Тема 3 психологія навчальної діяльності

1. Психологічні особливості учіння

Учіння — стихійний або цілеспрямований процес засвоєння людиною знань, вироблення вмінь і навичок, розвиток особистості, інтелекту, що відбувається в умовах індивідуальної або спільної діяльності, спілкування з ровесниками або старшими шляхом спостереження за поведшкою та діяльністю інших людей, їх наслідування, а також у процесі сприймання та аналізу інформації у засобах масової інформації.

Процес учіння, що здійснюється під впливом інших людей, називається научінням. Це може відбуватися сти­хійно та цілеспрямовано. Чіткої межі між самостійним учінням і научінням не існує.

Види, рівні і механізми учіння і научіння

Людині притаманні такі види учіння та,научіння. Як і всі, вона здатна до:

1) учіння та научіння за механізмом імпринтингу — швидкого, автоматичного, майже миттєвого пристосуван­ня організму до умов його життя з використанням готових від народження форм поведінки.

2) умовно-рефлекторне научіння — виникнення нових норм поведінки як умовних реакцій на нейтральний стимул, який раніше специфічної реакції не викликав.

3) метод проб і помилок (оперантне научіння). Ситуації, в яких опиняється людина, породжують у неї інстинктивні, безумовні, умовні реакції.

Описані вище види учіння та научіння є основними способами набуття життєвого досвіду живими істотами. Люди­ні доступні й особливі, вищі способи научіння. Такими є:

а) вікарне учіння — учіння через пряме спостереження за поведінкою і діяльністю інших людей, в результаті чого людина переймає і засвоює форми поведінки тих, за ким спостерігає. За способом функціонування та його результа­тами воно нагадує імпринтінг у сфері вироблення людиною соціальних умінь і навичок;

б) вербальне учіння та научіння — набування людиною нового досвіду через засвоєння мови та спілкування.

Процеси учіння та научіння реалізуються через такі навчально-інтелектуальні та соціальні механізми:

• формування асоціацій (встановлення тимчасових зв'язків між окремими фрагментами знання чи досвіду);

• наслідування (відтворення рухів, вчинків інших людей);

• розрізнення і узагальнення (об'єднання предметів і явищ за їх спільними істотними ознаками), що пов'язані переважно з формуванням понять;

• здогад (безпосереднє сприймання нової інформації,

- творчість (створення нових знань, нових предметів

- зворотний зв'язок (зворотна інформація про учіння і навченість: діагностика і самодіагностика);

• підкріплення (фіксування індивідом своїх успіхів і невдач, створення різних видів мотивацій учіння);

• закріплення (фіксація досвіду).

сенсорне учіння, під час якого формується розрізнення по­чуттєвих сигналів — процесів сприйняття, спостережен­ня, отримання інформації (маля навчається переходити вулицю на зелене світло світлофора). Рано проявляється і Моторне учіння: дитина вчиться ходити, вимовляти звуки, сенсомоторне учіння (синтез сенсорного і моторного) за­безпечує виконання складних дій під контролем сприй­мань і уявлень (наприклад, читання вголос). Ці види учін­ня не зникають протягом усього життя людини. Найви­щий його рівень — інтелектуальне учіння

2. Мотивація навчальної діяльності

Мотивація навчальної діяльності

Мотив (франц. motif, від лат. motus — рух) — спонукання до Діяльності, пов'язане із задоволенням потреб людини.

Типи мотивації навчальної діяльності.

а) мотивація, що умовно може бути названа негативною. Такими є спонукання школяра, зумовлені усвідомленням незручностей і неприємностей, які можуть виникнути, якщо він не буде вчитися (докори батьків, учителів, однокласників). Така мотивація стимулює до успішних результатів;

б) мотивація, яка має позитивний характер, але пов'язана з мотивами, що фігурують поза навчальною діяльністю, її формами є:

— мотивація, зумовлена значущими для особистості соціальними прагненнями

• вузькі мотиви (схвалення у певних колах, шлях до особистого благополуччя тощо);

• мотивація, що стосується тільки навчальної діяльності, цілей навчання (задоволення допитливості, здобуття знань, розширення кругозору), процесу навчання (інтелектуальна активність, реалізація здібностей тощо).

Навчальні мотиви можуть бути

пізнавальними (пов'я­зані зі змістом навчальної діяльності, процесом її здій­снення) і

соціальними (пов'язані із взаємодіями школяра з іншими людьми).

Спонукання до навчання може бути:

а) ситуативним, коли спонуками є мотиви, пов'язані з необхідністю виявити, продемонструвати певні знання

б) особистісним, пов'язаним з потребою учня в самовдосконаленні, досягненні духовних цілей, ідеалів,

Пізнавальний інтерес у структурі мотивації

Пізнавальні інтереси — група мотивів, пов'язана зі змістом і про­цесом учіння, спрямована на опанування способом певної діяль­ності.

За змістом, спрямованістю і масштабом пізнавальних мотивів розрізняють:

1) широкі пізнавальні мотиви, що полягають в орієнта­ції школярів на оволодіння новими знаннями.

2. навчально-пізнавальні мотиви, спрямовані на за­своєння способів оволодіння знаннями. (аналізі власних помилок; у самоконтролі під час роботи);

3. мотиви самоосвіти, що полягають у спрямованості школярів на самостійне вдосконалювання

4. соціальні мотиви у структурі мотивації, основою яких є особливості буття індивіда в суспільстві.

• широкі соціальні мотиви (бути корисним суспільству, сім'ї, підготуватися до дорослого життя).

