Києво-Могилянська академія, її вплив на формування філософської думки України

Висновки

Отже, індивідуально неповторне обличчя української філософії утворюється взаємодією всього, що було створене у галузі філософії в Україні, що реально функціонувало в культурі українського народу як збірної індивідуальності та філософського осмислення дійсності. Шлях до розкриття цієї індивідуальності пролягає через відтво­рення максимально повної картини взаємодії всіх філософських проявів, що відзначаються на описаних раніше рівнях дослідження історії філософії України.

Аналіз історії філософії в контексті культури України передбачає й періодизацію її, що ґрунтується на врахуванні зміни історичних типів національної культури.

З огляду на це в розвитку української філософії можна виділити принаймні три головних періоди, що відзначались своєрідністю існування української філософської думки впродовж її багатовікової історії.

Перший період історії української філософії припадає на час існування Київської Русі. Саме у межах києво-руської культури склався притаманний українській ду­ховній традиції тип мислення, що не схильний до абст­рактного, відірваного від життя філософського теоретизування.

Тип філософування, що сформувався у Київській Русі, становить зміст буття філософії в українській культурі протягом першого періоду її існування. Цей період охоплює час, починаючи з XI ст. (найбільш ранньою оригінальною пам’яткою цієї доби, що збереглась до наших днів, мабуть, слід вважати «Слово про закон та благодать» Іларіона), й триває до середини XIV ст. (загибель 1340 р. князя Юрія II кладе кінець незалежності Галицько-Волинського князівства, культура якого безпосередньо наслідує здобутки духовності часів Київської Русі) й навіть XV ст. (адже, Велике князівство Литовське було органічним продовженням й розвитком форм духовності Київської Русі). Остаточний кінець історії культури княжої доби слід датувати 1470 р., коли по смерті київського князя Симеона Олельковича було скасоване Київське удільне князівство, а влада перейшла до воєводи литвина-католика.

Філософська думка цього періоду є адекватним відбиттям греко-слов'янського, християнського типу культури з притаманним йому акцентом на проблему «людина — Бог», крізь призму якої здійснюється осмис­лення граничних підстав людського існування. Для неї притаманне переважання в колі по-філософському значущої проблематики питань, пов'язаних з усвідомленням сутності людини та проблем, дотичних філософії історії. Розвиваючись в щільному зв’язку з релігією, протягом зазначеного періоду філософія існує як сукупність по-філософському значущих ідей, що утворювали підґрунтя світогляду й віддзеркалювались у всьому масиві про­дуктів культурної творчості (джерелом історико-філософського аналізу у цьому сенсі виступають насамперед оригінальні та перекладні пам'ятки писемної культури, а також невербальні джерела — витвори монументального живопису, архітектури тощо). Тоді філософія ще не ви­окремилася у відносно самостійну сферу теоретичного освоєння світу, і тому історико-філософський аналіз цієї доби може здійснюватись переважно на рівні історії філософської культури українського народу. Притаманним для цього періоду є й розташування центрів філософської творчості, якими є спочатку Київ, а потім Галич. Отже, протягом розглядуваного періоду рух філо­софської активності на тлі української культури здійснюється у напрямі від центру на захід.

Другий період, який пов'язаний з часом козаччини, оз­наменовано значним розвоєм культури, що припадає на добу XVI — XVIII ст. У XVI ст. в Україні запроваджується масове книгодрукування, розгортається діяльність Острозького центру. На XVII ст. припадає час діяльності братств, заснування Києво-Могилянської академії.

Характеризуючи українську культуру цієї доби, яка складалась у сфері філософії у результаті освоєння ідей західноєвропейського Ренесансу та Реформації, що переосмислювались на грунті традиційної вітчизняної києво-руської традиції, дослідники, починаючи з Д.Чижевського, визначають її як культуру бароко. Саме культура бароко зумовлює спрямування найхарактерніших рис духовно-змістовної визначеності української філософії цієї доби.

У колі проблематики, що розробляється в цей період, акцент переноситься на проблему «людина — Всесвіт». Поряд із питаннями етики і філософії історії чільне місце відводиться діалектиці, логіці, метафізиці, на­турфілософії. Цього часу у складі культури українського народу відбувається формування професійної філософії як специфічної сфери теоретичного мислення. Найвиразнішим виявом цього є філософія професорів Києво-Могилянської академії.

За своїм теоретичним спрямуванням філософія, що викладалася в Києво-Могилянській академії, має бароковий характер. Проте не менш яскравою є її спорідненість зі схоластичною філософією, що від Середньовіччя панувала в університетах Західної Європи. Тим-то мають рацію дослідники, які характеризують філософію могилянських професорів терміном «барокова схоластика». Барокова природа цієї філософії дає змогу пояснити притаманне їй, подекуди внутрішньо суперечливе, поєднання ідей, що в різні часи розроблялося європейською філософською думкою.

