Історія Донбасу

кого ливарного заводу в 1796 році було

ного числа житлових будівель було 184

закладено й заводське селище. У ньому

власних будинки. У 1831 році в приході

виділялися дві частини. В одній, що при-

Миколаївського

молитовного

будинку

значалася для англійських фахівців, було

при Луганському ливарному заводі було

побудовано 11 кам’яних будинків, завод-

3211 осіб, зокрема 1586 чоловіків і 1596

ську контору. Інша відводилася під житло

жінок. Це були перші металурги й ма-

для робітників, де почалося будівництво

шинобудівники Донбасу. Осіб духовного

казарм з хворосту й глини та землянок.

звання числилося 17 чоловічої статі і 12

Першими робітниками, які будували за-

жіночої. У селі Кам’яному (Кам’яному

вод і житло для себе, були майстрові з

Броді), жителі якого в той час уже були

Олександрівського заводу (м. Петроза-

майстровими заводу, по приходу церкви

водськ Олонецької губернії) і Липець-

Петропавлівської

налічувалося духов-

ких металургійних заводів, переведені

ного звання душ 11, дворян 30, відстав-

сюди за наказом від 14 листопада 1795

них солдатів 34, міщан 49, колишніх

року. У 1799 році вже було побудовано

зобов’язаних робітників 897, селян 20, а

45 казарм. У них проживало 1016 душ

всього — 1041 особа.

чоловічої статі і 988 жіночої, усього 2004

У поселенні Луганського заводу дія-

душі [29]. Наскільки були перенаселені

ли пошта, госпіталь, аптека, бібліотека,

казарми, можна уявити з таких даних.

музей. У 1823 році тут відкрили першу в

Казарма складалася з 6 кімнат і вміщала

Донбасі гірничу початкову школу для ді-

18 — 20 сімей. В одній кімнаті жили по

тей заводських працівників, а в 1839 році

2 — 4 сім’ї.

— початкову гірничу школу в Кам’яному

Заводські будинки опалювалися

Броді, а в Луганську — гірниче училище,

кам’яним вугіллям.

середній навчальний технічний заклад. У

У 1830 році в селищі, яке назива-

1837 році в заводському селищі відкрито

ли «Луганський завод», були 74 казар-

метеорологічну станцію — першу в Дон-

ми й 224 житлових будинки. Зокрема

басі. Розвивалася торгівля.

кам’яних 204 і дерев’яних 20. Із загаль-

У поселенні Луганського

заводу в

Розділ 2. ДОНЕЦЬКИЙ КРАЙ У ХIX СТОЛІТТІ

1801 році народився відомий учений і

го каменю. Висота казарми дорівнювала

письменник — автор 4-томного «Тол-

10 футам, довжина 24 фути, ширина — 14

кового словаря живого великорусско-

футів. У казармі було 6 віконець і 1 двері.

го языка» В.І. Даль, жили й працювали

Надалі шахтарі, разом з видобутком

багато гірничих інженерів та інші фахів-

вугілля, продовжували будувати казарми

ці, які стали провідними діячами науки й

й землянки. У 1801 році в шахтарсько-

техніки. У їх числі — почесний академік

му селищі в Лисичій балці вже налічу-

Петербурзької Академії наук Є.П. Кова-

валося 19 казенних будинків і казарм, 3

левський, видатний гірничий фахівець,

казенних землянки, 22 власних будинки

який став першим професором металур-

і 7 власних землянок. У них проживало

гії в Україні, А.Ф. Мевіус та ін. Сюди при-

556 осіб. Селище розташовувалося на

їжджали діячі гірничої справи, проходили

північному схилі Лисичої балки. Будинки

практику випускники Корпусу гірничих

й казарми стояли майже впритул. Біля

інженерів — Гірничого інституту. Усе

них не було ні сараїв, ні льохів, ні інших

це висувало селище Луганський завод

підсобних приміщень. Шахтарі в той час

у розряд видних центрів економічного,

не мали ні землі, ні худоби, жили за ра-

наукового й культурного життя Донець-

хунок мізерної платні — 20 руб. на рік.

