Том 3_Актуальні питання державотворення_КНУ_2016

Кримінальний процес та криміналістика

неможливість отримання зразків для експертизи, знаходження речі або документа, який потребує дослідження, у сторони обвинувачення.

Для встановлення обставин, які входять до локального предмету доказування, слідчий суддя має право за клопотанням учасників розгляду або за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення клопотання (ч. 5 ст. 244 КПК). Застосовуючи цю норму на практиці, є випадки, коли слідчі судді витребовують матеріали кримінальних проваджень [Ухвала слідчого судді Великобагачанського районного суду Полтавської області від 25 грудня 2013 р. (справа № 525/1666/13-к) [Електронній ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36344547; Ухвала слідчого судді Балаклійського районного суду Харківської області від 26 вересня 2013 р. (справа № 610/3510/13-к) [Електронній ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33716743]; це не є порушенням вимог КПК, адже слідчий суддя може дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення клопотання, у тому числі і усі зібрані на той час матеріали кримінального провадження.

У випадку, коли сторона захисту доведе обставини, передбачені ч. 6 ст. 244 КПК, слідчий суддя має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам. Відповідно, можна зробити висновок, що тягар доказування необхідності залучення експерта для вирішення питань, що мають істотне значення для кримінального провадження; відмови сторони обвинувачення у клопотання стороні захисту про залучення експерта; того, що на вирішення залученого стороною обвинувачення експерта були поставлені запитання, що не дозволяють дати повний та належний висновок з питань, для з‘ясування яких необхідне проведення експертизи, або існують достатні підстави вважати, що залучений стороною обвинувачення експерт внаслідок відсутності у нього необхідних знань, упередженості чи з інших причин надасть або надав неповний чи неправильний висновок; неможливості для сторони захисту залучити експерта самостійно через відсутність коштів чи з інших об‘єктивних причин покладається саме на особу, яка подала клопотання. Відповідно, у випадках недоведення особою, яка подала клопотання, наведених вище обставин, слідчий суддя відмовляє у його задоволенні.

Таким чином, аналіз положень КПК України, дозволяє виділити перелік обставин, які становлять локальний предмет доказування при розгляді слідчим суддею клопотання сторони захисту про залучення експерта, і зробити висновок про покладення тягаря доказування цих обставин та сторону захисту. Проблемним питанням на практиці є відсутність конкретизації у КПК з "інших об‘єктивних причин" неможливості залучити експерта самостійно стороною захисту.

Ксенія Годуєва

Національна академія прокуратури України канд.юрид.наук, науковий співробітник

Використання практики Європейського суду з прав людини при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою

У ст. 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

120

Кримінальний процес та криміналістика

На виконання цього обов‘язку Верховною Радою України ратифіковано низку міжнародних договорів у галузі прав і свобод людини, серед яких центральне місце займає Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція).

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україною також повністю визнано на своїй території дію ст. 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім‘я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, а також ст. 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов‘язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції (п. 1). Крім того, у ст. 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (з подальшими змінами) передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а у статті визначено порядок посилання на Конвенцію та практику ЄСПЛ.

Водночас, не зважаючи на таку нормативну урегульованість даного питання, проблематика використання рішень Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у практичної діяльності судових та правоохоронних органів набуває все більшої актуальності.

Зокрема, згідно зі статистичною інформацією Європейського суду з прав людини у першому кварталі 2016 року за кількістю скарг щодо порушень положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Україна зайняла місце серед інших країн (15100 скарг, що дорівнює 22,5 % загальної кількості справ що знаходяться на розгляді у ЄСПЛ). Впродовж 2015 року ЄСПЛ було винесено 50 рішень про порушення Україною прав людини (четверта сходинка у загальному рейтингу). З 2011 року по теперішній час за скаргами проти України винесено 61 рішення, в якому констатовано порушення ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод («Право на свободу та особисту недоторканість»).

Аналіз правових позицій ЄСПЛ в аспекті законності і обґрунтованості ухвал суду, винесених за результатами розгляду клопотання слідчого, погодженого з прокурором, або прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, свідчить про наявність певних загальних проблем.

Так, по-перше, мають місце випадки неналежного обґрунтування національними судами ухвали про продовження строку тримання під вартою також наголошено у рішенні ЄСПЛ у справі Харченко проти України (заява 40107/02) від 10 лютого 2011 року.

