Історія Донбасу

2.4. ГЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОНБАСУ

вимагав подальшого й детального дослідження надр Донбасу. З початку XIX століття пошуки корисних копалин на користь підприємства й на перспективу проводилися фахівцями Луганського ливарного заводу та Лисичанської копальні. У 1819 році розвідки околиць заводу здійснювалися під керівництвом маркшейдера Козіна, який обстежував Нагольний кряж. У 1820 році Козін відправився в Ровенецьку слободу, де виявив поклади кам’яного вугілля. Заслуга його і в тому, що він склав стратиграфічний розріз кам’яновугільних відкладень Лисичанського родовища. У 1824 — 1826 роках О.І. Шуман і Ф.О. Созі провели

Титульний

аркуш

«Горного

журнала»

Перша

сторінка

статті Є. Ковалевського в «Горном

журнале»

№1 за 1829 р.

виклав історію розвитку соляних промислів на півдні Росії, а також зробив опис соляних варниць, які вже довгий час не діяли. На підставі цих досліджень Ковалевський написав статтю «Історичні і статистичні відомості про Слов’янські й Бахмутські соляні варниці». Він склав план місцевості, де були розташовані Бахмутські солеварні, провів розвідку покладів солі. У результаті дійшов висновку, що сіль у цьому районі є, треба тільки продовжити дослідження. Надалі цей прогноз блискуче підтвердився.

У кінці 1826 року уряд вирішив ужити заходів з покращення діяльності Луганського ливарного заводу. Гірничим інспектором на завод у 1827 році направили Є. Ковалевського, обер-гауптмана 5-го класу, який на той час був на посаді командира Гірничого кадетського корпусу

(у майбутньому — гірничого інституту). У його обов’язки входило також організувати геологічні дослідження. Обстеживши Донецький басейн, Ковалевський обробив матеріали попередніх досліджень, склав геологічну карту і стратиграфічний розріз відкладень. У ході цієї роботи в нього не могла не виникнути низка питань. Щоб з’ясувати їх, Ковалевський організував три експедиції, які проводили роботу за його інструкціями.

Експедиція на чолі з Першиним прямувала для виявлення руди в околиці Нагольного кряжа. Експедиція, якою керував Анісимов, займалася пошуками залізної руди. Розвідку покладів кам’яного вугілля доручили експедиції Соколова. Результати діяльності експедицій були узагальнені Ковалевським і послужили основою для доповіді Комітету з обладнання гірничих заводів.

Є. Ковалевського в першу чергу цікавили залізна руда й кам’яне вугілля, які потрібні були для нормальної діяльності Луганського ливарного заводу. Це положення знайшло віддзеркалення і в його доповідній записці, яка намічала програму систематичних геологічних пошуків.

Підсумки геологічних досліджень Є. Ковалевський зробив у статті «Досвід геогностичного дослідження в Донецькому гірничому кряжі», яка була опублікована в «Гірничому журналі» у 1827 році [22]. У той же час у ній були висловлені наукові передумови проведення геологічних досліджень у басейні.

Ця робота стала широковідомою й тим, що в ній Ковалевський виклав своє уявлення про гірничі утворення басейну. Він був першим, хто, подивившись широким поглядом на цей дивовижний край, побачив його у всьому обсязі й точно назвав Донецьким гірничим кряжем. Цей термін «Донецький кряж» міцно ввійшов до історії й побуту.

Тим часом робота з дослідження надр Донбасу продовжувалася. На практиці перевірялися й теоретичні уявлення Ковалевського. Нові дані вимагали уточнення або перегляду висловлених

припущень. Це було зроблено в іншій його роботі — «Геогностичний огляд Донецького гірничого кряжа», опублікованій у «Гірничому журналі» в 1829 році [23]. До неї додавалася карта з деякими виділеними Є. Ковалевським формаціями. Це була перша геологічна карта Донецького кряжу.

У той час у світовій геологічній науці відбувався інтенсивний розвиток стратиграфії. Цілком природно, що Ковалевський глибоко зацікавився послідовністю нашарування осадкових порід у Донбасі, відносним віком кожного пласта, що дозволяло визначати вугленосні та інші структури. Ковалевський дав характеристику вугілля басейну, виділивши антрацит, пісне й коксівне, указав райони їхнього поширення. Так було покладено початок вугільній геології [19].

