55. Поняття «консенсусу» м. Вебера. Способи досягнення консенсусу в суспільстві

Консенсус (від лат consensus — згода, єдність, співучасть) — на­явність між двома або більше індивідами подібних орієнтацій у якому-небудь аспекті. Той або інший ступінь згоди й погодженості в діях необхідний для будь-якої форми соціального спілкування, будь-якої соціальної організації.

М Вебер розглядає консенсус як невід'ємну характеристику будь-якого людського суспільства завдяки якій воно існує й не розпадаєть­ся Він протиставляє консенсус солідарності стверджуючи, що поведін­ка, ґрунтована на консенсусі, не припускає його як умову, оскільки не виключає також і боротьбу інтересів, конфлікт різноспрямованих тенденцій і т п. Відповідно до цього, М. Вебер прагне додати більш чіткий соціологічний зміст поняттю консенсус, відмежувавши його від понять, що стоять поряд з ним. поглядів і асоціацій.

За М. Вебером, консенсус — це об'єктивно існуюча ймовірність («шанс») того, що. незважаючи на відсутність попередньої домовле­ності, учасники тієї або іншої форми людської взаємодії поставляться до очікувань один одного як значущих для їхньої поведінки До того ж. мова йде зовсім не проте, що при цьому люди обов'язково будуть спів­робітничати один з одним; важливо, щоб кожний з учасників взаємодії враховував як щось значуще для його поведінки відповідні очікування інших, які є його партнерами. І як тільки це урахування діючим індиві­дом очікувань його партнерів по взаємодії дає йому певний «шанс» для досягнення своєї раціонально осмисленої мети, можна говорити, згідно з М. Вебером, про наявність консенсусу.

При такому розумінні консенсусу поведінка, ґрунтована на «згоді», відрізняється від поведінки, ґрунтованої на «договорі», тому що кон­сенсус, за М. Вебером, повинен мати місце до «договору» (і взагалі будь-яких попередніх «установлень»): спочатку консенсус, а потім «договір», але не навпаки

Досягнення консенсусу в суспільстві припускає досягнення кон­сенсусу політичного. Під ним зазвичай розуміється стан згоди щодо того або іншого політичного курсу в цілому або окремих його аспектів. При цьому подібна згода нетотожна спільним діям і зовсім не обов'язково повинна мати на увазі співробітництво в ре­алізації відповідних цілей і завдань. Сам ступінь згоди при консенсусі може бути різний, хоча мається на увазі, що його повинні поділяти якщо й не переважна, то принаймні значна більшість

Варіюючи від проблеми до проблеми, ступінь консенсусу зазвичай буває вищим у поглядах на положення більш загального, абстрактного характеру (приміром, на свободу слова) і помітно слабшає щодо кон­кретних політичних і політико-економічних питань. Утім, визначити цей показник з достатнім ступенем точності завжди важко, оскільки будь-який консенсус піддається тільки приблизному вичленовуванню, його межі найчастіше лише ледве окреслені.

У літературі існують різні підходи до виділення основних різно­видів політичного консенсусу. Відповідно до одного з них, політич­ний консенсус — це згода, базована на фундаментальних принципах демократичного управління Відповідно до іншого, на передній план висувається прихильність сформованих і звичних моделей, які ста­ли, політичною поведінкою, що є більш важливим, ніж усвідомлення и схвалення самих демократичних принципів

Важливими для підтримки консенсусу є суспільстві визнаються три обставини.

По-перше, природна готовність більшості населення дотримуватися чинних законів, постанов, норм.

По-друге, позитивне сприйняття інститутів, покликаних перетво­рювати ці закони й постанови в життя.

І нарешті, по-третє, відчуття приналежності до якоїсь спільності (до нації, наприклад), що сприяє певному нівелюванню ролі розходжень (соціальних, регіональних і т.п.). У той самий час міцність консенсусу в рамках окремих груп може перешкоджати створенню консенсусу на міжгруповому рівні.