По-друге, затриманому не завжди роз‘яснюються його процесуальні права, а тримання під вартою документально не фіксується, що призводить до затримання особи без судового рішення більш ніж 72 години (рішенні від 19 січня 2012 року у справі «Смолик проти України» (заява № 11778/05) .

По-третє, не завжди правильно та чітко вказується мета застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також обґрунтовуються ризики втечі особи. Так, у рішенні ЄСПЛ у справі Луценко проти України (заява 6492/11) від 3 липня 2012 року було констатовано порушення п. 1 ст. 5 Конвенції у зв‘язку з тим, що мета затримання заявника не відповідала цілям, передбачених цим положенням ст. 5 Конвенції, а саме не

121

Кримінальний процес та криміналістика

допровадження його до компетентного судового органу в рамках тієї ж кримінальної справи, а забезпечення його присутності під час розгляду подання про зміну запобіжного заходу на взяття під варту в іншому кримінальному провадженні; затримання заявника не було «необхідним для запобігання вчиненню правопорушення чи втечі після його вчинення», оскільки державні органи не пояснили, як саме заявник, якого обвинувачували у зловживанні службовим становищем, міг продовжувати цей вид діяльності майже через рік після того, як він був звільнений з посади Міністра внутрішніх справ України. Що стосується ризику втечі, то заявник був під підпискою про невиїзд, яку він надав тому ж самому слідчому, який затримав його. Крім того, порушення п. 1 ст. 5 Конвенції було констатовано у зв‘язку з тим, що рішення національного суду про обрання заявнику запобіжного заходу у вигляді взяття під варту не містило належних підстав для цього, а постанова про продовження тримання його під вартою не містила визначеного строку такого тримання.

По-четверте, порушення ст. 5 Конвенції констатується також у випадках не достатньої обґрунтованості підстав для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Зокрема у рішенні від 20 квітня 2013 року у справі Тимошенко проти України (заява 49872/11) ЄСПЛ наголошено, що постанова від 5 серпня 2011 року щодо зміни заявниці запобіжного заходу на взяття під варту не містила строку такого тримання та належних підстав для цього (основними підставами для обрання їй такого запобіжного заходу було те, що вона може перешкоджати провадженню, та її прояв неповаги до суду).

Наприкінці зауважу, що використання рішень Європейського суду з прав людини у діяльності судових і правоохоронних органів при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою допомагає уникнути випадків порушення гарантованих державою прав людини на свободу і особисту недоторканість.

Іванна Голуб

Національний університет «Острозька академія» здобувач кафедри правосуддя і кримінально-правових дисциплін

Обрання запобіжного заходу: що необхідно врахувати

На сьогоднішній день проблема злочинності молоді постає особливо гостро як в Україні, так і у світі. Кожна країна вирішує дане питання згідно з власними юридичними традиціями та соціально-культурними особливостями. Розвиток суспільства є можливим завдяки нормальному, здоровому розвитку нових поколінь, нормальному функціонуванню сімей, які починаються з дітей та молоді. Особливу роль у становленні світогляду дитини відіграє родина дитини, а найвизначнішою особою в житті дитини є, безперечно, мама. Спосіб життя сім‘ї та моральні цінності батьків віддзеркалюються у поведінці дітей, починаючи з раннього віку. І негативний вплив дорослих членів сім‘ї руйнує особистість дитини незалежно від її віку. Психологи зазначають, що засади поведінки з відхиленням, в тому числі і девіантної поведінки, закладаються і формуються в ранньому віці дитини. Виховання дитинице надзвичайно важливий і відповідальний процес, у якому немає дрібниць. На жаль, дуже малий відсоток батьків в Україні це розуміють. І кожна негативна ситуація в житті дитини не проходить безслідно для формування її особистості, здоров‘я та психіки.

122

Кримінальний процес та криміналістика

Особливо травмуючими для дитини є ситуації коли вона або її родичі, особливо мама, потрапляють в конфлікт із законом. Природні почуття страху, розгубленості, гніву, а в деяких ситуаціях і безпорадності та сорому стають причиною ряду гострих проблем в розвитку дитини, підривають її здоров‘я та психіку. Автор хоче особливо зауважити, що ця проблема сприймається як належне, як частина покарання за чинене батьками! Навішування соціальних ярликів, ігнорування проблем таких дітей та відверте нехтування ними суспільством стало буденним явищем. Ярлик ―неблагополучних батьків‖ стає надважкою ношею для дитини, починаючи з дитячого садка і школи. Автор вважає такий підхід принципово неправильним та таким, що потребує негайних докорінних змін, особливо це стосується досудового провадження та застосування запобіжних заходів. Зупинимося на найгостріших проблемах застосування запобіжних заходів до неповнолітніх та жінок з дітьми згідно кримінального процесу України.

