Зимові звичаї та обряди

Як відомо, основою народного календаря, на відміну від астрономічного, чи елітарного, був вегетаційний рік. Отже, серед сучасних церковних дат неважко віднайти точку відліку зимового циклу. Нею є день Введення в храм Пресвятої Богородиці, тобто 4 грудня. З цього дня у хліборобському розумінні починає спочивати земля, яку не можна копати лопатою аж до Благовіщення (7 квітня).

По всій Україні від Введення починали розучувати колядки, виготовляти «вбрання» для колядників і переряджених. До Введення дівчата та молодиці повинні були закінчити тіпати чи терти льон і коноплі

З днем пам'яті великомучениці Катерини (7 грудня) пов'язувалися звичаї «кликати Долю», ворожити на щасливе заміжжя. Робили це переважно дівчата. Вони сходилися до однієї з хат чи до хати, де зимовими вечорами влаштовувались вечорниці.

Багато ворожінь на щасливе заміжжя долучалося і до дня пам'яті апостола Андрія Первозваного (13 грудня). Тоді починалися різноманітні розваги, з яких найпоширенішою була «калита». Так називали круглий, змащений медом і посипаний маком корж, що на шнурку підвішували до стелі.

З-поміж гурту обирали жартівника за «писаря», який мав розсмішити кожного, хто, підстрибуючи на кочерзі, намагався відкусити шматок підвішеного коржа. Інший парубок був за «вартового»: він то підтягував, то опускав на шнурку «калиту». Тому, хто під час гри розсміявся, але не вкусив коржа, «писар» мастив лице сажею. Якщо вже всі парубки спробували свого «щастя», а корж ще залишався, його ділили на частини і роздавали усім присутнім.

Різними обрядовими дійствами відзначали в народі церковні свята пророка Наума (14 грудня), мучениці Варвари(17 грудня), преподобного Сави (18 грудня), МиколиЧудотворця (19 грудня), святої Анни (22 грудня).

До Різдва готувалися заздалегідь. Мили і прибирали в хатах, упорядковували в хлівах, білили, прали, заготовляли дрова і корм для худоби. Адже всі господарські роботи мали закінчитись до настання святвечірнього дня. Навіть сільський реманент (коси, граблі, вили, плуги і т. ін.) складали в стодолах так, аби створилося враження, що й він відпочиває.

. Залежно від місцевих традицій і достатку родини кожна господиня намагалася приготувати від 7 до 14 страв. З-поміж них по всій Україні обов'язковими були узвар і кутя. Родинній трапезі, на яку мали зійтися всі члени родини, передував обхід.

Ялинка, прикрашена іграшками, увійшла в наш побут значно пізніше. Спочатку її ставили в містах, а лише згодом — по селах. Та прикрашений васильками і калиною різдвяний сніп нам рідніший: він — не лише символ достатку, а уособлення пам'яті про наших предків. Недаремно в народі цей святковий сніп називали «дідом», «дідухом», «колядою», « колядником ».

Своєрідним сигналом до вечері була поява на небі першої зірки, яка сповіщала людям про велике чудо — народження Божого дитяти.

Як відомо, діти і дорослі окремо колядували. Якщо діти починали обходити хати з колядою вже від Свят-вечора, то старші колядники — тільки з наступного дня. Парубочі ватаги колядників ходили з великою «звіздою»,  дівочі — з ліхтарем, що нагадував місяць. Гурти колядників супроводили переряджені: «коза», «дід», «баба», «циган» та ін. Підлітки ходили з вертепом; окремо, особливо в західних регіонах України, ходили з колядою й статечні господарі — збирати на церкву. Отже, у різних місцевостях це дійство відбувалося по-різному.

