Історія Донбасу

факт, що Петро I викликав англійсь-

не відкривав...». На цьому можна пере-

кого вугільного майстра Ніксона ще в

рвати цитування книги.

1722 році, задовго до поїздки Капустіна

Усе тут, м’яко кажучи, не точно, почи-

в Кундрюч’ї містечка за вугіллям. Ака-

наючи з прізвища. До того ж московські

демік

Г. Бакулєв, удаючись

до

вигадок

автори представляють

автора

(В. По-

і домислів, підтримав фальшиву схему

дова) «якимсь» (невідомим) з м. Ли-

професора

Зворикіна, яка

покликана

сичанська (хоча автор з 1999 р. живе в

була переконати читачів у думці, ніби

Луганську), а головне — посилаються

першовідкривачем кам’яного вугілля в

на газету, не називаючи книг, у яких ви-

Донбасі був російський рудошукач Гри-

світлено проблему відкриття кам’яного

горій Капустін [66].

вугілля в басейні: «Открытие Донбас-

На жаль, деякі автори продовжу-

са» (Луганськ, 1991 р.), «Донбасс. Век

ють

перекручувати

історію

відкриття

XVIII-й» (Луганськ,

1998 р.),

«Ког-

кам’яного вугілля й у наш час. Не переоб-

да слепой ведет слепого» (Луганськ,

тяжуючи себе вивченням архівних доку-

1998 р.) та інші.

ментів, вони переписують чужі фальшиві

Немає сенсу перераховувати все, що

тексти, тиражуючи тим самим серйозні

наплутали (або свідомо спотворили) ав-

помилки. Так, наприклад, академік Ака-

тори згаданої книги. Сподіваємося, за-

демії гірничих наук України В. Ільюшен-

цікавлені читачі, ознайомившись з цими

ко і доктор технічних наук К. Сапіць-

книгами, зуміють у всьому розібратися, у

кий у колективному нарисі «200 років

тому числі і в абсолютній необґрунтова-

вугільному Донбасу» знову намагаються

ності докору на рівні марення про спробу

нав’язати читачам помилкову думку, ніби

«відсікти історію освоєння Українсько-

честь першовідкривача належить росій-

го Донбасу від російської його частини»

ському рудошукачеві Г. Капустіну [67].

(стор. 103).

У 2003 році в Москві під загальною

Та все ж автори «Истории угледобы-

редакцією

Б. Братченка вийшла мо-

чи в России» змушені були визнати, що

нографія колективу авторів «История

в 1721 році М. Вепрейський і С. Чир-

угледобычи в России». Щодо питання

ков «організували перший видобуток

відкриття

кам’яновугільних

покладів у

кам’яного «вугілля» на території Донба-

Донбасі позиція авторів нечітка й су-

су» (стор. 103 — 104).

перечлива. З одного боку, вони праг-

Правда все наполегливіше пробиває

нуть відстояти спростовану нами версію

собі дорогу. Сприяли цьому Вседонець-

про першовідкривача Г. Капустіна. З

ка наукова конференція, присвячена

іншого, — не можуть ігнорувати ре-

275-літтю відкриття Донбасу і 200-літ-

зультати наших досліджень про те, що

тю зародження вугільно-металургійно-

першовідкривачами

кам’яного

вугіл-

го комплексу в Донбасі, проведена за

ля в Донбасі були бахмутські солевари

ініціативою Луганського регіонального

М. Вепрейський і С. Чирков. На стор.

науково-дослідного центру з проблем

102 вони пишуть: «Можна було б об-

історії Донбасу, а також Міжнародна

межитися згадкою імені Г. Капустіна

наукова конференція, присвячена 280-

як першовідкривача викопного вугілля

літтю відкриття Микитою Вепрейським

Донбасу. Проте в статті «Міф про пер-

і Семеном Чирковим кам’яного вугілля

шовідкривача Донбасу» (газета «До-

в Донецькому басейні, проведена Лу-

нецький Кряж» від 7 вересня 2000 р.)

ганським національним університетом

наводяться результати краєзнавчих до-

імені Тараса Шевченка, Луганським

сліджень якогось В. Подова з м. Лиси-

регіональним науково-дослідним цент-

чанська (Україна), який зробив спробу

ром з проблем історії Донбасу та спіл-

довести, що Г. Капустін не був на тери-

кою краєзнавців Луганщини (Луганськ,

торії Донецького басейну й вугілля тут

2002.)