• вузькі (позиційні) соціальні мотиви (одер­жати їхнє схвалення, заслужити авторитет).

• мотиви соціального співробітництва, що полягають у бажанні спілкуватися, взаємодіяти з інпіими людьми, аналізувати способи, форми співробітництва і взаємин з учителем та однокласниками, удосконалювати їх.

• діловий мотив, який виявляється у навчальній активності, розрахованій на винагороду (висока оцінка, похвала вчителя, батьків, матеріальна нагорода).

• змагальна мотивація, свідченням якої є прагнення учня вчитися не гірше за інших або і краще.

Отже, мотивація — важлива складова психологічної структури пізнавальної, навчальної діяльності, від якої залежить ефективність її перебігу. Існують різні типи та види навчальної діяльності.

Сутність і розвиток навчальної мотивації

Навчальна мотивація спрямованістю, стійкістю, динамічністю. Структуру навчальної мотивації утворюють внутрішня (орієнто­вана на процес і результат) і

зовнішня (нагорода, уникнення) мотивації.

Навчальну діяльність школярів спонукає комплекс мотивів, у якому можуть домінувати внутрішні мотиви, пов'язані з її змістом і виконанням, або широкі соціальні мотиви, пов'язані з потребою зайняти певну позицію у системі суспільних відносин. З віком потреби і моти­ви та їх структура зазнають відповідних змін.

Мотиваційні тенденції можуть мати стабільні зв'язки між орієнтаціями на процес і результат та орієнтаціями на оцінку вчителя і уникнення неприємностей.

Учитель може використати такі методи вивчення моти­вації:

• спостереження за поведінкою учнів під час уроку і в позаурочний час, за навчальною, суспільно корисною, орга­нізаційною та іншими видами діяльності, характером спіл­кування школярів

• використання спеціально підібраних (експериментальних) педагогічних ситуацій у природному перебігу навчального процесу (контрольна робота, завдання класного керівника на класній годині тощо);

• індивідуальна бесіда з учнем про мотиви, зміст, мету навчання;

• анкетування з метою з'ясування ставлення школярів до навчання.

3. Психологічна характеристика навчальних дій і їх видів

Самооцінка — здатність оцінити якості своєї особисто­сті, рівень інтелекту, значущість, якою учень наділений, знаходячи систему сенсів, які захищають його особистість і регулюють взаємодію з іншими людьми. Вона є чинни­ком успішної навчальної діяльності, оскільки визначає ба­жання чи небажання нею займатися.

троспективним — оцінювання результатів своєї діяльності (добре чи погано я зробив?) і

прогностичним — оціню­вання суб'єктом власних можливостей (можу я впоратися з цим завданням чи ні?).

регулятивна.

4. Результати навчальної діяльності

кін­цевий результат

Частковим результатом

У педагогічній психології розрізняють:

• фактичний результат (прямий продукт навчальної діяльності): результатів дій

• побічний продукт: доповнення до прямого продукту (гра, праця, міжособистісне спілкування).

Навчальною можна вважати лише таку діяльність, яка забезпечує зміни в суб'єкті відповідно до її цілей.

5. Вікові характеристики суб’єктів навчальної діяльності

Проблема вивчення вікових особливостей школярівна сьогоднішній час залишається актуальною не тільки для батьків, але і для шкільних педагогів, яким необхідно бути такожпсихологом, щоб ефективно здійснювати своюпедагогічнудіяльність.

Вивчення даної теми дає можливість порівняти особливості фізичного розвитку учнів молодшого, середнього та старшого шкільного віку, дає порівняльний аналізнервово-психічної і пізнавальної сфер учнів різних вікових груп і показує їх вплив на організацію навчальної діяльності.

Сьогодні, на початку XXI ст. спостерігається процесдіцелераціі (уповільнення темпів розвитку). Сучасні діти по всій сукупностіморфологічниххарактеристик значно поступаються своїм батькам в їх дитинстві, і цей процес, виходячи з припущень антропологів, по всій ймовірності буде продовжуватися. Разом з тим у зв'язку зі стрімкими темпами науково-технічного прогресу наші діти більш інформовані і ерудовані. Чи існують специфічні,характернідля сьогоднішніх школярів особливості у розвитку їх інтелектуальнихздібностей, і які ці особливості? Відповідь на це питанняпринципововажливий як для сучасноїнауки, так і для практики організації навчально-освітньогопроцесу. Виходячи з вищесказаного, можна констатувати, що вивчення закономірностей розвитку пізнавальних здібностей та їх формування у навчальній діяльності в період росту і розвитку людини є однією з актуальних теоретичних та науково-практичних завдань сучасності.

Представлене дослідження присвячене комплексному вивченню розвитку пізнавальних здібностей у процесішкільного онтогенезу.Об'єктом нашого вивчення став вік якпсихологічнакатегорія. Предметом дослідження послужили вікові особливості сучасних школярів.

Серед найважливіших завдань роботивиступають вивчення джерелпедагогічноїіпсихологічноїлітератури, аналіз викладених авторами поглядів і ідей, а такожописвікових особливостей сучасних школярів молодшого, підліткового і юнацького віку.

У ході роботи були проаналізовані роботи провідних психологіві педагогів - Абрамової Г.С., ДубравінІ.В., Климова Є.А., Обухової Л.Ф., Столяренко Л.Д., Овчарова А.А., Цукермана Г. та ін Серед публікацій, проаналізованих нами і використаних при написанні роботи, представлені статті з таких журналів як «Питання психології», «Психологія і школа», «Психологічний журнал», «Управління школою» «Здоров'я дітей».