Том 3_Актуальні питання державотворення_КНУ_2016

Нотаріат, виконавчий процес та адвокатура

[Гончар Ірина. Один на всіх. Газета українських юристів № 45 (933) від 10.11.2015 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravo.ua/article.php?id=100112183]

Корпоративних юристів дуже лякає перспектива введення адвокатської монополії. На нашу думку юрисконсультам підприємств, організацій, установ повинно бути надано право представляти в суді інтереси юридичної особи - свого роботодавця. Більшість юристів без будь – якого скепсису прийняли б та підтримали реформу, якби мова йшла тільки про захист від обвинувачення в кримінальному процесі, однак жоден аргумент на користь того, що інтереси юридичної особи в його господарських або адміністративних справах повинен представляти тільки адвокат, а не корпоративний юрист, якому юридична особа дійсно довіряє є абсурдним так й не взяли до уваги. Реформа в пропонованому зараз вигляді може призвести до того, що бізнесу доведеться або наймати адвокатів, або відправляти своїх юрисконсультів на проходження навчання, виділяти на це ресурси, як тимчасові, так і грошові, якщо складання іспиту та отримання свідоцтва буде припускати оплату. Цінності для бізнесу в цьому немає ніякої. На підприємствах постійно в роботі кілька десятків судових суперечок різної складності і сфери. Більшість з них успішно супроводжуються юрисконсультами з вищою юридичною освітою та досвідом роботи в галузі господарювання, знанням бізнеспроцесів компанії. [Лиса Наталія. Окрема думка до промови О.Філатова щодо пропозицій реформування адвокатури від 18.12.2015 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravo.ua/news.php?id=0051639]

Але як бути з малим і середнім бізнесом, в штаті яких не завжди є юрисконсульт і тим більше юридичний департамент? Директор або менеджер в такому бізнесі цілком може представити інтереси останнього в справі про стягнення дебіторської заборгованості. Але в разі введення монополії йому доведеться доручити це адвокату, що пов'язано з відповідними витратами, які не кожен може собі дозволити.

Що стосується представництва інтересів юридичних осіб, то керівник повинен мати право самостійно представляти свою компанію або доручити це штатному юристові. І в тому, і в іншому випадку це дорівнюватиме поданням особи себе особисто, чого не можна заборонити. Потрібно зауважити, що особливий сттус адвоката для представництва і захисту в судах – світова практика. Більш того, в деяких демократичних країнах, наприклад в Нідерландах, складати касаційні скарги має право не просто тільки адвокати, а лише ті з них, хто має відповідну акредитацію при суді. Це спрощує завдання суду, оскільки йому будуть представлені тільки ті питання, вирішення яких дійсно потребує уваги вищої інстанції. Про це, чомусь замовчується.

Єдине послаблення, яке дійсно на сьогодні виглядає необхідним та доречним для держави та суспільства в цілому це відстрочення введення норми про монополію не на рік – два, а на п‘ять років. Такий строк надасть змогу державним органам та адвокатурі адаптуватись до реалій сучасності, а державі – повністю сформувати дійсно дієве законодавство та внести зміни в існуючі норми, які суперечать один одному.

Науковий керівник –д.ю.н., доц. Кухнюк Д.В.

230

Нотаріат, виконавчий процес та адвокатура

Людмила Слива

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет аспірант 1 року навчання

Консультативна робота адвоката у справах, що виникають з адміністративних правовідносин

Консультативна діяльність серед інших форм адвокатської діяльності стоїть на першому місці. Саме на цьому рівні відбувається правовий аналіз тих справ, з якими до адвоката приходять клієнти; виробляються форми і технології правових порад адвоката клієнту після консультації та синтетичні позиції адвоката після консультування, які можуть ставати основою написання та оформлення процесуальних документів.

