2

- зсередини – слизовою оболонкою (tunica mucosa).

Слизова оболонка (tunica mucosa) за допомогою вуздечки верхньої губи (frenulum labii superioris)

та вуздечки нижньої губи (frenulum labii inferioris) переходить на слизову оболонку альвеолярних

відростків верхньої і нижньої щелеп, утворюючи ясна (gingivae).

Проміжна частина губ (pars intermedia labiorum) вкрита незроговілим епітелієм (epithelium noncornificatum), крізь який просвічуються судини, утворюючи червону облямівку (limbus ruber), або

проміжний шар (stratum intermedium).

Верхня губа (labium superius) має:

-верхньогубний жолобок (philtrum);

-горбок (tuberculum).

Присінок рота має:

-вуздечку верхньої губи (frenulum labii superioris);

-вуздечку нижньої губи (frenulum labii inferioris);

-спайку губ (commissura labiorum);

-кут рота (angulus oris);

-сосочок привушної протоки (papilla ductus parotidei).

Щоки (buccae) представлені:

-щічним і жувальним м’язами (musculi buccinator et masseter);

-жировим тілом щоки (corpus adiposum buccae).

Вони вкриті:

-ззовні – шкірою (cutis);

-зсередини – слизовою оболонкою (tunica mucosa).

Жирове тіло щоки (corpus adiposum buccae) – тіло Біша – розміщене між щічним і жувальним м’язами та шкірою. Воно добре розвинуте у грудних дітей (покращує процес смоктання).

Піднебіння (palatum) складається з :

-твердого піднебіння (palatum durum);

-м’якого піднебіння (palatum molle), або піднебінної завіски (velum palatinum).

М’яке піднебіння (palatum molle) є дуплікатурою (складкою) слизової оболонки, між якою розміщені

фіброзна пластинка і м’язи.

Власне ротова порожнина (cavitas oris propria) ззаду сполучається з глоткою (pharynx) через зів

(fauces).

Зів (fauces) оточений:

-зверху – м’яким піднебінням (palatum molle);

-знизу – коренем язика (radix linguae);

-з боків – піднебінно-язиковою дужкою (arcus palatoglossus) та піднебінно-глотковою дужкою (arcus palatopharyngeus).

Зів (fauces) має такі анатомічні утвори:

-перешийок зіва (isthmus faucium);

-м’яке піднебіння; піднебінна завіска (palatum molle; velum palatinum), до якої належать:

-піднебінний язичок (uvula palatina);

-піднебінно-язикова дужка; передня складка зіва (arcus palatoglossus; plica anterior faucium);

-піднебінно-глоткова дужка (arcus palatopharyngeus); задня складка зіва (plica posterior faucium);

-мигдаликову ямку; мигдаликову пазуху (fossa tonsillaris; sinus tonsillaris), у верхній частині якої є

надмигдаликова ямка (fossa supratonsillaris);

-піднебінний мигдалик (tonsilla palatina), що розміщений у мигдаликовій ямці, має:

-мигдаликову капсулу (capsula tonsillae);

-мигдаликові ямочки (fossulae tonsillae);

-мигдаликові крипти (cryptae tonsillae).

М’яке піднебіння; піднебінна завіска (palatum molle; velum palatinum) має такі частини:

1 Cполучнотканинну пластинку, яка прикріплюється до заднього краю горизонтальних

пластинок піднебінних кісток (laminae horizontales ossium palatinorum) і є продовженням твердого

піднебіння (palatum durum) – це передній відділ м’якого піднебіння.

2 Звисаючу донизу піднебінну завіску (velum palatinum), яка закінчується піднебінним язичком

(uvula palatina).

3 Піднебінно-язикову дужку (arcus palatoglossus), або передню складку зіва (plica anterior faucium), або передню дужку (arcus anterior), що йде до язика (lingua).

