31. Алергія: визначення поняття, етіологія.

Алергія — це імунна реакція організму, що супроводжується ушкодженням власних тканин. Це якісно змінена реакція організму на дію речовин антигенної природи, яка викликає різні структурні і функціональ

Етіологічним чинником алергічних захворювань є алергени - речовини макромолекулярної структури, переважно білкової природи, проте алергічну реакцію можуть викликати і речовини, що не володіють антигенними властивостями, але здатні набувати їх при попаданні в організм і з'єднанні з білками тканин. Ці речовини називаються гаптена-ми, до них відносять лікарські препарати, прості хімічні речовини, полісахариди клітинних мембран мікроорганізмів.

В даний час виділяють дві групи алергенів: неінфекційні (Пилок, харчові, побутові, лікарські, інсектні, промислові тощо) і інфекційні (Алергени бактерій, вірусів, грибів, найпростіших і гельмінтів).

32. Алергія: стадії розвитку, їх характеристика.

I. Імунологічна стадія.

II. Патохімічна стадія.

III. Патофізіологічна стадія (стадія клінічних проявів).

Імунологічна стадія — це період часу від першого контакту алергену з організмом до взаємодії цього ж алергену, звичайно при повторному надходженні його в і організм, з ефекторами імунної системи (антитілами або Т-лімфоцитами). Сутність імунологічної стадії полягає в сенсибілізації організму.

Патохімічна стадія — це період часу від початку взаємодії алергену з ефектора→ ми імунної системи (антитілами або Т-лімфоцитами) до появи біологічно активних речовин — медіаторів алергічних реакцій.

Сутність цієї стадії полягає в утворенні, вивільненні або активації зазначених медіаторів.

Патофізіологічна стадія — це період часу від початку дії медіаторів алергічних реакцій на клітинні й тканинні структури організму до появи клінічних ознак.

її сутність - розвиток комплексу структурних і функціональних порушень в І організмі.

33. Класифікація алергічних реакцій.

I. За походженням алергенів:

1) алергічні реакції, що спричиняються екзогенними алергенами;

2) аутоалергічні реакції.

II. За клінічними ознаками (класифікація Кука):

1) алергічні реакції негайного типу;

2) алергічні реакції уповільненого типу.

III. За характером і місцем взаємодії алергену з ефекторами імунної системи (класифікація Кумбса і Джслла):

I тип - анафілактичні реакції;

II тип - цитотоксичні реакції;

III тип - імунокомплексні реакції;

IV тип - гіперчутливість уповільненого типу.

IV. За патогенезом:

1) алергічні реакції гуморального типу (І, II і III типи реакцій за Кумбсом і Джеллом);

2) алергічні реакції клітинного типу (IV тип реакцій за Кумбсом і Джеллом).

34. Анафілаксія. Анафілактичний шок, етіологія, патогенез.

Анафіла́ксія (грец. ανα — проти і φυλαξις — захист) — один з проявів алергії. Анафілаксію спричинює підвищена чутливість організму людини та деяких тварин до повторного надходження чужорідних речовин (здебільшого білкової природи), що діють як антигени.

Анафілаксія — серйозна алергічна реакція, яка починається дуже швидко та може призвести до смерті.^[1] Зазвичай, її можна розпізнати за такими проявами: свербіж, висип, набряк слизової оболонки гортані та різке зниження кров'яний тиск. Вона часто виникає внаслідок укусів або жаління комах, алергії на харчові продукти та лікарські препарати. Крайнім ступенем анафілаксії є анафілактичний шок.

Анафілакти́чний шок (лат. shock anaphylacticum; англ. anaphylactic shock) — це комплекс стрімких тяжких патологічних зрушень в організмі внаслідок розвитку генералізованої алергійної реакції негайного типу (анафілаксія) з наступним вивільненням різноманітних медіаторів, які швидко спричинюють різке збільшення ємності судинного русла, при цьому об'єм циркулюючої плазми (ОЦП) не забезпечує адекватну гемодинаміку, підвищення проникності кровоносних судин, порушення діяльності центральної нервової системи (ЦНС), обструкцію дихальних шляхів, спазм гладеньких м'язів. У низці зарубіжних посібниках, наукових монографіях не відокремлюють анафілактичний шок від терміну «анафілаксія», розглядаючи їх в одному розділі^[1].

У людини таке загрозливе явище трапляється нечасто (переважно при переливанні крові, при введенні місцевих анестетиків, деяких антибіотиків, лікувальних сироваток та вакцин)^[2]. При надходженні в окремі тканини речовин, що можуть спричинити анафілаксію, прояви її мають характер місцевих ушкоджень (виникають ураження слизових оболонок, шкіри, суглобів, окремих органів).

