Bondar_A.Gigiena_tvarin

31

5.однією рукою натискують на шток, другою відводять штопор.

Уцей час повітря проходить крізь індикаторну трубку. Коли штопор увійде в нижнє заглиблення жолоба шкали, відчувається клацання. Після цього рух штока зупиняємо.

6.Індикаторну трубку підставляють до шкали 0 і визначають, на якій поділці шкали закінчується забарвлення порошку. Цифра, що збігається з межею зміни кольору індикаторного порошку показує концентрацію газу в мг/л або мг/м3 .

Контрольні питання

1.Джерела накопичення вуглекислого газу в атмосферному повітрі тваринницьких приміщень. Припустимі концентрації СО2 в повітрі приміщень для різних видів і груп тварин.

2.Правила відбору проб повітря для визначення СО2.

3.Методика (техніка) визначення СО2 способом МВА.

4.Як привести досліджуване повітря до нормальних фізичних умов (температури 0ºС, атмосферного тиску 760 мм. рт.ст.).

5.Джерела накопичення аміаку в повітрі тваринницьких приміщень. Гранично допустимі його концентрації.

6.Універсальний газоаналізатор (УГ - 2) і правила роботи з ним.

7. Методика визначення вмісту аміаку в повітрі за допомогою УГ – 2.

8.Джерела накопичення сірководню в повітрі тваринницьких приміщень.

9.Допустимі концентрації сірководню в повітрі приміщень для різних видів і груп тварин.

32

Тема № 8. Санітарно-гігієнічне дослідження грунту

Ґрунт є одним з найважливіших елементів біосфери, що великою мірою визначає гігієнічний стан навколишнього середовища.

Взяття проби грунту для дослідження. Пробу відбирають під час сухої погоди спеціальним буром або чистою лопатою, яку очищають від рослин, інших предметів. Зразки грунту беруть глибиною до 1 м через кожні 20 см., тобто 5 разів по 2-3 кг. Відібраний грунт герметично розміщують у скляній ємкості, зазначають дату, місце, глибину забору зразка. Перед початком лабораторних досліджень зі зразка грунту видаляють коріння та інші нехарактерні домішки.

Визначення типу і структури грунту. Тип грунту – відсоткове відношення елементів грунту. Його визначають у сухому грунті, розглядаючи даний зразок на папері та класифікують: 1 кам’янистий грунт, той у складі якого більше понад 50 % камінців різного розміру; 2 піщаний – понад 90 % піску; 3 супіщаний – піску менше, ніж 80 %; 4 глинистий – понад 60 % глини; 5 суглинистий – глини менше, ніж 60 %; 6 вапняний – понад 50 % крейди; 7 крейдовий – крейди менше 50 %; 8 чорно-земний – понад 20 % гумусу; 9 торф’яний – понад 80 % перегною.

33

Визначення механічної будови грунту. Механічний склад грунту визначається кількістю в ньому твердих часток, зерен різних розмірів, вираженою у відсотках. За розміром зерна об’єднують: у камені (мм) – середній діаметр понад 100; хрящі – 10-3; пісок – 3-0,01; пил – 0,01-0,001; мул – менше 0,001. Для визначення співвідношення кількості частинок грунту застосовують сита з різними діаметрами отворів, від 10, 7, 5, 3 , 2 , 1 до 0,25 мм. Сита складають одне в одне до 5- 7 штук. На верхнє насипають грунт, який просіюється через усі. Частини грунту діаметром понад 10 мм, які залишаються на ситі № 1, називають хрящами; частини діаметром 5-7 мм ( на ситі № 2) – середні; частинки діаметром 2-4 мм (на ситі № 3) – дрібні хрящі; частинки діаметром понад 1 мм (на ситі № 4) – великий пісок; частинки діаметром від 0,25-0,9 мм (на ситі № 5) – дрібнозем. На останньому ситі діаметр менше 0,25 мм – дрібний пісок. Після просіюванні грунту кожний зразок зважують і результати показують у відсотках.

Визначення фізичних властивостей ґрунту

Колір ґрунту. Темний грунт характеризується великим вмістом органічних речовин та мікроорганізмів. Оцінюючи чорнозем слід враховувати, що гумус і перегній надають йому темного кольору. Грунт, що містить невелику кількість гумусу, органічних речовин, має світложовтий колір.

Запах грунту. Чистий, незабруднений грунт не має запаху. Запах гнилий, аміачний, сірководню може з’явитися при забрудненні грунту сечею, гноєм, трупом тварини або при розкладі органічних речовин в

34

анаеробних умовах. Для визначення запаху грунту насипають у ковбу 15 г, заливають гарячою водою і закривають. Витримують 2-3 хвилини. Потім визначають запах грунту.