Однак це була «схоластика». Таке визначення аж ніяк не принижує значення Могилянської академічної школи. І річ не лише в тім, що схоластика в Західній Європі зовсім не вичерпала себе ані в період ранньої схоластики XI—XII ст., ні за часів зрілої схоластики XIII—XIV ст. На XVI—XVII ст. припадає період розвитку так званої другої схоластики, чільні представники якої (Ф. Суарес, Т. Васкес та інші) вша­новувалися києво-могилянськими професорами.

Отже, саме по собі звернення до спадщини представників «схоластичної філософії» зовсім не означало консервативного «руху назад», до вчень, які були «остаточно подолані» передовою філософською думкою Західної Європи. В межах схоластичної філософії виробляється методологія засвоєння філософії, філософського вишколу. 1 це підносить значення внеску видатних схоластів в історію філософської думки. В певному розумінні схоластика є філософуванням у формах Інтерпретації тексту. Але немає Іншого шляху вивчення філософії, як через інтерпретацію текстів класиків світової філософії.

Саме у запровадженні предмета філософії «в школу» й полягає передусім роль Києво-Могилянської академії в історії української філософської думки. Це ще не вивершувало процес будівництва професійної теоретичної філософії в українській культурі. Курси філософії, створені професорами Києво-Могилянської академії, адресувалися не тим, хто на­лежить до цеху філософів. Вони сприяли залученню до філософської освіти ширшого загалу. Дійсно теоретичний трактат з філософії пишеться й адресується спільникам по цеху. Він передбачає аудиторію не учнів, а колег, фахівців.

У стінах Києво-Могилянської академії, а згодом — пов'язаних з нею колегіумів, формуються перші українські філософи-професіонали. Чи не найвизначнішим серед них був Григорій Сковорода.

Список використаних джерел та літератури  1.                Бичко І.В. Філософія: курс лекцій. – К.,1991.  2.                Вишенський І. Твори. — К., 1959.  3.                Волинка Г.І, Гусєв В.І. Вступ до філософії. – К., 1999.  4.                Горський П.С. Історія української філософії. Навчальний посібник. – К., 2001.  5.                Іларіон Київський „Слово про закон і благодать” (уривки). Давня українська література: хрестоматія. – К., 1992.  6.                Захара І. С. Стефан Яворський. — К.: Наукова думка, 1981.  7.                Іван Нечуй-Левицький, „Світогляд українського народу” (уривки). Хрестоматія з української літератури. – К., 1997.  8.                Ісаєвич. Я. Б. Братства та їх роль у розвитку української культури XVI — XVIII ст. — К., 1966.  9.                Ісаєвич Я. Б. Юрій Дрогобич. — К., 1972.  10.           Кашуба М. Георгий Конисский. — М., 1979.  11.           Кониський Г. Філософські твори : У 2-х т. — К., Наукова думка, 1990.  12.           Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори. — К., 1994.  13.           Надольний І.Ф. Філософія: курс лекцій. – К., 2000.  14.           Нічик В. М., Литвинов В. Д. Стратій Я. М. Гуманістичні і ре­формаційні Ідеї на Україні (XVI — першої половини XVII ст.). — К., 1990.  15.           Нічик В. М. Из истории отечественной философии конца первой половини XVII — начала XVIII в. — К., Наукова думка, 1966.  16.           Ничик В. М. Феофан Прокопович. — М., 1977.  17.           Оріховський Роксолан. Історична проза // Українська література XIV — XVI ст. — К., 1988.  18.           Пам'ятки, братських шкіл на Україні (кінця XVII — початку XVIII ст.). — К., 1988.  19.           Пашук А. Іван Вишенський — мислитель, борець. — Львів, 1990.  20.           Паславський В. З історії розвитку філософських ідей на Україні в кінці XVI - першій третині XVII ст. — К., 1984.  21.           Прокопович Ф. філософські твори : У 3-х т. — К.: Наукова думка, 1979.  22.           Стратий. Я. Проблемы натурфилософии в философской мысли Украины XVII в. — Киев, 1981.  23.           Стратий, Я. М., Литвинов В. Д., Андрушко В. Л. Описание курсов философии й риторики профессоров Киево-Могилянской академии. — К„ 1982.  24.           Українські гуманісти епохи Відродження Антологія. — К., 1995. – Ч. 1,2.  25.           Ушкалов Л. Світ українського бароко. — Харків, 1994.  26.           Федів Ю.О., Мозкова Н.Г. Історія Української філософії. – К., 2001.  27.           Філософія Відродження на Україні. — К., 1990.  28.           Франко І. Іван Вишенський і його твори // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти т. — Т. 30. — К., 1981.  29.           Хижняк 3. І. Києво-Могилянська академія. — К., 1991.  30.           Яворський. С. Філософські твори : У 3-х т. — К.; Наукова думка, 1993. 

Додати в блог або на сайт