Історія Донбасу

Розділ 1. ДОНЕЦЬКИЙ КРАЙ У XVII — XVIII СТОЛІТТІ

Антон написав на ім’я Пугачова паспорт,

з Коровкою. Після придушення повстан-

тільки не козаком його назвав, а хорун-

ня й страти Пугачова Антон ширив чут-

жим. І підписався, підробивши підпис

ки, ніби замість Омеляна Пугачова була

полковника Денисьєва. Узявши паспорт,

страчена інша людина, а сам Пугачов по-

Пугачов поїхав. Але незабаром повер-

вернувся на Яїк, де збирає війська, щоб

нувся, тому що через епідемії на дорозі

продовжити озброєну

боротьбу. Антон

були введені карантини. Побачивши

Коровка орієнтував селян на приєднання

знову у своєму будинку Пугачова, Осип

до того війська. Царські власті заарешту-

Коровка запитав: «Що ж, селяться під

вали Антона Коровку. Після допиту й жор-

Бендерами?» Пугачов, одурюючи Осипа,

стоких тілесних покарань його заслали до

відповів: «Я їздив, і там селяться, тільки

Сибіру. Сім’я Осипа Коровки теж знахо-

потрібно тобі самому їхати і виправити

дилася під слідством. У квітні 1773 року

указ». Коровка йому сказав, що само-

дочка Осипа з відома батьків намагалася

му йому їхати не можна, а запропонував

залучити в розкольницькі марновірства,

узяти сина. Син Осипа Антон Коровка в

як повідомлялося в документі, дочку жи-

написаний ним паспорт Пугачова вписав

теля с. Кабаннього Федора Мерочникова

себе під ім’ям донського козака Набоко-

Тетяну. Коли факт цей розкрився, сім’я

ва. Осип Коровка дав Пугачову 50 руб.,

О. Коровки втекла й проживала в розко-

пару коней, і поїхали Пугачов із сином

льницькій слободі Білій [106].

О. Коровки Антоном. Доїхавши до Єлиза-

У селянській війні

під проводом

ветинської фортеці (нині м. Кіровоград),

О. Пугачова брали участь селяни Вели-

вони дізналися, що в Бендерах поселень

ковської,

Біловодської,

Деркульської,

немає. Звідси повернули вони до Польщі.

Йовсузької, Марківської та інших во-

На випадок, якщо в дорозі зустрінуться

лостей. З місцевих селян був створений

російські роз’їзди, Антон Коровка напи-

загін, який очолив Остап Овчаренко. У

сав новий паспорт, з якого виходило, ніби

серпні 1774 року він відправився на до-

вони відпущені від Краснощокова (був та-

помогу Пугачову. Проте ватажок повс-

кий донський козачий полковник) на Дон.

тання в цей час був схоплений царськими

Але їм не повезло. Попалися вони росій-

властями. Селянський загін Овчаренка

ському офіцерові, який забрав у них ко-

повернувся в рідні краї й тут піддався

ней і гроші, а самих відпустив. Прийшли

арешту. У складі загону були Федір Во-

вони пішки у Вєтку, у селище на р. Сож,

ронько із слободи Баранниківської, Ан-

верстах у 30 вище Гомеля. Це, звичайно,

дрій Стриженко й Леонтій Ковуненко із

була Білорусія, але тоді вона ще була під

хутора Зелеківки та інші [107].

Польщею. Тому й говорили вони, що їдуть

Проте довго ще в Донбасі, як і в сусід-

до Польщі. На Сож їхали вони не випад-

ніх краях, були чутні відгомони селянської

ково. Вєтку заселили старовіри-розколь-

війни Пугачова. У Бахмуті й на Айдарі по-

ники, які тікали з Росії. Коровка знав про

бував Василь Журба, який видавав себе

це. У них там були знайомі. А Пугачов за-

за полковника Омеляна Путачова. У 1777

мишляв повстання, намагався заручитися

році в Україні з’явився новий самозва-

їхньою підтримкою [104].