Проте, методика, тактика та стратегія консультування адвокатом має свою специфіку в залежності від характеру спірних правовідносин. Тому варто окремо зосередити увагу на консультативній роботі адвоката у справах, що виникають з адміністративних правовідносин. Особливість консультування в даній категорії справ обумовлена особливим правовим статусом однієї зі сторін (здебільшого – відповідача) - органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій, в тому числі на виконання делегованих повноважень. [Консультативна робота адвоката // В кн. Адвокатура України кн. 1 -К.: Видавець Фурса С.Я.,КНТ, 2008]

Дослідженню особливостей здійснення консультативної роботи адвоката присвячені окремі роботи Я. Зейкана, О.Д. Святоцького, Д. П. Фіолевського, С. Я. Фурси. Проте науковці здебільшого акцентували свою увагу на загальних аспектах консультативної роботи: етапах, методах, прийомах. Комплексного аналізу здійснення консультації адвокатом в межах окремих галузей права ( господарського, цивільного, кримінального, адміністративного) здійснено не було. Актуальність дослідження особливостей консультативної діяльності адвоката у справах, що виникають з адміністративноправових відносин обумовлена необхідністю формування методики такої діяльності, з огляду на особливість суб‘єктно-об‘єктного складу даних правовідносин, з метою підвищення якості адвокатських послуг для населення.

Звернення до адвоката за консультацією, зазвичай, дія вимушена. Здебільшого за кваліфікованою допомогою до адвоката звертаються тоді, коли права особи вже були порушені. Розуміння цього важливо для організації консультації та встановлення необхідного контакту з клієнтом на підготовчій стадії консультування. В її межах можна виділити наступні складові:

-складання попереднього уявлення про клієнта та його проблему;

-систематизація знань з наявної проблеми. На даному етапі адвокат може переглянути літературу та нормативно-правові акти з даної проблеми; проконсультуватися з колегами.

-розробка плану проведення консультацій. Наприклад, які питання потребують уточнення та деталізації.

Також в рамках підготовчого етапу адвокат встановлює контакт з клієнтом. Встановлення довірительних відносин є важливим для ефективності подальшого консультування адже без них є неможливим належне надання правової допомоги, здійснення захисту та представництва.

231

Нотаріат, виконавчий процес та адвокатура

Наступним етапом консультації є інтерв‘ю. Саме під час даної стадії адвокат з‘ясовує необхідну інформацію, що знадобиться йому для подальшої правової кваліфікації справи.[Я. Зейкан, С. Сафулька Настільна книга адвоката в кримінальній справі. Консультаційна робота адвоката// К.: ВД Дакор, 2013. – 576 с.] Важливо на стадії інтерв‘ю вірно спрямувати клієнта шляхом задавання йому уточнюючих питань, додаткових питань ( доцільно підготувати питання на стадії підготовки до консультації, т.з. типові питання для отримання обов‘язкової інформації) для отримання повної інформації про суть справи.

Важливим етапом консультативної роботи є правова кваліфікація обставин справи. Можна говорити про матеріально-правову та процесуально-правову кваліфікації. Матеріально-правова кваліфікація – визначення норм матеріального права, що застосовані до даних фактичних обставин справи. Тобто, адвокат визначається нормами якої галузі права ( і якими саме) регулюються правовідносини, що виникли ( наприклад, якщо спір стосується оскарження дій державного кадастрового реєстратора – норми земельного права, оскарження дій Державної фіскальної служби – податкове право тощо). Після цього адвокату необхідно здійснити процесуально-правову кваліфікацію спору. Вірне визначення компетенція якого суду поширюється на вирішення даного виду спірних правовідносин визначає специфіку подальших дій адвоката, а саме визначення кола необхідних та додаткових доказів, що підтверджують позицію клієнта у справі; формулювання правової позиції у справі.

З огляду на зазначене, при здійсненні консультативної роботи адвокатом у справах, що виникають з адміністративних правовідносин:

-варто виділити стадію «підготовки», що полягає у систематизації знань адвоката з наявної проблеми та встановлення контакту з клієнтом;

-окремим важливим етапом консультаційної роботи адвоката є правова кваліфікація обставин справи, а саме матеріально-правова та процесуально-правова кваліфікація.

