Семінар 5-6

Тема 3. Організація як система

3.1. Історія формування системних уявлень та системного підходу дослідження організації.

Поняття системи мас довгу історію, оскільки перші системні уявлення сформувалися в межах науки філософії ще за часів античного світу. В античній філософії термін система пов'язували з упорядкованістю та цілісністю природи. Тоді був сформульований тезис про те, що ціле більше за суму його частин. Давні філософи Платон та Аристотель, приділяючи увагу особливостям системі знання й системі елементів світобудови, тлумачили систему як світовий порядок, стверджуючи, що системність є властивість природи.

Демокріт поклав початок матеріалістичному атомізму (розподіл цілого на частини-атоми), визначивши фундаментальні категорії природознавства – ціле, елементи і зв'язок між ними. З цього моменту став формуватися системний погляд на всі об'єкти, явища та процеси, що оточують людину.

В епоху Відродження поняття буття як космосу змінилося на концепцію системи світу – освіти зі своєю організацією, ієрархією і закономірностями. У цей час зародилися наукові дисципліни, що апелюють до цілісності світобудови. До їх числа відноситься астрономія.

Гіпотеза системної організації знання була розроблена в німецькій класичній філософії. Принципи системності в природничих науках активно досліджував Іммануїл Кант, який намагався обґрунтувати системність власне процесу пізнання. Саме Канту належить пріоритет чіткого усвідомлення системності науково-теоретичного знання та виявлення конкретних процедур і способів створення системного знання.

В економіці принцип системності був сформульований Адамом Смітом, який дійшов висновку, що ефект дії людей, організованих у групу, більший, ніж сума окремих результатів

Основні етапи розвитку системного підходу з XV по XX в узагальнені в табл. 3.1.

Указані результати дослідження дозволяють зробити висновок, що системність – це властивість природи та діяльності людини або загальна властивість матерії. Системність як загальна властивість матерії проявляється в системності практичної, пізнавальної діяльності людини та в системності зовнішнього середовища. Серед основних властивостей системної практичної й пізнавальної діяльності назвемо такі: цілеспрямованість; алгоритмічність; аналіз; синтез; системний підхід. Властивості системності зовнішнього середовища виявляються в системності: природи; людського суспільства; взаємодії людини з природою. Таким чином, можна вважати, що системність є загальна властивість матерії. Найбільшої уваги з погляду наукової й навчальної діяльності заслуговує дослідження пізнавальної діяльності людини, зокрема вивчення сутності, проявів і застосування системного підходу.

Системний підхід був розроблений у кінці 50-х pp. XX ст. представниками класичної школи управління, які застосували в управлінні теорію систем. Потреба в застосуванні системного підходу загострилася у зв'язку з необхідністю управління об'єктами, що мають великі масштаби діяльності та працюють в складних, динамічних умовах зовнішнього середовища.

Дж.К. Лафта зауважує, що системний підхід – це спосіб мислення щодо організації та управління, його не можна трактувати як набір певних рекомендацій чи принципів для керівників [10].

За С.В. Рогожиним, це методологія пізання складових частин за допомогою цілого і цілого за допомогою його складових частин [17]. Іншими словами – це універсальний метод дослідження, який грунтується на сприйнятті досліджуваного об'єкта як певної цілісності, що складається із взаємопов'язаних частин та одночасно виступає складовою частиною системи вищого порядку. Системний підхід дозволяє будувати багаточинникові моделі, характерні для соціально-економічних систем, до яких ї належить організація.

Системність полягає в дослідженні об'єкта з різних сторін та у зв'язку із зовнішнім середовищем. В основі системного підходу лежать принципи, серед яких найчастіше виділяють такі:

– розгляд системи як частини підсистеми деякої більш загальної системи, розташованої в зовнішньому середовищі;

– поділ системи на частини, підсистеми;

– сприйняття системи як єдності, що має особливі властивості, не характерні для її окремих елементів;

– прояв функції цінності системи, що полягає в прагненні до максимізації ефективності самої системи;

– розгляд сукупності елементів системи як одного цілого.

Схему застосування системного підходу, на думку Ю.М. Лапигіна, можна подати як послідовність певних процедур [8]:

1) установлення таких ознак системи як цілісність і множинність поділу;

2) дослідження властивостей, відносин і зв'язків системи;

3) визначення структури системи та її ієрархічної будови;

4) фіксація взаємовідносин між системою і зовнішнім середовищем;

5) опис поведінки системи;

6) опис цілей системи;

7) ідентифікація інформації, необхідної для управління системою.

Деякі науковці наголошують на обмеженості системного підходу. Зокрема, професор А.І. Пригожин, говорячи про обмеженість системного підходу, зазначає таке [14]:

системність означає визначеність, остаточність, але світові притаманна невизначеність;

системність означає несуперечливість, але суперечки виникають постійно, наприклад, між працівниками в організації;

системність означає цілісність, здатність до інтеграції, але окремі складові частини не завжди можуть бути інтегровані до єдиної системи чи підсистеми.

Застосування системного підходу як методу дослідження організації вимагає комплексного підходу, що передбачає залучення спеціалістів різного профілю (табл. 3.2.) [8].