Історія Донбасу

Розділ 2. ДОНЕЦЬКИЙ КРАЙ У ХIX СТОЛІТТІ

від 20 до 70 руб. і більше. На стягнення

платити податки. До 1868 р. накопичила-

їх не було ніякої надії. Господарства бага-

ся недоїмка в 8 тис. руб. Для її погашен-

тьох неплатників розорилися. У цих умо-

ня була описана вся худоба: воли, коні,

вах збори селянської громади ухвалили

корови, вівці. Описували й продавали

«часть душевых наделов, а у некото-

худобу не тільки недоїмників, але й тих,

рых и весь полевой надел на души не-

хто справно платив податки, за круговою

доимщиков впредь до окончательного

порукою. Усе продавали за безцінь: корів

погашения недоимки отобрать и от-

по 50 — 60 рублів за десяток, коней по

дать в пользование тем крестьянам,

5 руб. за голову. Звільнитися від круго-

которые исправно платят налоги».

вої поруки могли тільки заможні селяни

Характерною щодо цього була ситуація

шляхом викупу. У селі таких найшлося 76

в с. Макарів Яр. У селі було 315 будинків.

хазяїв. Вони викупили свої наділи, стали

Селяни отримали наділ по 4 десятини на

повними власниками й зажадали виділен-

ревізьку душу. Але не всі могли справно

ня своєї землі в окрему ділянку.

ЗЕМЛЕРОБСТВО

У 1884 році в Бахмутському повіті

Щоб обробити свій наділ, селянинові

числилося 409278 десятин шахтної землі.

потрібно було мати 3 — 4 пари волів і

З них під посівами було зайнято 238225

плуг. Таких у повіті було небагато, усьо-

десятин. Зокрема 4277 десятин посівів

го 12,9%. Майже половина господарств

знаходилися на орендованих землях в

повіту не мала потрібної кількості робочої

області Війська Донського, у Павлоград-

худоби, а часто й плуга. Такі об’єднувалися

ському й Маріупольському повітах.

з сусідами й обробляли наділи наймом.

У Бахмутському, як і в інших повітах

12,7 % становили люди похилого віку,

Донбасу, сіяли жито, пшеницю, ячмінь,

удови, сироти й деякі інші категорії се-

просо, гречку, овес, льон та інші куль-

лян, які втратили господарську стійкість.

тури. Посіви були озимі та ярові. Проте

Колишні робітники Луганського ливар-

площа під озимою пшеницею була абсо-

ного заводу при звільненні від обов’язкової

лютно незначною — 2,2 відсотки, тоді як

роботи на заводі отримали по 1 десятині

ярова пшениця займала 36,3 відсотка,

землі. У 1879 і 1886 рр., у дві нарізки, їх-

хоча вона давала менші врожаї.

ній наділ довели до рівня державних селян.

Приватновласницькі

господарства

Однак у них не було ні інвентарю, ні робо-

виробляли хліб в основному на продаж,

чої худоби. Тому 98,7 % колишніх робітни-

тому відсоток посівів озимої пшениці в

ків заводу не обробляли свій наділ, здава-

них був вищий. У селянських же госпо-

ли його в оренду. Жителі Кам’яного Броду

дарствах більше, порівняно з приватно-

за Положенням 1863 р. теж були наділені

власницькими, вироблялося проса, ячме-

землею. Багато хто з них придбав худобу

ню, гречки. У повіті в невеликих розмірах

та інвентар. Однак самотужки обробляли

вирощували інші культури— горох, чече-

наділи тільки 13 % господарств, супрягою

вицю, картоплю, баштан, площа під яки-

— 17 %, біля половини — найманням.

ми складала 12100 десятин.

Інші здавали свої наділи в оренду.

У Слов’яносербському повіті в 1885

У Слов’яносербському повіті сіяли ті ж

році на 207 селянських громад доводи-

культури, що і в Бахмутському. З ярових

лося 162916,2 десятин землі. Надільною

— пшеницю. Значного поширення отри-

землею користувалися 14865 господарств

мала арнаутка. Жителі краю вважали, що

з корінного населення повіту. Вони діли-

цей сорт пшениці був завезений у Донбас

лися на 4 частини: які обробляли наділи

сербами-переселенцями. Ця пшениця

своїми силами; силами кількох господарів

йшла на експорт. Через Таганрозький і

(у супрязі); наймали інвентар; безгоспні,

Маріупольський порти її відправляли за

які зовсім не обробляли свого наділу.