-В процесі консультативної роботи адвокат здійснює матеріально-правову кваліфікацію обставин справи – визначення норми матеріального права, що регулює відносини, що склалися;- та процесуально-правову кваліфікацію – визначення компетенція якого суду поширюється на вирішення справи. Це потребує від адвоката володіння не тільки нормами законодавства, але і знання судової практики та позицій Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого адміністративного суду, Вищого господарського суду, Верховного Суду України, адже саме на рівні постанов зазначених судів можна сформувати необхідні критерії для процесуально-правової кваліфікації.

Науковий керівник –д.ю.н., проф. Фурса С.Я.

Вячеслав Сталовєров

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет студент 1 курсу ОР «Магістр»

Беззаперечна репутація як складова вимога доступу до адвокатської професії

Актуальність теми полягає .у тому, що в українському законодавстві не існує чіткого та універсального визначення поняття бездоганна репутація і, взагалі, питанню бездоганної репутації приділено досить мало уваги.

232

Нотаріат, виконавчий процес та адвокатура

Єдине визначення поняття ―бездоганна репутація‖ в українському законодавстві міститься в Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». В п.2 ч.1 ст. 1 даного Закону зазначено, що бездоганна репутація - сукупність підтвердженої інформації про фізичну особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її діяльності вимогам законодавства, а також про відсутність судимості, яка не знята або не погашена в установленому законом порядку.

Наприклад у законодавстві Литви та Польщі наявність бездоганної репутації є вимогою до особи, яка хоче стати адвокатом. Так у статті 8 Закону Литовської Республіки «Про адвокатуру» зазначається, що громадянин не вважається особою з бездоганною репутацією і не може бути признаним адвокатом, якщо він:

1)має судимість за умисний злочинне діяння незалежно від погашеної судимості; а також має судимість за інше злочинне діяння до погашення судимості;

2)був звільнений з посади судді, прокурора, адвоката, помічника адвоката, нотаріуса, кандидата в нотаріуси, представника нотаріуса, судового виконавця, судового пристава, представника пристава, помічника пристава за порушення професійної чи службової діяльності або звільнений з посади державного службовця із застосуванням службових стягненьабо за грубе порушення трудових обов‘язків і з моменту звільнення не пройшло 3 років;

3)зловживає психотропними, наркотичними, токсичними речовинами або алкоголем;

4)не відповідає вимогам, які встановлені для адвоката в Кодексі єтики адвокатів Литви і які застусовувались би відносно громадянина, якщо би він став адвокатом.

В свою чергу в ст. 65 Закону Республіка Польща Про адвокатуру щодо особи з бездоганною репутацією зазначено, що це є особа з бездоганним непідкупним характером і своїми високоморальними переконаннями дає гарантію належної професійної адвокатської діяльності.

Отож можна дійти висновку, що така вимога доступу до адвокатської професії, як бездоганна репутація є наявною у законодавстві країн постсоціалістичного блоку, що не можна сказати про Україну.

На даний момент такої вимоги , як наявність бездоганної репутації щодо осіб які хочуть займатися адвокатською діяльністю нормативно не закріплена.

Хоча були законопроекти, де дана вимога була присутньою. Так у проекті Закону про внесення змін до Закону України "Про адвокатуру" 7051-1 від 14.03.2006 в п.3, ч.1, ст .6 однією з вимог до набуття статусу адвоката є наявність бездоганної репутації. Також у ст.9 даного законопроекту було зазначено , що не вважається такою, що має бездоганну репутацію, особа:

1)яка була засуджена за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину, незалежно від зняття або погашення судимості;

2)справу за обвинуваченням якої у вчиненні умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину було закрито з нереабілітуючих підстав;

3)яка має непогашену або не зняту судимість за вчинення умисного злочину;

4)яку звільнено з правоохоронних органів за службовою невідповідністю, порушення статутних вимог або порушення присяги, протягом 5 років з моменту звільнення;

233

Нотаріат, виконавчий процес та адвокатура

5) до якої застосовано дисциплінарне стягнення у виді припинення дії Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, протягом 5 років з дня прийняття рішення про застосування такого дисциплінарного стягнення.

