Історія Донбасу

Без перебільшення можна сказати,

перешли все жить на речку Бахмут;

що найважливішою подією для Донбасу

також из того Изюмского полка, из

початку XVIII століття було заснування

городов и иных черкасских полков жи-

міста Бахмута. Цінним документальним

тели и черкасы перешли в то место

джерелом, що відображає час і умови ви-

жить многие, также и русские всяких

никнення Бахмута, є вже відома нам Гра-

чинов и служилые люди, и крестьяне

мота Петра I полковникові Ізюмського

пришли многие и живут самовольно и

полку Ф.В. Шидловському від 14 жовтня

службы никакой не несут и тебе чи-

1704 року. У ній сказано: «А в прошлом

нится непослушны» [Див.: 15].

де 1701 году те торские жители

У грамоті неодноразово зазначено про

обыскали место в дачах Изюмского

Бахмут як про новопоселене місце, ука-

полка, на речке Бахмут, где соль ва-

зано дату його заснування. І не випадково

рить прибыльнее торского, и с того

Грамоту Петра I від 14 жовтня 1704 року

города Тору без нашего вам государст-

називають метрикою Бахмута. У ній за-

венного указа и без твоего ведома

фіксовано дату його народження — 1701

рік. Виник Бахмут не за велінням зверху,

його важливе економічне значення як

а стихійно, через економічні потреби су-

солепромислу й стратегічне положення

спільства. У документі наведено доклад-

на півдні Росії в смузі зіткнення з Крим-

ні дані про склад населення Бахмута в

ським ханством. У 1701 році тут була

перші роки його існування. У 1702 році в

встановлена воєводська канцелярія. Від-

Бахмуті проживало 150 осіб. За соціаль-

далений на південь від Дінця на 35 верст

ним становищем — вільні громадяни й

у незахищений степ Бахмут після Прут-

козаки. За національністю — українці й

ського миру 1711 року перетворився на

росіяни. Рід занять — солеваріння. Та-

головну фортецю на півдні Росії. Після

ким докладним документальним відомо-

взяття турками Азова й Таганрога сюди

стям про час та умови заснування Бах-

перебазувалася частина гарнізону Таган-

мута й склад його населення позаздрить

розької фортеці. Переведений батальйон

будь-яке інше місто Донбасу. У 2001 році

отримав назву Бахмутського кінного ко-

Бахмуту виповнилося 300 років.

зачого полку. Командував ним полковник

У 1702 році для захисту від кочівників

Шабельський.

у Бахмуті було побудовано фортецю ос-

З метою зміцнення влади Петро I у

трогом. У 1705 році її та солепромисел

1708 році провів Реформу верховного й

зруйнував К. Булавін. Років через п’ять

місцевого врядування. Росію було розді-

фортеця відродилася.

лено на 8 губерній, а в 1719 році губер-

З перших днів свого існування Бахмут

нії були розділені на провінції. Урядовим

опинився в центрі уваги широких верств

указом від 19 травня 1719 року «Об

населення й уряду Росії. Сприяло тому

обустройстве губерний и об определении

в оные правителей» у складі Азовської

губернії була заснована Бахмутська про-

вінція [16]. Вона займала величезну тери-

торію, проте заселена була вкрай слабо.

Зрозуміло, що Бахмутська провін-

ція створювалася на перспективу. На

чолі провінції стояв воєвода. Зазвичай

провінції ділилися на два повіти. У Бах-

мутській провінції у зв’язку з невеликим

числом населення такого поділу не було.

Провінція відповідала повіту. Усередині

провінцій Петром I була зроблена спроба

ввести дистрикти (округи). Був створе-

ний і Бахмутський дистрикт. Проте вони

не виправдали себе і в кінці 20-х років

були скасовані. Повернулися до повітів.

Після скасування провінцій у 1775 році

Бахмутський повіт був одним з найбіль-

ших у країні. Однак незабаром з нього

були виділені нові повіти.

