28. Морфологія, анатомія і фізіологія винограду.

Основні морфологічні властивості виноградної рослини

1.Виноград змінив форму рослини від кущоподібної до лазячої деревоподібної ліани.

2.Верхівка пагона перетворилася у вусик, моноподіальний ріст стебла змінився на симподіальний.

3.Розміщення на пагоні скоростиглих пасинкових бруньок, а також центральної, заміщаючих бруньок вічка та сплячих бруньок [

4. Яйцеподібний харак­тер обрису органів виноградної рослини (листки, гроно, суцвіття, насіння), т.я. вони ростуть близько до основи та інтеркалярно. Дорсальний (спинний) і вентральний (черев­ний) боки вегетативних та генеративних органів різняться між собою за формою, забарвленням й анатомічною будовою. Яйцеподібноокругла форма поперечного розрізу через пагін, пасинок, ніжку суцвіття і корінь та асиметричність усіх органів позапазушного походження (черешок листка й листкова пластинка, вусик, суцвіття та позапазушний пагін) [1,6].

5.Велика кількість листків із вели­кою пластинкою [6].

6.М'ясисті корені, в яких відкладаються запаси пластичних речовин, що забезпечують життє­діяльність коренів без надземної частини протягом кількох (п'яти-восьми) років. Запаси поживних речовин накопичуються в тканинах лібріформа, луб’яних волокнах та серцевинних променях.

7.В стеблах поживних речовин відкладається значно менше, ніж в коренях, і вони концентруються на вузлах та діафрагмі [1,2].

Специфічні особливості анатомічної будови виноградної рослини.

1.Особливості будови стебла: членисті пагони, які складаються із вузлів та міжвузлів, відсутність тяжкої твердої механічної тканини (склеренхими) [6].

2.Слаборозвинуті механічні тканини стебла, функції підтримування їх виконують вусики й дуже розвинуті міжклітинники, які зумовлюють рихлу будову серцевини, деревини, кори та особливо серцевинних променів. Легка повітропровідність, які сприяють обміну газів під час дихання [1].

3.Висока пропускна спро­можність завдяки великим судинам деревини при сокоруху. Інтенсивне надходження вологи й поживних речовин і відтік асимілянтів забезпечують великі жилки і значна їх кількість [1,6].

4.Інтенсивність асиміляції, т.я. хлорофіл в усіх вегетативних і генеративних надземних органах 5.Відмирання сильно розвиненої серцевини пагонів і заповнення її повітрям, періо­дичне відмирання й відчленування зовнішніх шарів кори, а також рихла будова всіх тканин, що зменшує масу над­земних органів [1,6].

Основні біологічні і фізіологічні властивості виноградної рослини

1.Полярність, яка зумовлює надзвичайно сильний ріст виноградної рослини у довжину. Швидко ростуть корені, проникаючи глибоко в ґрунт.

2.Дорсовентральність (площинна полярність) усіх органів, яка зу­мовлює краще розміщення їх в обмеженому просторі лісового угруповання та краще використання ґрунту коренями. Дорзовентральність,дорзивентральність,дорсовентральність, площинна, поперечна полярність - будова органа рослини, у якого мож­на розрізнити спинний (дорсальний) і черевний (вент­ральний) боки. Є особливістю росту виноградної росли­ни. Має важливе пристосувальне значення. Властива усім органам винограду. Наприклад, поперечний перетин пагонів має вигляд не кола, а прямокутника із закругленими кутами і неоднаково розвинутими боками: че­ревним, спинним, плоским і жолобковим (рис.1). Два протилежні (полярні) боки - черевний і спинний - роз­винуті добре, а інші два, також протилежні,- плоский і жолобковий – слабко [3

3.Велика всмоктувальна сила кореневої системи (від 147 кПа до1,5атм) викликає навесні великий тиск пасоки і зумовлює: сильний ріст пагонів і коренів у довжину; стале постачання речовин вегетативним та генеративним органам, велику соковитість стебел і наливання ягід.

4.Інтенсивна асиміляція вуглецю та незначна енергія дихання при малому його коефіцієнті [

5.Велика корене- і калюсоутворювальна спроможність, яка зумовлює укорінення й утворення спайки при щепленні [6].