Натомість в ч.2., ст. 6 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» зазначено, що не може бути адвокатом особа, яка:

1)має непогашену чи незняту в установленому законом порядку судимість за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у виді позбавлення волі;

2)визнана судом недієздатною чи обмежено дієздатною;

3)позбавлена права на заняття адвокатською діяльністю, - протягом двох років з дня прийняття рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю;

4)звільнена з посади судді, прокурора, слідчого, нотаріуса, з державної служби або служби в органах місцевого самоврядування за порушення присяги, вчинення корупційного правопорушення, - протягом трьох років з дня такого звільнення.

Як бачимо трактування вимоги бездоганної репутації , що закріплена в проекті Закону про внесення змін до Закону України "Про адвокатуру" 7051-1 від 14.03.2006 співставляється з двома вимогами до особи, яка претендує на зайняття адвокатською діяльністю в Україні, а саме з п.1 та п.4, ч.2, ст.6 «ЗУ Про адвокатуру і адвокатську діяльність» . Тому автор пропонує законодавчо закріпити вимогу бездоганної репутації в ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», а саме внести зміни до ст.6 Закону, де нормативно закріпити дане поняття та зробити його повне трактування у цій нормі.

Науковий керівник – к.ю.н., доц. Кухнюк Д.В.

Павло Ткачук

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет студент 2 курсу ОР «Магістр»

Особливості відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням відокремленого підрозділу юридичної особи

На сьогодні виконавче провадження містить багато прогалин, недоліків та суперечностей. Однією з таких проблем є можливість відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням відокремленого підрозділу юридичної особи боржника.

Правове регулювання місця відкриття виконавчого провадження міститься в ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (далі –Закон), де стягувачу надається право вибору звернення рішення до виконання за місцем знаходження керівного органу юридичної особи, або за місцем розташування майна такої юридичної особи.

Але на практиці досить часто виникає ситуація, коли керівний орган юридичної особи знаходиться територіально далеко від стягувача. Виникає питання: «Чи має право стягувач на підставі ст. 20 Закону відкрити виконавче провадження за місцезнаходженням відокремленого підрозділу юридичної особи боржника, який знаходиться територіально ближче?»

Щодо характеристики відокремлених підрозділів, то на сьогодні їх правовий статус врегульований ст. 64 Господарського кодексу України (далі – ГК) та ст. 95 Цивільного

234

Нотаріат, виконавчий процес та адвокатура

кодексу України (далі – ЦК). Відповідно до п. 4 ст. 64 ГК, підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Стаття 95 ЦК дещо конкретизує природу відокремлених підрозділів і серед їх обов‘язкових ознак зазначає територіальну відокремленість від місцезнаходження юридичної особи. Вони створюються для виконання всіх або частини функцій юридичної особи, а також представництва та захисту її інтересів. Як ЦК так і ГК регламентують відсутність правового статусу юридичної особи для даних підрозділів. Але ключовим є те, що відокремлені підрозділи відповідно до ст. 95 ЦК наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Отже, оскільки відокремлений підрозділ не має статусу юридичної особи, то він не є самостійним суб‘єктом цивільних правовідносин. Навпаки, він наділяється майном юридичної особи, яка його створює, і на підставі цього починає існувати, тому нерозривно пов‘язаний з такою юридичною особою. Про нерозривний зв‘язок також свідчить ч. 5 ст. 111 ЦК України, де передбачено, що відокремлений підрозділ ліквідується разом з ліквідацією юридичної особи. Юридична особа при створенні відокремленого підрозділу має затвердити положення про такий підрозділ, де має передбачити коло певне повноважень – ті рамки, за які відокремлений підрозділ не має права виходити.

