62. Проект закладання винограднику. Проектно-дослідні роботи.

Довговічність, продуктивність і рентабельність виноградних насаджень залежать від того, наскільки правильно виконані заходи по закладанню і догляду за ними. При закладанні винограднику увагу приділяють вибору земельної ділянки, перед плантажній підготовці ґрунту та якості плантажної оранки, добору розміщенню сортів підщепи й прищепи, раціональній організації території, визначенню густоти (схеми) садіння й системі ведення і формування кущів, якості садивного матеріалу

1.Передсадивні роботи. Перед закладанням винограднику проводять техніко-економічне обґрунтування, розробку проекту і переносять його в натуру. Це роблять спеціалізовані організації (інститути) за договорами з господарствами-замовниками[1].Розробка проекту закладання промислового винограднику складається із таких основних етапів:

-підготовка передача проектній організації завдання на розробку гене­ральної (для всього господарства) або часткової (на окремий масив чи ділянку) схеми,

-проведення пошукових робіт (топографічних, екологічних, геологічних, ґрунтових обстежень) і складання картограм;

-складання генеральної схеми та техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) і проекту освоєння території під виноградник,

-добір і розміщення сортів винограду;

-розробка технічного робочого проекту (ТРП) організації території, створення протиерозійних, гідротехнічних споруд, захисних насаджень, а при потребі - терасування схилів;

-розробка технології і технологічних карт закладання виноградних на­саджень, спорудження шпалер, системи ведення та формування кущів, догляду за молодими й плодоносними виноградниками;

- складання кошторису на здійснення проек­ту;

-перенесення проекту в натуру;

-авторський нагляд.

З ураху¬ванням досягнень на¬уки і практики досвіду розробляють технології та технологічні карти. Потім фахівці розробляють кошторис [1].

На півдні України для виноградників найкращі ділянки на пологих (до 8-10°) південних, південно-західних та захід¬них схилах, придатні для тракторного обробітку, а також рівнинні ділянки.

Непридатні для виноградників нижні частини схилів, глибокі долини - там є ймовірність пошкодження приморозками та грибними хворобами [1].

Перед плантажна підготовка ділянки включає проведення культуртехнічних, меліоративних робіт та підвищення родю¬чості ґрунту. Мета - окультурення площі, створення сприятливих умов для росту і розвитку майбутніх насаджень та полегшення догляду за ними [1].

Проводять такі роботи: викорчовують і видаляють кущі, дерева та пеньки плантажними плугами, кущорізами, буль¬дозерами та іншими пристроями до машин ПРВМ-3; вирівнюють по¬верхню ділянки, зрізують піщані пагорби буль¬дозерами, скреперами або тракторними лопатами, видаляють каміння діаметром понад 10 см; знищують осередки бага¬торічних злісних бур'янів; на запла¬нованих для зрошення пологих схилах перед плантажною оранкою проводять капітальне планування поверхні, а після нього - експлуатаційне, будують зрошувальну систему; для запобігання розвитку водної ерозії на схилах влаштовують водо затримуючі вали, поєднані з водопоглинаючими канава¬ми, а при крутості схилів 10° і більше роблять тераси; зволожені ділянки осушують дренажем; закладають захисні насадження; при дуже щільних ґрунтах і підґрунтях роблять перед плантажне розпушення на глибину 75-80 см [1].

За два-три роки до сівби трав не можна застосовувати ґрунтові гербіциди. При виявлені гербіцидів сіють кукурудзу на силос або на зелений корм, а після кукурудзи - суданську траву на сіно або зелений корм, а потім озимі зернові з підсівом багаторічних трав. На уражених бактеріальним раком ділянках, ви¬ноград садять після оздоровлення ґрунту ви¬рощуванням протягом 4-5 років злакових зерно¬вих і багаторічних трав [1].

Глибина плантажної оранки залежить від екологічних факторів (кліматичних, ґрунтових, гідрологічних) і становить у Степу 65-70 см, на гірських схилах, шиферних і щебе¬нюватих ґрунтах – 80-120 см. На ділянках, де раніше ріс виноград, плантажну оранку поглиблюють [1].