нець, який видавав себе, як і О. Пугачов,

Побувши трохи у Вєтці, Пугачов за-

за Петра III. Він заявляв, що йде збирати

лишив там Антона, а сам повернувся в

сили для продовження боротьби. Побував

Кабаннє. Природно, Осип Коровка зра-

він і в Бахмуті. Навіть у 1792 році в районі

зу запитав, де ж його син? На це Пуга-

Маріуполя

з’явився

«розголошувач»,

чов відповів, що Антон скоро буде, але не

який розповідав народу, що О. Пугачов

зізнався, що Антон у Вєтці. Переночував-

живий і готується до боротьби з кріпосни-

ши в Осипа Коровки одну ніч, Пугачов

ками. Віра в самозванців підтримувалася

виїхав. Осип дав йому 5 руб. Так Пугачов

в народі сильним бажанням позбавитися

показав на слідстві про своє знайомство

від тяжкого гніту кріпацтва.

ми переселялися на вільні землі Півдня,

Карлівку першу й Карлівку другу. Він по-

не отримували ніякої підтримки з боку

селив тут селян, які добровільно вийшли,

уряду. Багато хто з них опинявся в украй

а також куплених у Бєлгородському й

важкому становищі, були випадки, коли

Слов’яносербському повітах. Марткович

під час переселення гинули від голоду й

у 1805 — 1807 роках заснував село Бог-

хвороб. Іноземці, які в той же час пере-

данівку, поселивши тут селян, які прийшли

селялися сюди, отримували допомогу від

з різних місць. Пізніше генерал Криворо-

держави й значні пільги.

тов купив у Мартковича частину маєтку

Указ, прийнятий 17 липня 1812 року,

Богданівки з 25 сім’ями селян і поселив їх

надавав п’ятирічну пільгу тим, хто пере-

на купленій ділянці. Утворилося нове село

селився після 1805 року, і тим, хто на-

Григорівка, яке також називали Криво-

далі бажав переселитися на нові землі. У

ротівкою. Плещеєвим же в цьому районі

той же час закон давав право місцевому

заселені села Петрівка та Іванопілля [1].

начальству видавати тим, хто потребує,

Багато різних селищ і сіл було засно-

грошові позики з сум за винний відкуп, а

вано в 1-й половині XIX століття. Села

також хліб на посіви й прожиток з хліб-

Петрівка перша і Петрівка друга були за-

них запасних магазинів. Односельці, які

сновані на початку століття прибулими се-

залишилися на місцях, зобов’язані були

лянами з різних місць. Але основні партії

протягом півтора року виконувати всі

переселенців прибули сюди в 1820 році з

повинності переселенців, які вибули, за

Орловської, а в 1835 — з Тульської губер-

землю, що їм залишили.

ній. Восени 1837 року було засновано село

У 1824 році, 22 березня, був прийня-

Мар’яно-Новоселівка. Сюди переселила-

тий новий указ, який уточнював умови

ся частина селян із села Петрівки П. Фур-

переселення. За цим указом можна було

сова, а потім прийшлі росіяни, українці та

переселятися в усі губернії, де була мож-

литвини (білоруси). У той період деякі з

ливість відвести новоселам по 15 десятин

цих поселень об’єднувалися, зникали, інші

землі на ревізьку душу. Право на пере-

виникали знову. Називали їх часто за іме-

селення надавалося державним селянам

нами власників та їхніх дітей, тому багато

малоземельних губерній, які мали менше

було поселень однойменних. Зустрічалися

5 десятин на ревізьку душу й не могли от-

села й з оригінальними назвами.

римати її у своїй губернії. Селяни при не-

Тамбовський поміщик Африканов за-

обхідності могли відправляти своїх ходоків

снував у 1836 році село, перевівши сюди

на нові місця, щоб оглянути виділені їм ді-

своїх селян з Тамбовської губернії. Неза-

лянки землі. Закон звільняв переселенців

баром це село відійшло до іншого помі-

на новому місці від усіх податей на 3 роки,

щика Дмитра Головіна. Африканов відвів

у тому числі й від рекрутської повинності.

