1.2 Прояви

Протягом січня–липня 1933 р. територією Голодомору стали усі області УСРР та райони Молдавської АСРР. Жертвами Голодомору стали українські селяни, які переважа­ли в сільських районах УСРР. Від го­лоду страждали також етнічні меншини, які компактно проживали в Україні. Жертвами голоду виявилися не лише померлі, а також ті, які лежали опухлими, хворіли висипним та черевним тифом, дизентерією, шлунковими отруєннями, малярією. Смертність від голоду була масовою. Значна категорія людей, особливо діти віком до одного року, а також особи похилого віку помирали відразу. Певна група помирала від тифу – до 20% хворих. Решта гинула від різних хвороб. Загалом під час Голодомору 1932-1933 рр. Україна втратила померлими від 3,5 до 5 млн осіб. 

Під час трагедії голоду держава вдалася до масового вилучення золотого запасу у населення за допомогою створених філіалів системи «Торгсину», де були встановлені завищені ціни на хліб. Голодний 1933-й рік вирізнявся ваговими показниками заготовленого золота. Якщо протягом 1932 р. «Торгсин» купив в обмін на хліб 21 т., то у 1933 р. – 44,9 т. побутового золота.

Політика заготівель хліба і золота, основним чинником яких стала торгівля борошном за валюту, мала єдину мету – мобілі­зацію валютних цінностей. Селяни, одержавши в приймальних пунктах квитанції, ордери, бони, поспішали до магазинів "Торгсину". В обмін на золото купували переважно борошно, крупу, цукор, жири.

Хлібозаготівлі та золотозаготівлі відбувалися за принципом рознарядки, які вирізнялися небувалим цинізмом та зухвальством конкретних виконавців. За торсинівську валюту держава придбала обладнання для 10 «велетнів» перших сталінських п’ятирічок: Горьківського автозаво­ду, Сталінградського, Челябінського та Харківського тракторнихзаводів, Уралмашу, Кузнецькбуду, Магнітбуду, Дніпрогесу.

Спалах людоїдства в Україні припадає на весну – поч. літа 1933 року. Поїдання людей були зафіксовані в усіх областях УСРР. В українських селах у 1933 р. зникли коти тасобаки, яких з’їли го­лодні селяни. Голодний психоз і тривале недоїдання спричинили мутацію моралі. Селяни-канібали втратили людський облік. 

Найвразливішою соціальною групою сільського населення, яка масово помирала від голоду, були діти. Вони помирали, тому що належали до категорії «непрацездатних». Першими відчули кістляву ходу Голодомору діти інтернатних установ 180-ти районів УСРР, які зняли з централізованого продовольчого постачання. Смертність дітей в українському селі стала причиною непо­вноцінного навчального року.

1.3 Наслідки

Перші наслідки голоду були серйозні. Восени 1931 р. замість плянових 14 млн. га було зорано на зяб лише 6,5 млн. га. Весною 1932 р. для посіву ярих було лише 55% потрібної кількости насіння і тому Москва видала насіннєву позичку Україні розміром 135 тис. т. По пляну, весною 1932 р. мало бути засіяно 19,1 млн. га ярих, але цей плян був недовиконаний на 2 млн. га. В колгоспах не вистачало тягла й робочої сили.

Українські більшовики — Скрипник, Чубар, Петровський, Косіор, Строганов, Терехов, Майоров і ін. — звертались неодноразово до ЦК ВКП(б) і особисто до Сталіна з вимогами зменшити тиск на Україну. Вони вказували, що в сільському господарстві України витворився явно критичний стан. Під цим тиском з Харкова, 6.V.1932 р. Сталін видав постанову зменшити плян хлібозаготівель по Україні з урожаю 1932 р. до 6,6 млн. т. Однак, ця поступка була надто малою й українські більшовики продовжували протестувати. Щоб продемонструвати, що ціла КП(б)У є єдина перед лицем тиску з Москви та що опозиція до високих плянів хлібозаготівель не є дією лише керівників КП(б)У, на 6-9 липня 1932 р. в Харкові була скликана Третя Всеукраїнська конференція КП(б)У, на порядку денному якої стояло єдине питання: стан на селі. Перед цією конференцією керівники КП(б)У об’їздили голодуючі села й зібрали масу фактичного матеріялу, щоб ним підперти свою опозицію. Сталін же прислав на цю конференцію, як своїх особистих представників, Молотова, який був тоді головою уряду СРСР, і Кагановича, що займав посаду другого секретаря і керівника сільськогосподарського відділу ЦК ВКП(б). На конференції був великий бій. Українські більшовики доказували, що пляни хлібозаготівель зависокі, що українські селяни голодують, що криза в сільському господарстві «об’єктивна». Молотов і Каганович натомість заявили, що за кризу винні самі керівники КП(б)У, що Москва не піде більше ні на які поступки, та що плян хлібозаготівель розміром в 6,6 млн. т мусить бути виконаний до 1.І.1933 р. безумовно.

