1.1.1 Поняття діяльності

Типовими об'єктами досліджень в економічній теорії й менеджменті є підприємства (фірми) та їх структурні підрозділи, а також державні установи, галузеві й регіональні виробничо-господарські комплекси, національна економіка в цілому. Усі явища, які супроводжують існування перерахованих соціально-економічних об'єктів, можуть розглядатися як результати, наслідки їхньої діяльності. Під діяльністю в широкому сенсі розуміють специфічну людську форму відношення до навколишнього світу, зміст і мету якої становить його доцільна зміна й перетворення. Поняття людської діяльності поширюється як на індивідуально-особистісну діяльність, так і на діяльність соціальних груп (організацій різних рівнів, суспільства в цілому). Тому суб'єктом діяльності може виступати як один учасник, так і певна група організованих осіб.

Сучасні наукові концепції діяльності ґрунтуються на теорії системи діяльності та праксеології. Теорію системи діяльності відрізняє від багатьох інших концепцій дослідження соціально-економічних систем те, що в ній об'єктом дослідження виступає ситуація діяльності, а не сам суб'єкт діяльності, що реагує на впливи середовища. Ситуація діяльності розглядається як система, що охоплює суб'єкт і середовище діяльності, а також відносини й зв'язки між ними, які дозволяють суб'єктові активно впливати на середовище, змінюючи характер діючих на нього впливів.

Термін праксеологія походить із грецької мови: πράξις — дія й λογία — учення. Відповідно до праксеології предметом вивчення всіх суспільних наук в остаточному підсумку є діяльність людей, яка являє собою процес використання людиною засобів для досягнення цілей у конкретних обставинах і при певному стані знань про світ. Об'єктами дослідження діяльності є процеси взаємодії суб'єкта із середовищем.

Важливою характеристикою праксеології є так званий методологічний суб'єктивізм. Відповідно до нього при аналізі тієї чи іншої людської дії слід виходити з того, як сама діюча особа бачить свої цілі, засоби, умови, які знання про світ і про себе вона вважає дійсними, як вона сама інтерпретує інформацію, що надходить до ней тощо. Неможливо зрозуміти людську дію, якщо виходити із цілей, знань, інтерпретацій, які належать не суб'єктові діяльності, а, наприклад, «суспільству» або самому дослідникові.

Фундаментальне значення для дослідження діяльності має поняття благ. Їхній загальний зміст полягає в тому, що блага прямо або побічно задовольняють потреби людини. Як негативні блага (антиблага) визначають такі об'єкти, які прямо або побічно підсилюють негативне переживання потреб, створюють перешкоди або погрози для їхнього задоволення. При цьому повну або часткову нейтралізацію впливу антиблага суб'єкт розглядає як благо.

Хоча блага й прийнято розділяти на виробничі ресурси й споживчі блага, слід ураховувати взаємну обумовленість виробництва і споживання. Такі ресурси діяльності людини, як компетенції, ерудиція, фізичні й комунікативні можливості, з одного боку, залежать від кількісно-якісних характеристик споживаних людиною благ, а з іншого боку – визначають її здатності до праці, до створення благ. Тому всі блага можна розглядати з того погляду, що вони виконують у процесі економічної діяльності функції ресурсів. У відповідності з системно-ресурсним підходом до управління діяльністю будь-який соціально-економічний об'єкт розглядається як самокерована динамічна система ресурсів, що постійно перебувають у процесі відтворення.