3. Виконання вправ на поліпшення техніки взаємодії

Вправа 1. Уточнення інформації. Під час бесіди той, хто розповідає, має передати потрібну інформацію. Натомість слухач прагне з'ясувати усі деталі, перевірити факти, виявити найістотніші аспекти інформації, що їх міс^ тять висловлювання безпосередньо чи опосередковано.

Завдання студентам: оволодіти вмінням активного сприймання і перевірки інформації:

1) формулювання питань до того, хто розповідає, стосовно деталей, фактів, почуттів, результатів тощо;

2) перевірка почутого — упевненість в істинності сприйнятої інформації;

3) резюме почутого — упевненість в тому, що і розповідач, і слухач користуються однаковими фактами, однаково їх розуміють.

Студенти тренуються у виконанні цих завдань, порівнюють свої результати з відповідними зразками.

Вправа 2. Підтвердження. Студентам пропонують опрацювати вміння підтвердити співрозмовникові, що його зрозуміли. Робота ведеться парами, Завдання розповідача —• повідомити про свою проблему. Завдання слухача — показати, що він зрозумів почуття того, хто говорить. Для цього виконують такі дії:

1) конкретизацію емоцій, пов'язаних з цією проблемою (своїх та співрозмовника);

2) формулювання почуттів іншої людини в одній фразі, яка відображає ваше розуміння сутності проблеми;

3) перевірку, поставити додаткове запитання до партнера стосовно того, чи правильно він зрозумів ситуацію;

4) повернення до порушеної теми, якщо співрозмовник відійшов від неї;

5) інструментування висловлювання свого розуміння проблеми та почуттів співрозмовника;

6) зняття напруження щодо подальшого розвитку подій, зняття незручності через надмірну відвертість.

Вправа 3. Розрядження. Студентам пропонують тренування на вироблення вмінь нейтралізувати ворожість співрозмовника, перейти до неускладненого емоціями обговорення проблеми. Для цього в парах проводиться

260

діалогічна взаємодія. Один з учасників взаємодії "звинувачує" іншого в помилці, Мета того, кого звинувачують, — показати, що він усе уважно вислухав, зрозумів і готовий сприйняти емоції співрозмовника як значущі:

1) відмова від захисту і зустрічного наступу, прийняття реакції іншого (навіть несправедливої) як такої, що зумовлена якимись обставинами, а тому потребує уваги;

2) реагування на емоції співрозмовника, демонстрував* ня прийняття цих почуттів як значущих, Потрібно показати, що хвилювання або обурення співрозмовника цілковито зрозуміле: "Я бачу, що ви дуже схвильовані", "Це вас вкрай обурило", "У мене склалося враження, що ви відчуваєте утруднення при спілкуванні зі мною";

3) підтвердження того, що точка зору співрозмовника прийнята, спонукає до подальшого з'ясування;

4) уточнення того, що приховане за зовнішніми емоціями;

5) висловлення свого розуміння проблеми, але тільки після зняття емоційного напруження;

6) запитання: що можна зробити на цьому етапі, щоб виправити ситуацію?

Вправа 4, Формулювання "Я-висловлювань". Студенти оволодівають навичками вираження свого ставлення до будь-якої ситуації в оптимальній формі. "Я-висловлюван-ня" передає іншій людині наше ставлення до певного об'єкта без звинувачень і вимог, щоб інша людина змінилася. "Я-висловлювання" побудовано таким чином, щоб дати змогу висловити свою думку про конкретну ситуацію найефективніше, висловити своє побажання, не провокуючи захисної реакції співрозмовника.

Головна вимога до "Я-висловлювання" — його об'єктивність, тобто відсутність суб'єктивних або емоційно забарвлених висловлювань. Цей об'єктивний опис допомагає іншій людині побачити свої дії у новому світлі, усвідомити, який вплив їх дії мають на інших. Структура "Я-висловлювання": 1) опис події; 2) ваша реакція; 3) бажаний вихід.

Вимоги до "Я-висловлювання":

1) воно має бути "чистим", тобто слід уникати слів-подразників, не шукати винних, а бажаний результат не формулювати як вимогу: "Коли на мене підвищують го-

261

лос, я дуже нервую і тому не можу зважувати свої слова та дії. В доброзичливій атмосфері мої дії стають логічнішими".

2. "Я-висловлювання" має бути чітким: треба викласти суть, уточнити, як ці події впливають на вас (в тому числі викликають певні почуття). Бажаний результат не повинен бути конкретним, жорстко детермінованим, він дозволяє пошук та розробку нових варіантів рішення: "Мені хотілося б, щоб після перерви ви були готові працювати якомога оперативніше — тоді ми мали б більше часу для цікавих вправ та ігор на уроці".