Історія Донбасу

візного чавуну та металобрухту. Перед заводом же ставилося завдання освоїти виплавку чавуну з місцевої залізної руди на кам’яновугільному коксі. Проте введення доменної печі затягувалося. Поволі йшло будівництво головного каналу

— Олександрівського. Річ у тому, що Луганський ливарний завод був вододіючим, де машини й механізми приводилися в дію силою води. Він являв собою велику гідротехнічну споруду. Для подачі до заводу води на річці Лугані й річці, що впадала в неї, Білій була побудована величезна гребля, яка піднімала воду на 6 аршин і мала посередині спуск шириною 50 сажнів, через який стікала зайва вода. Від цієї греблі йшов канал, що впадав у річку Ольхову. Річка Ольхова також була піднята подібною греблею, звідки канал ішов під горою до самого заводу. Поблизу заводу був зроблений величезний резервуар, щоб зберегти запаси води на все літо. А сам завод, розташований у низині, що підтоплюється весняними водами, був обнесений високим валом, на зразок фортечного.

На вказаних об’єктах потрібно було провести величезний обсяг земляних робіт. Введення каналу затримувалося, що не дозволяло своєчасно включити в роботу домну № 1. Тому першою включили вагранку або малу доменну піч. У квітні 1799 року в ній провели випробування плавки залізної руди на кам’яновугільному коксі, яке дало гарні результати. Директор заводу К. Гаскойн з цього приводу писав президентові Бергколегії М. Соймонову: «Я и господин Валкер делали испытание коксу от 3-х слоев земляного угля добытого в 3-й Роте, в отношении оного к проплавке руды здешнего края. И к величайшему удовлетворению моему имею честь Вашему превосходительству донести, что чугун вышел отменной доброты, так что я ныне совершенно уверен, что со временем на здешнем заводе можно будет отливать всякого рода чугунные вещи лучшей доброты» [11].

Це було перше застосування кам’яновугільного коксу у виробництві не тільки

вДонецькому басейні, але й в Україні та

вусій тодішній Російській імперії. Восени 1799 року на Луганському ливарному заводі були проведені дослідні відливання чавунних виробів з використанням коксу, приготовленого на копальні в Лисичій балці.

Тим часом завершилося спорудження головного заводського каналу. Навесні 1800 р. увели в дію доменну піч № 1. У неї завантажили 31594 пуди сировини: 8555 пудів залізної руди з поселень Городище, Платової та 5-ої Роти (Привілля), а також з Липецька, 14776 пудів коксу, 7494 пуди й 18 фунтів сирого кам’яного вугілля. У результаті плавки отримали 3581 пуд 19 фунтів чавуну. Цю плавку вважали видатним експериментом доменного виробництва на Луганському ливарному заводі [Там само].

Луганський ливарний завод розширювався. У 1803 р. закінчили домну №2, що була на третину менше першої. Через рік установили парову машину для свердління гармат (раніше механізми на цій ділянці приводилися в рух силою дії води). Крім доменного й ливарного, на

Президент Берг-колегії М. Соймонов

План

Луганського

ливарного

заводу,

початок XIX ст.

плавки. Проте з місцевої руди хороший чавун отримати не вдавалося. Постало питання про існування заводу. Переміг, проте, здоровий глузд. Новий гірничий начальник, який прийшов на зміну Гаскойну, Я. Нілус наполіг продовжити діяльність підприємства. «Несмотря на недостаток пригодных руд, — писав він, — Луганский завод надлежит продолжить навсегдашние времена, поскольку сибирские заводы заменить его не могут». (Сибірськими в той час називалися уральські заводи.)

Значне віддалення копальні від заводу

Герб міста Луганська

Снаряди, відлиті на Луганському ливарному заводі. Музей історії і культури міста Луганська

Карта земель, які належали Луганському ливарному заводу. Початок

XIX століття

Перша

сторінка

скарги

зобов’язаних робітників із села Верхнє (3-я Рота) 23 жовтня 1821 року

Фрагмент геометричного плану казенного поселення Кам’яний Брід. Перша чверть XIX ст.

діяльності. Він стверджував, що існування Луганського заводу не тільки корисне, але й необхідне, відзначивши при цьому, що навколишні місця рясніють невичерпними запасами кам’яного вугілля.