4 Піднебінно-глоткову дужку (arcus palatopharyngeus), або задню складку зіва (plica posterior faucium), або задню дужку (arcus posterior), яка йде до глотки (pharynx).

Між передніми та задніми дужками (arcus anteriores et posteriores) утворюються мигдаликові ямки

(fossae tonsillares), де розміщені піднебінні мигдалики (tonsillae palatinae).

У ділянці піднебіння (palatum) ще є:

-піднебінне шво (raphe palati);

-поперечні піднебінні складки (plicae palatinae transversae);

2

- різцевий сосочок (papilla incisiva).

5 М’язи піднебіння та зіва (musculi palatini et faucium).

До м’язів м’якого піднебіння та зіва (musculi palati mollis et faucium) належать:

-м’яз- натягувач піднебінної завіски (musculus tensor veli palatini), який:

-натягує піднебінну завіску (velum palatinum) в поперечному напрямку;

-розширює просвіт слухової труби (tuba auditiva; tuba auditoria);

-м’яз- підіймач піднебінної завіски (musculus levator veli palatini), що:

-піднімає м’яке піднебіння (palatum molle),

-тягне його назад, розширюючи просвіт слухової труби (tuba auditiva; tuba auditoria);

-м’яз язичка (musculus uvulae), що:

-піднімає піднебінний язичок (uvula palatina),

-вкорочує піднебінний язичок (uvula palatina);

-піднебінно-язиковий м’яз (musculus palatoglossus), що:

-опускає піднебінну завіску (velum palatinum) донизу, звужуючи зів (fauces), піднімає корінь язика

(radix linguae);

-піднебінно-глотковий м’яз (musculus palatopharyngeus), що:

-звужує зів (fauces),

-піднімає глотку (pharynx).

М’яке піднебіння бере участь в актах дихання та ковтання і відокремлює травний шлях від повітроносного.

Тверде піднебіння (palatum durum) утворене:

-піднебінними відростками верхньої щелепи (processus palatini maxillae);

-горизонтальними пластинками піднебінних кісток (laminae horisontales ossium palatinorum).

3

submandibularis et sublingualis).

Слизова оболонка спинки язика (tunica mucosa dorsi linguae) утворює такі види язикових сосочків

(papillae linguales):

-ниткоподібні сосочки (papillae filiformes) та конічні сосочки (papillae conicae), які містять тільки

рецептори загальної чутливості;

-грибоподібні сосочки (papillae fungiformes), розміщені переважно в передній частині язика, в них

закладені смакові рецептори;

-листоподібні сосочки (papillae foliatae), розміщені на краях язика (margines linguae) і мають смакові рецептори;

-жолобуваті сосочки (papillae vallatae), або валикоподібні сосочки, розміщені вздовж межової

борозни язика (sulcus terminalis linguae) і мають смакові рецептори.

М’язи язика (musculi linguae) поділяють на:

-скелетні м’язи;

-власні м’язи.

До скелетних м’язів язика належать:

-шило-язиковий м’яз (musculus styloglossus), що:

-тягне язик (lingua) дозаду і догори,

-при однобічному скороченні тягне язик у свій бік;

-під’язиково-язиковий м’яз (musculus hyoglossus), що:

-тягне язик (lingua) дозаду і донизу та складається з:

-хрящо-язикового м’яза (musculus chondroglossus);

-ріжково-язикового м’яза (musculus ceratoglossus);

-підборідно-язиковий м’яз (musculus genioglossus), що:

-тягне язик (lingua) вперед і донизу;

-піднебінно-язиковий м’яз (musculus palatoglossus), він належить до м’язів м’якого піднебіння та зіва (musculi palati mollis et faucium). Його функція:

-звужує зів (fauces), піднімаючи корінь язика (radix linguae), опускаючи м’яке піднебіння (palatum molle) та наближаючи дужки (arcus) до серединної лінії (linea mediana).