На початку, як відомо, кам’яновугільні родовища відкривали дослідницьким шляхом. З розвитком стратиграфії стало відомо, з якими геологічними відкладеннями пов’язані кам’яновугільні пласти Донбасу. Тепер можна було ставити питання про поширення вугільних пластів басейну. Роботу щодо визначення контурів, у межах яких можна з упевненістю шукати нові кам’яновугільні поклади, було доручено гірничому інженерові Луганського ливарного заводу А.І. Олів’єрі.

Будучи досвідченим фахівцем, Олів’єрі протягом 1828 і 1829 років зробив дуже багато. Він з’ясував контур так званого відкритого Донбасу, для чого пройшов багатьма маршрутами по Дінцю, Кальміусу, Міусу та інших річках, що впадають в Азовське море. У той же час він установив і описав контакт осадкових перехідних утворень з кристалічними породами,

атакож загальне субширотне простягання порід Донецького кряжа. Вельми важливим був висновок Олів’єрі про те, що вік осадкових відкладень Донецького басейну підвищується з півдня на північ,

анайбільш стародавні з них розвинені в басейні р. Кальміус. Олів’єрі хвилювали не тільки наукові проблеми, але й питання розвитку вугільної промисловості ба-

сейну, збут вугілля, про що свідчать його виступи в пресі.

Вивчити поширення вугленосних пластів у південно-західній частині Донбасу було доручено Іваницькому. З 1832 року він почав геологічні дослідження, що дозволили з’ясувати стратиграфію й тектоніку цього краю. Іваницький уточнив південні та південно-західні межі залягання кам’яного вугілля в басейні й склав геологічну карту цієї території. Результати дослідження він виклав у роботі «Геологічний опис Маріупільського округу».

Ще в 1831 році, коли біля слободи Петрівської, на захід від основних виходів вугільних пластів, знайшли кам’яне вугілля, практично підтвердилася думка Є. Ковалевського про те, що кам’яновугільні осадки з пластами вугілля не зникають у межах голої частини басейну, а продовжуються далі під покривом молодших утворень.

Проте тривалі дослідження, проведені

вцьому районі Анісимовим і Васильєвим, не дали бажаних результатів. Питання про те, чи можливе розширення меж Донбасу

взахідному напрямі, не було вирішене. Були потрібні додаткові дослідження.

Це завдання поклали на гірничого інженера Б.К. Бледе, який проявив себе

губернії, вивчив околиці Петрівського кам’яновугільного родовища. Зібрані ним палеонтологічні дані дозволили зробити висновок, що в районі Петрівської слободи розвинена така ж кам’яновугільна формація, як і на Лисичанській височині. Ці й подальші дослідження Б.К. Бледе, а також думки попередників дозволили йому висловити припущення про можливість розширення межі Донецького басейну під молодими осадками й намітити контур їх поширення, названий згодом Великим Донбасом [19].

Складовою частиною досліджень, проведених у зв’язку з уточненням ідеї розширення Донбасу й оконтурюванням його площі, було вивчення К.І. Томіло-

Геологічна

карта

Донецького басейну з книги Є. Ковалевського

«Геогностическое обозрение Донецкого горного кряжа», 1829 р.

про перспективи розвитку Донбасу. Експедиція також досліджувала залізорудні й марганцеві родовища Донецького басейну та Керчі й зробила висновок про можливості їх практичного використання. Для розвитку кам’яновугільної промисловості Донбасу Ле-Пле пропонував забезпечити збут кам’яного вугілля в басейні Чорного моря, тоді подвоїлася б кількість вугілля порівняно з тим, який споживав Луганський завод. Для здійснення цієї мети він радив накласти на іноземне вугілля пристойний митний збір.

Не у всьому, проте, Ле-Пле був об’єктивним. Намалювавши загальну геологічну картину вугільних родовищ басейну, він намагався нав’язати думку про те, ніби Донецький кряж набагато бідніший за кам’яновугільну область Західної Європи, отже, донецьке вугілля ніколи не матиме промислового значення. Він прямо заперечував можливість індустріального розвитку Донбасу.

