10.6. Соціальні конфлікти у сучасній Україні

Започаткований проголошенням незалежності України процес демократизації та переходу до ринкових відносин, які передбачають "вільну гру" різноманітних соціальних та індивідуальних інтересів та прагнень, різко посилив дію конфліктогенних факторів в усіх сферах життя українського суспільства. Практичний досвід останнього десятиліття XX ст. яскраво демонструє значне загострення боротьби за Неладу, ^статус і ресурси, Справа і сфери впливу найрізноманітних соціальних суб'єктів ■=> від владних структур центрального і регіонального рівня до ^трудових колективів, профспілок, політичних партій і громадських рухів, національних та релігійних спільнот, соціальних груп та окремих особистостей. Протиборство конфліктуючих сторін набуває різноманітних форм - від трудових суперечок, страйків до масових акцій соціального протесту з вимогами зміни існуючої системи влади, що супроводжуються внутрішніми розколами соціальних ^спільнот, Ьрухів, Асоціальних інститутів.

Провідною тенденцією розвитку соціальних процесів у сучасній Україні є наростання дезінтеграції традиційних соціальних структур та зв'язків і поступове формування якісно нового типу інтеграції і диференціації суспільства. Внаслідок глибоких економічних і соціальних перетворень від початку 90-х рр. XX ст. суттєво змінилась соціальна структура українського суспільства, формуються його нові соціальні групи, зокрема, власників та підприємців. Значно зміцнились і такі групи, як ♦ номенклатурна бюрократія, ^представники "тіньового" бізнесу, ^фінансова олігархія. Водночас, інтенсивно відбувається маргіналізація суспільства і "декомпозиція" його соціальної структури. Посилюється розходження між її елементами у характері праці, розмірах доходів, рівні освіти тощо. Внаслідок цього зростає соціальна нерівність, яка є головним джерелом реальних та ймовірних соціальних конфліктів.

За усього розмаїття факторів, що впливають на ступінь конфліктності у суспільстві, головну роль відіграють протиріччя між трьома головними суспільними структурами та всередині них. Мова йде про ♦ владу (законодавчу, виконавчу та судову), * підприємництво (державне, колективне, приватне, спекулятивне, мафіозне, компрадорське) та ♦ виробників матеріальних та духовних благ (інтелігенція, службовці, робітники і селяни, фермери, студентство та ін.). Протиріччя між ними посилюються, деякі з них набувають форму соціальних антагонізмів. Антагоністичного характеру, зокрема, набуло протиріччя між прихильниками та супротивниками центральної виконавчої влади, що особливо яскраво виявилось під час так званого "касетного скандалу", парламентських виборів 2002 року, коли "партія влади", по суті, виявилась аутсайдером парламентських перегонів. Цей антагонізм охопив усі рівні соціального організму - 'класи, •соціальні групи, 'соціальні інститути, •суспільство у цілому.

Посилюється конфлікт новонародженого класу буржуазії з іншими класами та соціальними групами, який розгортається навколо ^розподілу кредитів, ^механізмів приватизації, ^податкового законодавства. Наростають страйки шахтарів, працівників бюджетної сфери, організовані виступи трудящих у протест проти невиплати заробітної плати, заборгованостей з пенсій, підвищення цін на товари та комунальні послуги. Почастішали акції трудящих, пов'язані із відстоюванням свого права власності на майно підприємств. Поряд з економічними вимогами трудящі все частіше висувають політичні вимоги зміни існуючої системи влади, відставки уряду, переобрання президента України.

Загалом трудові конфлікти є реакцією на перекоси в економічній та соціальній політиці уряду і пов'язані з перерозподілом власності та становленням ринкових відносин, які неминуче призводять до поляризації соціальних груп.

