1.2. Становлення і розвиток автотранспортного страхування.

Якщо говорити по історичний розвиток страхування, то варто зазначити, що окремі його елементи були відомі ще за тисячі років до нашої ери. Археологічні знахідки дають можливість стверджувати, що вже у стародавні часи добре усвідомлювали необхідність страхового захисту від катастроф, пожеж, злодійств та інших непередбачуваних небезпек в економічному житті.

У всіх цих випадках мається на увазі одна й та сама мета: забезпечення відшкодування збитків від стихійних та інших небезпек кожного з учасників торгового, шляхового колективу, спільно, за рахунок усіх його членів.

Страхування авто-КАСКО є одним з елементів автострахування, тому недоцільно було б розглядати їх розвиток окремо.

Автомобільне страхування починає свою історію з першого лютого 1898 року, коли страхова компанія Travelers Insurance Company, розташована в Америці, видала найперший поліс автострахування.

У двадцяті роки попереднього століття із збільшенням на дорогах числа машин виникла необхідність виникнення послуги страхування можливого збитку. У 1925 році в американському штаті Массачусетс ввели обов'язкове страхування кожного автомобіля.

На початок п'ятдесятих років двадцятого століття автомобільне страхування стало повністю обов'язковим практично у всіх країнах Європи, а з січня 1953 року набрала чинності Угода про «зелену карту». Згідно з цією Угодою поліс страхування по автоцивільній відповідальності, який був виданий в будь-якій країні - членові даної Угоди, буде дійсний на території будь-якої іншої країни, яка є членом даної угоди. [9]

Щодо України, то історію страхування засобів автотранспорту можна поділити на декілька етапів:

1) 1969 – 1985 рр. — добровільне страхування засобів транспорту, що належать громадянам, почало розвиватися як самостійний вид страхування;

2) 1986 – 1990 рр. — розвиток добровільного комбінованого страхування автомобіля, водія і багажу;

3) 1991 – 2005 рр. — Україна стає самостійною державою, а, отже, питання страхування приймають нові організаційно-правові форми, страхування засобів наземного транспорту і відповідальності власників транспортних засобів здійснюється на добровільній основі;

4) з 2005 року — обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів.[3]

На першому етапі розвитку добровільне страхування засобів транспорту, що належав громадянам (авто-КАСКО) стало досить таки популярним. Це можна підтвердити статистикою.

Табл. 1.1

Кількість діючих договорів добровільного страхування серед населення, тис. Од.

Рік	Кількість діючих договорів, тис. од.
1961	10,5
1970	339,4
1975	1566,4
1980	3334,6
1985	5072,1

Як бачимо з таблиці 1.1 число договорів страхування зростає з року в рік. Це є доказом того, що цей вид страхування користується популярністю серед громадськості.

На даному етапі:

• перелік об`єктів страхування стає ширшим, а також більшою мірою враховуються інтереси автовласників;

• Беруться до уваги умови експлуатації транспортних засобів, причини і характер дорожніх пригод;

• Розширюється перелік страхових подій. В обсяг відповідальності включаються тепер провал під лід, сильний снігопад, пошкодження водогінної чи опалювальної системи.

З 1 січня 1986 року були внесені значні зміни в умови добровільного страхування. Ці зміни полягали в наступному: якщо раніше визначальним показником був пробіг з початку експлуатації даного транспортного засобу і до моменту укладання договору страхування, то відтепер встановлювалась знижка на спрацьованість запчастин транспорту, виходячи з терміну експлуатації.

З 1991 року Держстрах увів нові правила добровільного страхування: страхувальник отримав можливість одночасного страхування водія і пасажирів транспортного засобу від нещасного випадку, а також додаткового обладнання і багажу, що перевозиться. До того ж, в залежності від обсягу відповідальності стали доступними три варіанти страхування. Страхові платежі сплачувались за ставками, що встановлювались залежно від варіанту страхування і виду транспортного засобу.

Страхувальник міг вибрати повне (на випадок відшкодування від будь-якої події) покриття або один з трьох варіантів часткового відшкодування.

Перший варіант часткового покриття передбачав відшкодування збитків, що виникли в результаті стихійного лиха, пожежі, вибуху, ДТП (крім пошкодження шин, якщо при цьому транспортний засіб не отримав інших пошкоджень), викрадення, спроби викрадення, включаючи крадіжку окремих деталей, частин і приладдя транспортного засобу. Щодо другого варіанту, то відшкодування збитків відбувалось в результаті стихійного лиха, ДТП, викрадення (угону). За третім варіантом здійснювалось відшкодування збитків, які виникли в результаті вибуху, пожежі, ДТП.

В Україні до 1991 року страхуванням займався Укрдержстрах, який за постановою Кабінету Міністрів України був перетворений на Українську державну страхову компанію. А згодом через деякий період часу ця компанія була реорганізована в акціонерне товариство відкритого типу - страхову компанію «Оранта». [23]

З переходом нашої держави до ринкових відносин страховий ринок розпочав новий етап свого розвитку, оскільки державна монополія на проведення страхування, по суті, була ліквідована.

Негативним проявом діяльності Держстраху є те, що він надавав обмежений набір страхових послуг. З реорганізацією цієї системи відбувалось створення страхових організацій недержавних форм власності, які почали займатись неофіційними видами страхування. Почали розроблятися нові правила особистого і майнового страхування.[24]

РОЗДІЛ 2. Місце страхування автотранспортних засобів у вітчизняному страховому ринку.