25./ Із промови волинського українського

ШЛЯХТИЧА Л. ДЕРЕВИНСЬКОГО НА ВАРШАВСЬКОМУ СЕЙМІ ПРО НАЦІОНАЛЬНИЙ ГНІТ В УКРАЇНІ (1620 р.)

...У великих містах церкви запечатано, церковні маєтки зруйновано, у монастирях замість ченців тримають худобу. Перейдемо до князівства Литовського: там у прикордонних з боку Москви містах робиться те саме. У Могильові і Орші церкви запечатано, попи розігнані. У Пінську зроблено те саме. З монастиря Лещинського зробили корчму...

Придивись ще до образ і нечуваного гноблення – хіба не гноблення народу нашого руського те, що, крім інших міст, робиться у Львові? Хто додержує грецької віри і не перейшов в унію, той не може проживати в місті, міряти ліктем і квартою і бути прийнятим у цех; не дозволяється проводжати за церковним обрядом тіло померлого жителям міста і відкрито приходити до хворого з тайнами Божими. Знову ж – хіба не гноблення у Вільні, при тому нечуване: коли хочуть тіло померлого поза замком проводжати через замкову браму, через яку проходять і проїжджають євреї й татари, то вони цю браму зачиняють і тіло доводиться проносити через іншу браму, яка служить для вивозу міських нечистот... Крім того, ченців, які не пристали до унії, уніати хапають по Новогрудку і по інших містах, роздівають на вільному шляху і заарештовують... Коротко сказати: давно вже великі й нечувані утиски терпить наш руський народ як у Короні, так і у Великому князівстві Литовському.

Історія України в документах і матеріалах. –

Т. 3. – С. 55-56.

26./ Про хотинську битву (1621 р.)

У 1621 році за владарювання Жигимонта III 30 тисяч запорозьких козаків явили чудові взірці відваги під Хотином. Коли турецький султан Осман II з величезним військом напав на обоз запорозьких козаків, який вони називають «табором» і укріпляють виставленими в ряди возами як найміцнішу фортецю, запорожці його хоробро відбили. Пригнічений такою поразкою настільки, що відмовився в той день їсти, султан обіцяв 50 золотих кожному татарину, який приведе хоч якогось козака (а йому привели 2 тисячі селян замість козаків). Однак козаки під проводом гетьмана Конашевича, до яких потім приєдналися й поляки, примусили його до втечі, вигнавши з табору, на який він покладав такі великі надії. У 1626 році ті ж самі воїни, надавши допомогу полякам, одержали ще одну славетну перемогу над татарами, які не змогли використати своїх луків, змокрілих під дощем.

Хотинська війна (1621р.)// Т. Грабянка,

С.Величко, Й.Мюллер та ін. –

К., 1991. – С. 59-60.

27./ Із куруківської угоди між представниками польського уряду і запорозькими козаками (1625 р.)

(Текст угоди написаний польським командуванням)

...Найбільше і найсерйозніше непокоїли Річ Посполиту морські походи козаків, які вони робили всупереч забороні уряду, а також їхні свавільства, які вони чинили в містах. Злочини ці зазнали належної кари від зброї коронного війська. Тим, які через щастя і з волі Божої уникнули страти і зберегли життя, обіцяючи надалі віддати його на службу Речі Посполитій, ми іменем його королівської милості і Речі Посполитої оголошуємо прощення...

Ми вважаємо справедливим, щоб військо запорозьке, яке складається з підданих й. к. м., мало голову або старшого, за прикладом давніх років, призначеного королем або гетьманами коронними з відома його королівської милості. Тому на основі повноваження, даного від й. к. м. і Речі Посполитої, й. м. пан воєвода сендомірський, гетьман польний коронний , з відома всіх нас затвердив старшим обраного козаками пана Михайла Дорошенка . І надалі козаки повинні будуть коритися виключно тому старшому, якого самі вони оберуть, але який буде затверджений королем його милістю або його наслідниками, польськими королями, на подання коронних гетьманів...

Через те, що король його милість бажає для кращого порядку знати число козаків, щоб мати змогу заохотити більш заслужених до успішної служби Речі Посполитій, то він доручив скласти правильний список війська запорозького з зазначенням числа козаків, які проживають у кожному місті й. к. м...

З числа 6000 козаків 1000 або більше, на розсуд коронного гетьмана і з відома їхнього старшого, залежно від умов часу, мусять перебувати на Низу за порогами і там виконувати свою службу: подавати відомості про дії ворогів, не допускати їх до переправ і взагалі захищати ті місця. Решта, живучи по волостях, мусили йти в похід з наказу коронних гетьманів на допомогу регулярному війську або туди, куди треба буде, утримуючись у дорозі від утиску жителів.

Хрестоматія з історії Української

РСР. – Т. І. – С, 207-208.