4. Сучасна організаційна парадигма: сутність, значення, зміст, практична спрямованість.

Сучасна організаційна парадигма пов'язана з інтеграцією сфер людської діяльності, у тому числі, зі зближенням теорії організації, теорії систем, теорії управління (кібернетики), синергетики. Теорія систем вивчає зміст цілісності й системності, властивості цілого і його частин, тобто організацію деякого стійкого об'єкта, цілісність якого і є система. Кібернетика вивчає проблеми формування й передачі керівних впливів для досягнення заданого стану системи, тобто досягнення певного рівня її організації. Синергетика вивчає механізми взаємодії елементів системи в процесі її самоорганізації й саморозвитку. Досліджуючи методи управління соціально-економічними системами з кібернетичних позицій, можна показати, що за певного розвитку цих методів зовнішні критерії стають частиною системи управління. У цьому випадку вихід системи замикається, і вона переходить у режим саморозвитку. При цьому цілі перестають бути головними критеріями управління. Така система стає об'єктом дослідження синергетики [4].

Спостерігається усе більш глибоке й продуктивне взаємопроникнення теорії систем, теорії організації, кібернетики й синергетики в міру їхнього розвитку. У наукових працях існує припущення про доцільність та обгрунтованість ідеї створення єдиної організаційної науки (рис. 2.1.)

У 1950-1960-і pp. безпрецедентна самореклама кібернетики, а також дискусії про пріоритетність кібернетики і теорії систем на деякий час відвернули увагу наукової громадськості від набагато випереджаючих свій час робіт видатного російського вченого Богданова О.О., котрий обгрунтовував ще на початку 1920-х pp. необхідність створення загальної організаційної науки.

Ідеї Богданова О.О. набувають зараз все більше послідовників не лише тому, що необхідно віддати данину несправедливо забутим працям ученого, скільки тому, що до теперішнього часу в кібернетиці, теорії систем та інших науках отримані результати, що створюють об'єктивні передумови для інтеграційних процесів, підтверджуючи геніальне передбачення російського вченого.

Інтеграційні процеси самі по собі є організаційними процесами, процесами упорядкування, систематизації знань, процесами саморозвитку науки Вони відображають на ідеальному рівні організаційний досвід живої і неживої природи.

Сучасну теорію організації часто ототожнюють з самоорганізацією. Хиценко В. [12] теорією самоорганізації, яка, на його думку, включає в себе синергетику, називає новий напрям в кібернетиці та теорії систем, виділяючи при цьому наступні її основні аспекти

1. Гносеологічний аспект. Визнання несистемності і неподільності світу, що нагадує більше живе переплетення проблем, ніж цегляну кладку модулів: економічних, соціальних, екологічних тощо.

2. Кібернетичний аспект. Замість керованості і автоматизму – автономія.

3. Соціологічний аспект. Замість підпорядкованості в ієрархічних структурах – свобода і відповідальність у децентралізованих мережах колегіальних відносин. Замість зовнішнього планування – циркулярні механізми самоорганізації.

Окрему увагу при вивченні цієї теми слід приділити розглядові сучасної системи поглядів на управління або на так звану нову управлінську парадигму. Її основні положення:

• відмова від управлінського раціоналізму класичних шкіл менеджменту. Зовнішнє середовище диктує стратегію і тактику діяльності організації;

• використання в управлінні теорії систем, що полегшує завдання розгляду організації в єдності її складових частин, які нерозривно пов'язані із зовнішнім світом;

• використання ситуаційного підходу до управління, відповідно до якого вся внутрішня організація є не що інше як відповідь на різний за своєю суттю зовнішній вплив;

• визнання соціальної відповідальності управління як перед суспільством в цілому, так і перед кожним працівником організації;

• найважливішим напрямом діяльності керівника на сучасному етапі є орієнтація на нову соціальну групу в організаціях – когнітаріат, потужність якого базується на знаннях і використанні інтелекту, а не мускульної сили. Когнітаріат, який має доступ до інформації і наділений високою культурою, не може розглядатися як один з економічних чинників діяльності, а трактується як ключовий ресурс, ефективне використання і нарощування якого стає центральним завданням системи управління.