кордон, у тому числі й до Англії.

Розділ 2. ДОНЕЦЬКИЙ КРАЙ У ХIX СТОЛІТТІ

той час не раз вражали сарана, хлібний

вищі. Таким був і 1891 р., який вважався

жучок, ховрашки та інші шкідники. Се-

найбільш голодним роком другої полови-

ляни часто опинялися в тяжкому стано-

ни ХІХ ст. [6].

У післяреформений період приватні

власникам. Дворянському стану належа-

власники становили найменш численну

ли 303 маєтки (37 %), почесним грома-

категорію землевласників. У 1884 р. у

дянам і купцям — 34 (4,2 %) міщанам

Слов’яносербському повіті їх значилося

— 51 володіння (6,2 %). Селянських і

483 особи. Але цим людям належала ле-

козачих приватних землеволодінь налічу-

вова частка всіх земель повіту. За даними

валося 406 (49,7 %), німцям-колоністам і

земельної управи, у 1884 р. вони володі-

поселянам належало 11 володінь (1,4 %)

ли 247274 десятинами землі — 85 %

і різним іншим землевласникам та інозем-

усієї земельної площі повіту.

ним підданим — 12 володінь (1,3 %).

У Бахмутському повіті число приватних

Приватні землевласники істотно

володінь було майже вдвічі більше, ніж у

відрізнялися за площею землеволодіння,

Слов’яносербському. Усього в Бахмутсь-

а отже, і за фінансовими можливостями.

кому повіті налічувалося 817 приватних

У Бахмутському повіті 92 особи володіли

землеволодінь із земельною площею в

земельною площею від 500 до 1000 деся-

462029,9 десятин. Вони належали 800

тин, 75 — від 2 до 4 тисяч, 11 — від — 4

до 6 тисяч десятин, 3 — від 6 до 10 тисяч і

У 80-х роках в Слов’яносербському

4 володіли землею площею понад 10 тис.

повіті існувало 6 винокурних заводів, що

десятин.

належали приватним землевласникам.

В умовах капіталістичного розвитку

Три з них були діючими. На початку ж

сільського господарства приватні зем-

XIX століття їх було тут 16. Винокурний

левласники

намагалися

обзавестися

завод Голуба старої конструкції. Він да-

новими, досконалішими

сільськогос-

вав річного доходу до 500 руб. Винокур-

подарськими

знаряддями й

машинами,

ний завод принцеси Мюрат мав апарати

хоча не всім це вдавалося. У середині

нової конструкції. Працював у зимовий

80-х років у приватних землевласників

час, налічувалося 28 — 30 робітників.

Слов’яносербського повіту налічувало-

Різко скоротилося й число водяних

ся лише 60 жаток і сінокосарок. Слабо

млинів. У першій третині XIX століття

були поширені й кінні граблі. Вони були

в повіті їх було 72 та 7 вітряних. У 80-х

тільки в 11 господарствах в кількості 43

роках водяних і вітряних залишилося

штук. Набули поширення парові моло-

41, притому, переважали вже вітряні.

тарки, які витісняли кінні. Усього їх уже

Зате з’явилося 12 парових мукомельних

було 36 штук — по одній на 4 господарс-

млинів. Деякі з них здавалися в оренду.

тва. Упроваджувалися просорушки, кру-

Паровий млин у маєтку П.В. Голуба да-

порушки та інше устаткування для пере-

вав доходу до 600 руб. на рік.

робки зерна.

У Бахмутському повіті в 1885 році

Невисокими

були

врожаї

в

діяв лише один винокурний завод, що

Слов’яносербському повіті. Жита збира-

належав приватному землевласникові.

ли від 30 до 80 пудів з десятини, середній

Водночас їм належало 16 парових і 68

урожай жита з десятини за 10 років склав

вітряних млинів.

52 пуди, ярової пшениці — 40 пудів, яч-

З наведених фактів можна зробити ви-

меню й вівса по 45 пудів. Основна маса

сновок, що за чверть століття, що пройш-

хліба вироблялася для ринку.

ло після відміни кріпосного права, при-

На відміну від селян, приватні зем-

ватні землевласники Слов’яносербського

левласники вирощували худобу не тіль-

й Бахмутського повітів, пристосовуючись

ки для своїх потреб, але й на продаж,

до капіталістичних виробничих відно-

хоча кількість її скорочувалася. У при-

син, не змогли зробити істотного кроку

ватновласницьких

господарствах

Бах-

вперед у розвитку своїх господарств. А в

мутського повіту в 1884 році було 392

такій важливій галузі, як тваринництво,

597 голів худоби, зокрема 10608 волів і

виявилося скорочення поголів’я.