До власних м’язів язика належать:

-верхній поздовжній м’яз (musculus longitudinalis superior), що:

-вкорочує язик (lingua),

-піднімає верхівку язика (apex linguae) вгору,

-при однобічному скороченні відводить верхівку язика вбік та догори;

-нижній поздовжній м’яз (musculus longitudinalis inferior), що:

-вкорочує язик,

-опускає його верхівку (apex linguae),

-при однобічному скороченні відводить верхівку язика (apex linguae) вбік та донизу;

-поперечний м’яз язика (musculus transversus linguae), що:

-звужує та видовжує язик, згортає його у трубочку;

-вертикальний м’яз язика (musculus verticalis linguae), що:

-сплющує і видовжує язик (lingua).

Язик (lingua):

-бере участь у перемішуванні їжі і пересуванні її із ротової порожнини (cavitas oris) в ротову

частину глотки (pars oralis pharyngis);

-є периферійним органом смаку;

-бере участь в акті ковтання та артикуляції мови.

5

-у ділянці коронки зуба (corona dentis) вкритий емаллю (enamelum);

-у ділянці кореня зуба (radix dentis) – цементом (cementum).

Емаль (enamelum) є найтвердішою тканиною людського організму, що при руйнації не відновлюється.

Хімічний склад зуба подібний до хімічного складу кістки.

Комплекс тканин, який оточує та фіксує зуб (dens) у зубній комірці (alveola dentalis), називається

зубним окістям або періодонтом (periodontium).

Кожна коронка зуба (corona dentis) має такі поверхні:

1 присінкову поверхню (facies vestibularis), яка у передніх зубів називається губною поверхнею

(facies labialis), а у задніх зубів – щічною поверхнею (facies buccalis);

2 язикову поверхню (facies lingualis) – у зубів нижньої щелепи і піднебінну поверхню (facies palatinalis) – у зубів верхньої щелепи. Ці поверхні об’єднуються в оральну поверхню.

3 контактну поверхню (facies approximalis), що має дотикове поле (area contingens). Ця

поверхня розміщена з обох боків коронки:

-ближча поверхня (facies mesialis);

-дальша поверхня (facies distalis);

4 змикальну поверхню (facies occlusalis), або жувальну поверхню (facies masticatoria).

Клінічна та анатомічна формули постійних зубів (dentes permanentes)

Зуби (dentes), за анатомічною формою, яка залежить від функції, поділяються на:

-різці (dentes incisivi), які мають:

-один корінь (radix dentis);

-долотоподібну форму коронки;

-ікла (dentes canini), які мають:

-один корінь (radix dentis);

-конічну форму коронки.

-малі кутні зуби (dentes premolares), які мають:

-один корінь (radix dentis), переважно верхній перший малий кутній зуб (dens premolaris primus superior) має роздвоєний корінь;

-коронку малих кутніх зубів (corona dentium premolarium), що має з боку змикальної поверхні (facies occlusalis) округлу або овальну форму, і на якій є два вістря (горбки);

-великі кутні зуби (dentes molares), які мають:

-кубоподібну форму коронки (corona dentis);

-на змикальній поверхні великих кутніх зубів (facies occlusalis dentium molarium) є по 3-5 вістря (горбки);

-верхні зуби мають три корені;

-нижні зуби мають два корені.

Різновидом великих кутніх зубів (dentes molares) є третій великий кутній зуб (dens molaris tertius), або запізнілий зуб (dens serotinus).

Анатомічні особливості будови постійних зубів

Анатомічні особливості будови коронки та кореня зуба дозволяють визначити належність його до

верхньої або нижньої щелепи (maxilla seu mandibula) людини, а також до правого або лівого боку зубної дуги (arcus dentalis) за рядом ознак.

Ознака положення (відхилення) кореня представлена в тому, що у вестибулярній нормі корінь

відхилений дистально від осі зуба (відхилення поздовжньої осі кореня від середньої лінії коронки для

різців та ікол – у бічну сторону, а премолярів і молярів – у дистальний бік).

