Капєц якійсь.. ужасссссссссссссссссссссссссссс

51.Нацистський "новий порядок" у Європі. Окупаційна політика фашистських держав була детально розроблена водночас з планами ведення війни. Про злочинні плани загарбників щодо народів Східної Європи переконливо свідчать так звані план "Ост", директива "Про особливу підсудність у районі здійснення плану "Барбаросса" і особливі заходи військ", вказівки про ставлення до радянських військовополонених та інші документи. План "Ост" 25 травня 1940 р. було подано Гітлеру, який затвердив його як директиву. Цим планом передбачалися колонізація Радянського Союзу і країн Східної Європи, знищення мільйонів людей, перетворення на рабів рейху залишених живими росіян, українців, білорусів, поляків, чехів та інших народів Східної Європи. Планувалося виселити протягом 30 років 65% населення Західної України, 75% населення Білорусі, 80-85% поляків з території Польщі, значну частину населення Латвії, Литви, Естонії — всього 31 млн чоловік. Пізніше німецьке керівництво збільшило число осіб, які підлягали виселенню зі Східної Європи, до 46-51 млн. Намічалося на вивільнені землі переселити 10 млн німців, а місцевих жителів, шо залишалися (за розрахунками гітлерівців — близько 14 млн), поступово "понімечити". Документи нацистського рейху свідчать, що СРСР підлягав розчленуванню і ліквідації. На його території передбачалося утворити чотири рейхскомі-саріати — німецькі колоніальні провінції "Остланд", "Україна", "Москва", "Кавказ", управління якими мало здійснюватися спеціальним "східним міністерством" під орудою А. Розенберга. Сенс "нового порядку", як нацисти називали встановлений ними режим, зводився до ліквідації незалежності і суверенітету, всіх демократичних і соціальних здобутків, безмежної економічної експлуатації І свавілля окупантів. Економіку всіх поневолених країн було поставлено на службу загарбникам. Промисловість працювала на замовлення окупантів. Сільське господарство постачало їх продовольством, робоча сила використовувалася на будівництві воєнних об'єктів. Мільйони жителів Європи були примусово вигнані на працю до Німеччини. Ближче до кінця війни нестача робітників стала настільки гострою, шо нацисти використовували навіть працю дітей. Для утримання населення в покорі широко використовувалася система заручництва і масових екзекуцій. Символами цієї політики було повне знищення жителів сіл Орадур у Франції, Лідице в Чехо-словаччинІ, Хатинь у Білорусі. За роки окупації в республіках Прибалтики, в Білорусі, Україні, Російській Федерації гітлерівці знищили більше 10 млн чоловіків, жінок, дітей. Нацистський режим демонстрував всьому світові свою антилюдську сутність. Історія ніколи не пробачить фашизму ці нелюдські злочини, що іменувалися "новим порядком".