Зокрема, це підтверджується законодавством та судовою практикою, наприклад: ст. 203 ЦК в ч. 2 встановлює цивільну дієздатність осіб, тобто наявність прав та обов‘язків, що є однією з обов‘язкових вимог чинності правочину; п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції" зазначає, що відокремлений підрозділ може представляти права та інтереси юридичної особи, що його створила, в господарських судах лише у випадку якщо це передбачено в положенні про такий підрозділ.

На нашу думку, вищевказані ознаки дають підстави виділити певну презумпцію наявності майна юридичної особи за місцезнаходженням відокремленого підрозділу. Це випливає як і з фактичної передачі такого майна, без якого вона не може бути створена, так і в повному контролі з боку юридичної особи (встановленні повноважень), а також неможливості бути самостійним суб‘єктом цивільних правовідносин.

Такої ж думки притримується й Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ в правовій позиції, що міститься в ухвалі від 30.03.2016 у справі №6- 34643ск15. В даному випадку суд касаційної інстанції дійшов до висновку про відсутність необхідності доказування наявності нерухомого та рухомого майна за адресою відокремленого підрозділу юридичної особи, який постійно діє.

Звичайно, такий відокремлений підрозділ може існувати лише на папері, а на практиці не наділятися майном. Але дана ситуація може мати певні негативні наслідки для юридичної особи.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV (далі – Закон про реєстрацію), якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі – ЄДР), внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Для реєстрації

235

Нотаріат, виконавчий процес та адвокатура

відокремленого підрозділу юридична особа має подати документи, що визначені в ч. 16 ст. 17 Закону про реєстрацію, а саме: 1) заяву про державну реєстрацію створення відокремленого підрозділу юридичної особи; 2) примірник оригіналу (нотаріально засвідчену копію) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про створення відокремленого підрозділу. Якщо особа при поданні документів внесе неправдиві відомості, то вона буде нести відповідальність, встановлену законом, на підставі ч. 4 ст. 35 Закону про реєстрацію.

Отже, на нашу думку, вищевикладене дає підстави зробити висновок про те, що наявність відомостей в ЄДР про місцезнаходження відокремленого підрозділу, який не ліквідовано, автоматично свідчить про наявність там майна юридичної особи, що такий підрозділ створила. Відповідно, за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу юридичної особи боржника можна відкрити виконавче провадження.

Науковий керівник – к.ю.н., доц. Снідевич О.С.

Тетяна Фещук

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет студентка 2 курсу ОР «Магістр»

Організаційні засоби забезпечення реалізації професійних прав адвоката

Проголошення будь-якого права, навіть, на перший погляд, цілком належно закріпленого відповідними актами держави, ніщо без реальних гарантій його здійснення.Особливої гостроти це питання набуває в контексті забезпечення реалізації професійних прав адвоката, оскільки в останні роки спостерігаються їх масштабні порушення і наяву тенденції до погіршення ситуації. Зважаючи на це, вельми актуальним є дослідження можливостей протидії цьому.

У теорії права для відображення процесів забезпечення прав та обов‘язків особи використовують поняття «механізм забезпечення прав», який являє собою своєрідну систему, у якій можна виділити організаційні та правові засоби [Волкова М.В. Правовые средства обеспечения прав и свобод человека: теоретико-правовой анализ : автореф. дис.… канд. юр. наук : спец. 12.00.01 / Волкова Марина Васильевна. – Краснодар, 2010. – 32 с. – с.15, 20]. Якщо ж розглядати організаційні засоби забезпечення реалізації професійних прав адвоката, то вони пов‘язані з організацією адвокатури, яка, у свою чергу, є правовою концепцією адвокатури і механізмом її практичної діяльності.

