Історія Донбасу

Розділ 1. ДОНЕЦЬКИЙ КРАЙ У XVII — XVIII СТОЛІТТІ

Азовського моря й гирла річки Берди, де

повинності на 100 років і від постоїв у

фортеця Петровська, по лівому берегу до

їхніх будинках. Переселенці отримували

гирла річки Каратишу, по лівому берегу

всі права корінних жителів Росії.

Каратишу до гирла Кальміусу, звідси до

Ордером від 29 вересня 1779 року

фортеці Петровської. Місто їх найме-

Г.О. Потьомкіна губернаторові Азовсь-

нувати Маріуполь. І всі ті даровані зем-

кої губернії В. Черткову визначалися нові

лі, зазначалося в указі, повинні скласти

межі для поселення греків. Межа йшла

Маріупольський повіт. Земське прав-

від Азовського моря та гирла річки Берди,

ління повіту затверджувалося у фортеці

де фортеця Петровська, по лівому берегу

Петровській. У цьому повіті, за винятком

Каратишу до вершин, прямо на вершину

фортеці Петровської, з округом, окрім

балки Коблої й по правому її берегу до

греків, протягом десяти пільгових років

гирла, що впадає в річку Мокрі Яли, по

ніяких інших націй людей не селити, зе-

берегу Мокрих Ялів до гирла, що впадає

мель для поселення не відводити, риб-

у Вовчу, звідки по берегу Вовчої до гир-

ними ловами нікому не користуватися. А

ла балки Осинової, по лівому її берегу до

місто при річці Вовчій назвати Павлогра-

вершини. І з тієї вершини прямо на вер-

дом і по місту тамтешній повіт назвати

шину річки Березнеговатої, по її правому

Павлоградським.

берегу до гирла, що впадає в річку Каль-

Поки будувалося житло, греки, які

міус. Звідси по берегу Азовського моря до

вийшли з Криму, жили на квартирах у

вищезгаданої фортеці Петровської. Далі

Торі, Маяках, Райгородці Бахмутсько-

в указі наказувалося місто йменувати

го повіту. Переселенці на перших порах

Маріуполем, яке побудувати або на березі

зазнавали немало незручностей і злигод-

Азовського моря при гирлі річки Кальміус,

нів. Про це написав у своєму листі мит-

або при гирлі річки Солоної, званою й Ка-

рополит Ігнатій. Цей лист був переданий

лецом, що впадає в річку Кальміус. І всі ті

О.В. Суворову, який про тяжке станови-

даровані грекам землі за вищеописаними

ще переселенців доповів Потьомкіну. У

межами мають скласти Маріупольський

результаті Катерина II 21 травня 1779

повіт. Земське ж правління повіту засну-

року видала грамоту, яка визначала ста-

вати у фортеці Петровській [45].

новище греків у Росії. Відповідно до гра-

У межах повіту в 1778 — 1779 роках

моти всі греки підрозділялися на купців,

було побудовано місто Маріуполь і 20

цехових, міщан і поселян повітів. Вони

сіл: Керменчик, Солігір-Єнісале, Кама-

звільнялися на 10 років від державних

ра, Богатир, Константинопіль, Жинд-

податків. Після закінчення пільгового

рень, Чермалик, Карань, Стиля, Ігнатьє-

терміну встановлювався розмір податків

ва, Бешев, Ласпі, Каракоба, Сартана,

для кожної групи поселенців. Кожному,

Чердакли, Мала Єнікале, Мангуш, Ур-

хто поселився, установлювався земель-

зуф, Ялта, Старий Крим. Згодом від них

ний наділ у 30 десятини. Усім незаможним

відокремилися й стали самостійними Но-

було обіцяно видати насіння для посіву, а

вий Керменчик, Нова Каракоба й Буга-

також худобу, весь необхідний інвентар і

су (Волноваха). Розташувалися вони по

побутові речі, побудувати будинки. Гра-

річках Кальміусу, Кальчику, Вовчій, по

мотою греки звільнялися від рекрутської

північному берегу Азовського моря [47].

ництва заводу й копальні передбачало-

казарми. Будинки спеціалістів утворили

ся перевести робітників з Росії. Про це

вулицю, яку називали Англійською. Ка-

було сказано в указі Катерини II від 14

зарми й землянки утворили другу вулицю,

листопада 1795 року [48].

названу Петроградською. Тут поселилися

За цим указом з Олександрівського

робітники із сім’ями, які тимчасово про-

заводу, що знаходився в м. Петрозавод-

живали в сусідніх селах.

