1. Сутність морального виховання.

Моральне виховання — виховна діяльність сім’і, школи з формування в учнів

моральної свідомості, розвитку морального почуття, навичок, умінь, відповідної

поведінки.

Його основу становлять загальнолюдські та національні цінності, моральні норми. Моральне

виховання передбачає формування в дітей почуття любові до батьків, вітчизни, правдивості,

справедливості, чесності,скромності, милосердя, готовності захищати слабших, шляхетного ставлення

до жінки, благородства та інших чеснот.

Моральне виховання пов’язане з пізнанням сутності моралі, морального ідеалу, опануванням

моральних норм, моральних переконань, вихованням благародних моральних якостей, здатності

переживати моральні почуття тощо.

Два інститути грають першочергову роль в процесі морального виховання. Перший – це сім'я, де дитина закладає основи характеру своєї особистості. Моральні стосунки в сім'ї накладають відбиток на все життя людини, оскільки їх вплив пов'язаний, по-перше, із сильними переживаннями, по-друге, вони постійніші, по-третє, в них закладаються підвалини всіх моральних ставлень людини до суспільства, до праці, до інших людей.

Другий - це школа та позашкільні навчально-виховні заклади. Позашкільні навчально-виховні заклади — це широкодоступні заклади освіти, які дають дітям та юнацтву додаткову освіту, спрямовану на здобуття знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечують потреби особистості у творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля.До них належать палаци, будинки, станції, клуби й центри дитячої, юнацької творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтва, студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

Основною метою морального виховання, як сімейного виховання, так і викладання у школі є прагнення передати знання та культурні традиції, навчити молодь розвиватися як особистість та збільшувати культурну спадщину.

З традиційно-християнської точки зору сутність морального виховання полягає в тому, що людина розвиває і утверджує в собі природну схильність до добра та готовність відстоювати його в собі і в навколишньому житті.

Моральність людини позначається на трьох головних сферах її життя: на стосунках з іншими людьми, на її моральному здоров'ї (чисте- нечисте сумління) і на стані її духовного життя, її стосунках з Богом.

Особливістю християнського трактування моралі є також те, що вона є системою ідеалів.

Тобто мораль і моральні закони дані нам Богом і розглядаються як ідеали — абсолютні, чисті, недоторканні, вічні та недосяжні. Їхня функція не в тому, щоби людина знала правила поведінки, а в тому, щоб у них повірила, прийняла і взяла за основу власного життя. Мораль у християнській філософії трактується як така, що має силу божественного закону. До таких вічних вартостей (ідеалів) відносять доброту, любов, справедливість, правду, гідність, чесність, красу, сумління тощо. Всі вони зводяться, як відомо, до двох Головних Заповідей Любові.

Різниця між християнським і комуністичним (релятивістським) поглядом на мораль добре ілюструється відповіддю на цілком конкретне запитання: Чи можна одній людині чинити зло задля добра іншої? Чи можна вбивати людей задля світлого майбутнього людства? Християнин з приводу цього дає тільки одну відповідь — негативну. Зло не забезпечує ліквідацію зла і не має права називатися добром. Хоч люди часто спотворюють мораль і використовують у власних цілях, усе це — злочин проти Бога і проти моралі, а тому заслуговує на осуд. Комуністична філософія на поставлене вище запитання завжди давала і дає позитивну відповідь: задля "добра" одного класу можна знищити інший клас. І зло (зокрема, вбивство) перестає трактуватися як зло, а навпаки, сприймається як добро.