Організація адвокатури передбачає насамперед встановлення певного формального зв‘язку між адвокатурою та усією системою юстиції. У багатьох європейських державах адвокатура традиційно формувалась як частина єдиної правоохоронної системи, тому, в силу відсутності посягань на права адвокатів, необхідність їх захисту не виникає. В той же час, в багатьох державах з авторитарними формами правління також нібито немає проблеми із забезпеченням прав адвокатів, оскільки адвокатура там перетворилась у заручника виконавчої влади. Натомість українська адвокатура сформувалась в умовах, не схожих на ці випадки, у зв‘язку з чим спостерігається конфлікт між адвокатами і правоохоронною системою, який і виливається у порушення прав адвокатів[Порушення прав адвокатів в Україні – симптом поліцейської держави : прес-конференція НААУ

22.02.2016 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.youtube.com /embed/mfxRWzlMGPM]. Ця проблема є своєрідним стрижнем для розв‘язання усіх інших проблем, пов‘язаних із забезпеченням реалізації прав адвокатів, і потребує

236

Нотаріат, виконавчий процес та адвокатура

комплексного підходу до її вирішення, враховуючи зміну поглядів на роль і призначення адвокатури з боку, перш за все, правоохоронців та суддів.

Інша складова організації адвокатури – це вибір добровільного чи примусового способу об‘єднання її членів. Чинний ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у ч.6 ст.45 передбачає автоматичність членства адвоката з моменту складення присяги в Національній асоціації адвокатів України (далі - НААУ), що негативно сприймається багатьма адвокатами. Однак, в контексті забезпечення реалізації та захисту прав адвокатів все ж видається, що така єдина організація з чітко визначеною структурою та затвердженою програмою дій зможе діяти набагато ефективніше, ніж кілька паралельно існуючих (а, можливо, і конкуруючих між собою) організацій, і, тим паче, окремих адвокатів.

Однією з функцій НААУ є захист професійних прав адвокатів, для здійснення якої асоціація наділяється рядом прав, у тому числі – створювати комісії та комітети з питань адвокатського самоврядування. На сьогодні діють 10 таких комітетів, серед яких слід виділити Комітет захисту прав та гарантій адвокатської діяльності. Свою фактичну діяльність Комітет розпочав навесні 2015 року, тому виважену оцінку його роботі дати доволі складно, однак уже можна констатувати його активну діяльність (створюються робочі групи, випускаються методичні рекомендації для адвокатів, здійснюється моніторинг порушень прав адвокатів, проводяться прес-конференції, що привертають увагу громадськості, та ін.) [Ламах Т. Інформація щодо роботи Комітету захисту прав та гарантій адвокатської діяльності // Вісник НААУ. – 2016. - №1-2(20). – с. 14-15.].

Проте, цілком очевидно, що для належного захисту прав адвокатів на регіональному рівні необхідне створення таких комітетів і у регіонах. Аналіз офіційних веб-порталів рад адвокатів регіонів дозволяє виявити інформацію про наявність таких комітетів у складі лише кількох рад адвокатів регіонів. Звісно, це не виключає того, що відповідна інформація ще не була викладена у мережу для ознайомлення широкому загалу, однак навіть у цьому випадку це не є належним станом речей. Крім того, виникають питання щодо статусу таких комітетів, оскільки у Регламенті ради адвокатів регіону (рішення Ради адвокатів України від 25.10.2014 р. №178), передбачено, що для вирішення поточних завдань діяльності ради адвокатів регіону створюються тимчасові робочі органи (комітети, комісії, групи) (п.14.1). Звідси випливає, що такий комітет може бути лише тимчасовим органом. Але у Положенні про Комітет захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності (рішення Ради адвокатів України від 27.07.2013 р. №182) зазначено, що Комітет є структурним підрозділом НААУ (п.1.2). Зважаючи на це, доцільно передбачити у Регламенті ради адвокатів регіону обов‘язкове створення комітету захисту прав адвокатів при раді адвокатів регіону, бо лише у такому випадку можна бути впевненим з огляду на чинні тенденції у створенні таких комітетів у кожному регіоні в найближчому майбутньому.