52.Конференція Японський напад на Перл-Гарбор змусив Рузвельта погодитись на пропозицію Черчілля про зустріч у Вашингтоні. Англійський прем'єр-міністр прибув туди 22 грудня 1941 р. Конференція мала працювати до 14 січня з невеликою перервою в роботі на час подорожей Черчілля до Оттави і на Флоріду. Оскільки Сполучені Штати вже вступили у війну, треба було твердо встановити засади їхньої співпраці та з'ясувати, яким операціям — на Далекому Сході чи в Європі, — надати пріоритет. На деяких засіданнях був присутній посол СРСР у США Литвинов. Перша постанова, яка була ухвалена на конференції, стосувалася декларації про принципи; її мали передати на розгляд усім державам, котрі воювали проти Осі. Ця «Декларація Об'єднаних Націй» була підписана в Білому домі 1 січня 1942 року представниками двадцяти шести держав. У ній нагадувалися принципи Атлантичної хартії, в тому числі й принцип свободи релігії, на який погодився Радянський Союз. Крім того, «Об'єднані Нації» зобов'язувалися використовувати всі свої воєнні та економічні ресурси в боротьбі проти держав Осі і не підписувати з ними ні перемир'я, ні сепаратного миру. Було вирішено, що головні зусилля мають бути спрямовані проти Німеччини, промисловий потенціал якої був більший за японський. Цей принцип «спочатку Німеччина» від стоював не лише Черчілль, але й американський генерал Маршалл; прихильник «стратегії концентрації», він пропонував завдати найбільшого удару по ворогові на його найміцнішому фронті. Ми не будемо заглиблюватись у деталі ухвал воєнного характеру. Зазначимо лише, що був ухвалений принцип розподілу світу на зони дій, кожна з яких підлягала єдиному міжсоюзницькому командуванню. Американці пропонували здійснити переміщення одного мільйона вояків до Англії (операція «Болеро»), захопити плацдарм у Нормандії в 1942 році («Молот») та висадитись у Європі в 1943 році («Завершення»). Англійці, здавалося, погоджувались на цю програму дій, проте мали в запасі проект висадки у Північній Африці. Були створені установи для розподілу боєприпасів, тоннажу флоту, сировини тощо. І, нарешті, домовилися про те, що верховне командування буде здійснюватися «об'єднаним генштабом», який розмістився у Вашингтоні. Насправді протистояння британців та американців з приводу цього органу було дуже сильне. Американській стратегії «концентрації» британці протиставили стратегію «периферійних диверсій», тобто завдання ударів по противнику в його найменш укріплених позиціях.

53. У червні 1942 року Черчілль знову прибув до Вашингтона, де він перебував на час падіння Тобрука, захопленого Роммелем. Це справило на нього сильне враження. Попри протест аме риканських генералів, у липні було вирішено замінити план висадкою на півночі Африки з тим, щоб зменшити ефект від поразки, якої британська армія зазнала в Лівії. 16 липня Гопкінс, генерал Маршалл та адмірал Кінг поїхали до Лондона, Де всупереч їхнім бажанням (бо вони надавали перевагу масованій висадці у Європі) був відпрацьований план майбутньої операції «Смолоскип».Лишалося змусити Сталіна погодитись на затримку з відкриттям Другого фронту. Черчілль у супроводі американського посла Гаррімана поїхав до Москви, куди він прибув 12 вересня 1942 року і лишався там протягом трьох днів. Сталін був украй незадоволений ухвалою про затримку з відкриттям другого фронту, і початок конференції був дуже напружений. Сталін відмовився погодитись на те, що йому пропонував Черчілль, тобто на інтенсивні повіт ряні бомбардування та на операцію у Північній Африці. Він заявив протест і сказав: «Легко зрозуміти, що відмова бри танського уряду створити другий фронт у Європі в 1942 році завдасть удару по моральному станові всього радянського народу, який розраховував на створення другого фронту, ускладнить ста новище Червоної армії на фронті й порушить плани радянського уряду». Під час зустрічі двох державних діячів була висловлена думка про можливість зустрічі з президентом Рузвельтом. Проте ця можливість була ще далека від реалізації, і в кінці 1942 року ходили чутки про ймовірність сепаратного миру між СРСР та Німеччиною за посередництвом Японії.