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави [Конституція України, ст.3]. Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура [Кримінальний процесуальний кодекс України, ст. 2]. Отже, при застосуванні запобіжних заходів до неповнолітніх та жінок здітьми необхідно чітко розуміти, що принцип справедливості та процесуальної доцільності є головним при обранні запобіжного заходу цим категоріям підозрюваних та обвинувачених. Слідчий, прокурор, суд, слідчий суддя не лише повинні розуміти особливості психології неповнолітніх та жінок-матерів, а й усвідомлювати, що від їх рішень у кожному конкретному випадку залежать долі дітей. Звичайно, вузькопрофільні юридичні спеціальності не передбачають ґрунтовного вивчення психології. У цих випадках досить доречною були б консультації вузькопрофільних спеціалістівпсихологів, а у деяких випадках і медичних психологів. На сьогоднішній день у психологів достатньо методик для надання консультативних висновків щодо доцільності застосування певного запобіжного заходу. Автор вважає, що дитині, яка підозрюється у вчиненні злочину, в будь-якому випадку необхідна консультація психолога. Адже батьки неповнолітнього несуть відповідальність як за виховання, так і за дії дитини. Досить часто суди обирають запобіжний захід у вигляді поруки, у цих випадках як правило поручителем є мати підозрюваної або обвинуваченої дитини. У такому випадку виникає парадоксальна ситуація, коли мати, яка, як правило, уже не може забезпечити належну поведінку неповнолітньої дитини,а є її поручителем. Суддя в таких випадках теж розуміє існування певного ризику, але з ряду причин не обирає більш суворий запобіжний захід - як правило, наявні докази не є достатніми. Досить дієвим у таких випадках заходом була б робота психолога з підозрюваним неповнолітнім та його родиною. Вивчення психологом особистості дитини та умов її виховання, стосунків у родині підозрюваного чи обвинуваченого допомогло б обрати найбільш оптимальний запобіжний захід у кожному конкретному випадку.

123

Кримінальний процес та криміналістика

Подібною є і ситуація з підозрюваними та обвинуваченими вагітними жінками та жінками, які виховують неповнолітніх дітей. На думку автора, консультації психолога у цих випадках просто необхідні. Адже у кримінальному процесі України відмічається значна лояльність до цієї категорії підозрюваних (обвинувачених). Очевидно, що соціальна роль матері передбачає певні обов‘язки щодо дітей. Але підозрювані (обвинувачені) жінки часто зловживають лояльністю правоохоронних та судових органів. При застосуванні запобіжного заходу знову ключовим поняттям повинна бути особа підозрюваної чи обвинуваченої, і, зокрема її ставлення до своїх материнських обов‘язків. А оскільки вивчення особи обвинуваченої чи підозрюваної при обранні запобіжних заходів не є ключовим, слідчий, прокурор, суд, слідчий суддя можуть не врахувати цих особливостей у кожному конкретному випадку. У цих випадках теж досить суттєвою допомогою була б допомога практичного психолога.

Отже, консультативний висновок психолога може стати вагомим підґрунтям для доцільності обрання запобіжних заходів до неповнолітніх, вагітних жінок та жінок, які мають неповнолітніх дітей.

Науковий керівник – к.ю.н., доц. Герасимчук О. П.

Володимир Гринюк

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет

канд. юрид. наук, доцент кафедри правосуддя

Окремі питання реалізації функції обвинувачення на стадії підготовчого провадження

Однією із стадій кримінального процесу є підготовче провадження, в якій суд наділений значними повноваженнями щодо прийняття рішень, які мають важливе значення для усього кримінального провадження. Зазначена стадія процесу зазнала суттєвих змін в чинному Кримінальному процесуальному кодексі України (надалі – КПК) в порівнянні зі стадією попереднього розгляду справи суддею, яка була передбачена Кримінально-процесуальним кодексом 1960 року. Суттєвою новелою підготовчого провадження стало можливість прийняття судом на цій стадії процесу цілої низки рішень, які є за своєю суттю остаточними та в яких вирішується питання про обґрунтованість обвинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення. Поряд з цим, за загальним правилом, докази на цій стадії процесу не досліджуються, а значить і не проводиться судовий розгляд кримінального провадження, що вимагається законом для перевірки обґрунтованості обвинувачення у кримінальному провадженні.