4148 коней.

Після скасування кріпосного права

Як і в Бахмутському, у Слов’яно-

приватні землевласники повіту намага-

сербському повіті майже єдиною про-

лися пристосуватися до нових умов капі-

дуктивною галуззю скотарства було вів-

талістичного способу виробництва. Але

чарство. Однак і воно занепадало. Якщо

це було непросто. Не маючи досвіду ра-

в середині століття в повіті було близько

ціонального ведення господарства, багато

200 тис. мериносових овець, то в 1885 р.

хто, як і раніше, вели паразитичний спосіб

їх число становило тільки 68014 голів,

життя, витрачаючи великі кошти на весе-

простих овець було 2155 голів. Мерино-

ле життя за кордоном. Це призводило до

сові вівці збереглися у 29 господарствах.

розорення. Поміщики змушені були за-

Найбільше з них було в с. Олександрівка

кладати землю в банки, продавати.

в поміщиці княгині Мюрат. Тут налічу-

Такий був складний і суперечливий

валося 7420 овець. Причина скорочення

шлях усунення феодальних виробничих

поголів’я худоби — відсутність кормів

відносин і розвитку капіталізму в сільсь-

у зв’язку з посушливим кліматом краю.

кому господарстві Донецького басейну.

Скорочувалася й чисельність великої ро-

Як і в інших регіонах країни, такий шлях

гатої худоби, а також коней.

називали прусським.

Розділ 2. ДОНЕЦЬКИЙ КРАЙ У ХIX СТОЛІТТІ

басу. Харківські вчені одними з перших

виступив з пропозицією, щоб у басейні

у 70 — 80-х роках почали застосову-

р. Самари, притоки Дніпра, провести до-

вати при дослідженнях поляризаційний

слідженнязметоювиявленнявугленосних

мікроскоп.

Ними

проводилися також

пластів. На його думку, така можливість

петрографічні дослідження, хімічні до-

не виключалася. У 1882 році його запро-

слідження донецького вугілля. Важливе

сили провести геологічний огляд околи-

практичне значення мали роботи спів-

ць с. Олександрівки, яке знаходилося на

робітників Харківського університету й

правому березі р. Самари, у 10 — 12 км

у галузі гідрогеології, зокрема проведене

на південь від ст. Гаврилівка Харківсь-

Борисяком і Гуровим артезіанське бурін-

ко-Азовської залізниці. Гуров провів тут

ня в районі Харкова.

буріння й довів, що у верхів’ях р. Самари

У 70 — 80-х роках XIX століття

по р. Бику під породами третинного плас-

знайшли продовження ті роботи, якими

та залягає неглибоко кам’яновугільне

займалися інженери Носови в 60-х ро-

відкладення з пластами вугілля. Ці плас-

ках. Як відомо, у 1864 — 69 роках на те-

ти продовжуються з району с. Бешево,

риторії Донбасу проводилася інструмен-

басейну р. Кальміусу.

тальна зйомка для складання геологічної

Отже,

уже

до кінця

XIX століт-

карти пласта. На західному продовженні

тя були отримані підтвердження, що

Донецького гірничого кряжа Носови ви-

кам’яновугільні

відкладення відкритого

явили окремі

виходи кам’яновугільних

Донбасу продовжуються на захід. Проте

відкладень, вважаючи їх безпосереднім

глибокого

розвідувального

буріння на

продовженням на захід кам’яновугільних

нових площах не проводилося. Промис-

відкладень Донецького гірничого кря-

ловці не бажали вкладати в них засобів.

жа. У той же час багато видатних гео-

Тим більше, що для розробки було бага-

логів висловлювали припущення, що

то вже відкритих родовищ вугілля. Тільки

вугільні пласти Донбасу не продовжу-

після революції 1917 р. при радянській

ються на північний захід, а повертають у

владі були продовжені роботи з розши-

р. Кальміус,

замикаючи Кальміус-То-

рення Донецького басейну на захід.