Після висадки в Північній Африці Сталін порушив довгу мов чанку й поздоровив Черчілля з перемогами в Алжирі та Лівії. Обидва керівники англосаксонських урядів вирішили зустрітися в Марокко у січні. Вони хотіли, щоб і Сталін прибув туди, проте він відмовився, посилаючись на важливі воєнні операції, які розгорталися на російському фронті (Сталінградська битва). Було вирішено, що конференція відбудеться в Анфі, місті, розташованому за 8 км від Касабланки

54.Конференція Після подорожі їдена до Вашингтона одна за одною відбулися дві зустрічі Рузвельта й Черчілля. Перша (конференція «Трайдент») проходила у Вашингтоні у травні 1943 року, в той самий час, коли була здобута перемога в Тунісі. Зустріч мала характер військової наради, де були присутні більшість командувачів армій, у тому числі генерал Вейвелл, який прибув з Індії, та американський генерал Стілвелл, що приїхав з Китаю. Головна постанова, ухвалена на конференції, стосувалася висадки в Західній Європі («операція «Оверлорд»), запланованої на 1 травня 1944 р. Було також вирішено доручити Черчіллеві провести переговори з Португалією про розміщення баз союзників на Азорських островах. Ці переговори мали закінчитися 12 жовтня 1943 р. підписанням договору з португальським урядом. Голова цього уряду Салазар заздалегідь одержав значні військові поставки та обіцянку про надання йому підтримки союзників у разі нападу на Португалію генерала Франко. Була відхилена ідея про надання пріоритету війні в Тихому океані, як того вимагав генерал Стілвелл. Було вирішено відмовитися від екстериторіальних прав у Китаї. Було висловлене побажання провести зустрічі зі Сталіним — або за участю одного Рузвельта, або разом з Черчіллем. Сподівань на швидке здійснення цього плану не було ніяких. Без сумніву, Сталін, розпустивши Комінтерн (10 червня 1943 р.), тим самим підтвердив свої більш помірковані настрої. Проте в той самий час він мав досить жвавий обмін листами з Черчіллем, у яких заявляв, що, оскільки англосакси вже не раз відкладали відкриття другого фронту, він більш не йме віри їхнім обіцянкам відкрити фронт у травні 1944 року. На деякий час Литвинов був відкликаний з Вашингтона, а Майський з Лондона. Були побоювання, що СРСР здійснить поворот, подібний до того, що стався в 1939 р., і спробує укласти сепаратний мир з Німеччиною. Крім того, Китай, ситуація в якому була відверто погана (він одержував зброю тільки через «повітряний міст» над Гімалаями) міг також бути змушений укласти сепаратний мир з Японією. Відставка Муссоліні та утворення уряду Бадольйо (25 липня 1943 р.) підштовхнули Рузвельта й Черчілля до проведення нової зустрічі. На цей раз конференція проходила в Квебекській цитаделі (конференція «Квадрант»). Вона почалася 17 серпня. Китайський представник Т. В. Сун був присутній при обговоренні всіх головних питань. Саме на Квебекській конференції був відредагований проект декларації чотирьох великих держав (Об'єднаного Королівства, Сполучених Штатів, СРСР та Китаю) про заснування міжнародної організації. Незважаючи на вагання Черчілля, мало прихильного до операції «Оверлорд» у Франції і захисника ідеї висадки на Балканах, ухвалено призначити операцію «Оверлорд» на 1 травня 1944 р. і підсилити її висадкою союзників на півдні Франції (операція «Апуіі», тобто «Ковадло»). Було також створене командування Південно-Східної Азії, очолюване генералом лордом Луїсом Маунтбеттеном, а його помічником призначено американського