Рано навесні плантаж вирівнюють чизелюванням або глибокою культивацією (за допомогою машин ПРВМ-ЗА або ПРВМ-4), потім поверхню вирівнюють важкими боронами

2.Організація території має забезпечувати ефективне використання землі, захист ґрунту від ерозії та комплексне застосування засобів механізації робіт. Вона включає позначення в натурі кварталів, кліток, дорожньої мережі, бригадних станів, лісосмуг, місць садіння кущів, та гідротехнічних споруд на зрошуваних землях [1].

Перенесення проекту організації території у натуру здійснюють спеціалісти проектної організації за допомогою геодезичних інструментів. Границі кварталів, магістральних доріг і каналів, лісосмуг позначають постійними стовпами; кліток, міжкліткових доріг - віхами, а лінії рядів і місця садіння кущів - тимчасовими кілками [1].

Найпоширеніша форма кварталу на рівнині - витягнутий прямокутник площею 25—50 га (завширшки 400-500 і завдовжки 600-1000 м). Кожний квартал ділять на чотири-, п'ятигектарні клітки.

Розрізняють навколові захисні смуги, які закладають за два-три роки до садіння винограду навколо масиву або кварталу із швидкорослих лісових і плодових порід, та внутрішні (поздовжні й поперечні) смуги, які висаджують одночасно із садінням винограду на великих ділянках (понад 25-30 га) тільки з плодових кісточкових і горіхоплідних дерев.

Вибір порід для захисних смуг. У Степу для навколових смуг головними породами є дуб, тополя, волоський горіх, супутніми - клен, ясень; на пісках і супісках - сосна кримська, тополя, акація біла, супутніми - шовковиця, лох, клен; для внутрішніх смуг - вишня, алича, шовковиця та інші породи [1].

Схеми розміщення і площі живлення кущів винограду. На промислових насадженнях винограду кущі краще розміщувати рядами.

Кількість кущів на 1 га визначають за формулою:

X = 10000/(а х б)

де X - кількість кущів на 1 га; 10000 - площа 1 га, м2; а - віддаль між рядами, м; б - віддаль між кущами в ряду, м; площа живлення куща - площа, яку займає один кущ (визначається як а х б, м2) [1].

Позначення рядів і місць садіння кущів здійснюють після вирівнювання поверхні ґрунту. На великих масивах цю роботу виконують за допомогою маркера або навісного культиватора КРН-4,2 із встановленими на певній віддалі робочими органами маркера або культиватора. Пересуваючись у поздовжньому напряму, позначають лінії рядів, а впоперек - віддаль між кущами. Місця перетину ліній маркера позначають кілками і висаджують саджанці [1,2].

Для розбивки ділянки вручну використовують два сталевих дроти завдовжки 200 м і більше з позначками на ширину міжрядь, їх натягують з обох боків клітки по її довжині й біля кожної позначки встановлюють кілочки з лози або комишу. Після цього між кілками, що визначають ряди, натягують дріт завдовжки 100 м з позначками на віддаль між кущами в ряду. Біля кожної позначки також встановлюють кілок, що вказує місце майбутнього куща [1,2].

Перевагу надають високоякісним сортам з цінними господарськими ознаками: стійкість проти несприятливих умов середовища, ураження хворобами і пошкодження шкідниками, придатність до механізованого обрізування кущів, здатність дозрівати та нагромаджувати багаторічну деревину [1].

3.Садіння винограду. Садивний матеріал та його підготовка. Для закладання винограднику треба використовувати першосортні, однорічні, щеплені або кореневласні (на піщаних ґрунтах) саджанці. Садіння кільчованих чубуків допу¬скається тільки в окремих випадках, коли можна забезпе¬чити достатню вологість ґрунту і добрий догляд [1].

За 2-3 дні до садіння саджанці виймають із сховищ, переглядають і сортують, видаляючи всі пошкоджені й непридатні. Секатором обрізують всі корені, крім розміщених на нижньому (п'ятковому) вузлі. Здорові п'яткові корені вкорочують до 5-6 см при гідромеханічному способі садіння і до 12-15 см при садінні в ямки, а пошко¬джені видаляють. З пагонів, які є на саджанці, залишають один-три найрозвиненіші, з двома-трьома вічками на кожному (рис.2).