Температура грунту. Для вимірювання температури грунту використовують спеціальні термометри, які залежно від глибини шару, що досліджують, мають різну довжину з гострим мета-левим кінцем. Тепловий стан грунту має велике гігієнічне значення, оскільки від нього залежать інтенсивність мікробіоло-гічних процесів і розклад органічних речовин. Глибину промерзання грунту слід враховувати при закладанні фундаменту приміщень для тварин.

Визначення об’єму порів у грунті. Пористість грунту – це об’єм порів у одиниці об’єму грунту, виражений у відсотках, що залежить від величини та форми ґрунтових частинок. Пористість грунту є санітарногігієнічним показником тому, що визначає інтенсивність мінералізації органіки.

Методика. В градирований циліндр наливають 50 мл води і висипають 50 см3 грунту, який досліджують. Змішують грунт з водою, позначають на циліндрі загальний об’єм. У результаті заповнення водою простору в циліндрі загальний об’єм завжди менший 100 см3. Він і

35

50 – 100

15 – х х=15*100:50=30 %

Визначення вологомісткості грунту. Вологомісткість грунту – це здатність затримувати воду. Так, піщаний грунт затримує 15-20 % води, глинистий до 70 % і більше. Особливо висока волого-місткість грунтів там, де багато перегною і колоїдних часток, що вбираючи воду, набухають, тобто роблять його нездоровим.

Методика. У скляний циліндр з сітчастим днищем насипають 100 г сухого грунту. Циліндр з грунтом зважують. Після цього занурюють його у воду і спостерігають до появи води в поверхневому шарі грунту. Виймають циліндр з води, дають воді вільно стікати. Далі знову зважують циліндр. Різниця між вагою циліндра з вологим грунтом і циліндра з сухим грунтом є масою вологи, яка утрималася в грунті, що досліджується.

Приклад. Вага циліндра з 100 г сухого грунту – 110 г, Вага циліндра з вологим грунтом – 140 г Вологомісткість ґрунту 140-110=30 г або 30 %.

Визначення капілярності грунту (водопідйомна здатність).

Капілярність грунту це спроможність води підніматися порами грунту вгору. Найбільшу капілярність мають дрібнозернисті грунти.

Методика. У штативі приладнують до 1 м скляну трубку з поділками діаметром до 3 см. Нижній кінець трубки обв’язують тканиною і занурюють її у воду на глибину 0,5 см. Трубку заповнюють грунтом, що досліджується. Залежно від величини частинок та величини

36

капілярів у грунті вода з різною швидкістю піднімається вгору. Стежать за швидкістю підйому та висотою стовпчика води, враховуючи її рівень через 5, 10, 15, 30 та 60 хв., далі через кожну годину до припинення підйому рівня.

Норма. За 35 днів вода піднімається в глині до 1,2 м, у дрібному піску – до 0,6 м, у гравії не піднімається зовсім.

Визначення водопроникності грунту (фільтраційна здатність).

Характерна властивість грунту пропускати воду згори донизу. Вона буває виражена в грунтах, що мають великі грунтові частинки і великі пори. Ця особливість відіграє важливу санітарно-гігієнічну роль, оскільки визначає режим і характер біологічних процесів, що відбуваються в грунті, інтенсивність розкладу органічних речовин.

Методика. Для визначення водопроникності грунту беруть скляну трубку діаметром 3-4 см та довжиною 20-30 см. Вимі-рюють від нижнього кінця трубки 20 та 24 см. Нижній кінець трубки обв’язують тонкою тканиною. Заповнюють трубку грунтом до мірки 20 см. і закріплюють на штативі. Підставляють під нижній кінець трубки мірний циліндр з воронкою. Він має бути однакового діаметра з трубкою. На циліндрі відміряють знизу 4 см і роблять позначку. Зафіксувавши час, обережно наливають у трубку на грунт шар води висотою 4 см, підтримуючи цей рівень. Водопроникність відображають двома показниками: часом, протягом якого вода проходить шар у 20 см; часом, що потрібен для накопичення в циліндрі шару води висотою 4 см.

Норма. Для піску, чорнозему перший показник проходження води

37

Контрольні питання

1.Дайте визначення ґрунту.

2.Чим пояснюється необхідність проведення санітарно-гігієнічної оцінки ґрунту?

3.За якими критеріями проводиться санітарно-топографічне обстеження ґрунту?

4.Правила відбору середньої проби ґрунту для аналізу.