рецьку улоговину. Гірничий інженер Бу-

Тим часом до дев’яностих років XIX

личов вирішив перевірити це припущен-

століття Донбас не мав точного опису

ня. Він зібрав усі дані, вивчив їх і в 1877

вугільних пластів і даних про запаси вугіл-

році опублікував статтю, у якій показав

ля в басейні. У таких умовах неможливо

важливість цієї улоговини в гірничопро-

було планувати розвиток як вугільної,

мисловому відношенні. З 1871 по 1875

так і інших галузей промисловості. Тому

рік тут видобували 35 відсотків усьо-

гірничопромисловці Півдня Росії зажада-

го кам’яного вугілля Донбасу. Буличов

ли від Гірничого департаменту провести в

описав тільки східну частину улоговини.

Донбасі детальне картирування для точ-

Західною частиною Кальміус-Торецької

ного опису вугільних пластів по всьому

улоговини

займався гірничопромисло-

басейну й підрахунку запасів вугілля. У

вець П. Карпов. Протягом п’яти років,

1892 році Геологічний комітет деталь-

починаючи з 1873 року, він на свої кош-

ні геологічні зйомки доручив провести

ти проводив розвідувальні роботи на за-

Ф. Чернишову, М. Лебедєву і Л. Лутугі-

хід від залізниці Харків—Маріуполь. У

ну. Загальне керівництво покладалося на

результаті був доведений безпосередній

академіка Ф. Чернишова. Топографічною

зв’язок продуктивного карбону, виявле-

основою для цієї роботи була прийнята

ного у верхів’ях приток басейну Дніпра, з

одноверстова карта в масштабі 1:42000 з

пластами вугілля відкритого Донбасу. Ці

горизонталями через 4 сажні. Весь Дон-

дослідження показали на ділі можливість

бас був розділений на 65 планшетів пло-

меж Донбасу на захід. Тут була заснова-

щею близько 420 м2 кожен.

на Трудовська копальня.

Роботи виконувалися в 1892 — 94

У той же

час

професор О.В. Гуров

роках одночасно в різних районах. На

північній ділянці, у районі Лисичанська,

міус-Торецької улоговини, Лебедєв виді-

проводив зйомки Л. Лутугін. На півдні,

лив по р. Мокрій Волновасі якнайдавніші

у басейні

Кальміусу, —

М. Лебедєв.

палеозойські відкладення. Чернишовим

Установлення

стратиграфії

донецького

і Шмальгаузеном вони були віднесені до

карбону й обробка зібраних палеонтоло-

верхнього девону. У 1893 році Лебедєв

гічних матеріалів проводилася Ф. Чер-

провів обстеження вугільних пластів

нишовим. Рослинні залишки оброб-

Смолянинівської, Семенівської й Олек-

ляв професор

Київського

університету

сандрівської світ у межах Юзівського,

І. Шмальгаузен.

Район

Лисичанська

Макіївського та інших сусідніх промисло-

був найбільш вивченим. Тому Л. Лутугін

вих районів. У 1894 році він продовжував

почав саме звідти. У ході дослідження

геологічні дослідження Кальміус-То-

він використовував геологічний розріз

рецької улоговини в межах Бахмутського

району Лисичанського з Мар’ївським і

повіту. У районі с. Государевого Байрака

Алмазним районами, які знаходилися по

маршрути Лутугіна й Лебедєва сходили-

сусідству. У результаті досліджень Лу-

ся. У результаті було встановлено від-

тугін установив, що геологічні розрізи в

повідність кам’яновугільних відкладень

різних районах басейну повторюються.

північних і південних районів Донецького

У середньому відділі карбону він виділив

басейну, а звідси виходив висновок, що в

чотири світи,

установив їх

потужність

західній області Донбасу розвинена та ж

і літологічний склад. Лутугін розробив

вугільна товща, що і в центрі басейну. Це

промислову

класифікацію

вугільних

позитивно позначилося і на результатах

пластів і вапняків та з’ясував законо-

детальної геологічної зйомки, яка вельми

мірності метаморфізму вугілля. У нього

точно відобразила межі пошуків вугілля.

був свій метод дослідження. При геоло-

Проте в кожного з них — і в Лутугіна,

гічній зйомці він наносив на карту най-

і в Лебедєва — була своя методика до-

більш характерні виходи корінних порід,

сліджень. Лебедєв в основу геологічної

тектонічні порушення серед відкладень

зйомки поклав палеонтологічний метод.

карбону. Таким шляхом можна було ви-

Розбіжність у методиці змусила Лебедє-

явити в полі структури відкладень, що

ва покинути Донбас. У 1895 році він пе-

вивчаються. Особливу увагу при цьому

реїхав на Кавказ, а в 1899 році перейшов

приділяв він літологічному складу порід.