генерала Стілвелла. Нарешті, головна подія, яка сталася під кінець конференції,— повідомлення про те, що Сталін приймає пропозицію американців про зустріч у Москві міністрів закордонних справ «великої трійки». Конференція закінчилася 24 серпня. Черчілль залишився у Вашингтоні ще на три тижні; він перебував там доти, поки війська союзників не висадилися в континентальній Італії, і аж до капітуляції останньої (3 вересня). Одержуючи звання почесного доктора Гарвардського університету, Черчілль виголосив промову, в якій запропонував, щоб у майбутньому, поки ще невизначеному, було запроваджене спільне громадянство для американців та британців. Але ця ідея мала так само слабкий відгук, як і його пропозиція «Франко-Британського союзу» у червні 1940 року. Невдовзі після конференції у Квебеку, 25 вересня, сталися значні зміни в напрямку зовнішньої політики Сполучених Штатів. Заступник державного секретаря Самнер Велз подав у відставку і був замінений Едвардом Стетгініусом. Довгий час між Корделом Галом та його заступником тривав конфлікт. Самнер Велз вороже ставився до політики компромісів, яку пров

55. Каїрська конференція 1943 року — англо-американо-китайська зустріч президента США Рузвельта, прем'єр-міністра Великобританії Черчилля і генералісимуса Чан Кайші, за участю відповідних військових і дипломатичних радників, відбулася в Каїрі в кінці листопада, напередодні Тегеранської конференції.Офіційне комюніке, опубліковане в Каїрі 1 грудня 1943, свідчило, що військові місії перерахованих держав «домовились про майбутні військові операції проти Японії», які повинні будуть забезпечити її беззастережну капітуляцію.Поряд із виробленням військових планів конференція обговорила деякі політичні принципи, які, за словами Рузвельта, повинні були «забезпечити мир на Далекому Сході для багатьох май Тегеранська конференція відбулась 28 листопада — 1 грудня 1943 р. в Тегерані. На ній вперше зібралась «Велика Трійка» — голова РНК СРСР Йосип Вісаріонович Сталін, президент США Франклін Делано Рузвельт та прем'єр міністр Великобританії Вінстон Леонард Спенсер-Черчилль. Це була перша конференція «Великої Трійки» (СРСР, США, Великобританія) за час Другої світової війни, її спадкоємицями були Ялтинська та Потсдамська конференції. Конференція мала на меті розробку кінцевої стратегії боротьби проти Німеччини та її союзників. Основним питанням було відкриття другого фронту в Західній Європі. В то й же час, обговорювались питання про надання незалежності Ірану («Декларація про Іран»), про початок СРСР війни з Японією після розгрому нацистської Німеччини й де-факто було закріплено за Радянським Союзом право в якості контрибуції приєднати до себе після перемоги частину Східної Прусії.бутніх поколінь».

56.Піднесення 1941 рік проходив під знаком блискучих успіхів Гітлера та переростання європейської війни у світову. В першій половині 1942 року Японія теж здобувала перемогу за перемогою. На початку осені 1942 р. німці вели бої під Сталінградом та на єгипетських кордонах. Японці утримували величезну зону від Алеутів до Бірми, Сінгапура і Зондських островів. І лише битва в Кораловому морі (4—8 травня 1942) перешкодила їм окупувати Австралію. Тим часом начебто наблизився момент повороту у війні, що невдовзі мав привести до важливих політичних змін. В наступні місяці на політичній арені знову з'явиться Франція — це сталося внаслідок героїчного опору сил під командуванням генерала Кеніга і Першої французької вільної бригади у Бір-Хакеймі, в Лівії (27 травня — 11 червня 1942 р.); відбудеться наступ британських сил під Ель-Аламейном (23 жовтня 1942 р.); англо-американські війська висадяться в Північній Африці (8 листопада 1942 р.); до боротьби союзників приєднаються колишні колонії Франції; зазнає краху муссолінівська Італія.