Загалом у підготовчому провадженні вирішуються організаційні питання, які пов‘язані з підготовкою до судового розгляду. З метою забезпечення незалежності та неупередженості суддів, які будуть здійснювати судовий розгляд, законодавець передбачає на стадії підготовчого провадження контрольні повноваження, які пов‘язані з можливістю повернення лише підсумкових документів досудового розслідування та вручення їх копій іншим учасникам кримінального провадження (п. 4 ч. 3 ст. 314 КПК). Разом із тим, слід зазначити, що на стадії підготовчого провадження судом можуть бути прийняті рішення, якими вирішується питання про обвинувачення, що є проявом здійснення відповідної кримінально-процесуальної функції.

124

Кримінальний процес та криміналістика

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК, під обвинуваченням слід розуміти твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в установленому процесуальному порядку. Зазначене твердження в кримінальному провадженні під час досудового розслідування міститься в цілому ряді процесуальних рішень (повідомлення про підозру, обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності тощо).

Увипадку укладення угоди під час досудового розслідування прокурор зобов‘язаний передати до суду обвинувальний акт з відповідними додатками та підписаною сторонами кримінального провадження угодою. Законодавець не передбачає направлення інших матеріалів досудового розслідування. В той же час відповідно до п. 6 ч. 7 ст. 474 КПК суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо відсутні фактичні підстави для визнання винуватості особи. Слід погодитись з думкою І. А. Тітка, що в такому випадку судді змушені відступати від вимог КПК і ознайомлюватись з матеріалами, які зібрані на досудовому розслідуванні [Тітко І. А. Захист інтересів учасників угод у кримінальному провадженні: питання теорії та практики / І. А. Тітко // Вісник Ужгородського національного університету. Серія: Правою – 2014. - №28. – С. 132]. Таким чином у випадках укладення угоди на досудовому розслідуванні початкове обвинувачення з‘являється під час повідомлення особі про підозру, підсумкове обвинувачення – в обвинувальному акті, а остаточне – у вироку, яким затверджено угоду.

Упідготовчому провадженні також розглядається клопотанням прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності. Слід зазначити, що в таких випадках законодавець серед вимог до клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності вказує вимогу про зазначення в ньому доказів, які підтверджують факт вчинення особою кримінального правопорушення (п. 6 ч. 1 ст. 287 КПК). Після дотримання вимог, передбачених в ст. 288 КПК та за наявності для цього підстав, суд закриває своєю ухвалою кримінальне провадження та звільняє підозрюваного від кримінальної відповідальності. В такому випадку слід зазначити про суперечність позиції законодавця: з одного боку, в клопотанні про звільнення від кримінальної відповідальності зазначаються докази, з іншого – вони не можуть бути досліджені, а отже суд не може перевірити наявність підстав для такого звільнення (ч. 3 ст. 291 КПК). Процесуальних засобів такої перевірки для досліджуваної стадії КПК не передбачає. Це може поставити під сумнів обґрунтованість судового рішення, і, як наслідок, дотримання права на справедливий судовий розгляд.

На нашу думку, при вирішенні питання про звільнення від кримінальної відповідальності під час підготовчого провадження суд вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, оскільки в ухвалі про закриття кримінального провадження міститься твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. В таких випадках на досудовому розслідуванні початкове обвинувачення міститься в повідомленні про підозру, а підсумкове – у клопотанні, яке у тому ж вигляді стає остаточним – в ухвалі суду про закриття кримінального провадження у зв‘язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Для усунення вищеозначеної суперечності певною мірою спрямована конкретизація порядку розгляду питання про затвердження угоди та звільнення від кримінальної відповідальності у підготовчому провадженні міститься в узагальненні ВССУ, в якому зазначається, що при вирішенні питання про затвердження угоди чи про звільнення

125

Кримінальний процес та криміналістика

особи від кримінальної відповідальності для перевірки наявності законних підстав такого звільнення чи затвердження угоди, суд повинен приймати (витребовувати) матеріали досудового розслідування [Узагальнення судової практики здійснення кримінального провадження на підставі угод [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://sc.gov.ua/ua/uzagalnennja_sudovoji_praktiki.html]. Вважаємо таке вирішення питання логічним, адже іншим чином перевірити обґрунтованість підозри (при розгляді клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності) та фактичних підстав для визнання винуватості (при розгляді угоди) – неможливо.