ляних заводів Готліб-Фрідріх-Вільгельм

якість. Це те вугілля, яке випробовував

Юнкер опирався застосуванню кам’яного

пробірний майстер Дунілов. Це були ті ж

вугілля у виварюванні солі. У відповідь на

родовища кам’яного вугілля, які відкрили

запит підполковника Глебіна з Головного

ще М. Вепрейський і С. Чирков і які під-

соляного правління про стан соляних за-

твердив у грудні 1724 року англійський

водів і про використання кам’яного вугіл-

майстер Ніксон.

ля при виварюванні солі Юнкер у груд-

До середини XVIII століття назріло пи-

ні 1743 року писав, що кам’яне вугілля

тання про застосування кам’яного вугілля

знайдене в 40 верстах від Бахмута, але за

у виварюванні солі. 19 грудня 1744 року

відсутності можливості доставки й витра-

Сенат дав указ Соляній конторі про про-

тах на видобування його з глибини навряд

ведення дослідного виварювання солі на

чи коштуватиме дешевше за дрова...

одному кам’яному вугіллі. В указі стави-

Не сподіваючись на Юнкера, підпол-

лося завдання всебічно досліджувати про-

ковник Глебін приїхав сам до Бахмута для

цес виварювання солі на кам’яному вугіл-

обстеження соляних заводів. Тут він ужив

лі, ураховуючи витрати на його видобуток

заходів, щоб прискорити розвідку й ви-

і доставку до соляних варниць. Пропону-

пробування кам’яного вугілля. 12 травня

валося порівняти, чи буде виварювання

1744 року він доповідав у соляну контору,

солі на вугіллі дешевше, ніж на дровах, і

що в Городньому байраці проводилися про-

якщо буде, то на яку суму. Проте здійсни-

би виплавки металу із знайденої поблизу

ти цю програму так і не вдалося. Камер-

залізної руди із застосуванням виявленого

ний радник Юнкер виїхав до Петербурга,

тут кам’яного вугілля. Якості цього вугіл-

там і помер. Досліди не були проведені.

ля він давав високу оцінку. Високо оцінив

Два десятиліття по тому бахмутські со-

якість знайденого тут вугілля й пробірний

левари знову повертаються до проблеми

майстер Берг-колегії Олександр Дунілов.

використання кам’яного вугілля у ви-

Зацікавившись результатами пошуків

варюванні солі. У листопаді 1764 року з

корисних копалини, Берг-колегія від-

Бахмута на р. Білу Лугань (так почали

правила сюди експедицію на чолі з Гус-

називати річку Біленьку, нині Білу) на

тавом Ульріхом Райзером. Райзер почав

відстань 60 верст відправили 10 солдатів

обстеження місцевості з річки Біленької

для заготівки кам’яного вугілля. У той же

(Білої) і Городніх байраків. Результати

час була зроблена чотирикутна сковоро-

досліджень він наніс на план «Городни

да, за її розмірами складено піч. Після за-

буераки, речка Белинка в 50 верстах от

палювання дров вогонь почали роздувати

Бахмута». Кам’яно-вугільні родовища він

міхами. Варіння солі продовжувалося три

виявив у двох місцях на березі річки Бі-

години. У результаті було знято 6 фунтів

ленької. Перше він позначив на плані під

72 золотники солі [73]. Проте дослід не

номером 18. Друге родовище знаходило-

було завершено, а в 1782 році солепро-

ся в кількох верстах від першого. Пласт

мисел закрили. Отже, виварювання солі

тут був пологішим. Ми вже знаємо його

на кам’яному вугіллі не було здійснене.

З 80-х років XVIII століття починаєть-

біля села Білого на р. Біла Лугань. Роком

ся третій етап дослідження покладів

пізніше донський козак Іван Двуженов

кам’яного вугілля в Донбасі. У цей період

знайшов кам’яне вугілля на р. Кріпень-

проявила себе група Василя Горіна, яка

кій поблизу хутора військового отамана

виявила низку родовищ вугілля й руд в об-

Платова. Він налагодив розробку вугілля

ласті Війська Донського. У 1783 році ку-

й відправляв його в Таганрозький порт на

пець Іван Фурсов відкрив кам’яне вугілля

опалювання [74].

