3. Історія розвитку науки про організацію виробництва.
Наука про організацію виробництва виникла та обґрунтувалась на відповідному етапі розвитку людського суспільства в результаті становлення та розвитку капіталізму і бурхливого зростання суспільного виробництва.
Історія розвитку організації виробництва бере свій початок з ХVІІІ ст., коли англійським механіком Р. Аркрайтом був створений “фабричний кодекс”, який регламентував відносини між робітниками та підприємцями.
Творцем науки організації виробництва вважається американський інженер Ф. Тейлор (1856–1911). У 1903 р. він видав книгу ”Управління виробничою дільницею”, а в 1911 р. – “Принципи наукового управління”, в яких виклав свої експериментальні методи організації праці. У своїй роботі “Принципи наукового управління” Ф.Тейлор писав, що найголовнішою метою управління підприємством повинно бути забезпечення максимального прибутку для підприємця. Ф. Тейлор вперше виробив основні принципи управління; він виділив у процесі управління основні та підготовчо-завершальні операції, диференціював процес праці, закріпивши за кожним робітником, як правило, одну операцію, що повторюється; запровадив хронометраж як засіб вивчення витрат робочого часу для усунення зайвих і незручних прийомів праці; розробив систему обліку та контролю виробництва; запропонував апарат функціональних керівників-майстрів та інструкторів, кожний із яких завідували однією стороною трудової діяльності робітників. Ф. Тейлор виробив наукові основи інтенсифікації праці робітників, розробивши відрядно-диференційовану систему заробітної плати, суть якої полягає у подвійному тарифі: оплата за “низькою шкалою” при невиконанні норм виробітку і за “високою шкалою” – при їх виконанні. Норма виробітку встановлювалась за допомогою хронометражу для самих досвідчених, фізично сильних та натренованих робітників. Потім Тейлор вимагав такого ж темпу праці від інших робітників, дещо підвищуючи їм заробітну плату за “високою шкалою”. При досягненні всіма іншими робітниками потрібного рівня продуктивності праці, їм знижували заробітну плату до попереднього рівня. Таким чином, капіталіст отримував величезний прибуток, частину якого отримував і сам Тейлор. Дроблення та розчленування операцій до найпростіших, одноманітних рухів, безнадійна погоня за оплатою за “високою шкалою” привело до інтенсифікації та підвищення продуктивності праці на американських підприємствах.
Пізніше американський капіталіст Г. Форд (1863–1947) широко використовуючи принципи розчленування роботи на окремі операції та прийоми, у 1913 р. на своєму автомобільному заводі запровадив конвеєрне виробництво на примусовому ритмі, доводячи працю робітників до дуже високої інтенсивності. Запровадження конвеєрного виробництва дозволило скоротити тривалість циклу складання автомобіля з півтора дня до 93 хв. Винятково високий ступінь диференціації операції підвищував поділ та спеціалізацію праці, значно інтенсифікував працю до межі людських можливостей. Такий напрям організації виробництва з використанням конвеєра одержав назву “фордизм”. Фордизм поряд з посиленням експлуатації робочої сили вніс у виробництво ряд технічних, технологічних і особливо організаційних новин, а саме розробив основи організації масового потокового виробництва у частині організації предметних дільниць та ліній з прямоточним характером виробництва. Запровадження таких дільниць і ліній забезпечило можливість автоматизації виробничих процесів. Крім того, фордизм запровадив у виробничий процес високий рівень стандартизації та уніфікації деталей та вузлів, організацію системи внутрішньозаводського транспорту тощо. Системи Тейлора та Форда широко використовуються у теорії та практиці промислового виробництва.
Інший представник американської наукової школи про управління Гамільтон Черч (1866–1936) на відміну від попередніх американських вчених (зокрема Тейлора, Форда та ін.), які доводили свої наукові дослідження до конкретних пропозицій щодо покращення організації праці на тих, чи інших ділянках виробництва, намагався вивчити та сформулювати найбільш загальні принципи управління промисловим підприємством. Основні теоретичні висновки досліджень Черча викладені у його праці “Основи управління виробництвом”.
Пізніше широке розповсюдження отримали різні системи заробітної плати: системи Хелсі, Роуена, Ганта, Бедо, Рефа та ін. Всі вони мали мету підвищення інтенсивності праці робітників за допомогою найбільш дешевих для капіталіста засобів.
