1. Поняття імунітету та його види.

Імунітет – це система забезпечення антигенного гомеостазу організму шляхом захисту його від шкідливого впливу чинників екзогенного чи ендогенного походження. Імунітет є основним фактором стабільності онтогенезу.Розрізняють два основних види імунітету: вроджений (спадковий) та набутий (адаптивний)/ Вроджений неспецифічний (природний) імунітет в організмі тварин реалізується за участю низки неспецифічних факторів, які отримали назву бар’єрів. Набутий (адаптивний) імунітет формується у процесі індивідуального життя тварини після попереднього контакту імунної системи організму з певним антигеном. Класифікацій імунітету існує досить багато. Залежно від властивостей антигенів, які викликають імунну відповідь організму, види імунітету різні: антибактеріальний, противірусний, протипухлинний, трансплантаційний, антитоксичний та інші. Залежно від шляхів та механізмів формування набутого імунітету розрізняють активний та пасивний імунітет; в залежності від чинників, що викликають формування певного виду імунітету, розрізняють природний та штучний набутий імунітет.

2. Поняття патогенності та вірулентності

Патогенність -потенційна здатність мікроорганізму спричиняти захворювання. Ця властивість характеризує видові генетичні особливості мікроорганізму, його взаємовідносини з певним видом або видами інших організмів. Патогенність характеризується вираженою специфічністю, тобто здатністю одного виду мікроорганізму викликати певні клінічні та патоморфологічні зміни. Це обумовлюється біологічними та генетичними факторами. Патогенність залежить як від агресивності мікроорганізму (здатності проникати у клітини та органи, а також продукувати токсини), так і від виду та фізіологічного стану організму хазяїна. Біологічні агенти, яким властива патогенність, називають патогенами. Це можуть бути еукаріоти (гриби, найпростіші), прокаріоти (бактерії), неклітинні форми життя(віруси, віроїди), а також білки (пріони).

Вірулентність -ступінь хвороботворності (патогенності) даного інфекційного агента (звичайно віруса, можливо, бактерії або іншогомікроба). Вірулентність залежить як від властивостей інфекційного агента, так і від сприйнятливості (чутливості) інфікованого організма. Про величину вірулентності судять за тяжкістю захворювань, що викликаються вірусом або мікробом захворювань, Вірулентність визначається не тільки здатністю мікроорганізму упроваджуватися в організм сприйнятливої тварини, розмножуватися і розповсюджуватися в нім, але і тим, що вірус (або мікроб) виробляє отруйні продукти життєдіяльності — токсини. Вірулентність — не видова ознака вірусу (мікробу) і може коливатися в широких межах у різних штамів.

3)Методи дослідження в епізоотології

Комплексний метод діагностики інфекційних хвороб включає в себе: клінічний, епізоотологічний, патологоанатомічний і гістологічний, бактеріологічний і вірусологічний, гематологічний, серологічний, алергічний та біологічний методи.

Клінічний метод діагностики базується на розпізнаванні захворювання за комплексом ознак, які спостерігаються у хворих тварин і полягає у проведенні клінічного дослідження хворої тварини. При ряді інфекційних хвороб клінічна картина захворювання є досить характерною, а в окремих випадках має навіть вирішальне значення при постановці діагнозу (сказ, правець, стригучий лишай і ін.). Але в більшості випадків різні інфекційні хвороби можуть давати схожу клінічну картину і навпаки, одна і та ж інфекційна хвороба може мати декілька клінічних варіантів перебігу. Тому поставити точний діагноз на підставі лише клінічних ознак досить складно.

Епізоотологічний метод полягає в систематизації даних, які отримують при епізоотологічному обстеженні господарства або населеного пункту. Важливою складовою частиною епізоотологічного обстеження є збирання епізоотологічного анамнезу. Наприклад, з’ясовують, коли, при яких обставинах з’явилася хвороба, як і чим годували тварин, чи було подібне захворювання раніше, вік хворих тварин, вид, стать, благополуччя сусідніх господарств і районів по цій хворобі і т. ін.

Патологоанатомічний і гістологічний методи є досить цінними методами в постановці точного діагнозу. Патологоанатомічна картина хвороби – це змістовна книга, яку ветеринарному фахівцю необхідно вміти читати. При деяких інфекційних хворобах (туберкульоз, пошесне запалення легень) дані паткартини мають вирішальне значення при постановці діагнозу. Інколи в процесі постановки діагнозу на інфекційну хворобу з метою виявлення патологічних змін в органах і тканинах на мікро рівні використовують гістологічний метод досліджень.

Бактеріологічний метод полягає у виявленні в патологічному матеріалі збудника інфекційної хвороби, що дає можливість поставити етіологічний діагноз. Це один із найбільш важливих методів діагностики, оскільки діагноз на будь-яку інфекційну хворобу вважається встановленим лише при наявності збудника хвороби й можливості експериментального відтворення хвороби на іншій окремо взятій сприйнятливій тварині.

Вірусологічний метод має завдання виявити в досліджуваному матеріалі збудника хвороби вірусної природи. У практиці він дуже подібний до бактеріологічного методу діагностики, але замість світлової мікроскопії тут використовується електронна, а вирощування вірусу проводять у культурах клітин.

Гематологічний метод діагностики базується на виявленні у тварини різних змін у складі крові, або її властивостей, які можуть виникнути під дією наявного в організмі збудника хвороби. Сюди належать визначення концентрації гемоглобіну, підрахунок формених елементів крові, виведення лейкоцитарної формули, виявлення змін у швидкості зсідання еритроцитів тощо.

Серологічний метод є одним із найбільш поширених методів лабораторної діагностики. Серологічна діагностика базується на використанні серологічних реакцій з метою виявлення в досліджуваному матеріалі специфічних антигенів або антитіл. Індикація в досліджуваному матеріалі антитіл інформує нас про взаємодію макро - і мікроорганізмів на імунному рівні.

Алергічний метод базується на використанні з діагностичною метою алергічної реакції. Алергічна реакція – це реакція підвищеної чутливості сенсибілізованого організму на повторне введення алергену. Алергічний метод використовується при діагностиці туберкульозу, сапу, бруцельозу, паратуберкульозу, епізоотичного лімфангоїту коней, туляремії та пулорозу-тифу птахів.

Біологічний метод діагностики полягає у введенні мікробомісткої досліджуваної суспензії сприйнятливим тваринам із метою експериментального відтворення хвороби. Біопробу проводять, як правило, на тваринах того виду, у якого виявлена хвороба чи на сприйнятливих лабораторних тваринах. Використовується даний метод не часто, оскільки є досить дорогим.