Птахівництво
Птахівництво розвинене в усіх регіонах. Розводять гусей, курей, індиків. Найбільшу увагу приділяють збільшенню поголів'я курей для отримання м'яса та яєць. Створено великі спеціалізовані птахофабрики поблизу великих міст, промислових та рекреаційних центрів.
Менш поширенні галузі
Ставкове рибництво набуває дедалі важливішого значення. Розводять переважно коропа. Товарне значення має форель.
Бджільництво поширене в усіх зонах, але найкращі умови для його розвитку — на Поліссі, у широколистяних лісах та в лісостепу.
Шовківництво добре розвинуте в степових і частково в лісостепових областях.
Розвивається в Україні звірівництво. З хутрових звірів на спеціалізованих фермах і звірогосподарствах розводять сріблясто-чорну лисицю, норку, голубого песця, нутрію.
У лісостепових і лісових областях поширене кролівництво, яке дає вдвічі більше м'яса, ніж вівчарство.
Історія тваринництва в Україні
На українських землях тваринництво відоме вже з неоліту, коли плекали велику рогату худобу,овець,свинейікіз, зокрема носіїтрипільської культури; збронзової добипоширене конярство (особливо у степових народів, насамперед ускіфів). Значно було розвинене тваринництво закняжої доби, конярство також для військових цілей. Від15 століттявідомий вивіз волів на Захід, пізніше й доМоскви; заГетьманщинизЛівобережжяекспортовановоліві овець; проте весь час тваринництво задовольняло насамперед потреби місцевого населення. Щойно з кінця18 століттятваринництво наПівденній Українінабираєринковогохарактеру:експортвовни і волів. Але після перетворення степів наорну землювівчарство зменшилося через брак кормової бази, а волів, які добре надавалися на розорання важкоїцілини, замінили коні .
В українських умовах тваринництво було нерозривно пов'язане з хліборобством. Цей зв'язок був відмінний при різних системах сільського господарства. При перелоговій — худоба мала багатокормів, і тоді держали її у великій кількості; такі умови були у першій половині19 століттяна українських степах — там плекали багато овець і волів. З переходом дотрипіллярівновага між цими двома галузями сільського господарства незабаром захиталася. Кормова база длясвійської худобизазнала скорочення, а разом з тим меншало й останньої; одночасно тяжко було обробити землю, бо бракувало як робочої тварини, так і гною, падалаврожайністьі розвиток сільського господарства гальмувався. Такий стан існував уЛісостепу, зокрема наЛівобережжі, а з1860-ихі вСтепу. Кількість худоби, особливо овець, зменшувалася, не лише порівняно з зростаннямнаселення, але (у деяких районах) і в абсолютних числах. Сприятливіші умови для тваринництва створилися вдруге при системісівозміни, бо тоді зростає кормова база і збільшуєтьсяродючість ґрунту, але ця система панувала лише наЗахідній Україні.
Таким чином, кормова база для худоби в Україні була недостатня, за винятком Карпаті ліс. смуги, у яких було багатосіножатейіпасовищ, та на Західній Україні, де 1/10 засівної площі займаликормові. Основним кормом для худоби були взимкусіноісолома, влітку випас на пасовищах, значно менше —овесіячмінь; б.цукровареньвідходи їх продукції (хоч переважно частину цього високоякісного корму, такожмакухутощо, вивозили за кордон). Через недостачу кормів та низькопорідність українська худоба була мало молочна (у своїй масі давала 600 — 1 000 л молока на рік) і мало м'ясиста. Щойно за останні роки допершої світової війнипочалося деяке покращення — на Центральних і Східних Землях завдяки праціземств, але також завдяки заходампоміщицьких господарств. Велася робота над поліпшенням худоби, насамперед поширенням найкращих рас.
Значний спад числа овець був спричинений заоранням степів та браком попиту на вовну за кордоном (див. стор. 266). Зростання поголів'я великої рогатої худоби було незначне, і воно не дотримувало кроку з зростанням населення; зростало лише поголів'я свиней. Сильне зростання поголів'я коней, які, зокрема в степах, заміняли як тяглову силу волів (наприклад, на Херсонщині зросло число коней з 329 000 у 1881 до 814 000 у 1913; на всіх Центральих і Східних Землях — 5,5 млн).