Таким чином, встановлення обґрунтованості обвинувачення у підготовчому провадження потребує вирішення на нормативному рівні питання регламентації процесуальних засобів такої перевірки та закріплення у ст. 297 КПК обов'язку прокурора надати разом з клопотанням та додатками до нього матеріали кримінального провадження (для розгляду клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності); встановлення винятків у ст. 291 КПК із правила щодо заборони подання інших документів до початку судового розгляду для обвинувальних актів, які направляються до суду з угодою.

Валерій Дараган

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, канд. юрид. наук, доцент кафедри оперативно-розшукової діяльності та спеціальної техніки

Щодо проблем відшкодування збитків заподіяних злочином у сфері державних закупівель

Відповідно до положень статті 56 Кримінального процесуального кодексу України, протягом кримінального провадження потерпілий має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку передбаченому законом.

Відповідно до статистичних даних МВС у 2013 році викрито понад 1870 кримінальних правопорушень, учинених під час проведення державних закупівель. Сума збитків на момент початку досудового розслідування в кримінальних провадженнях у сфері державних закупівель становила понад 860 млн. грн. Серед викритих правопорушень 464 (26 %) тяжких та особливо тяжких злочинів, з яких 382 (21 %) – з матеріальними збитками від 100 тис. грн. до 1 млн. грн. та 82 (5 %) – понад 1 млн. грн.

Забезпечення відшкодування матеріального збитку від злочину і можливої конфіскації майна є тактичною задачею розслідування, що для свого рішення вимагає проведення комплексу слідчих дій і заходів оперативного (ініціативного) пошуку.

Однак, слід зазначити, що значні державні витрати на забезпечення своїх потреб в певних товарах, роботах та послугах приваблюють до сфери державних закупівель професійних злочинців, діяльність яких вже має певні форми організації, що зумовлює негативні фактори, які мають місце щодо відшкодування збитків по злочинах у сфері державних закупівель. Так, результати опитування працівників слідчих та оперативних підрозділів Національної поліції показали, що до факторів, які перешкоджають здійсненню діяльності щодо відшкодування збитків по злочинах у сфері державних закупівель відносяться:

реєстрація підприємства учасника конкурсних торгів на підставних осіб;

126

Кримінальний процес та криміналістика

директорами та бухгалтером підприємства учасника конкурсних торгів досить часто виступають підставні особи, які і гадки не мають про діяльність такого підприємства;

майно для забезпечення умов договору (як правило по закупівлі робіт або послуг) учасники конкурсних торгів використовують як орендоване або переможець конкурсних торгів для забезпечення виконання умов договору укладає договір субпідряду, а наявну на балансі техніку передає підрядчику на умовах договору оренди;

злочинці підтримують корупційні зв‘язки з представниками державних органів, які володіють інформацією про наявність у особи (як юридичної так і фізичної) майна або коштів на які може бути накладено арешт, для своєчасного повідомлення про зацікавленість правоохоронних органів таким майном, з метою завчасної перереєстрації такого майна на інших осіб;

предметом даного виду злочинної діяльності є державні кошти або кошти бюджетів усіх рівнів, які як правило, після вчинення злочину, одразу набувають легального характеру, що значно ускладнює процес відшкодування завданих збитків.

Крім того, сама сутність державної закупівлі і потерпілого у ролі державних підприємств, установ, організацій погіршує питання відшкодування заподіяної злочином шкоди, адже відповідно до положень КПК України відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення чи іншого суспільно небезпечного діяння відбувається: 1) підозрюваним, обвинуваченим, а також за його згодою будь-якою іншою фізичною чи юридичною особою на будь-якій стадії кримінального провадження; 2) за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні на підставі відповідного судового рішення; 3) за рахунок Державного бюджету у випадках та в порядку, передбачених законом. З зазначеного вбачається, що шкода державному підприємству, установі, організації може бути відшкодована лише у перших двох випадках, оскільки третій випадок відшкодування у відношенні зазначених суб‘єктів є абсурдним і недоречним.

