- •Розділ 1 Перші князі Київської Русі їх зовнішня та внутрішня політика
- •Розділ 2 Зовнішня і внутрішня політика князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого
- •2.1 Володимир Великий
- •2.2 Ярослав Мудрий
- •Розділ 3 Зовнішня і внутрішня політика за останніх князів Київської Русі
- •3.1 Правління Ярославичів
- •3.2 Володимир Мономах
- •Висновки
- •Список використаних джерел та літератури
3.2 Володимир Мономах
1113 року київське віче на князівський стіл запросило Володимира Всеволодови ча Мономаха. Він був сином Всеволода Ярославича і дочки візантійського імператора Константина IX Мономаха Ана- стасії. Саме від родового імені матері Володимир прозваний Мономахом. Став він великим князем київським у похилому віці, в 60 років.
Після тривалих міжусобних битв період правління Володимира Всеволодовича став часом розквіту Київської Русі. Фак тично відновилася одноосібна князівська влада. Всі князі корилися йому, знаючи не лише тяжку руку Володимира, а й спра ведливу вдачу. За своє правління Мономах здійснив 83 великих походи, 19 разів укладав угоди з половцями, полонив 300 половецьких князів. Кочовики більше не турбували Русь, що дало можливість зо середитися на внутрішніх проблемах. Удосконалюючи управління державою,Мономах вніс зміни й доповнення до «Правди Ярославичів». Зокрема, дозволив закупам подавати скарги на своїх панів. Великий князь обмежив сваволю лихва рів. Рішуче відстоявши кордони від зазі хань інших князів, Мономах у своїх ру ках зосередив три чверті руських земель. Як і його попередники, мав династичні зв’язки з правителями європейських дер жав: був одружений з дочкою англійсько го короля, сину Мстиславу висватав доньку шведського короля.
За його ініціативою рада феодалів прийняв розширений і оновлений варіант «Руської правди», який відразу стали називати «Статут Володимира Мономаха». Головне в цьому документі - статті, які полегшували умови позики грошей під відсотки і різко обмежували можливості перетворення смердів, закупів і рядовичей в холопів. Ці положення «Статуту» одночасно рятували бояр, церковнослужителів, дружинників, купців від народного гніву. Всі історики одностайні у висновку, що В.
Мономах проводив мудру, виважену внутрішню і зовнішню політику. При ньому практично припинилася міжусобиця, оскільки він умів знайти підхід до самих різних за характером і поведінці князям і боярам, але разом з тим карав нещадно бунтівників. Сусіди Київської Русі теж відчули рішучість і твердість В. Мономаха. У 1116 році його війська розгромили половців, забезпечивши надовго спокій на південних кордонах. Під загрозою навали руських дружин візантійський імператор погодився в 1122 році одружити свого сина на внучці великого київського князя, що додало відносинам двох сильних держав більш безпечний і передбачуваний характер. Міжнародний авторитет Київської Русі при В. Мономаха помітно виріс. Цей князь став зразком для наслідування для багатьох поколінь володарів нашої країни. «Пам'ять про Володимира Мономаха, - зазначає академік Б. Рибаков, неперевершений знавець давньоруської держави, - в найпоетичніших формах зберігалося і на початку XII ст. («Слово о полку Ігоревім»), і на початку XIII ст. (Іпатіївський літопис і «Слово про погибель землі Руської»). Навіть у XV - XVI ст. під час створення Російського централізованої держави згадували «старого Володимира». Іван III вінчав свого онука на царство «шапкою Мономаха» (виготовленої в кінці XV ст.); Князювання Володимира Мономаха було періодом останнього посилення Київської Русі. Володимир Мономах через своїх синів управляв 3/4 території Давньоруської держави. Турів Мономах отримав по смерті Святополка як київську волость. У 1117 Мономах відкликав свого старшого сина Мстислава з Новгорода в Бєлгород, що стало ймовірною причиною виступу сина Святополка Ізяславича Ярослава, який правив на Волині та побоювався за свої спадкові права. У 1118 Мономах викликав новгородських бояр до Києва і привів їх до присяги. У 1118 році Ярослав був вигнаний з Волині, після чого намагався повернути князівство з допомогою угорців, поляків і розірвали союз з Мономахом Ростиславичів, але безуспішно.
У 1119 році Мономах силою зброї заволодів також Мінським князівством. За Володимира Мономаха почали укладатися династичні шлюби між Рюриковичами. Ярослав Святополчіч (убитий в 1123 року за спробі повернути Володимир-Волинський) та Всеволод Ольгович (чернігівський князь з 1127) були одружені на дочках Мстислава Володимировича, на дочці Мономаха Агафії був одружений Всеволодка Городенський, Роман Володимирович був одружений на дочці Володаря Ростиславича Перемишльського. Стабільність у державі трималася на авторитеті Мономаха, наявності спільного ворога (половців) і концентрації всієї повноти влади в руках великого князя.
У 1116-1117 роках за дорученням Володимира Мономаха створена була 2 редакція «Повісті временних літ» Сильвестром, ченцем київського Видубицького монастиря. Саме ця редакція літопису дійшла до наших днів.
Володимир Мономах помер у 1125 р. на 73-му році життя. Похований у Києві у соборі Святої Софії. Він скінчив життя у розквіті могутності й слави, будучи поважаним серед всіх верств руського суспільства. Йому вдалося на деякий час відновити у повном у обсязі державу Володимира та Ярослава. Кончина Володимира Мономаха ознаменувала завершення цілої доби в історії Давньої Русі. Через кілька років ця держава втратила цілісність.