. Цього можна до-сягти лише наблизивши дітей до реалій життя. Доцільно обладнати у дошк. закладі ук-раїнську світлицю, яка стане постійним місцем проведення занять з народознавства. Вже саме перебування дітей в атмосфері народних звичаїв галаштовує їх на мажорний лад, викликає позитивні почуття, бажання дізнатись про цікаві речі у бабусиній оселі. Доречним буде й зовнішній вигляд вихователя та дітей, які, з нагоди подорожі до бабу-синої світлиці, надягли своє святкове українське національне вбрання – вишиванки, вінки, намисто тощо.

Саме цього домагалась й С. Русова. Вона писала, що хати мають бути чисто приб-ранні, діти охайно вдягнені, їхня увага повинна бути звернена на красу навколишнього.

Прилучення дітей до народної творчості, мистецтва, беспосередня участь у націо-нальних святах виховують у них естетичні почуття, розвивають художнє світобачення, наповнюють емоційну сферу дитини радощами, піднімають настрій, формують есте-тичний смак.

А скільки радощів викликають у дітей українські національні народні свята: Коля-да, Великдень, Івана Купала, Миколая та інші. Все тут дивує і зачаровує душу дитини: і вбрання, і співи, і звичаї, і подарунки. З цієї нагоди С. Русова наголошувала на особ-ливій підготовці та організації народних свят.

Емоційність, природність народних свят активізує діяльність дітей.

Завдання вихователя не повинно зводитись тільки до ознайомлення дітей з укр. національними традиціями. Слід обов'язково домагатись, щоб цей національний скарб став надбанням дитячого розуму та душі. Цього можна досягти, дотримуючись прин-ципу організації активно-пізнавальної діяльності дітей. Прагнення до діяльності К.Д. Ушинський назвав основним законом дитячої природи. За його словами, дитина пос-тійно вимагає діяльності і стомлюється не від діяльності, а від її одномонітності. «Зму-сьте дитину сидіти, - пише він, - і вона дуже швидко втомиться, - так само йти вона до-вго не може, не може довго ні говорити, ні співати... І, найменше, довго думати». А в діяльності дитина живе, пізнає, розвивається, відбувається становлення її ососбистості.

Засвоїти народознавчі знання дітям допоможуть «мандрівки» до українського села, краєзнавчого музею, частування їх національними стравами під час «святкового обіду» у бабусі Параски, посильна участь дітей у приготуванні національних страв (вареників, галушок, жайворонків, гречаників); розписування писанок, вишивання рушни-ків, серветок; виготовлення витинанок тощо. Багато радощів принесуть дитині справж-ні колядки, щедрівки, посівання. Запам'ятається дітям участь у святково прикрашеній груповій кімнаті. К.Д. Ушинський писав: «Хто спостерігав дітей, той знає, що дитина щаслива тоді, коли вона цілком займається ділом, яке її захопило... Яку іграшку воліє дитина: ту, яка тішить її блиском, дзвоном та яскравими барвами, чи ту, яка дає поси-льну, але самостійну діяльність її душі?...Після веселощів діти неодмінно нудьгують, а за сильним сміхом майже завжди слідом йдуть сльози, тоді як самостійна діяльність за-лишає душу в нормальному, здоровому стані».

Ніби перегукуючись з Ушинським, Русова продовжує думку щодо організації са-мостійної діяльності дітей. Творчі сили дітей у дит. садку, за її словами, продовжують-ся і розвиваються за допомогою засобів національного матеріалу, найпоширинішого в тій чи іншій місцевості. Це виготовлення дітьми виробів з глини, дерева, вишивка тощо. У словеснхи творах самих дітей має лунати гарна українська пісня, плекатися рідна мова.

Завдяки ознайомленню з образотворчим мистецтвом, творами народних умільців декоративно-прикладного мистецтва, народною піснею, укр. класичною та сучасною музикою, дошкільнята пізнають особливості нац. побуту та культури, прилучаються до духовних надбань попередніх поколінь і своїх сучасників. Мистецтво готує дітей до сприймання прекрасного у житті, формує відчуття ритму, гармоніїї, позитивні, мораль-ні якості і почуття.

Вихователям, ознайомлюючи дітей з місцевістю, де вони живуть, необхідно дбати про глибоке й плідне вкорінення в душі малечі живих вражень, перевірених власним дит. досвідом, зігрітих почуттями. Це сприяє розвиткові інтелектуальної й емоційної сфери, позитивно впливає на гармонійний розвиток і формування високогуманної особистості.

Той, хто відчув на собі життєдайний вплив народних, духовних скарбів, прагните-ме з честю дотримуватись заповітів батьків, утверджувати добрими справами свій родовід, будувати в собі храм Добра, Правди і Краси.

Дидактичні ігри - це ігри розумової спрямованості, які потребують використання раніше набутих знань, кмітливості, активної розумової діяльності. Народні дидактичні ігри вчать дитину ненав'язливе, легко, захоплюють змістом так, що вона навіть не помічає того навчання. У скарбниці народної дидактики є дидактичні ігри для будь-якого віку.

Виконуючи різні ролі, діти, імітують рухи тварин, птахів, малята практично застосовують здобуті знання про життя, поведінку, способи пересування цих істот.

У ході ігор розвивається мова дітей, збагачується їхній словник, закріплюється вміння граматично правильно будувати речення, адже більшість ігор супроводжується піснями, віршами. Народні ігри мають оздоровче, освітнє, виховне значення.

Оздоровче: сприяють гармонійному росту організму дитини; формують правильну поставу; загартовують організм; підвищують працездатність; зміцнюють здоров’я. Дійсний оздоровчий ефект має проведення народних ігор на свіжому повітрі незалежно від пори року. Це зміцнює мускулатуру, покращує діяльність дихальної, серцево-судинної системи, збільшує рухливість суглобів, міцність зв’язок, стимулює обмінні процеси, позитивно впливає на нервову систему, підвищує опірність організму до простудних захворювань.

Освітнє: формують рухові вміння та навички з бігу, стрибків, метання тощо; розвивають фізичні якості – швидкість, силу, спритність, гнучкість, витривалість; дають основи знань з фізичної культури і спорту, валеології, народознавства, історії рідного краю тощо.

Виховне: виховують моральні та вольові якості дітей; любов до рідного краю, звичаїв і традицій українського народу; любов до щоденних і систематичних занять фізичними вправами.

Промовляння лічилок, які передують чи не кожній рухливій грі, та й самі ігри сприяють формуванню елементарних математичних уявлень та вмінь: у дітей розвивається логічне мислення, кмітливість; вони вправляються в порядковій лічбі; закріплюють назви числівників; у них формуються елементарні часові орієнтири (діти усвідомлюють орієнтири ігрових дій: спочатку; потім, після того, як; перед тим, як; усі одночасно).