Як показали результати дослідження В.В. Коряка, на ефективність розслідування кримінального провадження по злочинах у сфері державних закупівель та відшкодування завданих збитків також негативно впливає організуюча і контролююча роль у цьому процесі начальників слідчих та оперативних підрозділів, тобто зниження ефективності роботи слідчих підрозділів, не проведення слідчими обшуків та невчасне накладення арешту на майно обвинувачених, невиконання оперативними службами усіх можливих заходів на стадії документування, дослідчої перевірки щодо розшуку майна і грошових коштів, на які в подальшому може бути накладено арешт, та можливої конфіскації, не надання разом з матеріалами дослідчої перевірки довідки-меморандуму про майно і коштовності, на які слідчим може бути накладено арешт [Коряк В. В. Протидія хабарництву у сфері державних закупівель оперативними підрозділами МВС: дис. ...

к.ю.н. : 12.00.09 / НАВС. – К., 2012. – С. 147-148].

З огляду на вище зазначене, можна прийти до висновку, що на сьогоднішній день в нашій державі існує нормативна основа, направлена на відшкодування збитків, заподіяних злочинами у сфері державних закупівель. Однак зазначена нормативна основа не є досконалою, оскільки має певні прогалини щодо відшкодування завданих злочином збитків, коли потерпілим є державне підприємство (установа, організація). Крім того існують прогалини в організації здійснення такої діяльності слідчими та оперативними підрозділами Національної поліції. Позитивних зрушень у даному напрямку можна досягнути шляхом об‘єднання зусиль зазначених підрозділів, а також

127

Кримінальний процес та криміналістика

закріпленням на нормативному рівні норми, яка б зобов‘язувала суд пом‘якшити покарання винному у випадку відшкодування заподіяної шкоди та встановлювала механізм такого пом‘якшення покарання.

Людмила Дунаєвська

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет кандидат юридичних наук, доцент кафедри правосуддя

Особливості «слідової картини» вбивств

Для з‘ясування обставин вбивства, особи злочинця і потерпілого важливе значення має допит очевидців вчинення злочину, також інших свідків, що виявили труп або знаряддя вбивства, чи випадково опинилися на місці події, знали особисто потерпілого, його спосіб життя, коло знайомих тощо. Такі особи можуть повідомити інформацію про зовнішність злочинця, напрями його пересування, місця знаходження в певний час та характер його дій, які знаряддя використовував злочинець, чи чинив потерпілий опір та інші важливі для кримінального провадження обставини.

Типовими слідами вбивств є: труп потерпілого; тілесні ушкодження на ньому; стан одягу трупа; знаряддя та засоби злочину (їх частини); сліди крові, рук, ніг, зубів злочинця і потерпілого; сліди боротьби, що виявлені на місці події та на тілі, одязі потерпілого; сліди, транспортних засобів, знарядь вчинення злочину; частини одягу; мікрооб‘єкти тощо.

Конкретний спосіб вчинення вбивства породжує характерні (типові) для нього сліди. Зокрема, вбивства вчиненні шляхом нанесення потерпілому смертельних ударів руками і ногами залишають на тілі потерпілого садна, подряпини, крововиливи, переломи кісток тощо. У більшості випадків смерть настає від ушкоджень внутрішніх органів і крововиливів через деякий час після вчинення злочину.

В результаті спричинення тілесних ушкоджень тупими предметами (палицею, пляшкою, шматком арматури тощо) залишаються на тілі потерпілого садна, синці, відкриті рани, порушення цілісності внутрішніх органів та кісток. Залежно від механізму дії спостерігаються типові ушкодження: при ударах характерними є забиті рани, синці, вдавлені переломи; при стисненні – розчавлення, сплющення тіла чи його частини; при розтягуванні – відшарування шкіри, рвані рани; при терті – масивні садна.

Вчинення вбивства за допомогою гострих предметів (колючих, ріжучих тощо). На тілі потерпілого залишаються характерні сліди: колото-різані рани, значне виділення крові, що знаходиться на тілі та одязі трупа, а також на місці події. За ушкодженнями на шкірі, кістках та внутрішніх органах можна встановити вид гострого знаряддя, форму і розміри поперечного розрізу, кінцевої частини, довжину предмета, напрям й кількість ударів, а також особистісні риси вбивці (психічний стан особи, наявність або відсутність навичок).