6. Природний механізм саморегулювання росту та плодоношення (велика кількість вегетативних і генеративних органів (бруньок, квіток), але не кожна брунька дає пагін, і не кожна квітка перетворюється ягоду). Кількість органів, що з'являються під час вегетацїї, залежить від їх живлення: чим воно краще, тим більше [1].

7.У пазухах листків закладаються вегетативно-генеративні бруньки, завдяки чому відсутня періодичність плодоношення. Кожна з таких бруньок у сприятливих умовах спроможна давати урожай, що зумовлює високу потенційну продуктивність рослин [1].

8.Кореляція між підземною і надземною частинами куща, кореляція між кореневою системою і надземними органами куща та між ростом кореня і стебла, їх розгалуження тощо

29. Вирощування підщепного винограду. Технологія вирощування підщепних лози.

Підщепну лозу вирощують на насадженнях спеціальних сортів винограду на маточниках підщепної лози. Підщепні сорти повинні бути стійкими проти філоксери і високого вмісту вапна в ґрунті, добре спорід­неними із сортами-прищепами, стійкими проти морозів, по­сухи, шкідників та хвороб, мати короткий період вегетації, добре вкорінюватися,.

Найпридатнішими для маточників є чорноземи легкі або супіщані, родючі, добре проникні ґрунти з рівнем підґрунтових вод не менше 1 м.

Закладати маточники підщепних лоз необхідно одно­річними саджанцями морозостійких сортів завдовжки 40 см, а сортів з менш морозостійким корінням – 45-50 см. При садінні головки саджанців повинні знаходитися на 7-8 см вище поверхні ґрунту [1].

Ряди розміщувати впоперек схилу, а на рівнині - з півночі на південь. Віддаль між ними становить 2,5-3,0 м, а між кущами в ряду - 1,5-2,5 м.

Догляд за молодими кущами підщепних лоз у перший рік такий, як догляд за насадженнями звичайних виноградників. А починаючи з другого року, догляд за підщепними маточниками має бути спря­мований на посилення росту пагонів для вирощування як­найбільшої кількості чубуків, придатних для щеплення. Це - обробіток ґрунту, внесення добрив, правильне формування і обрізування кущів, оптимальне навантаженням кущів пагонами, культивування лоз на підпорах, а також операції із зеленими частинами куща

Кущам підщепних сортів надають головчастої або віялової з короткими рукавами форми.

Для оп­тимального навантаження кущів пагонами, необхідно провести двоє-троє обламувань пагонів і три-чотири видалення па­синків. Для кращого визрівання лози проводять чеканку пагонів.

В умовах України застосовують розстелювальну культуру лози і культуру на підпорах, що посилює ріст пагонів й збільшує вихід корисних чубуків. Чим вищі та вертикальніші підпори, тим сильніше будуть рости основні пагони і слабше розви­ватимуться пасинки. Лоза на підпорах краще визріває, ніж при культурі розстелення. Крім того, при культурі кущів на підпорах є можливість обробляти ґрунт протягом вегетації [1,2].

Є різні системи влаштування підпор на маточни­ках підщепних лоз: піраміди, кілки, низька півметрова, по­хила і звичайна шпалера та ін. Система ведення повинна забезпечувати одержання великої кількості доброякісних чубуків при найменших за­тратах на її влаштування. Найпоширеніша в умовах України звичайна вертикальна дротяна шпалера.

Заготівля і зберігання підщепної лози. Лозу заготовляють після обпадання листків (наприкінці жовтня). Зрізують всі пагони з кущів. Після їх очищають від вусиків і пасинків, ріжуть на півметрові чубуки і в'яжуть у пучки по 100 шт. Одночасно сортують лозу за діаметром: окремо зв'язують у пучки придатну для щеплення (діаметром 6-10 мм) лозу, і окремо ту, яку використовують для укорінення в шкілці (діаметром 5-6 мм). До пучка кріплять етикетку з позначенням назви сорту та кількості лоз у ньому [1,2].

Зберігають лози зимою у підвальних і напівпідвальних приміщеннях або у земляних тран­шеях при температурі вище нуля і при помірній вологості (не менше 48 %) [1,2].

Перед закладанням на зберігання чубуки необхідно вимочити і довести їх вологість до 50-54% із одночасним знезаражуванням їх проти грибних захворювань [2