на викладацьку роботу до знову відкри-

Це був складний метод, важким він був і

того Катеринославського вищого гірни-

фізично. Лутугіну доводилося простежу-

чого училища. Палеонтологічний метод

вати всі виходи пластів гірничих порід,

Лебедєва згодом широко застосовувався

а в складних тектонічних умовах повер-

геологами Донбасу.

татися на один і той же вихід по кілька

Л. Лутугін продовжував дослідження

разів. Щоб скласти тільки один планшет,

північної частини Донбасу. У той період

потрібно було пройти пішки біля 2-х ти-

він жив у Лисичанську в будинку лиси-

сяч кілометрів, а окремі площі зі склад-

чанського шахтаря Горлова. Господар бу-

ною геологічною будовою

доводилося

динку Михайло Михайлович Горлов був

виходити вздовж і поперек.

постійним супутником Лутугіна в прове-

У 1898 році в керівництві геологічними

денні польових досліджень і добрим його

дослідженням в Донбасі відбулися зміни.

помічником. А через півтора десятиліття,

Ф. Чернишова призначили начальником

коли Лутугін знову повернувся до Лиси-

російської частини в російсько-шведсь-

чанська, його помічником став син гос-

кій експедиції для вимірювання дуги ме-

подаря.

ридіана на острові Шпіцберген. Керів-

Працюючи в районі Лисичанська,

ником геологічних досліджень у Донбасі

Л. Лутугін склав розріз близько 65 го-

офіційно

став

Л. Лутугін.

Незабаром

ризонтів — від якнайдавніших пластів

Донбас покинув М. Лебедєв.

до найвищого. Частина цього розрізу від

Проводячи дослідження в межах Каль-

Лисичанська до Дінця, за визнанням са-

Розділ 2. ДОНЕЦЬКИЙ КРАЙ У ХIX СТОЛІТТІ

мого Лутугіна, була описана ще Носовим

гресу, виявилася найбільшим досягнен-

2-м, а ще раніше була наведена в книзі

ням у галузі геології кінця XIX століття.

Мурчисона за даними управителя Лиси-

Вона стала основою робіт Геологічного

чанською копальнею маркшейдера Козі-

комітету зі складання детальної геологіч-

на. Згодом ця товща була виділена під

ної карти Донбасу. Потім ця схема вико-

назвою світи Лисичанської. Вона містить

ристовувалася всіма геологами при роз-

8 вугільних пластів, а на горизонтах 57

відувальних роботах у басейні.

— 68 розташовано ще три пласти. Ли-

Рік сьомої сесії Міжнародного геоло-

сичанський розріз Лутугін доповнив ма-

гічного конгресу став і важливим етапом

теріалами, отриманими при дослідженні

у службовій діяльності Лутугіна. Геоло-

в 1893 році ділянки, обмеженої зі сходу й

гічний комітет офіційно призначив його

північного сходу Дінцем, із заходу лінією

керівником робіт у Донецькому басей-

гирла р. Бахмут, Попасна і з півдня — Ко-

ні. Йому доручили складання детальної

мишевахою. Тут розвинені в основному ті

геологічної карти Донбасу. Її вирішено

ж відкладення карбону, що і в околицях

було видати окремими випусками по мірі

Лисичанська.

готовності планшетів. У 1898 році поча-

У результаті досліджень, проведених у

лася підготовка до видання. Л. Лутугіну

1892 — 93 роках, Л. Лутугін довів мож-

довелося провести додаткові дослідження

ливість паралельного розвитку окремих

закінчених планшетів. У тому ж році про-

горизонтів донецьких кам’яновугільних

водилися топографічні роботи зі створен-

опадів. Отже, з’явилася можливість точ-

ня основи для детальної геологічної карти

ного вивчення поширення й умов заля-

території Війська Донського. Керівництво

гання кам’яновугільних пластів. Лутугін

роботами зі складання детальної геологіч-

поклав початок створенню стратиграфіч-

ної карти Донбасу зажадало від Лутугіна

ної схеми донецького карбону, розробле-

не тільки знань і досвіду, але й великих ор-

ної Геологічним комітетом. У 1894 році він

ганізаторських здібностей. І він опинився

уперше зайнявся дослідженням вугільних

на висоті. Успішно проведена в Донбасі

пластів. Лутугін зібрав усі відомі за літе-

детальна зйомка в масштабі 1:42000 мала

ратурними джерелами і в лабораторіях

неоціненне значення

для промислового

відомості про хімічний склад пластів, пе-

розвитку регіону. Детальна карта басейну

ревірив кожен

пласт за простяганням

в той же час виявилася й картою пласта.