кого басейну. І не випадково вже в 1847

Понад те їм видавалося на місяць 2 пуди

році в губернії обговорювалося питання

борошна й один пуд на утриманця. Тому в

про перетворення заводського селища в

1803 році було порушено клопотання про

місто й перенесення сюди центру повіту

заснування тут торгів по недільних днях.

із Слов’яносербська. Проводилися й від-

Зважаючи на масові хвороби шахтарів та

повідні приготування. Проте титул міста

їхніх сімей, на початку XIX століття було

і своє нинішнє ім’я — Луганськ — воно

відкрито госпіталь і аптеку. У 1837 році

отримало тільки через три десятиліття.

на копальні працювало 500 осіб. А разом

Лисичанськ виник у 1795 році як пер-

з жителями с. Верхнього, віднесеними до

ше шахтарське селище Донбасу в урочи-

категорії майстрових, на копальні числи-

щі Лисича балка на землі селян с. Верх-

лося 1415 чоловіків і 1319 жінок.

нє (Третя Рота). Будували його для себе

Довгий час перше шахтарське селище в

самі шахтарі. Це були колишні робітники

Лисичій балці, як і поселення Луганського

з Петрозаводська Олонецької губернії й

заводу, не мало власного імені. У докумен-

Липецька, що стали першими шахтарями

тах його позначали то поселенням майс-

Донбасу й заснували Лисичанськ.

трових вугільної ломки, то казармами або

Восени 1797 року керівник копальні

будовою майстрових, іноді називали на ім’я

Адам Сміт доповідав директорові заводу,

балок. Лише до кінця 30-х років XIX століт-

що він перевів усіх майстрових з 3-ої Роти

тя за ним закріпилася назва Лисичанськ. У

(с. Верхнє), де вони були на квартирах, у

1840 році в Лисичанську була побудована

нові казарми в Лисичому байраці. На той

церква. Після цього Лисичанськ почали

час тут було побудовано 10 казарм з дико-

називати селом гірничого відомства.

Транспорт завжди відігравав велику

поштових станцій з п’ятьма парами ко-

роль в економіці. Він міг прискорювати

ней на кожній. Витрати на їхнє утриман-

або вповільнювати її розвиток у цілому

ня передбачалися в сумі 4780 руб. сріб-

або в окремих регіонах. Основним ви-

лом на рік. Крім того, від збору земського

дом транспорту в Донбасі в першій по-

дорожнього податку з населення повіту

ловині XIX століття був гужовий. Лише

надходило 10 тисяч рублів.

в Приазов’ї та на окремих ділянках Сі-

Через

Маріуполь з Катеринослава

верського Дінця використовувався вод-

на Кавказ у кінці травня 1820 року про-

ний транспорт.

їжджав разом з генералом Раєвським

Дороги, звичайно, у той час були ґрун-

великий російський поет О.С. Пушкін.

тові. Мережа їх складалася поступово з

До Маріуполя екіпаж Раєвських прибув

часу заселення краю й заснування пер-

29 травня 1820 року. Того ж дня, пере-

ших населених пунктів. На початку XIX

правившись поромом через р. Кальміус,

століття вже виділялися великі дороги

мандрівники відправилися

на Таганрог.

або тракти, що сполучали між собою міс-

Дорога пролягала через вершину балки

та повітів або торгові центри, а повітові

Омелькової й балки Широкої, на якій у

міста з центром губернії Катеринославом.

17 верстах від Маріуполя розташовува-

За напрямами або містами ці дороги от-

лася поштова станція Широка або Ши-

римували в народі свої назви. Дорогу, яка

рокинська.

веде із Слов’яносербська через Луганськ

Основні вантажі по ґрунтових доро-

до Таганрога, називали Таганрозькою.