Ознака кута коронки. Кут, утворений різальним краєм (margo incisalis) і мезіальною поверхнею

коронки зуба, більш гострий, ніж кут, утворений різальним краєм і дистальною поверхнею.

Ознака кривини коронки зуба виражена в тому, що присінкова поверхня (facies vestibularis)

переходить у мезіальну більш круто, ніж у дистальну.

Молочні зуби (dentes decidui)

У дитини віком від 6 місяців до 2 років є 20 зубів. Ці зуби називаються молочними (тимчасовими). У

тимчасовому прикусі є різці (dentes icisivi), ікло (dens caninus), великі кутні зуби (dentes molares),

відсутні малі кутні зуби (dentes premolares).

За зовнішньою формою молочні зуби (dentes decidui) майже відповідають постійним зубам (dentes permanentes) і відрізняються від них:

-дещо меншими розмірами;

-кольором емалі (enamelum), що має блакитно-білий відтінок;

-краще виражений перехід коронки зуба (corona dentis) в його корінь (radix dentis);

7

-корені (radices dentium) більше сплющені і тонші;

-великі кутні зуби (dentes molares) коротші, вигнуті, мають нерівні контури і розходяться під

тупим кутом;

-зубна порожнина (cavitas dentis) об’ємніша;

-канал кореня зуба (canalis radicis dentis) ширший;

-корені молочних зубів (radices dentium deciduorum) коротші за корені відповідних постійних

зубів (dentes permanentes);

-стінки коронoк зубів (parietes coronarum dentium) і коренів зубів (radicum dentium) більш тонкі;

-ширина коронок більш виражена порівняно з їх висотою;

-на шийках молочних зубів (cervices dentium deciduorum) добре контурується емалевий валик,

який більш чітко виражений на присінковій поверхні (facies vestibularis);

-зуби (dentes decidui) займають більш вертикальне положення.

У зубному ряді дитини 5 – 6 років утворюються широкі міжзубні проміжки (spatia interdentalia). У цей

період відзначається значна cтертість різальних країв (margines incisales), вістрів (cuspides dentium), їх змикальної поверхні (facies occlusales), а також часткове або повне розсмоктування коренів зуба

(radices dentium) і, як наслідок, підвищена рухливість їх коронок (coronae dentium).

Формули і терміни прорізування зубів

Анатомічна формула постійних зубів 2123. Це означає, що на кожній половині коміркових дуг

(arcus alveolares) верхньої та нижньої щелеп (maxilla et mandibula) розміщені:

-два різці (dentes incisivi);

-одне ікло (dens caninus);

-два малі кутні зуби (dentes premolares);

-три великі кутні зуби (dentes molares).

Анатомічна формула молочних зубів 2102 характеризується відсутністю малих кутніх зубів (dentes premolares). На кожній половині коміркових дуг (arcus alveolares) верхньої і нижньої щелеп

(maxilla et mandibula) розміщені:

-два різці (dentes incisivi);

-одне ікло (dens caninus);

-два великі кутні зуби (dentes molares).

Зубна формула дорослої людини (постійні зуби) записується так:

- малі слинні залози (glandulae salivariae minores);

- великі слинні залози (glandulae salivariae majores).

8

Малі слинні залози (glandulae salivariae minores) розміщені в слизовій оболонці ротової порожнини

(tunica mucosa cavitatis oris).

Великих слинних залоз (glandulae salivariae majores) є три пари:

-привушна залоза (glandula parotidea);

-піднижньощелепна залоза (glandula submandibularis);

-під’язикова залоза (glandula sublingualis).

Привушна залоза (glandula parotidea) розміщена попереду та внизу від вушної раковини (auricula),

на бічній поверхні гілки нижньої щелепи (facies lateralis rami mandibulae) та по задньому краю жувального м’яза (margo posterior musculi masseteris):

-за будовою – складна альвеолярна залоза;

-за характером секрету – серозна.