Коховському зразки кам’яного вугілля.

незабаром шурф затопило водою. І він

Він був дуже задоволений новим родови-

перейшов версти на 2 нижче, у балку

щем. Тут на невеликій площі в багатьох

Оріхову, де почав видобувати вугілля й

місцях пласти виходили на поверхню,

відправляти його до Миколаєва. Це був

якість його була краще того, який він

третій етап відкриття кам’яного вугілля в

видобував на річці Білій. До того ж, як

Донбасі. Він завершився заснуванням у

він сподівався, вугілля можна буде до-

Лисичій балці казенної кам’яновугільної

ставляти споживачам водою по річці До-

копальні, де було покладено початок про-

нець. Весною 1793 року Аврамов почав

мисловій розробці кам’яного вугілля в

розробку вугілля в Лисичій балці. Проте

Донбасі, в Україні й у всій тодішній Росії.

Разом з геологічними розвідками, що

Докладний звіт до Берг-колегії про

проводилися на кам’яне вугілля, у Дон-

роботу цієї експедиції надіслав Петро

басі йшли пошуки покладів залізної руди.

Кольцов. Посилаючись на Морозова,

Одним з перших залізну руду в Бахмутсь-

Фефелова й майстра з Тули, який пра-

кій провінції виявив Мина Позняков, ко-

цював у них за наймом, вони дійшли вис-

лишній управитель Торського солепро-

новку, що біля містечка Сухорева при

мислу. Це трапилося в січні 1725 року, на

Сіверському Дінці завод будувати не-

березі Сіверського Дінця в районі гирла

має чого, мало руди. Їхню увагу більше

р. Бахмут [76].

привернув район верхів’я Лугані й Бі-

У 40-х роках XVIII століття в пошуках

лої. Тут вони знайшли старовинні горна,

залізної руди в Донбасі проявили себе

зарослі травою, у яких, на їхню думку,

І.І. Морозов, який називав себе бєлго-

«руда плавлена і залізо роблено було в

родським купцем, царицинський комен-

давнину» [77]. Проте й тут, за їхнім вис-

дант полковник Петро Кольцов та їхні

новком, були відсутні умови для будів-

компаньйони. У 1743 році між річками

ництва заводу. При цьому вони посила-

Хопром і Волгою при гирлі річки Терси

лися на незаселеність краю, відсутність

вони побудували невеликий металургій-

міст і селищ, незахищеність «від набігів

ний завод і ввійшли до історії як терсиські

кримських татар та інших злодійських

компаньйони. У пошуках руди незабаром

людей». Їх стримувала також абсолют-

вони обернули свій погляд на Донецький

на відсутність у тих краях продовольчого

басейн. На березі Сіверського Дінця,

постачання.

поблизу містечка донських козаків Су-

У 1744 році в тих же місцях побувала

хорева, вони знайшли залізну руду, ви-

експедиція Г. У. Райзера. Вона досліджу-

пробовували її та дійшли висновку, що

вала не тільки місця залягання кам’яного

за своєю якістю вона перевершує всі інші

вугілля, про що йшлося вище, але й про-

знайдені ними руди й придатна для плав-

вела велику роботу з розвідки покладів

ки. Вони висловили навіть намір побуду-

залізної руди. У верхів’ях Лугані й Білої

вати тут завод. З цією метою сюди в 1743

Райзер виявив низку шурфів з ознаками

році прибули Іван Морозов, Гордій Фе-

покладів залізної руди, наніс їх на план,

фелов з майстровими та робітними людь-

якому дав назву: «Городни бояраки,

ми, серед яких був і «залізний» майстер

речка Белинка в 50 верстах от Бахму-

з Тули. Обстеживши район Сухорева та

та». У шурфі, який він позначив під но-

Ямполя, експедиція І. Морозова й Г. Фе-

мером 14, Райзер відзначав багато темної

фелова прибула у верхів’я річок Лугані

червонуватої руди, яка залягає гніздовим

та Білої. Вона надіслала до Берг-колегії

методом. У цьому районі кількома міся-

зразки знайдених там руд і мінералів.

цями раніше підполковник Глебін прово-