Етіологія

Анафілактичний шок може виникнути внаслідок як справжньої системної анафілаксії — опосередкованої дегрануляції лаброцитів (тканинних базофілів, гладких клітин^[9]) і базофілів крові в результаті реакції антиген-антитіло, так і внаслідок анафілактоїдної реакції, тобто руйнування тих же клітин через безпосередній вплив на них речовин без участі комплексу антиген-антитіло.

Більшість таких хімічних сполук (у тому числі й лікарських препаратів) мають відносно просту молекулярну структуру, не можуть безпосередньо стимулювати напрацювання антитіл (алергенів) і набувають антигенних властивостей лише після зв'язування з білками організму. Після цього вони можуть стимулювати вироблення антитіл—реагінів, а при повторному введенні в організм — спричинювати анафілактичний шок унаслідок розвитку справжньої системної анафілаксії. Однак деякі речовини можуть зумовити й пряму дегрануляцію лаброцитів і базофілів крові — анафілактоїдну реакцію, яка може виникнути при першому в житті введенні препарату та, набувши системного характеру, призводить до анафілактичного шоку. Такі речовини називають гаптенами. Системну анафілаксію й анафілактоїдну реакцію клінічно розрізнити неможливо. Повноцінними алергенами (справжніми антигенами) є зазвичай складні високомолекулярні сполуки, здатні безпосередньо індукувати синтез реагінів.

Найчастіше анафілактичний шок виникає через введення лікарських і діагностичних препаратів, при укусі певними комахами, рідко — при вживанні харчових продуктів. Практично будь-який лікарський або профілактичний препарат може сенсибілізувати організм людини і при повторному введенні спричинити анафілактичний шок. Одні ліки спричинюють шок частіше, інші — рідше, що пов'язано як з їх хімічною будовою, так і з особливостями їх метаболізму в організмі людини. Головними причинами виникнення цього виду шоку є:

· Лікування антибіотиками, у першу чергу β-лактамними, з яких найбільш алергогенним є пеніцилін через особливості його будови та метаболізму в організмі. Описані випадки розвитку анафілактичного шоку при першому в житті введенні пеніциліну. Цей феномен пояснюють попередньою латентною сенсибілізацією хворих до пеніциліну внаслідок його потрапляння в організм із харчовими продуктами, при вдиханні пилу, що містив молекули пеніциліну. В осіб з алергією на пеніцилін існує небезпека розвитку анафілактичного шоку і на введення напівсинтетичних пеніцилінів (ампіциліну, амоксициліну, оксациліну) або цефалоспоринів, молекули яких теж містять β-лактамне кільце.

· Анафілактичний шок спостерігають при лікуванні інфекційних хвороб особливо часто при широкому застосуванні потенційно високоалергогенних препаратів (антибіотики, лікувальні сироватки тощо), ще й тому, що у патогенезі багатьох інфекцій велику роль має виразний алергійний компонент. Повними або справжніми алергенами є лікувальні гетерогенні сироватки, імуноглобуліни, діагностичні препарати, що нерідко використовують для лікування та діагностики інфекційних хвороб. Описано розвиток анафілактичного шоку навіть при постановці внутрішньошкірних діагностичних проб. Заміна гетерогенних сироваток людськими імуноглобулінами зменшила частоту анафілактичного шоку, але він може іноді розвинутися й за їхнього застосування, що пояснюється поганим очищенням від баластових речовин.

· Введення місцевих анестетиків (новокаїн, лідокаїн, тощо) без попередньої проби на чутливість може спричинювати шок особливо часто при стоматологічних маніпуляціях.

· Унаслідок забруднення препаратів різними алергенами анафілактичний шок може виникнути при переливанні сироваткового альбуміну, плазми, фібриногену, еритроцитарної маси.

· Введення вакцин — анафілактичний шок обумовлений головним чином домішками білків, що використовували для вирощування вірусів або бактерій, необхідних для приготування цих профілактичних препаратів. Інші інгредієнти, що використовують для готування вакцин (наприклад, антибіотики), також можуть бути причиною анафілактичного шоку при вакцинації. З поліпшенням технології культивування збудників, очищення вакцин, із заміною частини з них синтетичними хімічними препаратами частота анафілактичного шоку при вакцинації зменшилася.

