3.2. Стан системи, властивості системи, поведінка системи, дія, подія.

Дефініція "система" має грецьке походження (буквально, – ціле, що складається з частин) і має багато значень, поєднання, організм, пристрій, організація, керівний орган.

Поняття "система" широко використовується як в наукових дослідженнях, так і в повсякденному житті. Існує велика кількість визначень системи, вони описують різні ознаки об'єктів, що розглядаються як системи (табл. 3.3.).

Наведені дефініції свідчать про деяку різнорідність у розумінні змісту поняття "система", хоча, поряд з цим, мають місце і спільні точки дотику (система є сукупністю елементів, система функціонує з певною метою

Аналізуючи дані, наведені у табл. 3.3., можна виокремити три групи основних підходів до визначення поняття система. Це, зокрема, визначення, згідно з якими система с:

• комплексом процесів, явищ і зв'язків між ними, які існують об'єктивно, незалежно від спостерігача,

• інструментом, способом дослідження процесів і явищ, на основі яких спостерігач конструює систему;

• штучно створюваним комплексом елементів людей, процедур, технологій, наукових теорій тощо, призначеним для виконання складного організаційного, технічного, економічного завдання, у якому спостерігач не лише виділяє систему з середовища, але й створює, синтезує її.

Для більш глибокого розуміння змісту системи вважаємо за доцільне розглянути її основні властивості. А саме:

1) наявність елементів, які можуть бути описані атрибутами (властивостями самих елементів);

2) наявність різного виду зв'язків між елементами, які визначають ступінь їх організації в цілому (функціональні властивості);

3) наявність відносин між елементами, які визначають рівні ієрархії в будові цілого утворення (властивість співвідношення);

4) наявність мети існування системи, яка визначає доцільність її існування в зовнішньому середовищі (властивість самоврядування або управління);

5) наявність мови опису стану та функціональної поведінки системи (властивість ізоморфізму, різноманіття засобів опису).

Всі зазначені властивості системи в тій чи іншій мірі кореспондують з методологічними принципами теорії систем і можуть розглядатися як закономірності дослідження, проектування і створення будь-яких систем.

На підставі цих властивостей можна сформулювати ще одне визначення.

Система – це сукупність окремих самостійних елементів, кожен з яких володіє хоча б однією властивістю, що забезпечує досягнення мети, поставленої перед нею.

При формуванні уявлення про певний об'єкт дослідження як систему можна використовувати декілька підходів. Так, на думку академіка В.Г. Афанасьева, доцільно використовувати такі описи систем [3]

1. Функціональний опис системи відображає. її параметри, процеси та ієрархію. Він надає можливість відповісти на запитання щодо призначення системи. У більш широкому сенсі функціональний опис дозволяє оцінити значимість системи, її конкретної функції та вплив на зовнішнє середовище (зв'язки з іншими системами). При цьому функція системи виконується, якщо параметри системи і процеси обмежені рамками, поза якими система руйнується або радикально змінює свої властивості:

2. Морфачогічний опис дає відповідь на питання про те, з яких елементів складається система. Він визначає глибину опису (вибір елемента, всередину якого опис не проникає), композиційні властивості (спосіб об'єднання елементів у систему) і ефективність виконання функції, на яку впливають спотворення та непередбачені втрати інформації. Таким чином, морфологічний опис відображає склад системи та зв'язки між її елементами, дозволяє побудувати ієрархічну структуру системи.

3. Інформаційний опис дає уявлення про обмін інформацією між елементами системи, системою і зовнішнім середовищем. Опис дозволяє судити про інформаційну впорядкованість системи. При цьому зазвичай визначають міру невизначеності (ентропію) або впорядкованості (негентропії) системи та обмін інформацією з середовищем. Важливо пам'ятати про те, що для системи особливо цінна інформація, привнесена із зовнішнього середовища, але не можна забувати і про те, що не всяка інформація потрібна системі.

4. Комунікаційний опис, зі свого боку, дозволяє проілюструвати взаємозв'язок системи з іншими системами як вертикально, так і горизонтально.

5. Інтеграційний опис показує можливі зміни параметрів, структури або цілей системи в часі та просторі.