Більшість соціально-політичних конфліктів виникають з приводу перерозподілу влади, домінування тих чи інших політико-бізнесових груп, прагненням розширення ними сфери свого впливу. Тут домінують конфлікти між різними гілками влади (зокрема, законодавчою та виконавчою), конфлікти між політичними партіями та блоками (як, наприклад, нинішній конфлікт між провладним блоком "За єдину Україну" та опозиційними політичними силами, представленими блоком "Наша Україна", Соціалістичною та Комуністичною партіями України та блоком Юлії Тимошенко), конфлікти між центральною та регіональною владою.

Увага! Слід зазначити, що політичні конфлікти у сучасній Україні відіграють домінуючу роль, оскільки потреби, інтереси, цілі значної частини електорату не можуть бути реалізованими внаслідок фактичного усунення від важелів влади партій та політичних рухів, що мають найбільшу підтримку виборців, і перебувають в опозиції до існуючої влади. Такий стан справ сприяє конфліктному розвиткові суспільно-політичної ситуації в Україні. Тому усім суб'єктам влади слід прагнути до пом'якшення умов протікання соціально-політичних конфліктів, пошуку компромісу, не допускати, щоб вони переростали у насильницькі дії тієї чи іншої сторони.

Суттєву роль у сучасній українській дійсності відіграють такий різновид політичних конфліктів, як конфлікти з приводу вибору стратегії та головних векторів суспільного розвитку, зокрема, між прихильниками ліберальної та соціально-орієнтованої стратеги, європейської інтеграції та проросіиської орієнтації, входження України в НАТО та збереження позаблокового статусу української держави тощо. Розв'язання таких конфліктів можливе лише за умов досягнення широкого суспільного консенсусу шляхом проведення публічних дискусій, відкритого обговорення у засобах масової інформації, проведення референдумів з найбільш гострих проблем суспільного розвитку.

Особливістю сучасної ситуації в Україні є те, що значна частина конфліктів, причини яких знаходяться поза політики, набуває політичного забарвлення внаслідок спекулятивного використання політичними партіями та рухами історичних, соціокультурних, духовних проблем сьогодення у своїх вузькопартійних інтересах. Це, зокрема, стосується проблеми двомовності в Україні, оцінки окремих історичних подій та особистостей, міжконфесійних взаємин. Найбільш ефективним шляхом вирішення існуючих тут конфліктів видається їх інституалізація, переведення у правове русло, чітке дотримання їх учасниками букви і норми закону.

Отже, конфлікти у сучасній Україні поступово стають нормою суспільного життя, починають сприйматися суспільною свідомістю не як соціальна патологія, а нормальне явище. Завдання полягає у тому, щоб навчитися ефективно ними управляти, розв'язуючи їх з найменшими для суспільства втратами.

Резюме

Ф. Соціологія конфлікту - це галузь соціології, яка вивчає природу, механізми виникнення та розгортання, а також способи попередження та розв'язання соціальних конфліктів. Предмет соціології конфлікту становить коло наукових проблем, пов 'язаних із: з'ясуванням соціальної природи та сутності конфліктів; принципів їх діагностики та прогнозування; соціологічним аналізом конфліктів; їх типологією та класифікацією; визначенням способів та механізмів управління соціальними конфліктами.

®. Конфлікт - - це зіткнення протилежних цілей, позицій, поглядів су б 'єктів соціальної взаємодії, які усвідомлюють суперечливість своїх інтересів. Конфлікт має соціальну природу, оскільки учасниками конфлікту завжди є люди, або певні соціальні групи та спільноти.

®. Роль конфліктів у житті суспільства виявляється у їх функціях. До позитивних функцій конфліктів належать: соціально-діагностична, регулююча, інтегративна, інноваційна, комунікативна, соціально-психологічна.

®. Структурними елементами конфлікту є: суб'єкти конфлікту, відносини, щосклалися між ними, предмет конфлікту (проблема, спірне питання), з приводу якого він виникає, а також соціальне середовище, у якому протікає.

