Тема 1 Завдання виховання особистості

1. Психологічні основи керівництва процесу виховання.

Виховна ситуація — поєднання психологічних, педагогічних, со­ціальних, матеріальних та інших умов; система взаємопов'язаних об'єктивних і суб'єктивних обставин життєдіяльності вихованця і вихователя.

Педагог і вихованець є основними дійовими особами виховної ситуації.

Виховна ситуація може створюватися спеціально або виникати стихійно.

Спеціально створена педагогом виховна ситуація має спонукати до виникнення і розвитку у дитини особистісно-го самовизначення

У виховній роботі слід враховувати (честь, правдивість, доброта)

Найголовнішими закономірностями виховання є:

1. Дія зовнішніх виховних впливів на дитину відбу­вається через внутрішні умови, залежність результату ви­ховного впливу від внутрішньої позиції, потреб, ідеалів, Я-концепції, ціннісних орієнтацій вихованця.

2. Цілеспрямоване включення дорослим у життя дити­ни правил, норм поведінки, контроль за їх виконанням.

3. Результат виховання залежить від дії стихійних та керованих чинників.

4. Створення педагогом умов самореалізації, самоутвердження та самовираження шко­лярів

2. Психологічні механізми виховання. Чинники виховання

Внутрішні умови виховання представлені соціально-психологічними та психологічними механізмами. Ці механізми опосередковують ефект виховних впливів педагога.

Загальними механізмами виховання є:

1. Механізм задоволення потреб («зсуву», «зчеплення потреб»). Закріплення форми поведінки, що виникає з ме­тою задоволення потреби дитини, з часом робить її новою потребою, звичкою, що означає становлення нової якості.

2. Механізм оцінювання та самооцінювання. Успіх пе­дагогічного впливу залежить від відповідності особистісній програмі розвитку дитини. Кожна дитина повинна усвідомлювати себе як особистість, що сприяє розвитку самосвідомості, оцінювати свої здібності, моральні якості і вчинки.

Розвиток особистості учня залежить і від співвідно­шення між рівнем його домагань, самооцінкою, вимогами до себе та власними можливостями.

Таке співвідношення може мати різні варіанти:

а) вимоги до себе, домагання і самооцінка нижчі за реальні можливості дитини. Внаслідок цього формуються не­ сміливість, скутість, невпевненість, відсутність домагань;

б) домагання високі й відповідають можливостям дити­ни. За таких умов особистість мобілізує всі сили, активно розвиваються її здібності та характер;

в) домагання, прагнення перевищують можливості дитини.

афекту неадекватності — важкого стану постійного незадоволення, емоційного неблагополуччя. Афекту неадекватності можна позбутися за таких умов:

• переключення домагань на іншу сферу, наприклад з навчання на спорт, де школяр може досягти більшого;

• заміна основних домагань псевдодомаганнями

несприйняття дійсності, ігнорування невдач, неаде­кватне ставлення до дійсності. У такому разі формується вороже ставлення до світу, виникає почуття образи.

3. Психічне зараження.

4. Наслідування.

мотиваційне наслідування

5. Емпатія. відтворювати почуття і переживання інших людей та реагувати на них. його.

6. Ідентифікація. важливо поставити себе на місце іншого через заглиблення внутрішній світ.

7. Раціональне усвідомлення. механізм проявляється в соціальній пам'яті та соціальному мисленні особистості.

Соціальна пам'ять —стосунків, матриці способів поведінки, дотримання норми тощо.

8. Рефлексія.

9. Механізм осмислення та переосмислення. Норми, ідеали, цінності стають рушіями поведінки

10. Саморегулювання мотивації. саморегулювання мотивації, здійснюватись як вольова поведінка щодо подолання внутрішніх перешкод на шляху до мети і як гармонізація спонукальної сфери, подолання внутрішніх конфліктів і суперечностей на основі свідомої перебудови, творення но­вих смислів.