Вечір під Новий рік (13 січня) називали «другою колядою», або «Щедрим вечором», або «щедрухою». Очевидно, «Щедрим» його вважали через те, що до вечері під Новий рік подавали більше м'ясних страв, яких не вживали на Свят-вечір. У багатьох місцевостях у цей вечір молодь ходила «маланкувати» (день у церковному календарі був присвяченийпреподобній Меланії). Один з парубків перебирався на Меланку. У групі переряджених були «князь», «княгиня», «дід», «баба», «коза», «циган» та інші персонажі. Під вікнами щедрувальники вітали господарів з Новим роком, бажали їм усіляких гараздів. Якщо їх пускали до хати, гості розігрували жартівливі сценки. За ці вітання щедрувальників щедро обдаровували.

Уранці на Новий рік (день, присвячений Василію Великому) ходили по хатах «посівальники». Хлопці-підлітки, зайшовши до хати, посівали зерном

Важливим був і вечір під Водохреща. У східних районах його називали «голодною кутею», в Галичині — «другим Святвечором», «Щедрим вечором». З появою вечірньої зорі, як і на Свят-вечір, сідали до родинної трапези. На вечерю подавались такі ж пісні страви, як і на «першу коляду». Знову чільне місце у вечері посідали традиційна кутя і узвар

Після вечері, як і в різдвяні дні, ходили по хатах щедрувальники.

З водою пов'язані обряди, приурочені до дняБогоявлення, Йордану, або Водохрещ (19 січня), як називали цей день у народі. Після ранкового урочистого богослужіння в церкві процесія вирушала до річки чи водоймища. Місце водосвяття прикрашали ялинками. Тут попередньо прорубували ополонки, ставили з криги хрест. Під час відправи дехто вмивався водою

Умовно завершував зимовий цикл святкових дат, за сучасним церковним календарем, день Петра Вериги. З ним народне повір'я пов'язувало прикмети, за якими визначали настання весни, передбачали, яке буде літо: «На Петра Вериги труться криги», — кажуть у народі.

Отже, з-поміж усіх церковних дат, які припадали на зимову пору, найважливіше значення мав період від Свят-вечора до Водохрещ. У ньому було найбільше обрядових дійств, якими намагалися забезпечити здоров'я, щастя і достаток. Переважна більшість із них була спрямована на вшанування покійних предків.

Методика проведення свят і дозвілля.

Проведення свята потребує серйозної підготовки вихователя та музичного керівника. Кожне свято готується спочатку фрагментарне з невеличкими групами дітей на заняттях з різних розділів програми народознавчої спрямованості. За­лучаються до підготовки свят і батьки.

Емоційне спілкування вихователя і батьків з дітьми напередодні свят допомагає викликати і підтримувати інтерес до його змісту, глибше осмислити повідомлюваний матеріал, дійти морально-естетичних висновків і визначитись у ставленні до нього, тобто закласти основи моральних уявлень і почуттів.

Заняття з народознавства проводяться систематично у всіх дошкільних групах (починаючи з четвертого року жит­тя). Отже, вихователь має можливість сформувати у дітей конкретні, чіткі і доступні за змістом уявлення про ту чи іншу подію, що є основою свята або дозвілля. На заняттях вихователь вчить дітей бачити і розуміти її важливість, історичні передумови виникнення та елемент сучасної інтерпретації, дає широкий діапазон варіантності події з урахуванням регіональних та етнічних особливостей краю, народу. Таку за змістом роботу вихователь планує здебільшого спільно з музичним керівником у старших вікових групах. Музичний супровід, ритмічно-хореографічні елементи як засоби мистецтва вчать дітей бачити красу, наприклад, веснянки як пісні, як хороводу, як гри, як сценічної дії, як театралізованого свята, яке має глибокі історичні корені і неповторний сучасний ко­лорит і багатство.

У весняному календарно-тематичному циклі особливо виділяються свята, пов'язані з яскравими явищами природи, їх очевидним і переконливим впливом на світ рослин, тварин, поведінку і працю людей. Для того щоб успішно розв'язати народознавчі завдання, вихователь і музичний керівник використовують цілий комплекс навчально-виховних впливів.Вони включають, зокрема,різні види творчості:

· образотворче — вишиванка, писанка, різьба по дереву, елементи оздоблення національного одягу металом, шкірою, ткацтво;

· музичне — народна пісня, хоровод, гра;

· художнє слово — вірші, пісні, заклички, примовки;

· усна народна творчість — приказки і прислів'я, загадки, прикмети, легенди, повір'я, бувальщини тощо.