©. У своєму розвитку конфлікт проходить наступні стадії: виникнення конфліктної ситуації, конфліктна взаємодія (інцидент, ескалація і кульмінація) та завершення конфлікту.

©. Універсальним джерелом конфліктів є несумісність претензій конфліктуючих сторін за умов обмеженості можливостей їх задоволення. Головними причинами соціальних конфліктів є соціальна нерівність, обмеженість ресурсів та розходження у поглядах та інтересах конфліктуючих сторін.

®. Управління конфліктами - це цілеспрямований вплив відповідних державних органів, громадських організацій на характер відносин між: соціальними су б 'єктами з метою: уникнення їх конфліктної взаємодії, усунення чи мінімізації причин ймовірних конфліктів, а у разі їх виникнення - корегування поведінки учасників конфлікту у напрямку пошуку взаємоприйнятних шляхів його конструктивного розв 'язання.

®. До методів розв 'язання конфліктів належать: метод уникнення конфлікту, метод переговорів, метод використання посередництва та метод третейського розгляду. До стратегій виходу з конфлікту - компроміс, співробітництво, домінування та пристосування.

®. Інституалізація конфліктів - формування у суспільстві стійкого комплексу формальних і неформальних правил, принципів, норм регулювання конфліктних відносин, які визнаються суб'єктами соціальної взаємодії.

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1. Що таке конфлікт?

2. Які види конфліктів існують?

3. Які функції конфлікти виконують у суспільстві?

4. Що вивчає соціологія конфлікту?

5. Як відбувалося становлення соціології конфлікту?

6. Які класичні теорії конфлікту Вам відомі?

7. У чому полягає сутність провідних сучасних концепцій конфлікту?

8. Які структурні елементи конфлікту прийнято виділяти у конфлікті?

9. Що є динамічними показниками конфлікту?

10. Які головні причини виникнення соціальних конфліктів?

11. На що спрямований процес управління соціальними конфліктами?

12. Які методи розв'язання конфлікту Вам відомі?

13. Що таке "стратегії виходу з конфлікту"!

14. Яких принципів мають дотримують у своїй поведінці конфліктуючі сторони?

15. Як Ви розумієте поняття "інституалізація конфліктів"!

16. Які соціальні конфлікти є найбільш поширеними у сучасній Україні?

План семінарського заняття (2 год.)

1. Сутність конфлікту, його види та функції у суспільстві.

2. Порівняльний аналіз основних соціологічних концепцій конфлікту.

3. Стратегії виходу з конфліктів та умови застосування основних методів їх вирішення.

Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт

1. Конфлікти у молодіжному середовищі.

2. Розвиток соціології конфлікту в Україні.

3. Шляхи та способи подолання міжособистісних конфліктів.

4. Особливості виробничих конфліктів та способи їх подолання.

5. Умови ненасильницького вирішення міждержавних конфліктів.

Завдання, вправи, тести

1. Напишіть невеликий твір на тему: "Чи конфліктна я особистість?"

2. Спираючись на соціологічні методи вивчення конфліктів, спробуйте дати характеристику останнього конфлікту у Вашій студентській групі.

3. Які із наведених нижче понять належать до статичних, а які - до динамічних показників соціальних конфліктів: конфліктна ситуація, суб'єкти конфлікту, інцидент, ескалація конфлікту, предмет конфлікту, відносини учасників конфлікту, кульмінація конфлікту, соціальне середовище конфлікту, завершення конфлікту.

4. Позначте правильну відповідь серед запропонованих варіантів: Соціальний конфлікт - це

а) збройне зіткнення; б) протистояння різних політичних сил;

в) відсутність взаємопорозуміння;

г) зіткнення інтересів різних соціальних груп.