ську Олонецької губернії, на Луганський

З початку заснування завод на річці

ливарний завод у 1796 році було переве-

Лугані називався Катеринославським. У

дено дорослих робітників чоловічої статі

1797 році його стали називати Лугансь-

33 особи, дітей чоловічої статі — 9 і 40

ким. З цього ж року Луганським заводом,

жінок [49]. З Липецького, Боринського й

як і підприємство, називали заводсь-

Козмінського металургійних заводів, що

ке поселення. До кінця ХVІІІ століття в

знаходилися в Тамбовському намісництві

ньому вже було побудовано біля півсотні

й називалися Липецькими, у травні 1796

казарм. Поступово розвиваючись, місто,

року на Луганський завод було переведе-

яке отримало згодом від річки ім’я Лу-

но 153 особи, у листопаді того ж року —

ганськ, стало великим промисловим цен-

299 і в 1797 році — 21. А до кінця 1797

тром Донбасу.

року на Лугань з Липецьких заводів було

Ті ж колишні майстрові з Петроза-

переведено 777 майстрових та їхніх дітей

водська та Липецька, яких Луганський

чоловічої статі і 811 жінок [50]. Частина

завод направляв у Лисичу балку для

з цих людей була направлена Луганським

розробки кам’яного вугілля, тимчасо-

ливарним заводом у Лисичу балку для

во поселялися в казенному селі Верх-

розробки кам’яного вугілля.

нє (Третя Рота). У Лисичій балці вони

Окрім петрозаводських і липецьких

видобували кам’яне вугілля й будували

робітників, на Луганський ливарний за-

собі житло — казарми, землянки, бу-

вод було переведено 68 майстрових із

динки. По мірі готовності житла вони

сім’ями — усього 97 осіб з колишнього

переселялися сюди з Верхнього. До кін-

Херсонського мідно-гарматного заводу,

ця XVIII століття це вже було велике

який було засновано в 1791 році як при-

шахтарське поселення, у якому прожи-

ватний, належав Асану Струговщикову, а

вало більше 500 осіб.

після його смерті взятий у казну і в 1793

Як свідчить «Семейный список масте-

році закритий. Для роботи на Херсонсь-

ровым находящимся при угольной ломке

кому заводі Г.О. Потьомкін перевів се-

сего 1801 года» в першому шахтарсько-

лян з центральних губерній Росії. Тепер

му селищі Донбасу, що розташовувалося

ці колишні заводські селяни, які здобули

на північному схилі Лисичої балки, налі-

заводські спеціальності, були потрібні на

чувалося 51 житло, зокрема 19 казенних

Луганському ливарному заводі.

будинків і казарм, 3 казенних землянки,

Прибуваючи на Лугань, перші робіт-

22 власних будинки і 7 власних земля-

ники з Олександрівського заводу (м. Пет-

нок. У них проживало 162 дорослих чо-

розаводськ) і Липецьких металургійних

ловічих душі та 149 жіночих, 245 дітей,

заводів селилися в довколишніх селах

а всього — 556 осіб [Там само]. На по-

Кам’яному Броді та Вергунці. Вони буду-

чатку перше шахтарське селище не мало

вали завод, а поряд з ними казарми із хво-

імені. На планах і документах його нази-

росту й глини, а також землянки, де потім

вали поселенням майстрових вугільної

селилися самі. Так виникло робітниче се-

ломки. Тільки до середини XIX століття

лище ливарників на Лугані в Донецькому

за ним закріпилася назва Лисичанськ,

повіті, який незабаром був перейменова-

який,

поклавши початок промисловій

ний у Слов’яносербський повіт. У першу

розробці кам’яного вугілля в Донбасі,

чергу було побудовано 11 кам’яних бу-

став

великим промисловим центром

динків для англійських спеціалістів і дві

Донбасу [51].

ловському за царським указом 12 лип-

сарського полку. Причому вони наділя-

ня 1700 року було передано землю для

лися землею з правом спадкоємства.

маєтку [52].

В окремих випадках землі, незважа-

Уряд Росії своїми наказами не раз

ючи на зміну виду служби, залишалися

забороняв вільні заїмки. В указі Анни

за служивими людьми. Так, колишні

Іванівни від 31 липня 1734 року про

донські козаки, які зайняли на правах

Слобідські полки наголошувалося, що

заїмки землі по берегах Дінця, були

право займати землі та інші угіддя, яке

віднесені до категорії однодворців. До

існувало раніше, заборонене. Щодо тих

цієї ж категорії віднесли й українських

земель, які були зайняті до обнародуван-

козаків, які не несли козачої служби.

