Bondar_A.Gigiena_tvarin

71

концентрована сірчана кислота.

Дифеніламін згідно дією сірчаної кислоти утворює з солями азотної кислоти дифенілнітрозоамін.

Методика: У фарфорову склянку наливають 1 мл досліджуваної води, додають 2 мл концентрованої кислоти та 10 крапель 1 процентного розчину дифеніламіну. Обережно пра-цюють з розчином концентрованої кислоти! Розчин за наявності нітратів набуває темно-синього кольору.

Кількісний метод визначення Методика: У пробірку наливають 1 мл досліджуваної води,

додають 1 мл сульфофенолової кислоти, З г кристалевої карбонової кислоти та 37 г чистої сірчаної кислоти (маса 1,84) так, щоб краплі її потрапляли на поверхню води. Все перемішують і через 20 хвилин визначають концентрацію нітратів за ступенем жовтого забарвлення

(табл. 6).

Контрольні питання

72

1. Методи визначення у воді азоту нітритів, санітарна інтерпретація цього показника.

2. Методи визначення нітратів. Про що свідчить цей показник?

Тема № 16. Визначення хлоридів та сульфатів у воді

В основі якісного та кількісного методів визначення хлоридів у воді є розчин азотнокислого срібла.

Якісний метод визначення Реактиви: 1процентний розчин азотнокислого срібла (1 мл якого

зв’язує 1 мг хлор)

Методика: У пробірку наливають 10-15 мл досліджуваної води та декілька крапель розчину азотнокислого срібла. Наявність білого осаду вказує на присутність хлоридів у воді.

Кількісний метод визначення Реактиви: 1 процентний розчин азотнокислого срібла;

10 процентни розчин K2Cr2O4 – індикатор.

Методика: У дві колби наливають по 100 мл досліджуваної води, додають по 15 крапель індикатора хромовокислого калію. Воду в одній з колб помішуючи титрують розчином азотнокислого срібла до зміни жовтого кольору в оранжово-бурий. Другу колбу порівнюють з кольором першої колби на білому фоні.

73

Кількість розчину азотнокислого срібла, витраченого на титрування 100 мл досліджуємої води, помножують на 10 для того, щоб дізнатися,

А - кількість розчину азотнокислого срібла, витраченого на титрування 100 мл досліджуваної води, мл; 10 - показник для переведення об’єму до 1 л.

Хлориди надходять у воду, головним чином, у вигляді мінеральних сполук, які вимиваються з ґрунту. Вони не впливають на санітарну оцінку води, а можуть лише погіршувати її смакові якості (вона стає солоною).

Вміст хлоридів мінерального походження у воді не повинен перевищувати 350 мг/л.

Визначення сульфатів у воді

Якісний метод визначення ґрунтується на ступені помутніння води від додавання розчину хлористого барію.

Реактиви: 10 процентний розчин хлористого барію 25 процентний розчин соляної кислоти

Na2SO4+ BaCl2= BaSO4+ 2 NaCl

Сірчанокислий барій, що утворився, надав розчину білого кольору. Методика: У пробірку наливають 5 мл досліджуваної води, додають 3 краплі 10 процентного розчину хлориду барію та 2 краплі 25 процентного розчину соляної кислоти. Вміст пробірки перемішують

74

скляною паличкою. За осадом, або каламуттю, що утворилася, визначають вміст сульфатів (табл. 7).

процентного розчину соляної кислоти та 5 крапель 10 прорентного розчину хлористого барію. Рідину перемішують склянку ставлять на спеціальний шрифт. Визначення сульфатів у воді розпочинають із дрібного шрифту і до тих пір, поки око зможе прочитати шрифт.

Норма сульфатів у воді не більше 500 мг/л.

Контрольні питання

1. Санітарна оцінка води за вмістом у ній хлоридів. Методи визначення.

75

2.Санітарна оцінка води за вмістом у ній сульфатів. Методи їх визначення.

3.Як можна диференціювати походження хлоридів і сульфатів у воді?

Література

76

1. Алікаєв В.А., Костюпіна В.Ф. Зоогігієна. К.: Вища школа, 1985. –

216 с.

2.Васильев Л.Г., Оболенская Н.И. Гигиеническое и противоэпидемическое обеспечение производства молока и молочных продуктов, М.: Агропромиздат, 1990. – 302 с.

3.Високос М.П., Чорний М.В. Практикум для лабораторно-практичних занять з гігієни тварин. – Харків: Еспада, 2003. – 218 с.

4.Волков Г.В. Гигиена крупного рогатого скота на промышленных фермах, М.: Россельхозиздат, 1987. – 312 с.

производства. М.: Россельхозиздат, 1987. – 278 с.

7.Довідник з гігієни сільськогосподарських тварин. / Під ред. М.С.

Борща. – К.: Урожай, 1991. – 216 с.

8.Довідник основних зоогігієнічних і ветеринарно-санітарних нормативів будівництва і експлуатації тваринницьких приміщень / Під ред. І.Ф. Храбустовського. – К.: Урожай, 1974. – 272 с.

9.Зоогигиенические нормативы для животноводческих объектов. Справ. / Под ред. Г.В. Волкова. – М.: Агропромиздат, 1986. – 292 с.

10.Костюнин В.Ф., Туманова Е.И., Демидчик Л.Г. Зоогигиена с основами ветеринарии и санитарии. М.: Агропромиздат, 1991. – 475 с.

11.Кузнецов А.Ф. Гигиена кормления сельскохозяйственных животных. Л.: Агропромиздат, 1989. – 158 с.

12.Кузнецов А.Ф., Демчук М.В. Гигиена сельскохозяйственных животных, 2-й том, М.: Агропромиздат, 1991. – 189 с.

13.Кузнецов А.Ф., Демчук М.В. Гигиена сельскохозяйственных животных, 1-й том, М.: Агропромиздат, 1991. – 396 с.

14.Онегов А.П., Храбустовский И.Ф., Черных В.И. Гигиена сельскохозяйственных животных, М.: Колос, 1984. – 396 с.

15.Плященко С.И., Сидоров В.Т. Стрессы у сельскохозяйственных животных. М.: Агропромиздат 1987, - 190 с.

16.Пузанков А.Г., Мхитарян Г.А., Гришаев И.Д. Обеззараживание стоков животноводческих комплексов. М.: Агропромиздат, 1986. – 172 с.

77

17.Рязанский М.П. Уход за свиньей. М.Агропромиздат, 1986.– 89с.

18.Славов В.П., Високос М.П. Зооекологія. К.: Аграрна академія, 1997.

– 369 с.

19.Соколов Г.А. Ветеринарная гигиена. Минск: Дизайн ПРО, 1998. – 155 с.

20.Справочник по гигиене сельскохозяйственных животных / Сост. А.П. Онегов. – 2-е изд., перераб. и доп.- М.: Россельхозиздат, 1984. – 303 с.

21.Хабибулов М.А. Гигиена в промышленном кролиководстве. – 2-е изд., перераб. и доп.- М.: Росагропромиздат, 1989.–176 с.: ил.