5. Встановіть правильну послідовність дій адміністрації на латентній стадії соціальної напруженості в трудовому колективі

1. пошук дієздатного суб'єкта, що приймає рішення;

2. аналіз ефективності реалізації рішення;

3. діагностика рівня соціальної напруженості;

4. вироблення рішення силами експертної групи; 5-визначення спрямованості дій груп, що конфліктують;

6. з'ясування інтересів груп, що конфліктують;

7. реалізація рішення.

8. забезпечення технологічності рішення.

1- 36541872

2 - 48153276

3 - 34851276

6. Встановіть послідовність дій у процесі вирішення конфлікту

1 - аналіз історії розвитку конфлікту;

2- з’ясування сфери дії конфлікту;

3 - з'ясування інтересів та цілей учасників конфлікту;

4 - з'ясування причин та приводу конфлікту;

5 - вибір засобів розв'язання конфлікту.

1 - 13245

2 - 34125

3 - 43125

Додаткова література з теми

1. Конфлікти в суспільстві: діагностика і профілактика: у 3-х частинах. Київ—Чернівці, 1995.

2. Молодь і проблеми конфлікту в період переходу до демократичного суспільства: у 2-х частинах. Чернівці. 1994.

3. Паніш Н. Готовність населення до соціального протесту // Політологічні читання. 1992. № 2.

4. Пірен М.І. Дентологія конфліктів та управління. К, 2001.

5. Пірен М.І. Основи конфліктології. К, 1997.

6. Пірен М.І. Конфлікт і управлінські ролі. Соціально-психологічний аналіз. К, 2000.

7. Піжес Ж. П. Конфликты и общественное мнение // Социс. 1991. № 7, 10.

8. Піча В.М, Соціологія. К, 2000.

9. Платонов Ю. Л. Социальные конфликты на производстве // Социс. 1991. № 11.

10. Природа, феноменологія та динаміка конфліктів у сучасному світі: у 2-х частинах. Чернівці, 1993.

11. Преторнус Райиет. Теория конфликта // Полис. 1991. № 5.

12. Скотт Д. Г. Конфликты и пути их преодоления. К, 1991.

13. Словник-довідішк термінів з конфліктології/ За ред. Пірен М. /., Ложкіна Г. В. Чернівці—Київ, 1995.

14. Соціологія конфлікту // Соціологія. Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.Г. Городяненка. К, 2002.

15. Соціологія: терміни, поняття, персонали. Навчальний словиик-довідник. / За заг. ред. Пічі В.М. К, Львів, 2002.

16. Социальньій конфликт: современые исследования. М., 1991.

17. Фромм 3. Анатомия человеческой деструктивности. М., 1994.

18. Феофанов К. А. Социальная анатомия // Социс. 1992. № 5.

19. Фишер Р., Юри. У. Путь к согласию или переговори без пораження. М., 1990.

Андрущенко

Соціальні конфлікти

Соціальна взаємодія — це така форма спілкування осіб, соціальних спільностей, верств, угрупувань, за якою систематично здійснюється їх вплив один на одного, реалізується соціальна дія кожного з партнерів, досяга­ється пристосування дій одного до дій іншого, спільність у розумінні ситуації, сенсу дій і певний ступінь солідарності або згоди між ними. Соціальна взаємодія буває випадковою, тимчасовою, приходжою і стійкою, приватною і публічною, особистою і речовою, формальною і неформальною та ін. За влучним виразом Карла Маркса суспільство — це продукт взаємодії людей. Всі багатоманітні соціальні взаємовідносини обумовлені багатоманітністю соціальних інтересів, основою яких виступають виробничі (базові) відносини. Т.ому-то, ма­буть неправильно зводити взаємовідносини до форм міжособистого спілкування або безпосереднього контакту. Адже соціальні взаємо­відносини обов'язково передбачають розподіл ролей між партнера­ми і наявність у них певних специфічних систем цінностей, норм і регуляторів.

