Заняття № 37

Тема. Філогенез сечостатевої системи органів хребетних. Онтофілогенетичні передумови вроджених вад розвитку людини.

Вид заняття: лабораторно-практичне, контрольна робота у формі тестових завдань.

Актуальність теми: вивчення філогенезу сечостатевої системи дасть змогу інтерпретувати основні етапи еволюції сечостатевої системи хордових тварин для більш глибокого пізнання особливостей будови та аномалій розвитку цієї системи у людини.

Мета заняття: розглянути будову сечостатевої системи хордових тварин, вивчити механізми утворення сечі в організмі, з’ясувати причини виникнення вад розвитку сечостатевої системи у людини. Виявити ступінь засвоєння матеріалу з розділу “Філогенез кровоносної та сечостатевої систем”

Зміст теми:

1.Етапи розвитку нирки у вищих хребетних.

2. Основні ароморфози сечостатевої системи хребетних тварин.

3. Утворення та розвиток вольфового каналу хребетних тварин.

4. Утворення та розвиток мюллерового каналу.

5.Як взаємопов’язаний розвиток статевих і видільних шляхів?

6. Які аномалії розвитку сечостатевої системи у людини?

Обладнання для проведення заняття: навчальні таблиці.

Інтегративні зв’язки теми: знання матеріалу даної теми будуть необхідні студентам при вивченні будови систем органів, їх фізіології і патології на клінічних та теоретичних кафедрах

Хід заняття:

1. Контроль вихідного рівня знань студентів з даної теми (на основі перелічених питань змісту теми)

2. Практична частина

1. Характеристика етапів роботи

2.1.1 Еволюція нирки

Органамивиділення у хребетних є нирки -парні компактні органи, структурна одиниця яких представленанефроном.У найбільш примітивному вигляді -це лійка, яка відкривається в целом і з'єднана з видільним канальцем, що впадає у загальний вивідний канал -сечову протоку. У філогенезі хребетних нирка пройшла три етапи еволюції:

переднирка - головна, або пронефрос; первинна нирка - тулубова, або мезонефрос; і вторинна нирка - тазова, або метанефрос.

Переднирка повністю розвивається і функціонує як самостійний орган у личинок риб та земноводних. Вона знаходиться на передньому кінці тіла, складається з 6-12нефронів, лійки яких відкриті в целом, а вивідні канальці впадають у пронефричний канал, який з'єднаний з клоакою. Переднирка має сегментну будову. Продукти дисиміляції фільтруються у целом із кровоносних судин, які розташовані біля нефронів, де формують клубочки.

У дорослих риб та земноводних позаду переднирок, у тулубових сегментах тіла, формуються первинні нирки,які містять декілька сотень нефронів. В ході онтогенезу кількість нефронів збільшується за рахунок їх брунькування один від одного з наступною диференціацією. Вони вступають у зв'язок з кровоносною системою, формуючи капсули ниркових клубочків. Капсули мають вигляд двобічних чаш, в яких розміщуються судинні клубочки, завдяки чому продукти дисиміляції можуть надходити безпосередньо з крові у нефрон. Деякі нефрони первинної нирки зберігають зв'язок з целомом через лійки, а інші втрачають його.

Видільні канали видовжуються і у них здійснюється реабсорбція -зворотнє всмоктування у кров води, глюкози та інших речовин, тому концентрація продуктів дисиміляції у сечі збільшується. Тварини з такою ниркою можуть жити лише у водному або вологому середовищі, оскільки води з сечею втрачається дуже багато. Первинна нирка зберігає ознаки метамерної будови. У плазунів і ссавців виникають вторинні нирки. Вони закладаються в тазовому відділі тіла і містять сотні тисяч нефронів ускладненої будови. У новонародженої дитини у нирці налічується близько 1млн. нефронів. Вони утворюються за рахунок багаторазового галуження нефронів, що розвиваються. Нефрони не мають лійки і тому втрачають зв'язок з целомом. Каналець нефрона видовжується і завдяки цьому тісніше контактує з кровоносною системою, а у ссавців диференціює на проксимальну та дистальну частини, між ними розміщується петля Генле.

Така будова нефрона забезпечує не лише повноцінну фільтрацію плазми крові у капсулі, але, що є дуже важливим, зворотнє всмоктування у кров води, глюкози, гормонів, солей та інших необхідних для організму речовин. Тому концентрація продуктів дисиміляції у сечі, яка виділяється вторинними нирками є високою, а сама її кількість -малою. У людини за добу у капсулі нефронів двох нирок фільтрується біля 150л плазми крові, а сечі виділяється біля 2л. Ці особливості дозволяють тваринам, що мають вторинні нирки, не залежати від водного середовища. У плазунів вторинні нирки протягом життя зберігаються на місці їх початкового закладання -у тазовому відділі. У них прослідковуються риси первинної метамерної будови.

Нирки ссавців розміщуються у поперековому відділі, у більшості сегментація не виражена. В онтогенезі людини спостерігається рекапітуляція у розвитку нирки: закладання спочатку про-, потім мезо-, а пізніше метанефроса. Останній розвивається у тазовому відділі, а потім за рахунок різної швидкості росту хребта, тазу і органів черевної порожнини переміщується у поперековий відділ. На початкових етапах розвитку нирки людини сегментовані. Пізніше метамерія зберігається лише у вигляді ниркових пірамід.

Складність формування нирок сприяє появі відхилень від нормального процесу. Крім того, у процесі росту зародка відбувається переміщення вторинної нирки із тазової частини у поперекову. Аномалії розвитку нирок бувають різними: одна із нирок може не піднятися і залишитись у ділянці таза. При низькому розташуванні обидвох нирок і зростанні їх нижніми полюсами утворюється підковоподібна нирка. Обидві нирки можуть розміщуватись по один бік від середньої лінії і зростатись у загальну ниркову масу. Кількість нирок може бути більшою або меншою від нормальної, дуже рідко зустрічається третя нирка (яка лежить на хребті двома або нижче однієї з них).