За висновками першої ревізії населен-

ня Росії 1719 року в Бахмутській провінції

разом з приписними містечками зафіксо-

вано 14 населених пунктів, у яких прожи-

вала 6841 особа, які підлягали до обкла-

дання подушним податком. Як показала

друга ревізія (перепис населення), прове-

дена в 1745 році, число населених пунктів

ського Слобідського козачого полку

На перший погляд може здатися, що мова

Ф.В. Шидловський, який вступив на цю

йде про населений пункт. Проте аналіз

посаду в 1794 році після смерті колиш-

документа свідчить, що малося на увазі

нього командира цього полку К.Г. Дон-

таке географічне поняття, як невеликий

ця, убитого в бою з татарами. Як зазна-

крутий вигин річки, який служив орієнти-

чено в розшукових і відписаних книгах

ром на місцевості. Звідси можна зробити

Бєлгородської розрядної ізби, полков-

висновок, що населеного пункту, який ми

никові Шидловському 12 червня 1700

тепер знаємо як місто Сватове, у 1800

року боярин і воєвода Яків Долгорукий

році ще не існувало. Воно виникло кіль-

за указом государя видав жалувану гра-

ка років по тому. Його жителі в 1707 році

моту на володіння цією землею: «...Для

підтримали повстанців К. Булавіна. За це

прокормления себя и для пополнения

містечко Сватова Лучка було випалено

великого государя службы занял он

карателями. Цей висновок підтверджує й

в Изюмском полку в дикой степи на

Грамота Петра I 1704 року полковникові

реке Красной с верховья вниз до уро-

Шидловському, де Сватова Пристань,

чища до Рогозовского байрака, кото-

разом з Хариною Долиною, згадується як

рый ниже Сватовой лучки, и по доли-

урочище, місцевість, де поселень донсь-

нам, которые впадают в ту речку

ких козаків немає.

Красную с обеих сторон, до того вы-

Родючі землі цієї місцевості приваблю-

шеписанного урочища. И по Хариной

вали й інших високопоставлених військо-

и Прощеной и по Дуванной долинам

вих чиновників. Адмірал Ф.М. Апраксін

по обе стороны дикой степи пашни

в одному зі своїх листів Шидловському

и для лесных угодий вольных байра-

просив полковника підібрати для нього

ков и тех угодий по своей черкасской

землю із селянами. У відповідь на лист

обычности владеет он без дач по за-

полковник Шидловський писав адміра-

имке...» [Див.: 18].

лові 14 серпня 1710 року: «...На такое

У документі названо Сватову Лучку.

поселение место есть у меня гото-

чища. 40-тисячний загін кримського хана

Ще восени 1735 року Російське коман-

з небагатьма прихильниками

гетьмана

дування зосередило драгунські й піхот-

Мазепи почали спустошувати українсь-

ні полки по лівому березі Дінця. Вони

кі землі. Російські війська, що підійшли,

стояли в Станиці Луганській, Старому й

змусили супротивника відійти до Криму.

Новому Айдарі, Боровському, Краснянці,

Хоча в Донбасі активні військові дії

Ямполі та Кабанньому. Звідти вони здій-

не проводилися,

негативні результати

снили похід до Азова й разом з іншими

Прутського походу мали вплив і на те-

частинами взяли участь у його захоплен-

риторії Донецького краю та його сусідів.

ні. У травні 1736 року російська Донська

За умовами договору 1711 року, а потім

армія за підтримки Донської військової

Адріанопольського

мирного

договору

флотилії взяла в облогу Азов. Бій закін-

1713 року Росія змушена була поверну-

чився перемогою російських військ. Тур-

ти Туреччині Азов і ліквідовувати фортеці

ки змушені були капітулювати. Фортеця

Таганрог на побережжі Азовського моря,

Азов знову була повернена Росії [Там

Кам’яний Затон на Дніпрі та інші [23,

само, Т. 12, с. 375].

Т. 11, с. 686 — 688].

Узявши Азов, російські війська по-

Донецькі землі, як і інші території Ук-

прямували в центр Донбасу, якому за-

раїни, продовжували піддаватися набігам

грожували кримські

татари. Дійшовши

татар і ногайців. У 1714 — 1718 роках

до р. Кальміус, полки повернули вгору

вони зробили набіги на території Ізюмсь-

по річці вбік Бахмута, до якого підійшли

кого полку, у 1723 — 1732 і в 1734 роках

орди кримських татар. Супротивник був

нападам піддавалося місто Бахмут. Тата-

змушений тікати.