Суспільно-політичні соціальні взаємодії часто спостерігаються в політичних кампаніях, типу виборчих, в них демонструється або ж

загальна єдність політичної мети, цілей, або ж групова єдність. Гру­пова єдність особливо наочно проявляється в діяльності політичних коаліцій, суспільних, громадсько-політичних рухів, народних фрон­тів та ін. В суспільно-політичних, соціальних кампаніях і соціальних процесах спостерігаються й інші соціальні явища — соціальні, політичні конфлікти.

Конфлікт (латин: conflictus — сутичка) — сутичка двох або більше різноспрямованих сил забезпечення їх інтересів в умовах протидії. Малі і великі соціальні спільності, формально організовані і соці­альні (політичні, економічні структури та ін.), об'єднання, що виникають на неформальній основі, у вигляді політизованих соціальних рухів, економічних і політичних сил тиску, кримінальних угрупу-вань, що усвідомлюють і переслідують певну мету, цілі та окремі індивіди і складають суб'єкти конфліктів. Сутичка різноманітних об'єктивних та суб'єктивних тенденцій в діяльності особи, соціаль­них спільностей, соціальних структур є конфронтація ідей, теорій, шкіл, змагання за монопольне панування певних сфер діяльності і здобуття вигоди.

Конфлікти бувають агоністичні (примиримі) і антагоністичні (неп­римиримі). Антагоністичні конфлікти, якщо упущені можливості вирішення, переростають в хронічні і навіть непримиренні. Пошук же взаємних компромісів може привести спочатку до зняття гостроти конфлікту, а потім — при розвитку тактики компромісів — і до перетворення його в примирений; продовження політики взаємних уступок або зміни зовнішніх обставин відкривають можливість взаємоприйнят­ного вирішення конфліктів. Відомі ситуації імітації конфліктів як спроб політичного або морального тиску. Такі конфлікти є вигаданими, але можуть трансформуватися в реальні, якщо виникає протиборство між сторонами, чиї інтереси виявляються під загрозою. В реальних конфліктах його учасники, виступаючи конфліктуючими сторона­ми, є носіями свідомості, що відображає загострення емоційних су­перечностей. Тоді-то відносини супроводжуються негативними емоціями, здатними задушити здоровий глузд в однаковій оцінці негативних наслідків конфлікту, або можуть значно перевищувати проблематичні вигоди від перемоги над опонентами (явище «піррової перемоги»).

Соціальні конфлікти — зіткнення інтересів різних соціальних спіль­ностей, соціальних верств, угрупувань, а приватний випадок прояву соціальних суперечностей — одна з його форм, що характеризується явно вираженим протистоянням суспільних сил або проблем, що вис­тупають ядром конфлікту, а також усвідомленням конфліктуючими сторонами (угрупуваннями) своїх протилежних інтересів і мети ді­яльності. Соціальні конфлікти в історії людства спостерігаються на найрізноманітніших рівнях. На макрорівні соціальні конфлікти від­буваються у процесі вирішення об'єктивних суперечностей в соці­альних революціях, що ведуть до відмирання одних суперечностей і виникнення або зародження нових, що закладають основу нових соціальних конфліктів. На мікросоціальному рівні конфлікт обумов­лений діяльністю окремих особистостей, які переслідують певні соціальні інтереси. В такому випадку конфлікт проявляється саме як сутичка групових або особистих інтересів, що відображає різнома­нітні ціннісні орієнтації і норми поведінки членів соціальних спіль­ностей і соціальних верств, угрупувань, які беруть участь у конфлік­ті. Конкретні умови виникнення конфлікту визначають форму його розвитку, сам хід — скриту (латентну) або відкриту та ін. Якщо ж мова йде про індивіди і малі соціальні спільності, то в конфлікті відбу­вається зіткнення інтересів, мотивів, вчинків тощо. В конфронтаціях великих соціальних спільностей політичний конфлікт супроводжується сутичкою громадських настроїв і думок, суджень, що відображають­ся в конфліктній поведінці індивідів і малих соціальних спільностей. Політичні та соціальні конфлікти виникають по горизонталі — в середи­ні соціальних та політичних структур, а по вертикалі — між керівни­ми структурами і підлеглими, контролюючими органами та підзвіт­ними їм індивідами та соціальними спільностями або організаціями, між лідерами та управлінцями. Багатоманітність конкретних проявів і відмінностей конфліктів об'єднують спільні ознаки: виникнення но­вих груп на основі соціальної дисоціації, взаємне відчуження, поява усвідомлюваного протистояння і протиборства.