Тут у нерозривному взаємозв'язку може подаватись матеріал з різних розділів програми, а не лише з народознав­ства, можуть поєднуватися різні види діяльності.

Велике значення для досягнення успіхів у проведенні ранків має виявлення інтересу до них. Для цього організовують відвідування театруі перегляд спектаклів, обговорення пере­глянутого з аналізом гри акторів, їхнього одягу, оформлення сцени.

На музичних заняттяхдо проведення ранку слід учити дітей перевтіленню в настрій, душевний стан, характер дійових осіб. Дітей знайомлять з характерними атрибутами, як от: на Великоднє свято — це яйце, хрін, шинка, ковбаса, паска, сир, масло, свічка, писанка тощо. Уповсякденному життіможна планувати виконаннятренувальних вправна зразок: виконати з різною інтонацією пісню Весни залежно від того, з ким вона вступає у діалог, відтворити зустріч дітей з різними гостями, які прийшли до «хати» на Великдень або на Різдво, відтворити голос хитрого звіра, показати, як він руха­ється тощо.

Якщо молодшихдітей цікавить лишеучасть у святіі ті емоційно-піднесені хвилини радості, які вони переживають від сюрпризів, наприклад під час свята Миколи, тостарших дошкільниківуже цікавитьякість виконанняними дій кожного персонажа, краса і неповторність костюмів, атрибутів, декорацій. Успіх того чи іншого свята народознавчої спрямованості залежить значною мірою від того змісту описування свята, який закладено в основу сценарію. Тому для свят у дошкільному закладі повинна бути обрана календарно-обрядова єдність свята з мінімальним релігійним звучанням.

У тлумаченні свята за допомогою літературного тексту, легенди чи повір'я повинні мати місце короткі монологи, діалогидійових персонажів, яких грають діти і дорослі.Відхи­леннявід змісту тлумачення основних подій, які створюють канву свята,допускати не можна.Тому вихователю і музичному керівнику треба вибирати доступні для розуміння дітей матеріали. Всі твори, написані у віршованій формі, мають бути прочитані дітьми без змін. Бажано складати сценарії, в яких багато дійових осіб. Це дасть вихователеві змогу охопити дійством більше дітей і батьків.

Для того щоб організувати і провести свято з історичної чи релігійної тематики, потрібно викликати інтерес до події або явища, яке покладено до основи сценарію, організувати глибоке осмислення його дітьми як на заняттях з народо­знавства, так і в повсякденному житті. Під час читання тво­рів дитячої літератури або розповідей вихователя, наприклад, на історичну тему, слід використати всі засоби виразності. Ви­хователю слід продумати наголоси, інтонації, силу голосу, мі­міку і жести, а також логічні паузи для підсилення емоційно­го сприймання дітьми змісту поезії.

Після читання чи розповідання вихователем легенд, по­вір'їв, бувальщин або творів дитячої літератури діти пере­казують їх для кращого розуміння і запам'ятовування сюже­ту. Наприклад, у святі «Ой на Івана, ой на Купала» крім купальських і русальських пісень слід використовувати ку­пальську обрядовість, яка образно подається в народних ле­гендах про ритуальне значення купальського вогню, функ­ціональну роль води в купальському святкуванні, антропо­морфні зображення і купальське деревце, роль збирання зіл­ля і ягід у купальських обрядах та ін. Усі зусилля слід зосе­редити на спеціальних поясненнях до найменших деталей, щоб донести до свідомості дітей повне звучання сюжету. На­родна обрядовість складна

· переносним звучанням окремих питань,

· своєю історичною віддаленістю подій,

· регіональною особливістю окремих тлумачень,

тому вихователю потрібно використовувати відповідний ілюстративний матеріал, діапо­зитиви, діафільми, картини, альбоми, фотомонтажі, кінофіль­ми тощо.