гах перевозили чумаки. На свої вели-

Дорогу, що зв’язує Бахмут з Донецьком

чезні вози, які називалися мажами, вони

(Слов’яносербськом) і Луганськом, на-

вантажили до 120 пудів товару. У мажі

звали Бахмутським шляхом. Вона виник-

впрягали до чотирьох пар волів. У деяких

ла ще в 50-х роках ХVIII століття, під час

чумаків було по кілька таких величезних

поселення тут Слов’яносербських рот,

возів і десятки волів [30]. Нескінченні чу-

хоча через відсутність надійних мостів і

мацькі обози рухалися по дорогах Донба-

складного рельєфу місцевості слабо ви-

су. Із степових районів до морських пор-

користовувалася. У Приазов’ї був відо-

тів вони везли хліб. У Маріуполі та інших

мий Петрівський тракт, що йшов з Та-

азовських містах брали рибу, товари за-

ганрога через Маріуполь до Петрівської

морських купців. Серед традиційних ван-

фортеці. На ньому було 7 поштових стан-

тажів, що перевозяться чумаками, були

цій. Із Слов’янська йшла дорога на Хар-

шкіри, сало та інші товари. З відкриттям

ків, а в південному напрямі — на Бахмут

шахт у перевезеннях чумаків почало пе-

і далі на Маріуполь, Таганрог і Азов. На

реважати кам’яне вугілля.

ній були заїжджі двори, поштові станції.

Використовувався в Донбасі і вод-

У м. Бахмуті була створена пошто-

ний транспорт. Постійно зростала роль

ва станція, при ній були заїжджий двір,

Маріупольського порту в перевезеннях

пошта, стайні та інші підсобні приміщен-

вантажів.

На побережжі

Азовського

ня. Вона обслуговувала кур’єрів, чинов-

моря розширювалися морські каботажні

ників і військових, таких, що прямували з

перевезення. Річковими судами ванта-

центру країни на південь і Кавказ.

жі перевозилися по Сіверському Дінцю.

На поштовому тракті з Бахмута до

Особливо широко ця ділянка Дінця ви-

Маріуполя в 1858 році функціонувало 8

користовувалася з кінця 30-х років для

перевезення антрациту Грушевського

у 1804 році відрядив сюди інженера Ма-

родовища в порти Азовського й Чорно-

тушинського. У результаті досліджень він

Сіверський

го морів. Робилися неодноразові спроби

дійшов висновку, що судноплавство по

Донець —

сплавляти вниз по Дінцю й кам’яне вугіл-

Дінцю можна організувати від Ізюма вниз

головна

ля Лисичанського родовища.

за течією тільки в період повноводдя.

водна

Думка зробити Сіверський Донець суд-

Щоб подолати мілини, завали, перекати

артерія

Донбасу

ноплавним виникла ще у XVIII столітті,

та інші перешкоди, потрібно було побу-

коли практично постала проблема вико-

дувати серйозні гідротехнічні споруди.

ристовувати природні багатства Донбасу.

Був підготовлений відповідний кошторис.

Виконуючи завдання Катеринославсько-

Проте справа затягнулася. У 1808 році

го губернатора В.В. Коховського — роз-

імператор Олександр I наказав відпусти-

відати поклади кам’яного вугілля поблизу

ти 20 тисяч руб. на підготовчі роботи. У

річок, щоб вугілля можна було доставля-

зв’язку з нашестям Наполеона програма

ти в порти Чорного моря по воді, надвір-

не була виконана.

ний радник М.Ф. Аврамов у грудні 1792

Першим, хто спробував здійснити

року відкрив родовище кам’яного вугілля

сплав вугілля по Дінцю, був штаб-лікар

в Лисичій балці.

Лисичанської копальні В.П. Вогульсь-

З самого початку діяльності копальні

кий. У 1818 році він побудував на Сі-

адміністрація Луганського заводу звер-

верському Дінці поблизу Лисичанської

талася до Гірничого департаменту, до

копальні два мореходні судна й весною

Міністра фінансів з проханням виділи-

1819 року, завантаживши їх вугіллям,

ти кошти на розчищення Дінця. Щоб

спустив вниз по Дінцю до Ростова-на-

з’ясувати, чи можливе судноплавство по

Дону. Це був перший позитивний до-

Дінцю, Департамент водних комунікацій

свід судноплавства по Дінцю в цьому

районі. За це В.П. Вогульський був на-

Відомо, що на перших порах Чорно-

городжений орденом св. Володимира 4

морське пароплавство у великій кількості

ступеня [31].