Бій між партією й українським селянством за посідання хліба з урожаю 1932 р. був не на життя, а на смерть. В цей бій на село було послано 112 000 партійців, проти лише 40 000 в 1930 р. Що далеко не всі партійці пішли проти свого народу свідчить така статистика. Ціле членство в КП(б)У зменшилося з 520 000 чол. на 1.VI.1932 р. до 470 000 чол. на 1.X.1933 р. Членство в ЛКСМУ впало з 1,3 млн. чол. в 1932 р. до 0,45 млн. в 1934 р. Лише протягом одного лютого 1933 р. за спротив партійній дисципліні було виключено з КП(б)У 23,5% її членів; а з Комсомолу — 27,0%. Виключених з партії звичайно негайно заарештовували.

Урожай 1932 р., по офіційних оцінках, становив від 13,4 до 14,6 млн. т. Втрати підчас жнив становили знову до 40%. Щоб забрати з решти 6,6 млн. т, було притягнуто усі можливі терористичні засоби. Славетний закон від 7.VIII.1932 р. встановлював смертну кару за «розкрадання соціялістичного майна», під який підпадало навіть збирання колосків голодними дітьми на полі після жнив. На початку серпня з ЦК ВКП(б) прийшла постанова про скасування різних норм хлібоздачі по колгоспах. Натомість вимагалося, щоб на місцях заготівельники самі визначали диференційовані норми, що фактично значило — бери скільки можна. Ще 1.IX.1932 р. уряд УРСР постановив видавати колгоспникам аванси на трудодні, щоб заохотити їх до праці й підтримати від голоду, але вже 20.XI.1932 р,, згідно вимог Москви, видано нову постанову: припинити видачу хліба на трудодні, відібрати де можна назад весь розданий хліб, перерахувати до фонду хлібозаготівель усі інші колгоспні фонди, включно з насіннєвим. 17.XII.1932 р. уряд УРСР постановив припинити довіз споживчих товарів і усю торгівлю на селах, які не виконують пляну хлібозаготівель. А не виконували ж пляну заготівель майже усі села.

На останню повідомлену дату, 26.ХІІ.1932 р., плян хлібозаготівель по УРСР був виконаний лише на 71,8%, тобто було забрано 4,7 млн. т хліба. Таким чином плян був зірваний. Через брак робочої сили й тягла загинув також урожай цукрових буряків 1932 р. — замість передбачуваних 16,8 млн. т було зібрано лише 4,3 млн. т, а решта згинула у полі.

Голод набрав нових масових розмірів. За офіційними даними, видача хліба на трудодні в 1932 р. відбулася лише в 12% колгоспів Одеської обл., в 5% колгоспів Дніпропетровської обл., у 18% колгоспів Харківської обл. і т. д. В абсолютній більшості колгоспів оплата праці не була переведена, бо нічого було платити. Підрахунки дозволяють встановити, що в середньому по Україні на душу сільського населення в 1933 р. залишалося для споживання лише по 83 кг хліба.

Голодомор став наслідком терористичної діяльності комуністичного режиму, який штучно створив умови існування, несумісні з життям, то­му радянська соціально-економічна політика тих років мала ви­разні ознаки геноциду. Примусові хлібозаготівлі, «червоні валки», «червоні толоки», «чорні дошки», натуральні штрафи, «хлібозаготівельні глибинні пункти», «конвеєрний метод», поз­бавлення житла, присадибної землі, унеможливлення пересу­вання та інші форми терору (розкуркулення, депортації, ув’яз­нення, розстріли) розкривають далеко неповний перелік репре­сивних дій зі свідомою мотивацією масового вбивства великих груп людей.