ри вбивали та брали в полон людей, гра-

У компанії 1737 року Донецькі сте-

бували й палили села та міста.

пи були базою зосередження військ для

У російсько-турецькій війні 1735 —

подальших дій проти ворога. Регулярні

1739 років російські війська неоднора-

урядові війська слідували з лівого берега

зово проходили по території Донецького

Дінця через Станицю Луганську, а також

басейну, прямуючи до місць бойових дій.

через Тор і Бахмут у верхів’я Міусу. Звід-

ти вони разом з донськими козаками в

складі Донської армії під командуванням

генерала П.П. Лассі здійснили бойовий

похід до Криму.

У ході російсько-турецької війни

1735 — 1739

років

російські війська

проявили мужність і героїзм. Проте через

низку незалежних від них обставин Росія

змушена була

підписати Бєлградський

мирний договір, за яким повернула собі

В історії Донбасу чимало питань, які

вивчені недостатньо. До них належать і

питання про зимівники запорозьких коза-

ків. Конкретні дані про них нерідко підмі-

няються легендами та міфами, вигадками

й домислами.

Землі запорожців, що отримали на-

зву Запорозьких Вольностей, займа-

ли величезний простір у Північному

Причорномор’ї та Приазов’ї. Одна з особ-

ливостей цих земель полягала в тому, що

вони складали частину Дикого поля й

до середини XVIII століття залишалися

це були в основному тимчасові поселен-

значною мірою незаселеними. Другою

ня. Не випадково їх відрізняли від місць

особливістю цих земель було те, що вони

постійного проживання. Про це свідчить

не мали чітких меж. Якщо з півночі За-

і карта лівобережжя Дніпра, складена в

порозький кіш час від часу намагався ви-

1775 році. Місця поселення запорож-

значити межу своїх володінь із сусідніми

ців на ній позначені так: «Зимівники й

землями, то з півдня, де кочували кримсь-

житлові приміщення запорозьких коза-

кі татари й ногайці, зробити це практично

ків», що, поза сумнівом, відокремлює їх

було неможливо. Між запорожцями, з

від постійних жителів і свідчить про їхнє

одного боку, і Кримським ханством та но-

особливе становище. Розташовували-

гайськими ордами, з іншого, по суті йшла

ся вони в безпечних місцях, на значній

постійна війна за території. Природно, що

відстані від кочових кримських татар і

заселення цієї території відбувалося з пів-

ногайців, інакше вони були б скоро зни-

ночі, з безпечного боку.

щені кочівниками.

Щодо території нинішнього Донбасу,

то тут до середини XVIII століття постій-

них поселень не існувало. Була спроба

запорожців закріпитися в гирлі р. Каль-

міус, куди вони приїжджали на рибну

ловлю. Тут вони спорудили для себе

кам’яну будову, назвавши поселення

Домахою. Проте кримські татари неза-

баром зруйнували його. В інших місцях

Донбасу в кінці XVII — першій половині

XVIII століть спроби поселитися приз-

водили до тих же сумних наслідків. Вони

знищувалися кочівниками. Лише донсь-

Однією із форм запорозьких поселень

ким козакам, які поселилися по Дінцю

були зимівники — своєрідні хутори.

та його притоках і фортецях Бахмут, Тор

Створювати зимівники на перших порах

і Маяки, що мали озброєння, удалося

могли в основному козаки — запорозька

встояти, хоча кримські татари не раз ро-

старшина. На початку зимівників було

зоряли їх.

небагато. До того ж вони не були міс-

На жаль, деякі автори краєзнавчих ви-

цями постійного проживання запорозь-

дань, не обтяжуючи себе пошуками й до-

ких козаків, де велося багатогалузеве

слідженнями архівних джерел, перепису-

землеробське господарство. Швидше,

ють із чужих книг недостовірні відомості