57. Італія була одним із підпалювачів Другої світової війни, але вона вийшла з неї інакше, ніж Німеччина. Ще у 1943 р. Муссоліні було скинуто, а новий уряд оголосив війну Німеччині. У відповідь на це Німеччина окупувала північну частину країни і відновила владу Муссоліні. Це викликало розгортання масового руху Опору, в якому брали участь майже 500 тис. італійців. Партизанам вдалося звільнити значну частину території Італії, захопити в полон і стратити Муссоліні. Під час боротьби сформувався союз антифашистських партій і рухів: християнських демократів, комуністів, соціалістів, які у 1944 р. увійшли до складу уряду Італії. У силу цього союзники не розглядали Італію як ворога і на її території не був встановлений окупаційний режим. Мирний договір 1947 р. не передбачав значних територіальних втрат для Італії. Наслідки Другої світової війни для Італії Людські втрати Близько 330 тис. вбитих і пропалих безвісті, 85 тис. поранених. За іншими даними – 556 тис. чол. Матеріальні втрати, економічні наслідки Третина національного багатства. На 1945 р. об`єм промислового виробництва складав 40% довоєнного, ВВП було на рівні 1909 р. Процвітала спекуляція і «чорний ринок». Територіальні зміни Втрата всіх колоній (Лівія, Сомалі), Поділ Трієсту з Югославією. Передача о-в Додеканес Греції. Країна була окупована англо-американськими військами. Соціальні наслідки Безробіття (2 млн чол), проблеми інвалідів. Політичні зміни Повалення монархії, проголошення республіки. Домінування у політичному житті ХДП, СПІ, КПІ

58.Шестиденна війна — війна на Близькому Сході між Ізраїлем, з одного боку, і Єгиптом, Сирією, Йорданією, Іраком і Алжиром з другого (5 — 10 червня 1967). На кінець війни Ізраїль встановив контроль над Синайським півостровом, Сектором Гази, Західним берегом, Східним Єрусалимом та Голанськими висотами. Наслідки війни досі визначають політичну ситуацію в регіоні. 10 червня — Болгарія, Угорщина, Польща, СРСР, Чехословаччина та Югославія розривають дипломатичні стосунки з Ізраїлем. 17 червня — 21 липня в Нью-Йорку відбулася 5-а надзвичайна спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН, скликана за пропозицією СРСР. Жоден з трьох проектів резолюції з приводу арабо-ізраїльського конфлікту не прийнятий. 4 та 14 липня прийнято три резолюції про захист цивільного населення та статусу Єрусалиму. Формально 21 липня сесія була лише перервана, а офіційно закрита 18 вересня. 22 листопада — Рада Безпеки ООН одноголосно ухвалила резолюцію 242, яка вимагала «встановлення справедливого та міцного миру на Близькому Сході, який повинен включати два принципи: Виведення ізраїльських сил з територій, окупованих під час конфлікту.Пошана та визнання суверенітету, територіальної цілісності та політичної незалежності кожної держави в даному районі та їх права жити в безпечних та визнаних кордонах». В різних країнах арабського світу відбулися масові маніфестації на підтримку Сирії, Йорданії та Єгипту

57. Італія була одним із підпалювачів Другої світової війни, але вона вийшла з неї інакше, ніж Німеччина. Ще у 1943 р. Муссоліні було скинуто, а новий уряд оголосив війну Німеччині. У відповідь на це Німеччина окупувала північну частину країни і відновила владу Муссоліні. Це викликало розгортання масового руху Опору, в якому брали участь майже 500 тис. італійців. Партизанам вдалося звільнити значну частину території Італії, захопити в полон і стратити Муссоліні. Під час боротьби сформувався союз антифашистських партій і рухів: християнських демократів, комуністів, соціалістів, які у 1944 р. увійшли до складу уряду Італії. У силу цього союзники не розглядали Італію як ворога і на її території не був встановлений окупаційний режим. Мирний договір 1947 р. не передбачав значних територіальних втрат для Італії. Наслідки Другої світової війни для Італії Людські втрати Близько 330 тис. вбитих і пропалих безвісті, 85 тис. поранених. За іншими даними – 556 тис. чол. Матеріальні втрати, економічні наслідки Третина національного багатства. На 1945 р. об`єм промислового виробництва складав 40% довоєнного, ВВП було на рівні 1909 р. Процвітала спекуляція і «чорний ринок». Територіальні зміни Втрата всіх колоній (Лівія, Сомалі), Поділ Трієсту з Югославією. Передача о-в Додеканес Греції. Країна була окупована англо-американськими військами. Соціальні наслідки Безробіття (2 млн чол), проблеми інвалідів. Політичні зміни Повалення монархії, проголошення республіки. Домінування у політичному житті ХДП, СПІ, КПІ

