97. Поняття про ацидоз, види, механізми розвитку.

Ацидоз – патологічний стан, для якого характерним є зниження рН або тенденція до зниження рН унаслідок зменшення співвідношення між метаболічним і респіраторним компонентом гідрогенкарбонатного буфера.

Класифікація: компенсований/ декомпенсований; газовий/негазовий (метаболічний, видільний, екзогенний).

Причини розвитку:

- газовий – порушення виведення легенями СО2 легенями (збільшення рСО2 в артеріальній крові понад 40 мм.рт.ст.);

- метаболічний – надмірне утворення лактату під час гіпоксії чи ЦД, накопичення кетонових тіл при голодуванні та діабеті;

- видільний – виникає через порушення виведення аніонів нелетких кислот у разі значного зменшення клубочкової фільтрації в нирках, або порушення функцій ниркових канальців;

- екзогенний – виникає після введення в організм кислот або солей сильних кислот з катіонами, що метаболізуються.

Компенсований – рН лишається в межах норми (7,4); декомпенсований – зниження рН (<7,35), недостатність механізмів компенсації.

98. Поняття про алкалоз, види, механізми розвитку.

Алкалоз - патологічний стан, для якого характерним є підвищення рН або тенденція до підвищення рН унаслідок збільшення співвідношення між метаболічним і респіраторним компонентом гідрогенкарбонатного буфера.

Класифікація: компенсований/ декомпенсований; газовий/негазовий (видільний, екзогенний). Причини розвитку:

- газовий – гіпервентиляція легень (зниження рСО2 в артеріальній крові менше 40 мм.рт.ст);

- видільний – виникає внаслідок підвищення в нирках реабсорбції іонів натрію без супутніх іонів хлору під час гіперальдостеронізму та в разі тривалого введення мінерало- або глікокортикоїдів , або у разі порушення реабсорбції іонів хлору після введення хлорних діуретинів, або під час блювання, коли організм втрачає Cl-;

- екзогенний – виникає після введення в організм лугів або солей з органічними аніонами, що метаболізуються.

Компенсований – рН лишається в межах норми (7,4); декомпенсований – підвищення рН (>7,44), недостатність механізмів компенсації.

99. Принципи корекції порушень кислотно-основної рівноваги.

Кисло́тно-основни́й бала́нс — частина гомеостазу організму, що полягає у підтриманні сталості водневого показника (pH) у рідинах тіла. В людини він становить: близько 7,4 в артеріальній крові, 7,35 у венозній крові і тканинній рідині, приблизно 7,0 у цитозолі клітин. Точна регуляція кислотно-основного балансу необхідна у зв'язку із тим, що концентрація іонів H₊ впливає на функції більшості білків організму, зокрема ферментів, гемоглобіну, цитохромів тощо. Підвищення pH крові (тобто зміщення реакції в сторону лужної) відносно норми називають алкалозом, зниження (зміщення в сторону більш кислої реакції) — ацидозом.

Невеликі кількості лугів, і, особливо, кислот постійно утворюються в організмі. Наприклад продуктом білкового катаболізму є аміак, який підвищує pH позаклітинної рідини. Розщеплення багатьох фосфоровмісних сполук призводить до утворення ортофосфатної кислоти; продуктом анаеробного окиснення глюкози є молочна кислота; метаболізм жирних кислот призводить до вивільнення у кров кетонових тіл; вуглекислий газ, що переноситься кров'ю, взаємодіє із водою з утворенням карбонатної кислоти. Щоб протистояти суттєвій зміні водневого показника рідин тіла організм має кілька пристосувальних механізмів:

1. хімічні буфери,

2. регуляція частоти і глибини дихання центрами у стовбурі мозку,

3. регуляція кислотно-основної рівноваги нирками.

Буферні системи є першою ланкою захисту організму від порушення кислотно-основного гомеостазу, вони спрацьовують за частки секунди по зміщенню pH від нормального значення. Дихальні центри реагують за 1—3 хвилини, в той час як видільній системі необхідні години і дні для здійснення впливу на водневий показник. Проте цей останній механізм є найбільш потужним.