Заподіяння смертельної травми шляхом наїзду автомобілем. Локалізація ушкоджень залежить від типу автотранспортного засобу, а ступінь ушкодження – від маси й швидкості руху автомобіля. Ушкодження спричиняються ударами бампера, фар, підфарників, облицювання радіатора, переднього краю капота та інших деталей в результаті чого на тілі потерпілого утворюються синці; садна; подряпини на нижній поверхні тіла і сліди тертя на одязі чи взутті; забитті рани; відшарування м‘яких тканин у вигляді «кишень», заповнених кров‘ю; переломи кісток тощо. Після падіння тіла на

128

Кримінальний процес та криміналістика

покриття дороги або грунт може відбутися його ковзання, внаслідок чого утворюються великі садна відкритих частин тіла з численними паралельними подряпинами на поверхнях саден, які відповідають напрямку ковзання вказаних частин тіла по нерівній поверхні. Синці та садна часто мають форму деталей автомобіля, від зіткнення з якими вони утворилися. На шкірі, взутті чи одязі від тиску колеса часто утворюється відбиток малюнка протектора у вигляді візерунчастих крововиливів відповідно до заглибин протектора або як нашарування бруду з опуклих частин протектора. Візерунок протектора – специфічна ознака переїзду колесом. Важливе значення набуває осколковий перелом трубчастих кісток (великої гомілкової, стегнової). Осколок з боку має форму трикутника, основа якого є місцем прикладання сили (найчастіше – дія бампера), а вершина вказує напрямок, в якому рухався автомобіль відносно тіла потерпілої особи.

Вчинення вбивства шляхом викидання жертви з висоти або з транспортного засобу, що рухається. Характер ушкоджень залежить від маси тіла людини та висоти з якої вона впала; властивості поверхні, на яку впало тіло; наявність і властивості одягу; частини тіла, що контактувало з поверхнею. На тілі потерпілого залишаються характерні сліди: садна, подряпини, синці (на передніх поверхнях обличчя, грудної клітки, живота, таза, нижніх кінцівок), потертості одягу, взуття тощо. Внаслідок ударів і загального струсу тіла, крім зовнішніх ушкоджень, виникають ушкодження внутрішніх органів, зокрема, численні переломи кісток скелета, розриви та відриви внутрішніх органів, ушкодження головного мозку (від поверхневих осередків забою до цілковитого його руйнування).

Застосування вогнепальної зброї під час вчинення вбивства утворює на місці події такі сліди: зброя, боєприпаси, гільзи, пижі, різні речі (кобура, пакувальний матеріал тощо); частинки речовин, що виникають при згорянні пороху, які викидаються з каналу ствола; сліди, що утворюються на стріляних кулях та гільзах; сліди-ушкодження від снаряда на ураженому об‘єкті (на предметах – пробоїни, вм‘ятини тощо; на тілі та одязі людини – вогнепальні ушкодження, рани, опіки тощо).

Вчинення вбивства з використанням вибухових пристроїв залишають різноманітні сліди – від незначних крововиливів і саден до великих ран із втратою частин тіла, переломів кісток, відкритих та закритих травм порожнин тіла аж до розривання його на частини, бризки крові та частини тканин тіла на оточуючих предметах, осколки оболонки вибухового пристрою або інші його елементи.

Вчинення вбивства способом механічної асфіксії (повішання, задушення зашморгом або руками, закриття отворів рота і носа, закриття дихальних шляхів чужорідними предметами, утоплення тощо). З метою виявлення ушкоджень характерних для удавлення руками чи петлею необхідно ретельно оглянути шию потерпілого. При удавленні руками садна і синці можуть бути виявленні не тільки на шиї, а й у ділянці підборіддя, губ, щік, носа, тому що стискання шиї часто поєднується з закриттям отворів носа і рота. Характерною ознакою задушення петлею є странгуляційна борозна, значна кількість крововиливів на обличчі та слизовій оболонці очей, часто виникають переломи під‘язикової кістки та хрящів гортані потерпілого.

Знання видів слідів, особливостей механізму їх слідоутворення та ймовірної локалізації має суттєве значення для розуміння процесів підготовки, вчинення та приховування вбивств. На підставі дослідження виявлених слідів вирішуються питання щодо необхідності застосування технічних засобів, залучення спеціалістів, оперативних працівників, визначення кола першочергових слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій.

129