58.Шестиденна війна — війна на Близькому Сході між Ізраїлем, з одного боку, і Єгиптом, Сирією, Йорданією, Іраком і Алжиром з другого (5 — 10 червня 1967). На кінець війни Ізраїль встановив контроль над Синайським півостровом, Сектором Гази, Західним берегом, Східним Єрусалимом та Голанськими висотами. Наслідки війни досі визначають політичну ситуацію в регіоні. 10 червня — Болгарія, Угорщина, Польща, СРСР, Чехословаччина та Югославія розривають дипломатичні стосунки з Ізраїлем. 17 червня — 21 липня в Нью-Йорку відбулася 5-а надзвичайна спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН, скликана за пропозицією СРСР. Жоден з трьох проектів резолюції з приводу арабо-ізраїльського конфлікту не прийнятий. 4 та 14 липня прийнято три резолюції про захист цивільного населення та статусу Єрусалиму. Формально 21 липня сесія була лише перервана, а офіційно закрита 18 вересня. 22 листопада — Рада Безпеки ООН одноголосно ухвалила резолюцію 242, яка вимагала «встановлення справедливого та міцного миру на Близькому Сході, який повинен включати два принципи: Виведення ізраїльських сил з територій, окупованих під час конфлікту.Пошана та визнання суверенітету, територіальної цілісності та політичної незалежності кожної держави в даному районі та їх права жити в безпечних та визнаних кордонах». В різних країнах арабського світу відбулися масові маніфестації на підтримку Сирії, Йорданії та Єгипту

59. Я́лтинська конфере́нція 1945 (також Кримська) — вершинна дипломатична зустріч лідерів США, Великобританії й СРСР 4-11 лютого 1945 з метою вирішення питань закінчення Другої світової війни та повоєнного ладу. Президент США Ф. Д. Рузвельт, прем'єр міністр Великобританії Вінстон Черчілль та глава уряду СРСР Йосип Сталін зійшлися зі своїми делегаціями у колишньому царському палаці в Лівадії (поблизу міста Ялта у Криму) й ухвалили далекосяжні рішення про подальше ведення війни й повоєнний уклад міжнародних взаємин. Серед важливіших рішень були: участь СРСР у війні проти Японії (таємний протокол), кордони Польщі на сході по лінії Керзона з незначними відхиленнями на користь Польщі, відшкодування Польщі за рахунок німецьких східних територій і утворення в цій країні так званого «уряду національної єдності». Щодо Німеччини схвалено принципи її розчленування, окупаційного режиму та репарацій. У справі створення ООН ухвалено скликати конференцію на квітень 1945 у США, запросити як членів-засновників радянської республіки Україну (УРСР) та Білорусь (БРСР) (західні делегації відкинули первісну пропозицію СРСР про участь усіх 16 союзних республік), затверджено принцип одноголосності постійних членів Ради Безпеки ООН у засадничих справах (право «вето» великих держав). Так звана «Декларація про визволену Європу» як частина рішень Ялтинської конференції залишила радянській стороні вільні руки в інтерпретації «допомоги» визволеним народам. Внаслідок цього СРСР забезпечив собі політичний контроль над окупованими ним країнами, що довело до радянизації Східної Європи й спричинило «холодну війну». Багата література про Ялтинську конференцію засвідчує, що Сталін та його дорадники максимально використали воєнні успіхи СРСР і завершили окупацію Східної Європи, чому сприяла податливість президента Рузвельта. Радянські історики й досі оцінюють Ялтинську конференцію як найбільший успіх радянської дипломатії й особисто Сталіна. З українського погляду, Ялтинська конференція мала найважливіше значення тим, що визнала принцип етнічного кордону між Польщею й Україною. Вона на довгий час визначила долю Центрально-Східної Європи й зміцнила роль СРСР у світовій політиці

