7.2. Характеристика елементів системи права.

Структурними елементами системи права є:

1) норма права;

2) інститут права;

3) підгалузь права;

4) галузь права.

Норма права, поняття якої надано при викладенні попередньої теми, носить загальний характер, тобто вона не припиняє свою дію після одноразового застосування, а діє постійно і безперервно. Норма права також характеризується неконкретністю адресатів — вона по­ширює свою дію не на індивідуально визначених, а на будьяких осіб, які вступають або можуть вступити в правовідносини на її основі.

Правові норми завжди існують у формально закінченому вигля­ді в нормативноправових актах, з яких складаються інститути, підгалузі та галузі права.

Основним структурним елементом системи права є галузь права.

Галузь права — це сукупність правових норм, що регулю­ють якісно однорідну сферу суспільних відносин специфічним ме­тодом правового регулювання.

В основі розподілу права на галузі лежать два критерії — пред­мет (матеріальний критерій) та метод (юридичний критерій) правово­го регулювання.

Предмет правового регулюння — це сукупність якісно од­норідних суспільних відносин, які врегульовані нормами права.

Предмет правового регулювання вказує, на яку групу однорід­них суспільних відносин спрямована дія норми права, тобто відпові­дає на питання: що саме, які суспільні відносини регулюються право­вими нормами.

Предмет правого регулювання є головною підставою для поділу правових норм на галузі права, тобто кожній галузі права відповідає певний предмет правового регулювання. Наприклад, предмет земель­ного права складають суспільні відносини у сфері раціонального ви­користання і охорони земель; предмет адміністративного права — су­спільні відносини у сфері здійснення виконавчої влади та державного управління тощо.

Додатковим, похідним від предмета, критерієм розподілу норм права на галузі, є метод правового регулювання.

Метод правового регулювання — це сукупність прийомів та способів, за допомогою яких здійснюється вплив права на суспі­льні відносини певного виду.

Метод правового регулювання відповідає на питання: як, яким чином право здійснює свій регулятивний вплив. Кожній галузі права характерний свій набір методів правового регулювання.

За предметом і методом правового регулювання галузі права поділяються на:

1) профілюючі (фундаментальні) — конституційне, адміністра­тивне, цивільне, кримінальне, цивільне процесуальне, криміна­льнопроцесуальне право;

2) спеціальні — трудове, сімейне, фінансове, земельне, водне, лі­сове право тощо;

3) комплексні — господарське, аграрне, житлове, екологічне, мор­ське право тощо.

Як правило, кожна галузь права має свої інститути права.

Інститут права — це сукупність відокремлених, взаємо­пов'язаних правових норм певної галузі чи підгалузі права, що регулюють певну групу однорідних суспільних відносин.

Інститут права регулює окремі сторони суспільного життя і ха­рактеризується певними властивостями, а саме: регулятивністю, пре­дметністю та галузевістю. Його головне призначення — забезпечити відносно закінчене регулювання у межах своєї групи однорідних сус­пільних відносин.

Серед правових інститутів розрізняють:

1) галузеві (інститут громадянства, інститут спадкування), тобто кожний з них має власний предмет, метод правового регулюван­ня та правовий режим;

2) міжгалузеві (інститут юридичної відповідальності за злочини, інститут права власності), тобто до його склду входять норми різних галузей права;

3) компексні (інститут права власності складається з інститутів власності українського народу, державної, приватної та комуна­льної власності), тобто до його складу входять менші за обсягом інститути.

Крім того, залежно від підстав, правові інститути поділяються на:

1) за галузевою належністю — конституційне, цивільне, адмініс­тративне, кримінальне та інші галузі права;

2) у залежності від ролі, яку вони виконують — предметні і функ­ціональні;

3) у залежності від відносин, що вони регулюють — матеріальні і процесуальні;

4) залежно від закріплення загальних понять, принципів, завдань чи спеціальних зобов'язань — загальні і спеціальні;

5) за спрямованістю дії — регулятивні і правоохоронні. Споріднені інститути утворюють підгалузі права, які є більшими

за обсягом ніж правовий інститут, але водночас залишається у межах певної галузі права.

Підгалузь права — це сукупність однорідних правових ін­ститутів певної галузі права, що регулюють певну сферу суспіль­них відносин.

На відміну від правових інститутів, підгалузь права не є обов'язковим елементом кожної галузі права. Вона утворюється лише в межах найрозвиненіших галузей права. Наприклад, у складі консти­туційного права вирізняють такі підгалузі, як виборче, парламентське, муніципальне право; у цивільному — зобов'язальне, авторське, спад­кове право; у фінансовому — бюджетне, податкове право тощо.

Галузі права, для яких характерні невеликі обсяги нормативного матеріалу, не мають у своєму складі підгалузей права (процесуальні галузі права). В той же час, за певних умов, а саме об'єктивної потре­би у регулюванні певних сфер суспільних відносин, підгалузь може набути характеру самостійної галузі права. Так, наприклад, з галузі цивільного права відокремилось житлове право.

Залежно від соціального призначення, всю систему права можна поділити на матеріальне (конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, сімейне, кримінальне право тощо) і процесуальне (цивільне процесуальне, адміністративнопроцесуальне, кримінальнопроцесу­альне) право.

Предметом матеріального права є врегульовані суспільні відно­сини, які реально склалися між людьми і повинні бути організовані за допомогою правового регулювання, а предметом процесуального пра­ва — є організаційні суспільні відносини, тобто такі, які визначають засоби реалізації норм матеріального права і де суб'єктами, як прави­ло, виступають органи держави та їх посадові особи.

Особливе місце у системі права будьякої держави займає між­народне право (публічне і приватне), яке хоча і не входить у націона­льну систему права, але здійснює на неї відповідний вплив.

Теоретичне обґрунтування поділу системи права на публічне і приватне було здійснено юристами стародавнього Риму. Так, римсь­кий юрист Ульпіан писав, що публічне право має відношення до дер­жави, а приватне — відбиває інтереси окремих осіб. Такий поділ права дістав у подальшому теоретичну підтримку у працях Г. Гроція, Т. Гоббса, Ш. Монтеск'є, І. Канта, Г. Гегеля, Л. Петражинського, М. Коркунова, Г. Шершеневича та інших.

У теперішній час правові системи багатьох цивілізованих країн, у тому числі і України, ґрунтуються на принципі поділу права на при­ватне і публічне.

До публічного права можна віднести такі галузі права, як кон­ституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове та ін.

До приватного права можна віднести такі галузі права, як циві­льне, сімейне, трудове, підприємницьке право.

Публічне і приватне право взаємопов'язані між собою. Приват­не право фактично не існує без публічного, оскільки публічне право покликане охороняти і захищати приватні відносини.

На сьогодні публічне і приватне право лишаються фундамента­льними вихідними частинами дійсно демократичної правової системи.