Привушна протока (ductus parotideus), або протока Стенона, – відкривається на слизовій щоки в присінку рота (mucosa buccae vestibuli oris) нарівні другого верхнього великого кутнього зуба (dens molaris superior secundus).

Привушна залоза (glandula parotidea) має:

-поверхневу частину (pars superficialis);

-глибоку частину (pars profunda).

Може бути додаткова привушна залоза (glandula parotidea accessoria), яка розміщується на поверхні жувального м’яза (facies musculi masseteris), поряд з привушною протокою (ductus parotideus).

Піднижньощелепна залоза (glandula submandibularis) розміщена в піднижньощелепному трикутнику (trigonum submandibulare): за будовою – складна альвеолярно-трубчаста; за характером секрету – змішаного типу.

Піднижньощелепна протока (ductus submandibularis), або протока Вартона, – відкривається на під’язиковому м’ясці (caruncula sublingualis).

Під’язикова залоза (glandula sublingualis) розміщена у товщі під’язикової складки (plica sublingualis):

-за будовою – складна альвеолярно-трубчаста;

-за характером секрету – слизового типу.

Її велика під’язикова протока (ductus sublingualis major) відкривається на під’язиковому м’ясці

(caruncula sublingualis), поряд з піднижньощелепною протокою (ductus submandibularis). Іноді протоки

відкриваються разом.

Малі під’язикові протоки (ductuli sublinguales minores) відкриваються вздовж під’язикової складки

(plica sublingualis) аж до під’язикового м’ясця (caruncula sublingualis). До малих слинних залоз (glandulae salivariae minores) належать:

-губні залози (glandulae labiales);

-щічні залози (glandulae buccales);

-кутні залози (glandulae molares);

-піднебінні залози (glandulae palatinae);

Контрфорси:

Верхня щелепа є нерухомою, а завдяки наявності більших повітроносних порожнин більш ажурної кісткою, ніж нижня. Находячись під впливом жувального тиску, вона складається не тільки з тонких кісткових пластинок, але й потужних потовщень кістки, здатних чинити опір стисненню і розтягуванню. Стійкість верхньої щелепи до жувального тиску пояснюється особливостями її анатомічної будови. Пірамідальна форма тіла верхньої щелепи, а також звуження її в області верхівок коренів зубів,

сприяє концентрації жувального тиску. Крім того, завдяки наявності потужних потовщень компактної

пластинки, розташованих по ходу розподілу жувального тиску на інші кістки черепа, верхня щелепа набуває ще більшу стійкість. Потовщення компактного речовини кістки називають контрфорсами.

Розрізняють лобово-носовий (1), виличний (2), крило-піднебінний (3) і піднебінний (4) контрфорси. Від

різців, іклів і, частково, перших премолярів жувальний тиск передається вгору по бічних стінках носової порожнини і переходить через носовий відросток на лобову кістку (лобно-носовий контрфорс)

Жувальний тиск від бічних зубів передається на череп через виличний контрфорс за трьома напрямками 1) вгору через зовнішній край орбіти в лобову кістку, 2) через виличну дугу до основи черепа і 3) через нижній край очниці, з'єднуючись з верхньою частиною лобово-носової основи.

Під сильним функціональним впливом жувальних м'язів знаходяться, також, вилична кістка і вилична дуга.

Третя пара симетричних контрфорсів утворена заднім краєм верхньої щелепи в області горбів і

9

крилоподібними відростками, відходячи від тіла клиноподібної кістки жувального тиску від кутніх зубів

проходить зовні від хоан і передається на середню частину основи черепа.

Піднебінний контрфорс утворений піднебінними відростками верхньої щелепи,що скріплюють праву і

ліву половину зубних ду.г Це з'єднання сприяє нейтралізації тиску, що розвивається при бічних жувальних рухах нижньої щелепи Частина тиску, що виникає в цьому напрямку, поширюється на

леміш і бічні стінки носової порожнини.

10