60.Конференція Конференція, про яку Гопкінс та Сталін домовились під час своїх переговорів, відкрилася в палаці Цецілієнгоф у Потсдамі 17 липня 1945 р. Це була остання зустріч керівників урядів трьох держав: вона була також останньою зустріччю, на якій укладено суттєво важливі угоди. На ній зовсім не розглядалися проблеми Далекого Сходу; вона була присвячена Європі і, зокрема, майбутнім мирним договорам: які повинні бути процедури укладання мирних договорів? На яких політичних засадах вони мають грунтуватися? Щодо першого питання американська делегація внесла пропозицію про створення Ради міністрів закордонних справ, перше засідання якої мало відбутися в Лондоні у вересні 1945 р. До складу комісії мали ввійти американський, британський, радянський, французький та китайський міністри, її головне завдання полягало в опрацюванні договорів про мир із сателітами Німеччини (Італією, Румунією, Болгарією, Угорщиною та Фінляндією) та висуненні способів урегулювання невирішених територіальних проблем. Договір про мир з Німеччиною мав бути підготований пізніше. У засіданні ради взяли участь не всі її члени. Для розгляду питання про сателітів Німеччини «до ради повинні увійти представники тих держав, котрі поставили свої підписи під умовами капітуляції тієї чи іншої конкретної ворожої держави. При підготовці мирного договору з Італією Франція мала вважатися країною, яка підписала умови капітуляції Італії». Цією тезою Франція усувалася від роботи над мирними договорами з іншими державами-сателітами. Було ухвалено постанову про розпуск Європейської консультативної комісії. Англосакси нарікали на ситуацію в Болгарії та Румунії, уряди яких не були демократичними і в яких практично не діяли контрольні комісії союзників, лише СРСР здійснював свій вплив. Сталін відповів контратакою, вказавши на ситуацію в Греції, окупованій британцями. Головною проблемою було проведення вільних виборів. Черчілль висловив жаль, що члени британської місії в Бухаресті не мали ніякої змоги вільно пересуватися територією країни: «Здасться, що вони оточені залізною завісою». Крім того, англо-американці хотіли повернути свої промислові об'єкти, які колись належали їм у Румунії, або одержати за них компенсацію. Адже СРСР конфіскував ці підприємства, посилаю чись на те, що вони стали німецькою власністю. З цього питання не досягнено згоди. Обмежилися лише тим, що сформували дві експертні комісії: англо-російську та американо-російську. Щодо Німеччини Потсдамська конференція визначила «політичні та економічні принципи, якими належить керуватися у відносинах з Німеччиною протягом початкового періоду здійснення контролю». Про це ми поговоримо в наступному розділі. Угода передбачала цілковите роззброєння та демілітаризацію Німеччини, ліквідацію націонал-соціалістичної партії, скасування нацистських законів, суд над воєнними злочинцями, денацифікацію — перевірку членів партії нацистів, контроль над німецькою системою освіти; потрібно було докласти зусиль для децентралізації та демократизації Німеччини і в найближчому майбутньому не створювати центрального уряду в країні. Рівень промислового виробництва мусив бути під суворим контролем. Щодо репарацій, СРСР мав їх стягувати у своїй зоні і до того ж одержати від західних зон 15% придатного промислового устаткування в обмін на еквівалентну вартість харчових продуктів та сировини і ще 10% того промислового устаткування, котре не було необхідним для відбудови Німеччини, без будь-якого еквівалентного обміну. Радянська сторона погодилася задовольнити вимоги Польщі про її власну частку в репараціях. Але так само, як у Німеччині, в Польщі фактично проводився Демонтаж заводів. Був схвалений план розділу між союзниками військового й торговельного флоту Німеччини. На цій конференції англосакси пообіцяли передати Радянському Союзові Кенігсберг і частину Східної Пруссії. Проте вони не взяли на себе жодних зобов'язань щодо територій, розташованих на схід від лінії Одер— Нейсе, і погодились лише на те, що ці території тимчасово підлягатимуть польському урядові.