Розділ 2 Голодомор 1932–1933 рр.

1.1 Причини

Дослідження наявних офіційних першоджерел — урядових постанов, господарської статистики, тогочасної київської й московської періодики — дозволяє відтворити наступну картину причин і обставин голоду в УРСР, що стався 25 років тому.

Перший П’ятирічний Плян індустріалізації СРСР був під кожним оглядом імпровізацією. Пляновики були ще недосвідчені, а сталіністська більшість у ВКП(б) — захоплено завзята. Замість раціонального калькулювання, економіка СРСР рухалася штурмовщиною, ударництвом, підстьобуванням. В наслідку, протягом 1930-31-32 рр. пляни, передбачені П’ятирічкою, були значно перевиконані, а річні пляни, встановлювані сталіністами незалежно від П’ятирічки, виявилися всі недовиконаними як на Україні, так і в цілому Союзі.

В 1930 р. раптом відчулася гостра нестача капіталу, бо одноразово розпочалося будівництво надто великої кількости підприємств, а закінчувати це будівництво виявилося нічим. Крім цього, небувала й більшовиками непередбачена капіталістична криза за кордоном проявила значний вплив на темпи радянської індустріалізації. На світових ринках, в наслідок кризи, ціни й попит на сільськогосподарську сировину, що була головним радянським експортом, впала на багато нижче за ціни на машини, які СРСР імпортував. Так, напр., реалізована ціна центнера радянського зерна за кордоном в 1929 р. була 8,63 крб., а в 1933 р. — лише 2,57 крб. Це не був ніякий радянський дамлінґ, як твердила з конкуренційних причин деяка західня преса, бо ж американські й канадські ціни на зерно були ще нижчі за радянські. Натомість, ціни, напр., тракторів, які СРСР імпортував, в 1934 р., були аж на 55% вищі за їх рівень 1929 р. Крім того, СРСР був також зв’язаний довготерміновими контрактами, яку, напр., контрактом В. Межлаука з Г. Фордом на закупку тракторів, що зобов’язував три роки (1929-32) й законтрактовані ціни якого залишилися високими на рівні 1929 р. не зважаючи на те, що діялося на світовому ринку в межичасі. Щоб виконувати ці зобов’язання, перед західніми торгівцями, дорожачи їх довір’ям, та щоб не сповільняти свої індустріялізаційні пляни, для виконання яких імпорт машин був дуже потрібним, СРСР мусів експортувати все більше й більше с.-г. продуктів по падаючих цінах, щоб мати валюту для оплати імпорту. Експорт зерна з СРСР в ці роки був такий: 1929 р. — 2,6 млн. ц, 1930 р. — 48,4 млн. ц, 1931 р. — 51,8 млн. ц, 1932 р. — 18,1 млн. ц, 1933 р. — 17,6 млн. ц, 1934 р.— 8,4 млн. ц. Такого високого рівня експорту, як у 1930-31 рр., СРСР більше ніколи не зміг досягнути, хоч, очевидно, хотів. Через брак експортабельної продукції імпорт машин в СРСР значно впав з 1932 р. починаючи і взагалі зовнішня торгівля СРСР звелася до мінімуму.

По інструкціях Москви, XI з’їзд КП(б)У 5-15 червня 1930 р. виніс резолюцію про негайну потребу збільшення заготівель експортабельних с.-г. продуктів на Україні. Плян хлібозаготівель по УРСР з урожаю 1930 р. був підвищений Москвою в 2,3 рази в порівнянні з заготівлями напр. 1926 р. — тоді як в 1926 р. УРСР здала 3,3 млн. т хліба державі, що становило 21% врожаю, в 1930 р. на Україні було забрано 7,7 млн. т, тобто 33% врожаю. Що Україна була безпосередньо експлуатована, свідчить той факт, що тоді як гуртовий збір хліба на Україні становив лише 27% всесоюзного врожаю 1930 р., хлібозаготівлі на Україні становили аж 38% всесоюзних хлібозаготівель 1930 р.

Ніколи в своїй історії ні перед тим, ні після того не досягала Україна такого високого розміру хлібоздач, як у 1930 р. Викачавши 7,7 млн. т зерна з України, більшовики очманіли від успіху. Сталін поспішив проголосити, що зернова проблема розв’язана. Переведене статистичне обслідування колгоспів і МТС показало, що урожайність в колгоспах значно перевищила урожайність в індивідуальних господарствах. В наслідку, оптимістичні надії на колгоспи піднеслися серед більшовиків до рівня просто таки утопії. «Більшовик України» (ч. 2, 1931) напр. написав, що на базі колективізації Україна пережене продуктивність сільського господарства Европи й Америки через 10 років! Але деякий зріст продуктивности в колгоспах в дійсності був мабуть тому, що в 1930 р. залишались існувати лише більш-менш добровільні колгоспи: насильна колективізація була припинена у березні 1930 р., коли в УРСР було нараз колективізовано 71,5% землі; після цього Сталін дозволив селянам виходити з колгоспів і на початок липня 1930 р. рівень колективізації в УРСР впав до 36,4%. На цьому рівні колективізація й простояла без змін до грудня 1930 р., коли насильство було відновлене. Але насильні колгоспи, як буде видно далі, вже не дали очікуваної продуктивності!

Успіх хлібозаготівель 1930 р. пояснюється насамперед тим, «що врожай цього року був значно вище середнього. Він досяг 23,1 млн. т. чистого збору. Крім того, хлібозаготівельники подекуди забрали в 1930 р. також і насіння та усі запаси попередніх років. Для посівної кампанії 1931 р. в УРСР виявилося тільки 95% потрібного насіння.

Запоморочені від успіху 1930 р. та від перебільшених надій на ріст продуктивности колгоспів, насильне запровадження яких було відновлене з цією метою у грудні 1930 р., більшовики передбачили пляновий врожай для 1931 р. в 23,0 млн. т і наклали на нього той самий плян хлібозаготівель, що й попереднього року, — 7,7 млн. т. Але все це виявилося помилкою. На час жнив 1931 р. колективізація на Україні справді досягла 71%, як передбачено, але знасилуване селянство ані не хотіло, ані ще не вміло як слід колективно працювати. Врожай 1931 р. виявився лише 18,3 млн. т, та й з того майже 30% (по офіційних даних) було втрачено при збиранні.

Постала явна необхідність знизити плян хлібозаготівель по Україні. Але для Сталіна це значило б сповільнення індустріялізації, невиконання плянів експорту хліба й імпорту машин. Тому з Москви прийшов наказ виконати плян хлібозаготівель за всяку ціну.

Хлібозаготівельна кампанія 1931/32 рр. пройшла на Україні під величезним, небувалим тиском. Однак все одно до весни 1932 р. було заготовлено лише 7,0 млн. т зерна, тобто 91% до пляну. Далі брати було нічого. Як висловився М. Скрипник, переказуючи слова селян, «усе забрали під мітьолку». По розрахунках виходить, що на душу сільського населення України в 1932 р. залишилося для споживання в середньому лише по 112 кг зерна. Для селян, головним харчем яких віками був хліб, це означало катастрофу.

Навесні 1932 р. на Україні почався голод.