6. Опис історії системи відображає основні етапи життєвого циклу розвитку системи (зародження, зростання, зрілість, старіння системи).

Як бачимо, склавши такі описи системи, ми отримуємо впорядковану інформацію та цілісне уявлення про об'єкт, що досліджується.

Укотре підкреслимо, що системний підхід до дослідження різних явищ та об'єктів методологічно найбільш загальний у сучасній науці. Він не пов'язаний із конкретними властивостями досліджуваного об'єкта й дозволяє застосовувати єдині принципи аналізу для об'єктів, явищ різної природи.

Основними принципами, що відображають зміст системного підходу та особливості функціонування системи, є наступні:

1) здатність елементів системи до взаємодії;

2) ієрархічність (наявність принаймні трьох елементів/підсистем системи (які виконують функції входу, виходу та взаємодії між ними));

3) впорядкованість системи, узгодженість її окремих елементів;

4) цілісність, єдність підсистем;

5) структурованість (стійкий спосіб організації зв'язків між окремими елементами);

6) взаємозалежність системи і навколишнього середовища (організація як система проявляє свої особливості у процесі взаємодії з довкіллям);

7) множинність опису системи (фахове вивчення системи вимагає побудови багатьох моделей, це викликано складністю системи).

У той же час, системність визначають принципи:

– розвитку (змінність системи в міру накопичення інформації, що надходить з зовнішнього середовища);

– цільової спрямованості (результуючий цільовий вектор системи не завжди є сукупністю оптимальних цілей його підсистем);

– функціональності (структура системи відповідає її функціям);

– ієрархії (супідрядність і ранжування систем);

– невизначеності (ймовірного настання подій);

– організованості (ступеня виконання рішень).

Застосування системного підходу передбачає оперування певними термінами й поняттями, до основних належать:

• стан системи – упорядкована множина суттєвих властивостей, які має система в кожний момент часу;

• властивості системи – сукупність параметрів, що визначають поведінку системи;

• поведінка системи – сукупність зовнішніх і внутрішніх дій системи, що зумовлюють форму її існування в зовнішньому середовищі та орієнтовані на реалізацію цілей системи;

• дія – подія, що відбувається із системою, спричинена іншою подією;

• подія – зміна хоча б однієї властивості системи.

Стан системи – це її опис у конкретний момент часу, коли як на фотографії вхідні й вихідні параметри елементів є статичні. Стан системи може відзначатися рівновагою, стійкістю або розвитком як пошуком рівноваги.

Рівновага системи – це стан системи, на яку не діють зовнішні чинники.

Під стійким станом системи розуміють таку її поведінку, яка забезпечує повернення системи до стану рівноваги після впливу зовнішніх чинників. Стан стійкості досягається за рахунок поєднання властивостей елементів системи.

Розвиток системи – це такий її стан, що забезпечує розвиток властивостей зв'язків чи відносин у межах структури організації протягом тривалого періоду часу з урахуванням дії чинників зовнішнього середовища.

Можливі результати при порушенні цілісності системи узагальнені у таблиці 3.4. [2

Дослідження властивостей системи передбачає, перш за все, вивчення взаємовідносин частин і цілого, побудованих на таких принципах:

• ціле первинне, а частини – вторинне;

• системоутворюючі чинники є умовами взаємозв'язку частий усередині однієї системи;

• частини системи утворюють нерозривне ціле, тому дія на будь-яку з них чинить вплив на систему в цілому;

• кожна частина системи має власне призначення з погляду мети, на досягнення якої спрямована діяльність цілого;

• природа частин та їх функції зумовлені розташуванням частин у цілому, а їх поведінку регулюють взаємовідносини цілого та його частин;

• ціле поводить себе як дещо єдине, неподільне незалежно від ступеня складності його структури.

Як видно з таблиці 3.5, для системи характерна множинність властивостей, але для дослідження організаційних процесів найбільш важливі:

– емерджентність, яка означає, що властивості системи не дорівнюють сумі властивостей її окремих елементів. При цьому об'єднання елементів у систему може призвести до втрати ними певних властивостей, характерних для цих елементів лоза системою, або спричинити набуття елементами нових властивостей. Властивість емерджентності означає, що система – це не просто об'єднання елементів^ а