21.

1. Актуальні проблеми здійснення корпоративних прав.

Корпорати́вні права́ — це права, які випливають із (і) права власності на акцію акціонерного товариства або (іі) права на частку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю або іншої юридичної особи, статутний капітал якої поділений на частки, або (ііі) права на вклад до статутного капіталу юридичної особи у разі, якщо капітал такої особи не поділений на частки (наприклад, приватних, дочірніх, та інших унітарних підприємств).

ормативні визначення корпоративних прав міститься у Законі «Про акціонерні товариства», Господарському кодексі України і Законі «Про оподаткування прибутку підприємств». Вперше нормативне визначення терміну «корпоративні права» з'явилося саме в законі про оподаткування.

Закон «Про акціонерні товариства» визначає корпоративні права як сукупність майнових і немайнових прав акціонера — власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами^[1]

Господарський кодекс визначає корпоративні права як права особи, частка якої визначаєтлься у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами ^[2].

Згідно з податковим законодавством, корпоративні права — це право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах ^[3].

Останнє визначення не зовсім точно передає правову природу терміну. Статутний фонд (капітал) юридичної особи належать тій же юридичній особі, а не особі, яка володіє корпоративними правами. Втім, пальму першості у конкурсі незграбності формулювань слід все ж таки надати Господарському кодексу, який для визначення цього терміну оперує «частками особи».

2. Філософія права в системі соціогуманітарних наук.

Філософія правав системі філософії і юриспруденції. За своїм статусом філософія права являє собою комплексну, суміжну дисципліну, що знаходиться настику філософії і юриспруденції. Дана обставина вимагає чіткого визначення її місця і ролі в системі філософії і правознавства.

Вихід на проблематику філософії права може бути здійснений із двох протилежних сторін: від філософії до права і від права до філософії.

Перший шлях виходу на філософсько-правову проблематику (філософський підхід до права) зв'язаний з поширенням тієї чи іншої філософської концепції на сферу права. Таке звертання філософії до осмислення правової реальності, особливо характерне для епохи Ренесансу, виявилося дуже плідним для самоїфілософії. Відомо, що багато що із серйозних досягнень класичної філософії — результат такого звертання. Важливо також підкреслити, що в сфері філософії права відбувається своєрідна перевірка пізнавальної сили тієї чи іншої філософської концепції, її практичної спроможності в одній з найважливіших сферлюдського духу. Усе це дає повну підставу довести, що без рефлексії основ права, філософського осмислення правової реальності в цілому, філософськасистема не може вважатися повноцінною.

Інший шлях формування філософії права (юридичний підхід до права) спрямований від рішення практичних завдань юриспруденції до їх філософськоїрефлексії. Наприклад, від осмислення таких приватних правових проблем як підстави карного права, провина і відповідальність, виконання зобов'язань та ін. - до постановки питання про сутність права. Тут філософія права з'являється вже як самостійний напрямок у правознавстві, специфічний рівень вивченнявласне права. Таке філософське осмислення права здійснюється правознавцями в його більшій практичній орієнтованості, при якій ідеальні першоосновиправа розглядаються в тісному співвідношенні з позитивним правом. Однак і в першому, і в іншому випадку філософія права орієнтується на розуміннясутності і змісту права, укорінених у ньому початків і принципів.

Проблема дисциплінарного статусу філософії права. У зв'язку існуванням двох різних джерел формування філософії права склалися і два основні підходи до розуміння її статусу.

Перший підхід розглядає філософію права як частину загальної філософії і визначає її місце серед таких дисциплін, як філософія моралі, філософія релігії,філософія політики та ін. Відповідно до цього підходу, філософія права належить до тієї частини загальної філософії, що «приписує» людині необхідну манеруповедінки як соціальної істоти, тобто практичної філософії, вчення про належне.Другий підхід відносить філософію права до галузей юридичної науки. З цього погляду вона є теоретичним фундаментом для створення позитивного права інауки про позитивне право. Під філософією права тут мається на увазі наука, що роз'яснює в «останній інстанції» значення правових принципів і змістправових норм.

Кожний з підходів наголошує на одному з двох можливих способів рефлексії над правом. Перший спосіб припускає загальнофілософську чизагальнометодологічну рефлексію, спрямовану на пошуки граничних основ, умов існування права, коли право співвідноситься з усією «ойкуменою»людського буття — культурою, суспільством, наукою і т.д. Другий, що теж є філософським, спосіб - суто філософська чи суто методологічна рефлексія, однакздійснюється в рамках самої правової науки.

Філософія права крім зв’язків з юридичними науками має зв’язки з іншими гуманітарними науками, наприклад, соціологією, політологією, ети- кою та ін. Особливого значення набуває зв’язок філософії права з філософ- ською антропологією. Відомо, що філософія права у своїх дослідженнях пра- вової реальності послуговується філософським поняттям людини як особи. Систему права неможливо уявити без людини (особи) як суб’єкта правової реальності. Ось чому філософія права активно користується досягненнями сучасної філософської антропології, бере до уваги подвійну сутність людини як особи — природну і соціальну. Знання про суттєві характеристики людини та філософське тлумачення сенсу людського життя коригують процеси фор- мування і розвитку правової реальності, загалом, і питання захисту прав люди- ни, зокрема. Суперечності сучасної правової реальності максимально актуалі- зують проблему захисту прав людини, що потребує додаткових філософсько- антропологічної рефлексії та філософсько-правових аргументів. Отже, філософія права тісно пов’язана із загальною теорією права, полі- тологією, етикою, філософською антропологією та іншими гуманітарними науками, об’єднаними спільним об’єктом дослідження — людиною та її соці- альним життям. Водночас філософія права має свій чітко визначений пред-