Як на важливий аргумент на користь Луганського заводу вказувалося й на той факт, що розташований він недалеко від торговельних міст Таганрога, Ростова, Черкаська, Харкова й Вороне-

жа. Розвиток їх промисловості вимагає машин і різних інструментів, які міг би виробляти Луганський завод. Цей завод потрібний був і чорноморським портам. Крім виливки для них артилерійських снарядів, Луганський завод може забезпечувати їх кам’яним вугіллям, різними металевими виробами, уживаними при побудові й оснащенні судів, і, нарешті, машинами всякого роду, особливо для

пароплавів, борошномельних млинів та інших пристроїв.

Є. Ковалевський визначив основні напрями діяльності заводу. Окрім відливання артилерійських снарядів та інших чавунних виробів по казенних нарядах, він запропонував низку нових пунктів діяльності підприємства. Зокрема, відливання з чавуну виробів для приватної промисловості, виготовлення кіс і серпів, виробництво різних машин, особливо парових; виготовлення листової міді, болтів та інших мідних виробів. Крім того, відливку артилерійських гармат пропонувалося тимчасово відмінити, а виробництво снарядів скоротити. За цей рахунок пропонувалося збільшити випуск виробів для приватної промисловості й на замовлення.

Важливе місце серед виробів заводу повинно було зайняти виробництво кіс, молотарок, сівалок, плющильних, водопідіймальних, пожежних і парових машин. Планувалося протягом двох років провести подальші розвідки корисних копалин, а з метою швидкого освоєння виплавки чавуну з місцевих руд на кам’яному вугіллі Ковалевський про-

понував виписати із Шотландії або із Сілезії майстра з підмайстром, які б досконало знали практику плавки залізної руди кам’яним вугіллям. На здійснення програми кошторисом передбачалося 253 тис. руб. на рік. Понад це потрібно було в перший рік відпустити 25 тис. руб. на виправлення доменної печі й перебудову циліндрового міха.

Усі пункти плану Ковалевського були прийняті, у тому числі відносно зупинки виробництва знарядь на 5 років. Пункт 18 плану передбачав перетворення недобудованих будівель для свердління знарядь на фабрику металевих виробів і різних машин. Луганському заводу дозволялося мати в околишніх торговельних містах як під час ярмарків, так і у всякий інший час свої особливі крамниці або магазини для продажу кіс та інших приватних виробів без платежу акцизу.

У програмі приведення Луганського заводу до кращого стану знайшли відбиття не тільки необхідність технічного й організаційного вдосконалювання підприємства, але й потреби капіталістичного способу виробництва, що зароджувався в надрах кріпосницького ладу.

В. Мокляк. Євграф Ковалевський. Музей Луганського верстатобудівного заводу

Про це свідчить визнання більш вигідним використовувати вільне наймання транспорту для перевезення вугілля, застосування відрядної оплати праці, що стимулює її продуктивність, виробництво машин для устаткування нових приватних фабрик, елементи комерції в діяльності заводу.

У 1830 році на Лугані побував керівник Департаменту гірничих і соляних справ генерал-лейтенант Єгор Карнєєв. Він дійшов висновку, що відкриті при с. Нагольному залізні руди можуть легко забезпечити дію однієї доменної печі. Розглянувши це питання, Гірнича рада визнала за необхідне спершу видобути 180 тис. пудів залізної руди, а для її про-

плавлення облаштувати 2 доменних печі. Одна призначалася для дії, інша — як запасна. Цю думку 4 лютого 1831 року затвердив Міністр фінансів Канкрін.

За імператорським велінням для проплавлювання руди з Верхньої Сілезії на Луганський завод у 1832 році був запрошений гірничий чиновник Мадейський. Дослідивши руди, видобуті в Городищі

йНагольному, а також кам’яне вугілля з Лисичої балки, Мадейський дійшов висновку: ці руди при правильному сортуванні й певних добавках можуть дати хороший чавун. Кам’яне вугілля з пласта Сплінт, на його думку, теж давало хороші надії. Побудували нову доменну піч, дві печі для випалення руди, обдувні міхи

йпечі для виробництва коксу. У кінці жовтня 1833 року домну ввели в дію, 2 листопада був випущений перший чавун. Через деякий час випуск чавуну повторили. На думку фахівців, чавун виявився щільним, дрібнозернистим, темнуватого кольору. Мадейський пояснив, що недостатньо був розжарений горн. Надалі чавун почав покращуватися, переходячи поступово в сірий, м’якіший і щільніший. Проте дослід був припинений. У зв’язку з лютими морозами кількість води в каналах сильно скоротилася, міхи не могли подавати навіть половини необхідного повітря.