Діти охоче беруть участь у виготовленні костюмів та їх атрибутів. Вихователь, керуючи цією роботою, може ще раз звернутися до змісту тих творів, що лежать в основі сцена­рію, до пояснення оберегів, звичаїв і традицій українського народу. Діти беруть активну участь в оформленні зали чи групової кімнати до свята. Використовуючи при цьому речі щоденного вжитку, які мають традиційне призначення і ви­конують функції оберегів, діти мають можливість ще раз за­кріпити уявлення про них, уточнити і конкретизувати набуті знання.

Свята народознавчої тематики важливо проводити у дні, коли вони збігаються з обрядовим календарем або після відповідної дати.

Наприклад, після Різдва з дітьми варто провести «Різд­вяні вечорниці», в яких візьмуть активну участь батьки і ро­дичі. Як відомо, жодне свято в українській народній обрядо­вості не обмежується одним днем, комплекс святкових дійств охоплює від трьох до семи днів, що створює найсприятливіші умови для посилення переживань дітей, повторного відчуття святковості події, її важливості в житті дітей і дорослих.

9. Українські народні національні ігри в дошкільному закладі. Характеристика народних ігор.

Народні ігри створені народом так само, як казки, приказки, загадки, вони передаються з покоління в покоління. Із їх змісті відбито національну психологію кожного народу: «У всіх народів існує чималий запас ігор, котрі якоюсь мірою відбивають побут народу».

К.Д.Ушинський підкреслював яскраво виражену педагогічну спрямованість народних ігор. На його думку, кожна народна гра містить у собі доступні форми навчання, вона спонукає дітей до ігрових дій, спілкування з дорослими.

Ігри та забави становлять чималий розділ народної дидактики й охоплюють найрізноманітніші її аспекти: народознавчий, мовленнєвий, математичний, природничий, пізнавальний, розважальний, оздоровчий тощо. Народні ігри супроводжують свята та національні обряди, у їх змісті відбиті сезонні явища, звичаї, пов'язані з хліборобською та землеробською працею.

Народні ігри - це історія народу, оскільки вони відображають соціальне життя кожної епохи.

З допомогою народних ігор діти опановують перші елементи грамотності, вивчаючи напам'ять вірші, скоромовки, лічилки. Окремі ігри розвивають і математичні здібності (класики, деркач, цурка, клітка та ін.).

В. Скуратівський зазначає, що переважна більшість «абеткових істин дитинства» народжувалась у середовищі простого народу й виконувала певні функції людського співжиття. Ігри відкривали дітям живу історію свого народу, вчили любити народних героїв і ненавидіти кривдників.

Вуличні ігри були і своєрідним «дитячим садком». Батьки багатодітних родин постійно були в полі, і діти об'єднувались для ігор у самостійні осередки. «Для багатьох дітлахів, - пише В. Скуратівський, - такі забави були не тільки формою дозвілля, але й своєрідною школою, де засвоювалися перші абетки науки. Адже далеко не всім щастило відвідувати парафіяльні чотирикласки».

Класифікація народних ігор

Народні ігри можна класифікувати за такими групами: 

 дидактичні,

 рухливі з обмеженим мовленнєвим текстом,

 рухливі хороводні ігри,

 ігри мовленнєвої спрямованості,

 обрядові та звичаєві ігри;

 ігри історичної спрямованості;

 ігри з відображенням трудових процесів та побуту народу.

Дидактичні ігри - це ігри розумової спрямованості, які потребують використання раніше набутих знань, кмітливості, активної мислительної діяльності. Народні дидактичні ігри вчать дитину ненав'язливе, легко, захоплюють змістом гак, що вона навіть не помічає того навчання. У скарбниці народної дидактики є дидактичні ігри для будь-якого віку. Наприклад, для найменших: «Кую-кую чобіток», «Гу-ту-ту, варю кашу круту», «Сорока - ворона»; для старших: «Чорне та біле», «Фарби», «Краска», «Дід Макар», «Фанти», «Бірка», «Кури» та ін.