Чинники виховання

Активність дитини у виховному процесі

Виховання і спілкування

3. Активність дитини у виховному процесі

В руслі гуманістичної парадигми виховання актуальною є проблема перетворення вихованця із об'єкта виховання в суб'єкта.Сутність дійсно гуманного ставлення до особистості вихованця виражена в тезі про її активність як повноправного суб'єкта виховного процесу, а не об'єкта. На думкуІ. Д. Беха,«завдання допомогтидитиніусвідомити себе як особистість має стати головним для педагога як організатора виховного процесу...тільки через усвідомлення можливе опанування складових внутрішнього світу, тобто формування вихованця як суб'єкта власного морально-духовного розвитку. Але це означає усвідомити себе як особистість щодо дитини, яка ще має стати цією особистістю, в якої ще не розвинено базових особистісних цінностей».  Власна активність дитини у виховному процесі є передумовою ефективного виховного процесу. Ще С. Л. Рубінштейн підкреслював необхідність такої організації педагогічного процесу, щоб вихователь керував діяльністю вихованця, організуючи його активне самовиховання шляхом здійснення самостійних і відповідальних вчинків. Також справедливо на це вказував Л. С Виготський: «учитель з наукової точки зору – тільки організатор соціального виховного середовища, регулятор і контролер його взаємодії з кожним учнем».

Основні завдання вихователя в особистісно орієнтованому вихованні– це заохочення активності вихованця, допомога йому в пізнанні самого себе, формування мотивації постійного самовдосконалення, прищеплення ефективної його методики, чітке визначення духовних цінностей і змістовних життєвих орієнтирів, сприяння самовираженню, саморозкриттю і самореалізації вихованця, своєчасне коригування його дій. Тобто вихователь із «всезнаючого» і «всевладного» перетворюється в режисера постійного самовдосконалення особистості вихованця.  Щодо цього актуальною є ідея Л. С Виготського – навчання і виховання мають відповідати не тільки рівню актуальногорозвиткудитини, а й «зоні ближнього розвитку». На першому рівні учень самостійно виконує завдання. На другому, вищому – дитина не спроможна виконувати самостійно завдання, але впорається з ним за невеликої допомоги дорослого. Те, що сьогодні дитина робить за допомогою дорослих, завтра виконуватиме самостійно. Основне завдання вихователя полягає в створенні «зони ближнього розвитку», яка в майбутньому перейшла б у «зону актуального розвитку». Таке ставлення до виховання відображає принцип підходу до психічного розвитку людини як керованого процесу, який спроможний створювати нові структури особистісних цінностей зростаючої дитини.

Отже, виховання формує каркас і стрижень особистості, визначає її внутрішній духовний світ, сприяє розвиткові особистості вихованця, спрямовуючи його активність на самореалізацію і самоактуалізацію в процесі розв'язання різноманітних життєвих проблем. Тому психологічні теорії виховання мають бути спрямовані на створення такої системи діяльності вихованця, яка забезпечила б цілеспрямоване формування і переструктурування внутрішньої діяльності дитини, формування мотивів і мотивації такої діяльності.  Водночас особистість не є пасивним результатом впливу ззовні на дитину. Більшість вітчизняних психологів підкреслюютьвласну активну діяльність як один із основних факторів формування особистості.«Діяльність – динамічна система взаємодії суб'єкта зі світом, у процесі якої виникає і втілюється в об'єкті психічний образ та реалізуються опосередковані ним взаємини в предметній дійсності»

4. Виховання і спілкування

Повноцінний розвиток людини (передовсім психічний і соціальний) залежить від її спілкування із собі подібними. Люди, які оточують особистість, є невичерпним джерелом її соціального становлення. Головним засобом, що забезпечує зв'язки особистості з інтими людьми, є спілкування. Тому потяг кожної людини до спілкування зумовлений її природними потребами. Серце людини "зіткано" з її людських стосунків з іншими людьми. Ставлення однієї людини до іншої є своєрідною сутністю, ядром справжньої життєвої психології. Без спілкування мав би зупинитися розвиток людини як особистості. Адже навіть тварини живуть і розвиваються завдяки своєрідному спілкуванню з представниками свого виду і роду. Так, із задоволенням можна спостерігати за поведінкою кішок, їхньою грою зі своїми дітками-кошенятами, за пташками, що весело щебечуть, влаштовуючи справжні хорові співи, тощо.

З давніх-давен люди прагнуть до спілкування, знаходять у ньому задоволення і радість. У численних джерелах народної педагогіки (прислів'ях, приказках, народних піснях, думах, казках, легендах, обрядах та ін.) відображена вся палітра мудрості людського спілкування.

Прагнення до спілкування виступає своєрідним внутрішнім стимулом, рушієм діяльності людини. Психолог О.О. Ухтомський писав: "Я давно думаю, що письменство виникло в людстві "з горя", як наслідок невдоволення потреби мати перед собою співбесідника і товариша! Не маючи цього скарбу поряд з собою, людина і придумала писати кому-небудь уявному, далекому співбесіднику навмання, що там далеко знайдуться душі, які зарезонують на твої запити, думки і висновки".