Тема № 9. Дослідження хімічних властивостей ґрунту

Приготування водної витяжки із ґрунту

Методика. Для приготування водної витяжки насипають 50 г свіжого грунту в колбу, наливають 250 мл дистильованої води і помішують 3-5 хв. Для освітлення рідини в колбу додають 1 мл 13 процентного розчину сірчанокислого амонію, помішують 30 сек.

Якщо рідина не стала світлішою, в ковбу додають 0,5 мл, 7 процентного розчину КОН та знову помішують. Вміст колби фільтрують.

У водній витяжці із ґрунту можна визначати якісно і кількісно вміст аміаку, хлоридів, нітритів, нітратів. Методика цих дослід-жень аналогічна методиці визначення аміаку, хлоридів, нітритів, нітратів у воді.

38

Методика визначення наявності аміаку в ґрунті

Реактиви: 1процентний розчин КСІ, реактив Несслера.

Методика: 5г ґрунту, що досліджується насипають у пробірку. Додають 15мл 1процентного розчину хлористого калію, перемі-шують 3-5 хвилин, дають час відстоятися, фільтрують. У чисту пробірку наливають фільтрат, додають 2-3 краплі реактиву Несслера. Поява жовтого забарвлення підтверджує наявність аміаку в грунті.

Норма: кількість аміаку в 100 г ґрунту 20 мг.

Методика визначення нітритів у грунті

Реактиви: реактив Грисса або H2SO4 розведена 1:3;

3 процентний КІ в дистильованій воді;

1 процентний крохмальний клейстер. Методика: у пробірку насипають 5г ґрунту, наливають 15мл

дистильованої води. Помішують 3-5 хвилин, фільтрують. У чисту пробірку наливають 10 мл фільтрату, додають 1мл реактиву Грисса або по 2 краплі H2SO4, 3 процентного розчину КІ на 3 краплі крохмалю. Розчин помішують. Наявність нітритів – поява рожевого, червоного кольору при додаванні реактиву Грисса або синього кольору при додаванні розчинів H2SO4, КІ, крохмалю.

Норма:у100грґрунту–25мгнітритів

Методика визначення нітратів у грунті

Реактиви: концентрована сірчана кислота, кришталики

39

дифеніламіну.

Методика: у пробірку насипають 5 г ґрунту, додають 15 мл дистильованої води, відстоюють, фільтрують.

До фільтрату додають кришталик феніламіну та 2 мл концентрованої сірчаної кислоти.

При наявності нітратів у грунті рідина набуває темно-синього кольору.

Норма: на 100 гр ґрунту – 70 мг нітратів

Методика визначення хлоридів у грунті

Реактиви: 1 процентний розчин хромовокислого калію; 1 процентний розчин AgNO3.

Методика: у колбу насипають 5 г ґрунту, додають 15 мл дистильованої води, відстоюють, фільтрують. До 1мл фільтрату додають декілька крапель індикатора. Розчин фільтрують 1 про-центним розчином AgNO3. Поява білого осаду – наявність у грунті, хлоридів.

Норма: в 100 гр ґрунту – 30 мг хлоридів.

Контрольні питання

1.Як приготувати водну витяжку з ґрунту для проведення аналізу?

2.За якими показниками хімічного аналізу можна робити висновок про забрудненість ґрунту органічними речовинами?

3.Методика визначення аміаку (аміачних солей) у ґрунті.

4.Методика визначення хлоридів у ґрунті.

40

Тема № 10. Санітарно-гігієнічна оцінка кормів

Однією з важливих умов у тваринництві є організація повноцінної та збалансованої годівлі доброякісними кормами. Від цього залежить підвищення продуктивності тварин, одержання повноцінних продуктів харчування для людей та сировини для промисловості. Корми можна згодовувати тільки тоді, коли їх доброякісність не викликає сумніву, тобто не потребує обов'язкового дослідження ветеринарною лабораторією.

Санітарно-гігієнічний контроль за якістю кормів та методи їх дослідження

Санітарно - гігієнічну оцінку якості кормів проводять органолептично і в лабораторіях. Органолептично визначають: запах, колір, смак, однорідність та вологість корму.

При лабораторній оцінці різних видів кормів визначають вміст поживних і мінеральних речовин, вітамінів, наявність отруйних речовин і рослин, механічних та хімічних домішок і шкідників.

Відбір проб кормів для дослідження

Проби кормів відбирають у місцях зберігання або заготівлі. Взяття середньої проби кожного виду корму проводиться згідно з державними стандартами. Проби беруть з різних місць партії корму (з поверхні і глибини), потім змішують, відбирають середній зразок. Якщо при огляді виявляють явні зміни якості корму в окремих місцях, то проби з них