1.18 Коломієць л. С. Наочні методи навчання в дитячих садках

1.Загальна характеристика наочних методів навчання

Особливість наочних методів навчання полягає у використанні зображень об'єктів і явищ, конкретних образів, які безпосередньо сприймають учні. До таких методів належить ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження.

Ілюстрування - використання у навчальному процесі наочності (плакатів, карт, рисунків на дошці, картин та ін.) з метою оптимізації засвоєння знань.

У навчальному процесі нерідко ілюструють натуральні предмети (рослини, живі тварини, мінерали, техніку та ін.), зображення об'єктів, що вивчаються (фотографії, картини, моделі та ін.), схематичні зображення предметів вивчення (географічні, історичні карти, графіки, схеми, діаграми тощо). Такі ілюстрації допомагають учням ефективніше сприймати навчальний матеріал, формувати конкретні уявлення, точні поняття.

Демонстрування - використання приладів, дослідів, технічних установок та ін.

Цей метод ефективний, коли всі учні мають змогу сприймати предмет або процес, а вчитель зосереджує їхню увагу на головному, допомагає виділити істотні сторони предмета, явища, роблячи відповідні пояснення. Під час демонстрування дію складного механізму розчленовують на елементи, щоб докладно ознайомити учнів з окремими процесами, які відбуваються одночасно. Демонструючи діючі моделі, виробничі процеси на підприємстві, слід подбати про дотримання правил техніки безпеки. Вчитель повинен забезпечити всебічний огляд об'єкта, чітко визначити головне, детально продумати пояснення, залучати учнів до пошуку потрібної інформації.

Самостійне спостереження - безпосереднє сприймання явищ дійсності.

Як стверджував К. Ушинський, "ніщо не може бути важливішим у житті, як уміти бачити предмет з усіх боків і серед тих відносин, в які він поставлений. Якщо ми вникнемо глибше в те, що звичайно називається в людях визначним або навіть великим розумом, то побачимо, що це, головним чином, є здатність бачити предмети в їх дійсності, всебічно, з усіма відносинами, в які вони поставлені. Якщо навчання має претензію на розвиток розуму у дітей, то воно повинно вправляти їх здатність спостереження ".

2.Вимоги до наочних методів навчання

Сутність принципу наочності – це збагачення почуттєвого сприйняття, що є вихідним для розумової діяльності. При оволодінні знаннями ми виходимо від самого предмета, чіткого уявлення про нього, від явища чи дії, а потім переходимо до узагальнень, висновків, понять.

Наочність навчання обумовлюється рядом чинників:

Перший. Наочність навчання є для учнів джерелом і засобом безпосереднього пізнання навколишнього світу. Чуттєве пізнання як віддзеркалення навколишньої дійсності у відчуттях, сприйняттях, уявах, конкретному образному мисленні може займати в розвитку учня самостійне значення або бути засобом формування абстракцій.

У першому випадку накопичення різноманіття чуттєвих образів їх систематизація і узагальнення є метою навчання. Учень отримує нові знання, які сприяють його загальноосвітньому розвитку, наприклад, уявлення про тварин і рослини, про музику, живопис, про працю і побут людини.

У іншому випадку чуттєві образи розглядаються як засіб, сприяючий засвоєнню законів, правил, теорії. Як тільки учні оволодівають поняттями, чуттєві образи забуваються, стають непотрібними. Наприклад, палички для рахунку необхідні в перші місяці навчання першокласників. Як тільки сформуються математичні операції рахунку, учень не повинний думати про числа, представляючи палички.

Другий. Психологічні основи наочності полягають в тому, що в свідомості людини вирішальну роль грають відчуття, тобто якщо людина не бачила, не чула, не відчувала, у неї немає необхідних даних для думання. К.Д.Ушинський відзначав, що знання будуть тим повніше і міцніше, ніж великою кількістю органів чуття вони сприймаються: "Чим більше оргаів нашого чуття бере участь у сприйнятті якого-небудь враження або групи вражень, тим міцніше лягають ці враження в нашу механічну, нервову пам'ять, вірніше зберігаються нею і легше потім згадуються".

Третій. Процес пізнання розвивається за формулою "від живого бачення до абстрактного мислення і від нього до практики". Це положення лежить в основі принципу наочності. Наочність навчання заснована на особливостях мислення дітей, яке розвивається від конкретного до абстрактного. Поняття і абстрактні положення засвоюються дітьми легше, якщо вони базуються на сприйнятті предметів, що вивчаються, і явищ.

Четвертий. Наочність підвищує інтерес до учіння робить його більш легким. К.Д.Ушинський підкреслював: "Навчайте дитину яким-небудь п'яти невідомим йому словам, і він буде довго і марно мучитися над ними; але пов'яжіть з картинками двадцять таких слів - і дитина засвоїть їх зльоту".

Під наочністю розуміється організація чуттєвого пізнання учня, яка виходить з принципу доступності: чим насиченішим є унаочнення уроку, тим доступнішим буде пояснення нової теми, учні йдуть до достовірних знань, звертаючись до самих предметів і явищ як джерела пізнання.

У доладному процесі переходу думання від конкретного до абстрактного чуттєві образи займають різне місце залежно від учбового завдання.

У принципі наочності важлива не технічна сторона справи, а ті враження, ті чуттєві образи, які формуються за допомогою цих засобів.

Серед функцій наочності, які враховуються при організації навчання, можна виділити наступні:

а) наочність як джерело інформації;

б) наочність як засіб ілюстрації;

в) наочність як опора пізнання;

г) наочність як засіб постановки учбових проблем і розв’язання проблемних ситуацій.

Візуальна інформація забезпечує однозначне трактування інформації при викладенні будь-якого матеріалу, опису дії, яка стосується виконання лабораторних чи практичних робіт.

Ефективність методу спостереження залежить від того, якою мірою зібрані під час спостереження матеріали вивчають і відповідно обробляють під керівництвом учителя й на їх основі роблять певні висновки, узагальнення.