Дослід показав, що плавку руди кам’яним вугіллям здійснити можна. У 1834 році заводу було асигновано 50 тис. руб. на пошуки залізної руди й додаткову суму на її проплавлення. Щоб закріпити ці обнадійливі результати, до Сілезії в 1834 р. відрядили заводського хіміка надвірного радника Шумана, гірничих інженерів штабс-капітана Анісимова й поручика Іваницького. З ними поїхали майстрові Тимофій Потьомін, Максим Сорокін, Ілля Чекменєв і Онисим Шелехов, яким належало потім узяти участь у плавках руди. Поїхав до Сілезії й Мадейський. Проте він на завод не повернувся. Заводські фахівці, які повернулися ж із Сілезії, у 1835 і 1836 роках тричі вводили в дію домен-

ну піч. Результати були невтішними. Як повідомляли фахівці Штабу Корпусу гірничих інженерів, чавун постійно виходив жорсткий, поганої якості, придатний тільки на відливання баласту.

На початку 1835 року на Луганському заводі були зроблені спроби виробити залізо. З цією метою побудували відбивну піч і молот. Для досліду вжили чавун катеринбурзький 6 пудів, чавун у виробах, відлитих на Луганському заводі, — 46 пудів і кришки 318 пудів, а кам’яного вугілля 2350 пудів. У результаті отримали 44 пуди і 12 фунтів заліза, яке обійшлося у 85 руб. за пуд. Але гірничий начальник Луганського заводу В.І. Ільїн стверджував, що надалі він сподівається довести ціну заліза до 7 руб. за пуд. Частина виготовленого на Луганському заводі заліза — смуга вагою 21 фунт 12 золотників — була відправлена до С.-Петербурга на монетний двір для випробування. Однак В.І. Ільїну не довелося здійснити свій намір щодо зниження вартості заліза. 30 жовтня 1835 року він був усунений з посади. Гірничим начальником Луганського ливарного заводу Гірничий департамент направив

колишнього помічника начальника Олонецького заводу Федора Мевіуса.

Новий гірничий начальник відповідно до плану Ковалевського після консультацій у Петербурзі на ряді підприємств почав вводити на заводі відрядну оплату праці. Організація праці передбачалася артільною. При обчислюванні оплати зважали й на кількість випущених виробів з урахуванням якості роботи. Із належної суми віднімали вартість провіанту, що відпускався майстровим та їхнім родинам. Упровадження відрядної оплати праці помітно підвищило її продуктивність, знизилася собівартість продукції. Виросли заробітки. Однак в умовах кріпосницького ладу застосування відрядної оплати праці носило обмежений характер.

З другої половини 30-х років у виробничій діяльності заводу почалося деяке пожвавлення. Підприємство виконувало замовлення приватних фабрик і заводів, млинів. Завод освоїв випуск нових машин, побутових виробів, художнє лиття. У 1837 р. у Катеринославі була влаштована виставка місцевих природних і мануфактурних виробництв. Луганський за-

Декоративні

тарілі

(бронза, чугун). Діаметр 22 см. Майстер

Т. І. Сушков. 60-70 рр. XIX ст.

Музей історії і культури міста Луганська

Фігура

заводського

коваля. Музей історії і культури міста Луганська

вод теж брав участь у ній. Газета «Одеський вісник» з цього приводу писала:

«Превосходные чугунные изделия, доставленные начальником Луганского литейного завода, по справедливости возбудили живое внимание и учас-

тие публики и куплены в один день. Не исчисляя всех, можно указать на следующие как на примечательнейшие по отделке: духовая печь нового устройства, модели пушки и единорога, браслеты и перстни, отделанные в позолоте, часовые футляры, чернильницы, пряжки, бюст Александра I и прочее».

Успіхам заводу неабиякою мірою сприяла писемність робочих. Ще в 1823 році на заводі, уперше в Донбасі, була відкрита початкова гірнича школа. У 1839 році відповідно до «Положення про навчальні заклади Луганського гірничого округу» була створена ціла система професійної освіти на підприємствах і в гірничих селищах.

На заводі відливалися відомі пам’ятники й пам’ятні знаки. На величезній чавунній плиті, що на могилі полковників Іскри й Кочубея в КиєвоПечерській лаврі, є напис: «Відлита на Луганському заводі». У Луганську відлили й подібну плиту, що на могилі відомого донського козака полковника Краснощокова, яка знаходиться поруч з могилою Іскри й Кочубея.

На Луганському заводі відлита головна частина пам’ятника Слави, що увічнив перемогу російського й українського народів над шведами в Полтавській битві в 1709 році, — монументальна колона з деталями. Прикрашена бронзовими вінками й лікторськими знаками, колона завершується півсферою та позолоченою