Значну групу становлять народні рухливі ігри з обмеженим мовленнєвим текстом. У них текст подається як лічилка, примовка, перегукування. Це ігри «Панас», «їду, їду», «Звідки ти?», «Жмурки», «Горю-дуб», «Котилася бочка...», «На чім стоїш?», «Іваночку, покинь схованочку», «Зайчик і Бурчик», «Бочечка», «Квочка», «Ірву, ірву горішечки» та ін.

Рухливі хороводні ігри супроводжуються пісенним текстом. На першому плані — слова, рухи — нескладні (ходіння в колі), по закінченні слів, співу можливий біг. Серед таких ігор найвідоміші: «Огірочки», «Галя по садочку ходила», «Подоляночка», «Перепілочка», «Ой ягіл, ягілочка», «Іде, іде дід» та ін.

Обрядові та звичаєві ігри передають характерні події з життя українського народу: початок жнив, косовицю, великодні та купальські ігри, калиту, веснянки.

Ігри історичної та соціальної спрямованості відбивають характер тієї епохи, коли вони складались. У їх змісті трапляються архаїзми, як для нас, гравцями виступають «пан», «король», «цар», «царівна». Це ігри: «Король», «У короля», «Воротарчик», «Пускайте нас», «Нема пана дома», «У відьми», «Дзвін», «Прослужив я в пана рік», «Кружок» тощо.

Ігри побутової спрямованості відображають у своєму змісті буденне життя людей («Жили у бабусі...», «Ой сусіди, сусідоньки», «Здрастуй, сусіде», «Куй-куй, ковалі...», «Як було у баби...»). Чимало серед них ігор з сюжетами про сімейне життя: «Батько», «Батько й діти», «Горщечки», «Гладущики», «Сімейка» тощо.

Специфіка народних ігор

Народні ігри як фольклорний жанр мають специфічні особливості. Це ігри гуртові, вони об'єднують від 10-ти до 20-ти і більше дітей, їх структурна особливість дозволяє об'єднати всіх бажаючих грати.

Народні ігри можуть проводитись у будь-якій обстановці: у помешканні й на галявині, на подвір'ї і біля ставу, на луках і на річці

Народні ігри багатоваріантні. Одна й та сама гра у різних регіонах України має не однакові приспіви, повтори.

Характерною особливістю народних ігор є навчальний зміст, який подається в ігровій формі.

За своєю структурою більшість народних ігор прості, однопланові, завершені, в них в єдине ціле поєднуються слово, рух, пісня.

Методика використання народних ігор у роботі з дітьми

Гра досить рано входить у життя дітей - уже на першому році життя. «

Діти будь-якого віку знайдуть собі гру до смаку. Добираючи її, слід враховувати вік дітей, чітко визначати мету кожної гри. З дітьми раннього віку (перший, другий рік життя) використовують переважно індивідуальні ігри - забавлянки (чи з двома-трьома дітьми).

Під час повторного розігрування діти відповідають на запитання текстом забавлянки, повторюють слова.

З дітьми третього року життя народні ігри можна проводити на прогулянці з невеликою групою в 5—6 чоловік. Текст слів в іграх простий, це переважно заклички: «Дощику-дощику», «Вода холодная», «Зозулю-кавулю», «Вийди, вийди сонечко».

У другій молодшій групі (четвертий рік життя) дітям доступні рухливіші хороводні ігри: «Курочка-чубарочка», «Кізонька», «Де ж наші ручки?», «Качечка».

Дітям п'ятого року життя доступні й складніші хороводні ігри з текстом для співу: «Галя по садочку ходила...», «Калина», «Я лисичка, я сестричка», «Ой у перепілки...», «Жили у бабусі...».

Народній грі можна присвятити й окреме заняття: пояснити значення професій, про які йдеться у тексті гри, заучити текст гри, розподілити ролі, проказати діалог, а потім уже грати.