Професійна діяльність учителя-вихователя повністю спирається на спілкування. Педагог має генерувати процес спілкування. Від цього залежать його успіхи в навчально-виховній роботі, становлення професійної майстерності.

Що ж розуміється під терміном "спілкування"? За С.У. Гончаренком — це складна взаємодія людей, в якій здійснюється обмів думками, почуттями, переживаннями, способами поведінки, звичками, а також задовольняються потреби особистості в підтримці, солідарності, співчутті, дружбі, належності тощо. Спілкування — необхідна умова формування, існування і розвитку особистості.

Педагогічне спілкуванняє системою органічної соціально-педагогічної взаємодії вчителя-вихователя і вихованця у всіх сферах діяльності, що має певні педагогічні функції, спрямоване на створення оптимальних соціально-психологічних умов активної життєдіяльності особистості. У процесі навчально-виховної роботи оптимальним треба вважати таке спілкування педагога з вихованцями, яке створює найбільш сприятливі умови для розвитку позитивної мотивації у навчальній діяльності, для соціально-психологічного розвитку дитини, забезпечує сприятливий емоційний клімат у всіх сферах діяльності, ефективне керівництво соціально-психологічними процесами в учнівському колективі і дає змогу максимально використовувати особистісні якості вихованців"

5. Критерії вихованості і психологія виховного впливу.

Сутність критеріїв вихованості

Для кожного вікового періоду притаманні відповідні показники і критерії вихованості.

Критеріями вихованості є єдність слова і дії, поведінки, рівень довільності поведінки. Моральна стійкість учня, вміння перемагати труднощі неможливі без уміння керувати своїми бажаннями, поведінкою.

Показниками вихованості вважають такі важливі якості особистості, як патріотизм, гуманізм, відповідаль­ність, чуйність, сумлінне ставлення до праці, дисципліно­ваність, активність, принциповість, цілеспрямованість, допитливість, естетичний розвиток, прагнення до фізич­ної досконалості.

Виховний вплив

Виховний вплив — процес організації спільної активної діяльно­сті педагога і учнів з метою зміни моральних, соціально-психологічних характеристик та перебудови поведінки об'єктів виховного впливу.

Ефективний виховний вплив забезпечують такі психо­логічні передумови:

1. доброзичливі стосунки між педагогом і вихованцем (авторитет вчителя, гуманне ставлення до вихованця);

2. актуалізування педагогом внутрішніх передумов і зовнішніх умов для реалізації виховного впливу;

3. врахування дії соціально-психологічних механізмів захисту Я;

4. оптимальне співвідношення у структурі виховного впливу контролю, вимог до дитини, умов для вияву нею са­мостійності, творчості, ініціативи, емоційної підтримки, способів спілкування з нею

5. урахування детермінант виховання (спадковості, здоров'я дитини; умов і стосунків у сім'ї; впливу класу, ре­ферентної групи; індивідуальних та вікових особливостей дитини, індивідуальності, професійного досвіду вчителя, соціальних умов);

6. оптимальне співвідношення у реагуванні вчителя на вчинок учня оцінки, інтерпретації вчинку, підтримки і за­спокоєння, з'ясування стану учня з метою отримання до­даткової інформації, розуміння його;

7. високий рівень емпатії, знання особистості дитини;

8. попередження негативних стереотипів виховання;

9. зосередженість на виховному впливові;

10) реалізація принципу проблемності у вихованні, коли дитина самостійно відкриває для себе моральні цін­ності, вибудовує адекватні вчинки, випробовує їх;

11) знання педагогом закономірностей вікового розвит­ку дитини та його сензитивних періодів

Найчастіпіе трапляються такі варіанти прояву смисло­вих бар'єрів:

1. різне тлумачення педагогом та учнем змісту вимоги.

2. невмотивоване, нераціональне використання форми пред'явлення вимоги.

3) особливе сприйняття конкретної людини. Уявлення ставлення до неї вихователя

Роль психологічних впливів і стратегій у вихованні

Психологічна взаємодія здійснюється відповідно до та­ких стратегій:

1) об'єктна (реактивна) стратегія психологічної взаємо­дії. Вибір її пов'язаний з трактуванням психіки людини як пасивного об'єкта і продукту впливу;

2. маніпулятивна стратегія психологічного впливу. Вона ґрунтується на навіюванні

3. розвивальна (діалогічна) стратегія психологічного впливу. її основою є віра в конструктивне, активне начало дитини, опора на неповторність та унікальність особисто­сті