своїх селян назад у свій тамбовський має-

Як ми бачимо, цим указом термін пільг

ток, а Головін поселив тут своїх селян, на-

був скорочений проти указу 1812 року з 5

звавши село ім’ям своєї улюбленої дочки

до 3 років. У тих же селах, звідки вибули

Віри — Віролюбівкою.

переселенці, селяни повинні були плати-

У Донбасі все щільніше заселялися

ти податі за вибулих не півтора року, як

приватновласницькі й казенні землі. На

раніше, а протягом трьох.

початку 20-х років XIX століття довелося

Заселенням місцевості займалися й

потіснитися й грекам колишнього Маріу-

поміщики, зацікавлені в освоєнні отри-

польського повіту, яких спочатку було

маних ними земель.

16476 осіб, зокрема 8865 чоловічої та

У 1803 році в Бахмутському повіті от-

7611 жіночої статі. У 1823 році чисель-

римали землі генерал Котляревський, а

ність їх збільшилася до 20925 осіб (11262

також поміщики Марткович і Плещеєв.

чоловічої та 9663 жіночої статі). При цьо-

Котляревський незабаром помер, пере-

му виявилося, що в них залишалося бага-

давши свою землю ад’ютантові Шултену,

то зайвої землі. При поселенні їм відво-

який заснував села Олександро-Шултено,

дилося по 30 десятин на ревізійну душу,

понад того 12 тисяч десятин для вигону й

124 сім’ї з Чернігівської губернії, а у 1834

6 тисяч десятин для рибальства. Значна

році — 749 душ чоловічої статі. Вони ут-

Микола

частина цих земель залишалася неосвоє-

ворили тут ще 5 нових поселень.

Сергєєв

ною. Тому в 1817 році було проведено

У цьому районі Приазов’я робилася

(1855 —

межування земель грецьких поселенців,

спроба поселити і євреїв, вихідців з Бі-

1919).

тут почали створювати нові селища.

лорусії. Відомо, що в 1804 році царський

Літній

пейзаж.

Ще в 1796 році було засновано одне

уряд вирішив переселити з Білорусії на

1891 р.

селище німців — менонітів. Тепер по-

Південь 340 тисяч євреїв. Влаштувалися

ряд з греками почали селити вихідців із

вони в основному в Херсонській губернії.

Західної Пруссії, Польщі та Чехії, які по-

У 1823 — 1825 роках на 2 тисячі душ єв-

страждали й розорилися внаслідок напо-

рейських поселенців було відведено 30

леонівських війн. У 1823 — 1825 роках у

тисяч десятин землі в Приазов’ї. На ній

районі Маріуполя вже було 17 нових іно-

створили три єврейські поселення — Зе-

земних поселень, зокрема 6 католицьких,

ленопілля, Хлібодарівська та Іванопілля.

жителі яких походили в основному з Дан-

Проте закріпити тут єврейських поселен-

цига, Марієнбурга та Ельбінга [2]. Окрім

ців, які не були пристосовані до сільсько-

католиків, тут поселилися лютерани й

господарської праці, так і не вдалося. З

меноніти. Вони наділялися землею по 60

часом вони перебралися в міста.

десятин на двір на правах майорату, при

У 1831 році в Приазов’я був переве-

якому земля нероздільно успадковувала-

дений Дунайський полк, утворений у 1828

ся старшим у сім’ї або роді. Їм надавалися

році з нащадків запорожців, які пересели-

щедрі кредити. На цій території утворив-

лися після знищення Запорозької Січі в

ся Маріупольський менонітський округ.

1775 році до Туреччини й жили за Дунаєм.

Центром німецьких поселень став Ост-

На початку російсько-турецької війни

гейм (з 1935 року — Тельманово). Серед

1828 — 1829 років задунайські козаки на

поселенців було невелике число поляків.

чолі з кошовим отаманом Йосипом Глад-

У 1831 році в цей округ були переселені

ким повернулися в російське підданство