Народні хороводні ігри проводяться в ранкові години, на прогулянці, в другій половині дня. Вони також входять до складу занять з усіх розділів програми, ними бажано закінчувати заняття для піднесення емоційного тонусу дитини. Без хороводних ігор не може обійтись жодне народне свято чи розвага. «Для того, щоб це животворне джерело не замулювалося, - пише В. Скуратівський, - не згасали його пульсуючі водограї, котрі повсякчас погамовують духовну спрагу, приносять нам радість і здоровий дух, мусимо бути ревними оберігачами наших кращих народних традицій, серед яких уосібне місце посідають дитячі ігри і яким відведена самою природою виняткова роль у вихованні наших дітей».

10. Методика ознайомлення дітей з символами україни.

Кожний народ має свою мову, свої традиції і звичаї, що виробилися упродовж багатьох століть. У кожного народу є свої національні святині, символи. Вихователь дошкільного навчального закладу має прищеплювати дітям повагу до державної символіки України. До державних символів належать: герб, прапор, гімн.

Прапор- це символ державності та національної незалежності.

Нині синьо-жовтий прапор проголошено Державним прапором незалежної України. Як пояснити дітям символічне значення кольорів прапора?Жовтий - це колір пшеничної ниви, колір хліба, зерна, що дарує життя всьому сущому на землі, це колір жовтогарячого сонця, без лагідних променів якого не дозрів би, не заколосився б хліб. Це символ достатку українського народу.

Блакитний, синій  колір - це колір ясного, чистого, мирного неба. Це колір води, без якої не дозрів би хліб. І ще - це колір миру.

Герб - це знак, своєрідний ключ до історії сім'ї, міста, національного утворення держави. Це пам'ятка духовної культури. У гербі у вигляді знаків втілюються реальні події, суспільні явища, ідеологія та світосприймання.

. Що ж означає тризуб? По-різному тлумачать цей знак історики. Одні вважають його зображенням церковного світильника, корогви, церковного порталу, якоря; решта - зображенням голуба, шолома, двосічної сокири або верхівки скіпетра.

Як пояснити дітям символічне значення тризуба? Число «три» завжди вважалося казковим, чарівним. У народних казках йдеться про трьох богатирів, три бажання, які виконують чарівники, три дороги, що простягаються перед казковими героями.

Отже, у тризубі відображено триєдність життя. Це: Батько - Мати - Дитя. Вони символізують собою Силу - Мудрість - Любов. Таке пояснення буде до­ступне дитині, а глибше корені історії вона вивчить уже в школі.

Гімн- символ державної єдності, це - урочиста, хвалебна пісня своїй Батьківщині, у якій народ висловлює бажання бути вірним, незалежним, щасливим, жити в достатку. Діти мають знати, коли звучить Державний гімн, потрібно встати. Гімн України - символ державної єдності, урочистий музичний твір програмного характеру

З державними символами України (гербом, прапором, гімном) дітей ознайомлюють у старшому віці. Кожному з цих символів слід присвятити одне-два заняття. У доступній формі вихователь має розповісти про їх історію, призначення, ритуальні дії.

Виконувати завдання рекомендуємо під час організації інтегрованих занять. Заняття повинні мати пізнавальний, ігровий характер. Це можуть бути уявні мандрівки, КВК, розвивальні ігри, завдання.

Метою занять, побудованих на інтегрованому змісті, має бути всебічне вивчення певного символу, осмислене сприйняття довкілля, приведення знань у певну систему, збудження уяви й інтересу у дітей, розвиток позитивно-емоційного настрою.

Інтеграція навчання може дати ефект лише за умови, коли сам вихователь по-творчому підійде до вивчення кожної теми зокрема і до всього навчального матеріалу загалом

Українські національні обереги.

Обереги українського народу

Обереги – наші прадавні добрі символи-захисники, знаки віри у вище заступництво. Символи-обереги втілювались у побутових речах, їх шанували, про них складали легенди. Вишитий рушник, вишита сорочка, писанка, лялька, віночок, калина, верба, лелека – без них важко уявити нашу Україну. Саме з оберегів починається для кожного Батьківщина.