4. Характерні ознаки культури постмодернізму
Сукупність найновіших течій у світовій культурі від 70-х рр. XX ст. до сьогодення найчастіше називають постмодернізмом. Народження постмодернізму пов’язане з кризовими явищами в західному суспільстві: так званою «холодною війною», наростанням гонки озброєнь, американською війною у В’єтнамі, боротьбою трудящих за свої права, молодіжними рухами, екологічними катастрофами, що в останні десятиліття постійно супроводжують науково-технічний прогрес (Чорнобильська катастрофа, зменшення озонового шару, глобальне потепління тощо). Останні десятиліття XX ст. довели, що людська діяльність, заснована на втіленні в життя найвищих досягнень інтелекту, поліпшенні якості і комфорту нашого життя, водночас згубно впливає на довкілля, сприяє руйнуванню екосистеми і навіть може призвести до загибелі життя на планеті. Деякі філософи XX ст. (М. Хоркгаймер, Ю. Хабермас та ін.) роблять висновок про те, що людський розум нині є найбільшою загрозою існуванню людини. Таке світовідчуття породило безліч напрямів, які в естетичному плані близькі до модернізму, але за зображальними рисами інші.
На відміну від модернізму постмодернізм менш елітарний і більше орієнтований на комерцію. Для постмодернізму головне не проголошення кризи людського буття, а заперечення старого, аналіз деформації самих принципів розуміння людського життя, зміна суті, якою керувався раніше гуманізм, пошук нових моральних регуляторів та їх нове обґрунтування.
Живопис постмодернізму відмовляється від зображальності, естетичності, прагне реагувати на важливі проблеми сучасного їм суспільного життя.
5. Мистецькі напрямки постмодернізму
Одним із напрямів постмодернізму є гіперреалізм (інші назви цього напряму: суперреалізм, фоторелізм, слайдизм, документалізм тощо), для якого характерним є наслідування фотографії живописними та графічними засобами. Основою живописного твору ставала не об’єктивна реальність, а фотографія чи слайд, бо гіперреалісти вірили, що технічні засоби можуть передавати світ недеформованим, точно і неупереджено. Гіперреалісти, намагаючись досягти «надреальності», використовували засоби, не вживані у традиційному малярстві: акрилові фарби, фарборозпилювачі, трафарети, шліфували і полірували поверхню картини, щоб позбутися мазків пензля. У представників цього напрямі найчастіше переважала тема великого міста.
У 70-ті рр. в Західній Європі, Японії, Латинській Америці набув поширення концептуалізм. Представники концептуального мистецтва відмовлялися від створення традиційних художніх творів, а натомість зверталися до концептуальних об’єктів у формі ідей чи проектів, які супроводжувалися написами, текстами, іншими видами поза естетичної документації (Д. Х’юблер, Р. Беррі, Л. Вейнер тощо). Твори концептуалістів поєднують не сполучувані предмети, часто побутові речі і супроводжуються певним текстом (написом).