Серед інших вчених та організаторів промислового виробництва, що зробили значний вклад у розвиток теорії та практики його організації, необхідно відмітити Гарісона Емерсона (1853–1931), який запропонував 12 принципів продуктивності праці у будь-якій сфері виробничої діяльності; Франка Джільберта (1868–1924), автора книги “Вивчення рухів як засіб підвищення продуктивності праці”; Анрі Файоля (1841–1925) – французького інженера та науковця, який працював генеральним директором на великому металургійному об’єднанні, на якому розробив і запровадив струнку систему управління виробництвом. Основні теоретичні висновки Файоля щодо проблем удосконалення управління викладені в його книзі “Загальне і промислове управління”, а також у відомих його роботах “Наукова організація праці” та “Позитивне управління”.
Файоль виклав та обґрунтував шість функцій управління – це операції:
- технічні (виробництво, виготовлення, переробка);
- комерційні (купівля, продаж, обмін);
- фінансові (залучення капіталів та управління ними);
- з охорони (охорона майна та осіб);
- облікові (інвентар, баланс, витрати, статистика);
- адміністративні (передбачення, організація, розпорядництво, узгодження, контроль).
Необхідно відмітити також роботи Е. Мейо “Хотториський експеримент” 20–30-х років ХХ ст., в яких зроблено висновок про примат психологічних і соціальних факторів у продуктивності праці та необхідності глибокого дослідження “людських відносин”, теорія яких була розроблена Д. Макгрегором (“теорія ІКС”, яка випливає із безініціативності виконавців і необхідності у зв’язку з цим жорсткого регламентування роботи та строгого контролю їх виконання, і “теорія ІГРЕК”, що випливає із творчої ініціативи виконавців, а звідси – необхідності забезпечення достатньої свободи дій виконавців у межах їх функцій).
Відомий представник американської науки з проблем “людинознавства” Дейл Карнегі (1888–1955) стверджував, що кожна людина може досягти поставленої мети, якщо зуміє належним чином організувати працю. Основні положення своїх досліджень Карнегі виклав у книзі “Як здобувати друзів і впливати на людей”, написаній у 1929–1931 рр., та в книгах “Як виробити впевненість у собі і впливати на людей, виступаючи публічно” та “Як перестати непокоїтись і почати жити”.
Ще більш напруженими стали норми праці у розвинутих капіталістичних країнах після розробки у 40-х роках ХХ ст. проф. Г.Б. Мейнардом та його співробітниками системи мікроелементного нормування (МТМ), основи якої були закладені на початку ХХ ст. Ф.Б. Гільбертом (1868–1924).
Важливу роль у розвитку сучасних систем планування наукових досліджень та робіт з підготовки виробництва і освоєння нових видів продукції відіграли створені у 1950-х роках системи мережевого планування та управління М. Уолкером, Д. Келлі та математиком Д. Малькольмом (системи СРМ та PERT). Представляє такожінтерес “теорія Z”, висунута на початку 80-х років ХХ ст. професором У. Оучі (США) про можливість перенесення японських методів організації виробництва в інші країни.
На початок ХХ ст. припадають роботи Богданова О.О. (1873–1928) – російського економіста, філософа, політичного діяча, ученого-природознавця. Богданов – один із засновників тектології – науки про загальні закони організації. Основні ідеї щодо створення такої науки Богданов виклав у своїй праці “Загальна організаційнанаука” (1913–1917), в якій передбачив деякі ідеї кібернетики (принцип зворотного зв’язку, ідеї моделювання тощо).
У 1920 р. був створений Центральний інститут праці при ВЦРПС, яким керував до 1938 р. Гастєв О.К. (1882–1941) – один із зачинателів наукової організації праці (НОП) у колишньому СРСР. Гастєв – автор ряду праць з наукової організації праці: “Як треба працювати” (1921), “Виховання культури” (1923), “Трудові установки”(1924), “Установка виробництва методом ЦІП” (1927), “Нормування та організація праці” (1929). Деякі ідеї Гастєва пізніше були розвинуті в науці про управління – кібернетиці.
У 20-х роках ХХ ст. активно працював у галузі наукової організації праці радянський державний діяч, історик Керженцев П.М. (1888–1940), автор близько 80-ти наукових праць. Найбільш відома праця з проблем наукової організації виробництва – “Принципи організації” (1922).
Відомий російський економіст Єрманський Й.А. (1866–1941) значну частину наукової діяльності присвятив питанням наукової організації праці, які виклав у роботах “Наукова організація праці та система Тейлора”, “Теорія і практика раціоналізації”, “Легенди про Форда”.