ня цієї грамоти, зазначалося, що вони за-

У 1719 році однодворців обклали по-

лишаються в спадковому володінні їхніх

душним податком. Незабаром виникло

справжніх власників.

питання про законодавче визначення

Поряд з такою давньою формою

землеволодіння однодворців. У зв’язку

землеволодіння, як заїмка, існувала й

з цим 5 липня 1730 року Сенат пред-

інша традиційна форма землеволодіння

ставив донесення цариці Анні Іванівні

— царське дарування. Саме на підставі

[53], у якому було сказано, що земля

царських указів селилися у 1665 році

однодворців повинна бути спадковою,

перші жителі фортеці Маяки і в 1676 році

тобто щодо розподілу землі зберігався

жителі міста Тора. До цієї ж форми зем-

раніше існуючий звичай. Земля помер-

леволодіння — за указом — належав і

лого бездітного переходила у володіння

наділ землею офіцерів слов’яносербських

найближчих родичів. У донесенні про-

кінних гусарських полків Депрерадови-

понувалося також, щоб через колишні

ча й Шевича, а потім Бахмутського гу-

укази однодворці своїх земель нікому не

Микола

Пимоненко.

(1962 —

1912).

Свати.

Розділ 1. ДОНЕЦЬКИЙ КРАЙ У XVII — XVIII СТОЛІТТІ

продавали й не закладали та в позови

ськових обивателів, однодворців, ка-

не віддавали.

зенних селян знаходилися у володінні

Проте законодавство з цього питан-

земельної (сільської) общини. При гро-

ня не завжди дотримувалося. Українські

мадському землеволодінні селяни наді-

поселенці, як і російські люди, розпоря-

лялися землею в особисте користуван-

джалися своїми землями й усіма угіддя-

ня. Унаслідок зміни кількості чоловічих

ми за своїми звичаями. Вони продавали

душ і дворів час від часу проводився пе-

їх, міняли, передавали в спадок. У 1734

реділ громадських земель. Ліси й зем-

році в Слобідській Україні був уведений

ля вигону залишалися в спільному ко-

порядок оформлення кріпосних актів

ристуванні. Сінокісні ділянки щорічно

на придбані землі. Поміщики, які прид-

ділилися по жеребу.

бали землі, почали оформлювати угоду

При громадському землеволодінні іс-

документально.

нувала кругова порука, яка була для вла-

Особливість землеволодіння в Росії

ди зручним інструментом, що дозволяв

полягала в тому, що багато земель вій-

впливати на селян.

Розділ 1. ДОНЕЦЬКИЙ КРАЙ У XVII — XVIII СТОЛІТТІ

до Слов’яносербії, він і асесор Корчигін

нерал І. Шевич та його нащадки володі-

були наділені землями, на яких посели-

ли 34620 десятинами землі придатної та

лася слобода Кремінна [55]. Шляхом

5510 десятинами непридатної. Їм нале-

загроз і насильства вони примусили

жало 2279 душ кріпосних. Поміщикам

вільних селян Кремінної перейти в їхнє

Штеричам належало 29840 десятин при-

підданство, покріпачили їх. У 1763 році

датної і 8617 десятин непридатної землі

в полковника й ротмістра Шабельських

та 3072 душі кріпосних селян. Велики-

в Кремінній уже було 680 душ кріпос-

ми поміщиками стали слов’яносербські

них. У 80-х роках XVIII століття Ша-

офіцери Юзбаш, Сабови, Божедарови-

бельським у Бахмутському й Донецько-

чі, Міаковичі та інші.

му повітах належало 5 сіл і 2 пустища із

Поміщицьке

землеволодіння

росло

земельними угіддями у 12000 десятин. У

не тільки за рахунок дарувань з держав-

Торському повіті їм належало 6 землево-

ного фонду, але й за рахунок козацько-

лодінь загальною площею 6406 десятин

селянського

землеволодіння. Це

видно

та 335 чоловічих і 300 жіночих душ.

і з даних по Біловодському повіту кінця

Яквідомо,офіцерислов’яносербських

XVIII століття. Усього в Біловодсько-

полків І. Шевича і Р. Депрерадовича,

му повіті налічувалося 590111 десятин

об’єднаних потім у Бахмутський гу-

землі. З них було відведено поміщикам

сарський полк, ще з середини XVIII

— 25341 десятина. Поміщицької спільно

століття наділялися землями. З часом

з військовими обивателями та однодвор-

багато хто з них стали великими зем-

цями землі було 167879 десятин, коню-

левласниками. У другій половині XVIII

шенної канцелярії та економічної землі

століття родинам Депрерадовичів, на-

було 357119 десятин, військових оби-

приклад, у Бахмутському й Донецько-

вателів і однодворців — 36339 десятин

му повітах належало 32700 десятин

і міської — 3433. Поміщик Ф. Бутков у

придатної і 16210 десятин непридатної

Біловодському повіті володів 6639 деся-

землі та 2312 душ кріпосних селян. Ге-

тинами землі.