В соціальній і політичній структурі суспільства конфлікти характе­ризуються різним рівнем, масштабом, гостротою, сферою виникнення та іншими ознаками. В політичній сфері найзначніші конфлікти ті, що водночас охоплюють всі рівні соціальної і політичної структури, торкаються і економічної сфери, залучають максимально можливу в конкретних умовах кількість учасників (загальні конфлікти). Такі кон­флікти відбуваються у сфері суспільних відносин, зв'язаних з проб­лемами збереження або повалення влади, її зміцнення або підриву, тобто мають політичний характер. Меншу значущість мають частко­ві конфлікти, що охоплюють лише частину соціальних структур. Проте за певних умов і обставин (нестабільність, напруженість соціальна та ін.) можуть перерости в загальні.

Зростання конфліктності є природно наслідком загострення бо­ротьби за панування тих чи інших цінностей і претензій на певний статус, владу та засоби висхідних соціальних та політичних угрупу­вань. Від успіху або поразки у спробах створити баланс між силами сутички і консенсусу залежить роль соціального конфлікту у соціаль­ному розвитку. Соціальний конфлікт або стає джерелом прискорен­ня розвитку суспільства або породжує соціальний хаос. Складність ситуації полягає в тому, що попередній політичний досвід не давав можливості виробити культуру конфлікту, не був легітимізований, тобто узаконений, в тому, що в тоталітарному суспільстві існує один центр влади — держава, у якого нема конкуруючих соціальних спіль­ностей, верств, угрупувань. Якщо в плюралістичному суспільстві кон­флікт є звичайне явище, то в умовах тоталітарної політичної системи формується ставлення до конфлікту як явища шкідливого, небезпеч­ного, зв'язаного з боротьбою групових амбіцій. Тому-то різкий спа­лах конфліктності застає і владу, і суспільну свідомість зненацька. У модернізованому суспільстві більшість конфліктів дозволяється не державою, а іншими політичними інститутами. Держава втручається лише в тих випадках, коли, по-перше, конфлікти загрожують серйозно уразити інтереси людей, які не беруть участі в них; по-друге, здійснення людьми, які беруть участь в конфлікті, актів насилля, не­допустимих з точки зору закону і, по-третє, загроза перетворення конфлікту в причину масового, затяжного насилля одних членів сус­пільства над іншими.

Виняткове значення для вирішення конфліктів має час їх трива­лості. Якщо кризи політичного розвитку виникають водночас, то вони загострюють одна одну. Якщо ж реформи поетапно структуровані, то рівень визрівання конфліктів значно нижчий. Важливі не тривалі, амбіціозні програми, що практично неможливо здійснити, а корот­котермінові заходи, що передбачають постійне функціонування зворотних зв'язків, дозволяють коректувати мету і засоби реформи, до­лаючи розрив між політичною метою і поточними інтересами різних соціальних верств і угрупувань населення. І, звичайно, багато за­лежить від рівня професіоналізму керівників. У сучасних умовах в Україні розгортається здійснення реформ переходу до ринкової еко­номіки. Та, на жаль, реформи намагаються реалізувати зверху, не мобілізуючи низи і середні ланки суспільства. Та й ідеї реформи переходу до ринкових відносин і економіки не оволоділи масами, не стали загальнонаціональною українською ідеєю.