Не зупинився Ле-Пле й перед тим, щоб зганьбити російських геологів, які проводили успішні геологічні дослідження в 30-х роках на користь Лу-

ганського заводу та всього басейну. Він назвав ці роботи помилковими й висновки дослідників щодо промислового розвитку Донецького басейну охарактеризував як помилку. Ми тепер знаємо, яким необ’єктивним був Ле-Пле у своїх висновках.

Ще до виходу праці Ле-Пле в Донбасі з’явилася нова експедиція. Очолив її англійський геолог Родерек Мурчісон. В експедиції взяв участь французький професор Вернейль, а в Росії до них приєднався О. Кейзерлінг. Експедиція ставила завдання протягом 1841 — 1842 років вивчити значні території Донбасу, Уралу й Сибіру. Гірничий департамент надав для роботи карти, інструкції та інші необхідні матеріали. Учасники експедиції вивчили також «Гірничий журнал», який з 1825 року систематично висвітлював розвиток геологічної науки й гірничої справи в Росії.

На відвідини Донбасу відводився лише один місяць. Експедиція сподівалася отримати вже готові результати російських геологів. І не помилилася. Р.І. Мурчісоном був використаний складений

маркшейдером Лисичанської копальні Г. Козіним ще у 20-і роки стратиграфічний розріз кам’яновугільних відкладень Лисичанського родовища, як і багато інших робіт, опублікованих у «Гірничому журналі».

На основі зібраних матеріалів і спостережень учасники експедиції написали двотомну працю «Геологическое описание Европейской России и хребта Уральского. На основании наблюдений, произведенных Родериком Импеем Мурчисоном, Эдуардом Вернейлем и графом Александром Кейзерлингом». Перша частина книги в перекладі російською іженера-полковника Озерського вийшла в С.-Петербурзі в 1849 році. Окремими частинами вона друкувалася в «Гірничому журналі».

Четвертий том книги Ле-Пле російською мовою вийшов тільки в 1854 році. Переклав її професор геології Т. Щуровський. До перекладу книги Ле-Пле ще раз побував у Росії, зібрав додаткові відомості. У числі інших у книзі публікувалися дані про зміни споживання кам’яного вугілля в Донбасі з кінця 30-х років по 1850 рік.

Діяльність гірничих фахівців Луганського ливарного заводу й Лисичанської копальні не обмежувалася межами Донбасу.

Ще в 1802 році майстри Луганського заводу Вікарс і Максвін, а також колишній супер-інтендант Джон Валкер відряджалися до Грузії для пошуку вугілля й удосконалення гірничого виробництва. Три роки потому доглядач вугільної ломки в Лисичому байраці Василь Піленко в складі експедиції, яка шукала водні джерела на шляху до Криму, відправився на пошуки корисних копалин. Незабаром він надіслав повідомлення про результати

проведених ним геологічних досліджень. У ньому повідомлялося, що в районі Кривого Рогу виявлено залізну руду по березі р. Інгульця. На Кримському півострові є залізна руда у великій кількості. Кам’яного вугілля ні в Херсонській, ні в Таврійській губерніях не відшукано.

У першій чверті XIX століття фахівці Луганського заводу й Лисичанської копальні більше п’яти років проводили розвідку та розробку кам’яного вугілля в Тулі. Гірничий департамент 31 травня 1815 року наказав начальникові Луганського заводу направити чотирьох майстерних бурильників до Тули для розвідки й розробки кам’яновугільного пласта. Разом з маркшейдером Першиним до Тули поїхали майстрові Ілля Тихонов, Петро Михайлов, Олексій Ширяєв і Микита Руднєв [24]. У подальші роки із заводу й копальні направили до Тули ще дві партії майстрових з буровими інструментами. Вони проводили там роботи до 1820 року.

Видатним геологом став випускник Луганської гірничої школи П.О. Кульшин, який присвятив своє життя цій романтичній професії. На чолі дослідницьких партій він відвідав родовища кам’яного вугілля, каоліну та інших корисних копалин. З його ім’ям пов’язані дослідження вугілля в Грузії поблизу Тквібулі. Зібрані за багато років колекції мінералів він подарував Петербурзькому Гірничому інституту й Рішельєвському ліцею, перетвореному в 1865 році в Новоросійський (нині Одеський) університет.

Геолого-дослідницькі роботи гірничих фахівців Луганського заводу й Лисичанської копальні успішно продовжувалися в другій половині XIX століття.