Церковно-монастирське землеволодіння

Церковно-монастирське

землево-

дозвіл на спорудження у своєму маєтку

лодіння на території сучасного Донбасу

Олександрівці церкви Вознесіння, пи-

формувалося різними шляхами: шляхом

сав, що він відмежував для церкви 220

заїмки, державних і приватних дарувань,

десятин землі. Знову побудованій церк-

наділу церковнослужителів та їхніх сімей

ві села Смолянинівка на початку ХІХ

орною землею селянськими общинами.

століття поміщиця Суханова

виділила

Відомо, що в 1655 році цар Олексій

49,5 десятин землі.

Михайлович подарував патріархові Ни-

З документів

видно,

що

церков-

кону Цареборисівське містечко,

річки,

на земля часто виділялася із загальної

озера й землі в його околицях та біля

дачі села. Короткі економічні примітки

Святогірська [56]. Церкви ж донських

до села Верхнього Бахмутського повіту

козачих містечок при поселенні по бе-

свідчать, що земля церкви села Верх-

регах Дінця, як і самі козаки, здобува-

нього площею 197 десятин була виділе-

ли землі шляхом заїмки. В основному ж

на в одній ділянці. Економічні примітки

церкви та їхніх служителів наділяли зем-

Слов’яносербського повіту, складені за

лею власники населених пунктів — по-

наслідками

генерального

межувания,

міщики, а також сільські громади. Так,

показують, що в повіті до початку ХІХ

наприклад, слов’яносербський

офіцер

століття було 30 православних церков.

К. Юзбаш, порушуючи клопотання про

З них 26 церков показано з виділеною

Розділ 1. ДОНЕЦЬКИЙ КРАЙ У XVII — XVIII СТОЛІТТІ

Йому ж належала й Єпіфанівна, що ви-

70-х років. Святогірський монастир був

никла поряд, а також Містки. Свято-

закритий, а його піддані селяни віднесені

гірський монастир володів також сло-

до категорії державних і отримали назву

бодою Богородичною, Студенікіною та

економічних селян.

Новоселівкою, до яких належало 22000

Через два роки Святогірські землі

десятин землі. У них проживали 1281

були передані князеві Г.О. Потьомкіну,

душа чоловічої статі та 1176 — жіночої.

одному із фаворитів Катерини II. У фон-

У 1764 році в Росії була проведена се-

ді № 423, д. 191 Військово-історичного

куляризація церковних землеволодінь.

архіву в Москві зберігається землемірна

На Лівобережній Україні секуляризація

карта, на якій позначено володіння князя

церковних володінь проведена пізніше

Г.О. Потьомкіна-Тавричеського — село

— у 1786 — 1788 роках, хоча села Бо-

Студенок та села: Богородичне, Банне,

ровеньки й Містки були вилучені у Свя-

Ярове, Новоселівка й хутори Верхній і

тогірського монастиря ще на початку

Середній Слов’янського повіту.

Як бачимо, менше всього землі доводило-

землі. У цих селах проживало 3160 осіб

ся на ревізьку душу однодвірських сіл.

чоловічої статі.

У Донецькому повіті в той же час

За наведеними даними можна встано-

було 7 казенних сіл, 6 сіл волосних і

вити середній земельний наділ по кате-

економічних селян,

6 однодвірських

горіях селян на 80-і роки XVIII століття.

слобід. У казенних селах, яким нале-

Проте слід мати на увазі, що чисельність

жало 60000 десятин придатної і 8311

населення не залишалася постійною. Вона

десятин непридатної землі, проживало

весь час зростала як за рахунок природного

2216 чоловічих душ. В однодвірських

прибутку, так і за рахунок залучення нових

слободах проживало

3620 чоловічих

поселенців. Відповідно до цього зменшу-

душ, яким належало 81500 десятин

валася кількість десятин землі на ревізьку

придатної і 11706 десятин непридатної

душу. Наприклад, за даними економічних

землі. Шести селам волосних і еконо-

приміток, у кінці XVIII століття селянсь-

мічних селян належало 55900 десятин

кий наділ у Сватовій Лучці дорівнював 6,7

придатної і 4868 десятин непридатної

десятини, а в Лимані — 9,55 [56].