· При деяких гельмінтозах може виникнути анафілактичний шок. У більшості випадків анафілактичний шок з тяжким перебігом і високою летальністю виникав у дітей до 15 років під час міграційної фази аскарид. Аналогічні випадки описані й в окремих хворих на трихінельоз, стронгілоїдоз, вухереріоз, цистицеркоз. Часто розвивається цей вид шоку при розривах ехінококових і альвеококових міхурів унаслідок одномоментного масивного надходження продуктів життєдіяльності гельмінта в кров.

· Анафілактичний шок на харчові продукти також спостерігають рідко, зазвичай він пов'язаний з наявністю в їжі домішок антибіотиків, ароматизаторів, хімічних барвників, гербіцидів. Самими небезпечними продуктами в цьому відношенні є яйця, молоко, горіхи, боби, арахіс, вироби зі здрібненого зерна (зокрема, кукурудзяні пластівці), ракоподібні й риба (особливо тріска). При гострих кишкових інфекціях описані випадки розвитку анафілактичного шоку на введення регідратаційних сумішей, що містили як лікувальний компонент лушпиння зерен.

Патогенез

Існуюче уявлення про патогенез анафілактичний шок включає:

· наявність сенсибілізації та утворення антитіл до даного антигену;

· участь системи комплемента з утворенням під впливом протеолітичних ферментів з компонентів С₃ та С₅ «анафілатоксинів» — глікопротеїнів;

· вивільнення гістаміну;

· включення кінінової системи з масивним утворенням брадикініну та калідину;

· агрегацію формених елементів крові, тромбоутворення у найдрібніших кровоносних судинах, паравазальний набряк, порушення мозкового кровообігу.

Анафілактичний шок відносять до алергійних реакцій негайного типу. Спадкова схильність до анафілаксії не властива. На лікарські препарати вона виникає однаково часто як у здорових осіб, так у хворих на атопічні захворювання. Виділяють імунологічну, патохімічну і патоморфологічну стадії анафілактичного шоку.

Імунологічна стадія розвивається за повторного контакту сенсибілізованого організму з алергеном, який зв'язується з реагінами (принаймні, із двома — переважно IgЕ, рідше — з IgG4), які фіксовані на поверхні мембран лаброцитів та базофілів.

Патохімічна стадія починається з активації лаброцитів і кров'яних базофілів унаслідок приєднання до їхніх мембран рецепторів факторів анафілаксії (при зв'язуванні полівалентним антигеном двох і більше сусідніх молекул IgЕ) і дегрануляції цих клітин зі звільненням медіаторів. Причому активуватися може лише частина мембрани лаброцита (наприклад, звернена до просвіту кровоносної судини). Анафілактичний шок розвивається лише за системної дегрануляції лаброцитів і базофілів. Їхня місцева дегрануляція носить захисний характер (наприклад, при паразитарних захворюваннях). Вона або нічим себе не виявляє, або спричинює місцеві ознаки негайної алергії.

Патофізіологічна стадія починається з того, що унаслідок комплексної дії перелічених медіаторів анафілаксії на клітини-мішені знижується судинний тонус, катастрофічно збільшується ємність венозного русла і розвивається судинний колапс (серце зазвичай утягується вторинно). Одночасно підвищується проникність капілярів мікроциркуляторного русла, що спричинює вихід рідкої частини плазми крові з судин у тканини з розвитком набряків і серозного запалення. Розвиваються бронхо- і ларингоспазм, набряк слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, гіперсекреція слизу. Останнє може стати причиною обтурації дихальних шляхів. Спазм гладеньких м'язів травного тракту і набряк слизових оболонок, гіперсекреція призводять до дисфагії, нудоти, блювання. Можна спостерігати і короткочасну діарею. Можливий переймиподібний різкий біль унизу живота, спазми сечового міхура і матки з появою кров'янистих виділень, шкірний свербіж, кропив'янка, набряки губ, обличчя, статевих органів. Зменшується венозне повернення крові до серця без істотного зниження скорочувальної здатності міокарда, знижується об'єм циркулюючої плазми (ОЦП) — це призводить до невідповідності значно зрослій ємності судинного русла то́му зменшеному об'єму крові, що циркулює. Внаслідок цього відбуваються серйозні гемодинамічні зміни, падає артеріальний тиск (АТ), температура тіла нижча за норму, виникає компенсаторна тахікардія, наростає задишка. Розвивається наростаюча циркуляційна гіпоксія і метаболічний ацидоз в тканинах, до яких приєднуються дихальні гіпоксія й алкалоз, що ще більшою мірою порушує функції життєво важливих органів і тканин. Може розвинутися інфаркт міокарда, закономірна поява гострої ниркової недостатності (ГНН).