У перші роки війни поголів'я худоби (зокрема великої рогатої) зросло на Центральних і Східних Землях у зв'язку зі збільшенням площі перелогів, труднощами експорту хліба, а тим самим і збільшенням кормової бази тваринництва.За роки воєнного комунізмувоно впало (до того спричинилася й посуха1921), знову збільшилося заНЕП-у (у зв'язку з збільшенням числаселянських господарств) і досягло найвищого стану в1928. Пізніше знищення селянського індивідуального господарства, спричиненеколективізацією, принесло занепад тваринництва: селяни самі вирізали частину худоби, замість віддати її доколгоспів. Дальший занепад спричинило погане господарювання в колгоспах іголод 1933, так що у1933залишилося ледве 41% числа коней з часів перед колективізацією, 53% рогатої худоби, 40% свиней, 38% овець і кіз. З1934кількість свійської худоби почала зростати (на це вплинув насамперед дозвіл колгоспникам тримати свійських тварин на присадибних наділах), але ще1940не був досягнутий стан 1928.
З 1934 радянська влада присвячувала чимраз більше уваги розбудові тваринництва в колгоспахірадгоспах: при всіх колгоспах створено (звичайно, 2 — 3)тваринницькі ферми, організовано тваринницькі радгоспи, багато зроблено для расового покращення худоби. З 1940 введено погектарний принцип поставок державі продуктів тваринництва. Про зростання питомої ваги колгоспів і радгоспів коштом приватних господарств свідчать числа: 1938 їм належало 31% великої рогатої худоби, 1941 — 49,5%; ч. для свиней: 33,8 і 49,6%, овець 60,3 і 81,7%. Решта припадала наособисті підсобні господарстваколгоспників,робітників,службовціві приватних власників.
Німецько-радянська війнаінімецька окупація Україниспричинили втрату частини поголів'я худоби, і щойно на початку1950-ихдосягнено стану1941. Назагал відбудова тваринництва ішла з значно більшими труднощами порівняно з іншими галузями сільського господарства, і воно щораз більше відставало від потреб усе численнішогоміського населення. Незадовільна була і далі кормова база, а колгоспники не були зацікавлені матеріально в розвитку тваринництва. Ці хиби намагалися усунути ухвали пленумів ЦК КПРС (вересневого1953, січневого1955й ін.) і ряд інших ухвал партії й уряду з1965та останньоXXIV з'їзд КПРСта КП України, які визначали напрями тваринництва. Відтоді збільшено посіви кормових культур ікукурудзи, підвищено заготівельні та закупочні ціни на продукти тваринництва, поліпшено племінний склад тварин, виведено ряд нових цінних порід і удосконалено багато старих; збільшено інвестиції в тваринництво та імпорт кормів з закордону, піднесено технологію. Чималим поштовхом для інтенсифікації тваринництва мають бути міжгосподарські тваринницькі підприємства, число яких зросло між 1970 — 76 з 38 до 218 (28% всього СРСР).
У світлі офіційної статистики збільшилося поголів'я великої рогатої худоби і свиней, залишилося без змін (з 1953) число овець, натомість зменшилося через механізаціюсільського господарства число коней та волів. Збільшення поголів'я худоби стосується лише колгоспів і (зокрема) радгоспів, в особистих підсобних господарствах воно зазнає невеликого, але постійного зменшення (див. табл. на стор. 2 545 і 2 722).
Ще більше від поголів'я тварин зросла їхня продуктивність: м'ясо, сало, молоко й вовна та їх заготівля.
Головними галузями тваринництва України є тепер розведення великої рогатої худоби й свинарство, далі —вівчарствоіптахівництво; занепало конярство. Допоміжне значення маютькролівництво,бджільництво,шовківництво,рибальствоізвіроводство.
1975на 1 000 населення припадало в Україні 488 штук великої рогатої худоби, 185 овець та 885 свиней; ч. для всього СРСР: 432, 563 і 256; число великої рогатої худоби і свиней для деяких інших країн:Польща— 390 і 626,Західна Німеччина— 233 і 327,США— 594 і 229,Данія— 605 і 1 518.
У світлі офіційної статистики зростання споживання м'яса і сала на особу населення зросло у 1960— 75 на 43%, молока і молочних продуктів на 46%, яєць на 53%.
Участь УРСР у тваринництва всього СРСРвелика: на УРСР припадає 21,5% поголів'я великої рогатої худоби та 30,8% свиней, 22,6% виробництва молока і 23,8% м'яса (1975). На особу населення вироблено197557 кг м'яса і 390 кг молока (ч. для всього СРСР: 59 і 358).
Попри зростання тваринництва, забезпечення широких мас населення його продуктами не є задовільне. Чималою допомогою є колгоспний ринок, який передусім забезпечує попит міського населення на молочні продуктийяйця.
Засновником відомої в Україні наукової школи з годівлі сільсько-господарських тварин є Пшеничний Павло Дмитрович.