використовувало

привізне,

англійське

Питання про судноплавство по Дінцю

вугілля. Проте Лисичанське вугілля було

обговорювалося в 1828 році в Комітеті з

не гірше англійського. Існувала надія на

улаштування гірничих казенних заводів

його широке використання. Тому спроби

при Міністрові фінансів Росії у зв’язку

освоїти Донець як транспортну артерію

з вирішенням проблеми про приведення

продовжувалися. Весною 1838 року на

Луганського ливарного заводу в кращий

Дінці при Лисичому байраці була побудо-

стан. Комітет зробив висновок, що судно-

вана барка завдовжки в 9, шириною 2,5

плавство по Дінцю принесло б найбільшу

аршини. Будівництво її обійшлося казні

користь заводу й усьому краю, особливо

в 526 руб. У неї завантажили 2675 пудів

Чорноморському адміралтейству. Від-

вугілля. Протягом 8 днів — з 5 по 15 лип-

повідно до цієї думки для вимірювання

ня — вона була сплавлена до Луганської

глибини Дінця в листопаді 1828 року була

зразкової ферми в Красному Яру, у 15

направлена комісія під керівництвом ін-

верстах від Луганського заводу.

женер-майора Крафта. У результаті ко-

З весни 1841 року як буксир на Дін-

місія констатувала, що водне сполучення

ці почали використовувати виписаний з

по Дінцю можливо тільки під час розливу

Англії пароплав. Він отримав назву «До-

річки. По суті, вона повторила висновок

нець». Корпус його був металевим. Він

інженера Матушинського, зроблений

буксирував порожні барки з Ростова до

більше двох десятків років тому.

Лисичанська. Тут барки завантажували

Однак Донець продовжував при-

кам’яним вугіллям і своїм ходом сплав-

вертати увагу. У кінці 30-х років за до-

ляли до Ростова. Таким методом було

рученням генерал-губернатора князя

сплавлено до 300 тисяч пудів вугілля.

Воронцова дослід В. Вогульського пов-

Проте з розвитком видобутку Грушевсь-

торив таганрозький купець Борисов. З

кого антрациту попит на Лисичансь-

Ростова-на-Дону в Лисичу балку він пе-

ке вугілля впав. Відпала

необхідність

ревіз сухим шляхом розібрані барки, тут

у буксируванні барж. Тому пароплав

зібрав їх і завантажив вугіллям. Дві з них,

«Донець» був переданий на лінію Рос-

відправлені 20 квітня 1837 року, прибу-

тов—Таганрог, а потім у розпоряджен-

ли до Ростова благополучно. Третя, від-

ня Керченського

градоначальства, де

правлена пізніше по мілководдю, сіла на

він забезпечував сполучення між Керчю

мілину й була відвантажена. Четверта,

й Таманню. Були й інші спроби освоїти

відправлена з вантажем 10 тисяч пудів,

плавання по Дінцю.

6 травня проти села Весела Гора сіла на

Досліди судноплавства по Сіверсько-

мілину. Пробивши дно, вона затонула.

му Дінцю на ділянці від Лисичанська до

Перша копальня Донбасу в Лисичій

Луганська закінчилися плаванням па-

балці за історію свого існування бага-

роплава «Лисичанськ», який був побудо-

то вугілля відправила Чорноморському

ваний у 1867 році за рахунок Луганського

флоту, а потім Чорноморському морсько-

ливарного й Лисичанського чавунопла-

му пароплавству. У 1837 році було заго-

вильного заводів. Два роки він плавав по

товлено близько 100 тисяч пудів вугілля,

Дінцю. У листопаді 1869 року отримав

яке майже все було перевезене до Керчі.

пробоїну й припинив своє існування.

У 1838 році до 40 тисяч пудів вугілля Ли-

Проблему перевезення вугілля й ос-

сичанського було спожито на пароплаві

воєння Дінця зняло розпочате будівниц-

«Петро Великий» та інших судах Чорно-

тво залізниць, які незабаром стали голов-

морсько-Кавказької лінії.

ними транспортними шляхами Донбасу.