Також слід звернути увагу на деякі важливі аспекти діяльності таких комітетів. Перш за все, йдеться про належне кадрове забезпечення, тобто задіяння саме тих адвокатів, які будуть зацікавлені в результатах своєї роботи, приділятимуть достатньо уваги та часу, та, бажано, матимуть значний попередній досвід і авторитет серед колег.Інший аспект стосується матеріально-технічного забезпечення, тобто наявності належних технічних засобів, приміщень та персоналу для виконання технічних функцій. В цілому ж видається, що діяльність комітетів захисту прав адвокатів, з огляду на заявлені шляхи її здійснення і перші кроки у цьому напрямку, є вагомим чинником у системі організаційних засобів забезпечення реалізації професійних прав адвокатів, і, за умови її

237

Нотаріат, виконавчий процес та адвокатура

здійснення в масштабах усієї країни, зможе в майбутньому звести до мінімуму випадки порушення цих прав.

Тому для забезпечення реалізації професійних прав адвокатів важливим є і вдосконалення деяких норм чинного законодавства, і активна діяльність самої адвокатської спільноти, і перезавантаження правоохоронної системи. Сукупність таких правових та організаційних засобів надасть змогу вивести забезпечення прав та обов‘язків адвоката в Україні на рівень, який відповідає міжнародним стандартам.

Науковий керівник – к.ю.н., доц. Кухнюк Д.В.

238

Англомовна секція

АНГЛОМОВНА СЕКЦІЯ

Liudmyla Golovko

National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine, PhD, Associate Professor of the Department of international law and comparative law

Introduction of European standards and norms in the field of drinking water quality in Ukraine

Human right to drinking water is considered as one of essential human rights without which human existence is not possible. The right to drinking water stands alongside with other fundamental rights, such as the right to life and the right to food. Based on this there is a need for further analysis and improvement of public policy and legislation of Ukraine in the field of drinking water and drinking water supply as means of ensuring human right to safe drinking water in the context of security of the state as a whole and its citizens.

For the purpose of gradual implementation of requirements of requirements of Council Directive 98/83 of 3 November on the quality of water intended for human consumption in Ukraine in 2010 State sanitary rules and norms «Hygienic requirements for drinking water intended for human consumption» were developed and agreed with all concerned ministries and departments (State sanitary rules and norms № 2.2.4-171-10). Conceptual approaches, under which State sanitary rules and norms № 2.2.4-171-10 have been developed, are harmonized with the requirements of European legislation. This document takes into account minimum requirements of EU Directive and recommendations of the World Health Organization concerning the necessity of taking into account cultural, economic, social and local conditions of each country.

Creation of a new standard setting out the requirements for drinking water and control of its quality for several years was indeed an urgent issue in Ukraine. At the same time there are still a number of unresolved issues relating to quality control of drinking water. And main part of these issues are connected with the absence of the necessary material and analytical basis in the vast majority of laboratories and centers that control the quality of the centralized water supply of drinking water in different regions of the country. In this regard, in the State sanitary rules and norms № 2.2.4-171-10 stepwise introduction of mandatory indicators for water quality control was provided. The beginning of the second phase of implementation of the provisions of the State sanitary rules and norms № 2.2.4-171-10 was planned from 01.01.2015, of the third

– from 01.01.2020. However, at the present time the lack of necessary analytical equipment in laboratories controlling the drinking water does not allow to implement an already existing document.

In the State sanitary rules and norms № 2.2.4-171-10 water quality parameters were classified, an attempt to systematize the approaches and normative references to the methods of monitoring of indicators of water quality were made. Water quality parameters are divided into the following groups: microbiological, virological, parasitological, mycological, toxicity levels, radiation, organoleptic, chemical, affecting the organoleptic characteristics of drinking water, toxicological indicators of safety of chemical composition of drinking water, substances that are produced and enter into the drinking water during the water preparation. However, analysis of the list of indicators raises the question of how necessary some indicators are. Especially it concerns monitoring of mikromitcety and indicators of toxicity in drinking water, official requirements for which do not exist in any other country. Taking into account that such

239