Концепція соціального конфлікту визнається вирішальним або одним з найважливіших факторів соціального розвитку. Соціальний конфлікт соціолог Герберт Спенсер розглядав з позицій соціал-дарвінізму, вважав його неминучим явищем в історії людства і стимулом соціального розвитку суспільства. Такої ж позиції і думки про соці­альний конфлікт дотримувався і соціолог Макс Вебер, який називав соціальний конфлікт боротьбою. Соціологи Людвіг Гумплович, Уїльям Самнер, Фердинанд Тьонніс, Лестер Уорд, Торстайн Веблен та ін., називаючи соціальний конфлікт суперечкою, вважали його психоло­гічно обумовленим явищем і однією з форм соціалізації. Один із заснов­ників чікагської школи соціальної екології Роберт Парк включив соці­альний конфлікт в чотири основні види соціальної взаємодії поруч із змаганням, пристосуванням і асиміляцією. Змагання ж виступає соці­альною формою боротьби за існування, будучи усвідомленим, перетво­рюється в соціальний конфлікт, що завдяки асиміляції та співробіт­ництву сприяє раціональному пристосуванню.

Переваги у взаємовідносинах між людьми віддаються не соціаль­ному конфлікту, а соціальному спокою. Приблизно ж такої точки зору дотримувався соціолог Ернст Берджесс та інші прихильники школи соціальної екології, вважаючи, що кожне суспільство має деякі елементи напруження і потенціального соціального конфлікту і розглядає суспільство як важливіший елемент соціальної взаємодії, що сприяє руйнуванню або зміцненню соціальних зв'язків. Цінність конфліктів полягає в тому, що вони відвертають закореніння соціальної системи, відкривають шлях інноваціям. Соціолог Ральф Дарендорф протиставляючи теорію конфлікту марксистській теорії класової бо­ротьби і концепції соціальної згоди, вважає соціальний конфлікт ре­зультатом опору існуючим в будь-якому суспільстві відносинам владарювання і підкорення. Придушення соціального конфлікту веде до загострення, а «раціональна регуляція» — до підконтрольної еволюції. Хоча причини конфліктів непереборні, «ліберальне суспільство» мо­же узгоджувати їх на рівні конкуренції між індивідами, соціальними спільностями та ін. Розв'язання соціального конфлікту здійснюється зняттям соціальної напруженості на ранніх стадіях формування кон­фліктної ситуації: компроміс, перемога однієї з конфліктуючих сторін, виникнення в результаті конфлікту нової соціальної якості та ін. В сучасних умовах особливе значення мають пошуки компромісів в між­державних, регіональних, міжнаціональних і міжрегіональних конфлік­тах. Найжорстокіша форма вирішення конфлікту — збройне насилля. Та така форма разом з тим і малоперспективна. Збройні конфлікти часто ведуть до тупикової ситуації, коли розум конфліктуючих сил під­мінюється підозрами, амбіційністю та ін., вся багатоманітність причин зростання конфліктності в умовах вступу суспільства на шлях модерні­зації зв'язана з дією двох груп факторів. Перша група факторів визна­чається співвідношенням інтересів основних соціальних груп і характе­ром політичної культури, що виражається у кризі політичної культури (кризи ідентичності і легітимності). Друга група факторів визначаєть­ся рівнем інституалізації політичних відносин і якостями політичних керівників, що відображається в кризі державного управління (кризи розподілу, проникнення у владні структури тощо). Проміжне станови­ще між двома сферами кризи політичного розвитку займає криза по­літичної участі, що виникає як наслідок нерозвинутої культури та іг­норування вимог рівності у процесі прийняття державних рішень. І хоча соціальний конфлікт визначається одним з головних рушіїв соці­ального прогресу, поряд з ним виступають згода, стабільність, поря­док, спокій та ін. Для вирішення соціального конфлікту часто вдаються до консенсусу — згоди, одностайності, співучасті, погодженості та ін.

Швець