і встановив, що зміна хімічного складу

Вона була блискучим зразком подібних

вугілля спостерігається у всіх пластах.

карт не тільки в країні, але й у світі.

Звідси був зроблений висновок, що одні

Як відомо, детальна карта Донба-

й ті самі пласти в різних частинах басейну

су потрібна була промисловцям. Вони

мають різні хімічні властивості. Тим са-

її замовляли, тому з великим інтересом

мим Л. Лутугін заклав теоретичні засади

слухали доповідь Лутугіна на 24 з’їзді

хімічного вивчення природи вугілля.

гірничопромисловців

Півдня Росії на

Підсумки робіт Геологічного комітету

тему «Донецький басейн як джерело мі-

знайшли віддзеркалення у звіті VII сесії

нерального палива для Росії». У ній він

Міжнародного

геологічного конгресу,

уперше за всю історію Донбасу оповістив

який відбувся в Петербурзі в серпні 1897

підрахунок усіх відомих вугільних плас-

року. Ф. Чернишов і Л. Лутугін предста-

тів басейну і звернув увагу на хижацький

вили конгресу нарис «Донецький ба-

спосіб експлуатації та використання кок-

сейн», у якому виклали результати робіт

сованого вугілля. Виклав він і свої мірку-

Геологічного комітету країни з детальної

вання щодо розробки вугільних пластів,

геологічної зйомки басейну в 1892 —

укритих могутніми молодими нашаруван-

1894 роках. Це стало важливою подією

нями. Це була підтримка ідеї розширен-

в науковому світі. Стратиграфічна схема,

ня меж Донбасу, яку вперше висловив

викладена Чернишовим і Лутугіним сьо-

Є. Ковалевський, а потім довели багато

мій сесії Міжнародного геологічного кон-

геологів.

Ще в першій половині XIX століття

ву концесії на будівництво залізниці від

відсутність надійного транспорту стало

Курська до Таганрога через Харків і Дон-

гальмом у розвитку вугільної промисло-

бас. Уряд підтримав пропозицію, але з

вості й металургії Донбасу. Гужовий

істотною поправкою — продовжити до-

транспорт, чумацтво не могли вирішити

рогу від Таганрога до Ростова-на-Дону.

цієї проблеми. Спроби використовувати

Це забезпечувало вивіз хліба з центру

Сіверський Донець як транспортний засіб

Росії до південних морських портів і до-

для сплаву вугілля до морських портів не

ставку у зворотному напрямі донецького

дали очікуваних результатів. Залишалася

кам’яного вугілля. Тим часом між під-

надія на залізниці, які набували все більш

приємцями йшла боротьба за вплив.

значного поширення в Європі та в Росії.

Відтіснивши своїх конкурентів, С. Поля-

Це розуміли багато вітчизняних фахівців.

ков 1 березня 1868 року отримав дозвіл

Гірничий інженер О.В. Гуров, який зай-

на створення акціонерного товариства,

мався організацією видобутку вугілля в

якому була видана на 85 років концесія

центральній частині Донбасу, у 1856 році

на будівництво дороги. Відкриття дороги

писав у доповідній записці штабу Кор-

намічалося на 1 серпня 1869 року.

пусу гірничих інженерів до Петербурга,

Будівництво почалося 5 травня 1868

що не можна чекати значного підйому

року. Воно велося одночасно на всій

кам’яновугільної промисловості на півдні

лінії. Дорогу будували одноколійну. Про-

Росії без будівництва залізниць [35].

те проект був розрахований на створен-

Перша залізниця в Донбасі була побу-

ня двоколійного шляху. Тому зведення

дована в середині 60-х років від Грушевсь-

мостів, створення труб, відсипання зем-

ких антрацитних копалень до ст. Аксай на

ляного полотна здійснювалося з розра-

Дону [36]. Проте це була лише малень-

хунку на двоколійну дорогу. Протяжність

ка частка того, що було потрібно. Ідея

ділянки дороги, що проходила через Дон-

створення мережі залізниць давно заро-

бас, складала 332 версти. Вона ділила-

дилася в умах ряду підприємців. У 1865

ся на 3 відрізки: Лозова — Слов’янськ,

році група промисловців звернулася до

Слов’янськ — Харцизьк, Харцизьк —

уряду Росії з клопотанням про устано-

Таганрог. Будівництвом донецької ділян-