5. Основні пунктуаційні правила перелічувальних конструкцій

Чіткість, зрозумілість і точність сприйняття тексту залежать і від дотримання пунктуаційних правил оформлення синтаксичних конструкцій з переліками.

Основні пунктуаційні правила перелічувальних конструкцій:

1. Після рубрик переліку, якщо вони не складні за будовою, ставимо кому; якщо ж ускладнені однорідними членами речення, вставними конструкціями, зворотами, ставимо крапку з комою.

2. У кінці рубрик переліку, коли вони досить поширені і кожна з них становить закінчене речення, ставимо крапку. Якщо окремі рубрики тексту, що починаються з абзаців (і нумеровані, і ненумеровані), закінчуються крапкою, то перше слово після двокрапки пишемо з великої літери.

3. Перед словами а саме, як-от та іншими, що стоять у реченні з однорідними членами після узагальнювальних слів, ставимо кому, а після них – двокрапку.

4. Позначення (нумерація) рубрик переліку може бути буквеним: а), б), в), цифровим: 1), 2), 3), словесним: по-перше, по-друге, по-третє. Після цих позначень може ставитися крапка, тоді речення починається з великої літери й закінчується крапкою. Але здебільшого буквені позначення подаються без крапки і після них перше слово переліку починається з малої літери, а цифрові позначки мають крапки після цифр без дужок. Словесна нумерація передбачає здебільшого завершення речення, крапку в його кінці, кому після вставного слова (по-перше, по-друге і т. д.).

6. Основні правила використання нової системи нумерації

Останнім часом значного поширення набула нова система нумерації частин тексту. Ця система передбачає використання лише арабських цифр і дає змогу обійтися без заголовків та інших засобів словесного або графічного виокремлення структурних частин тексту. Зручним у новій системі є також і те, що номер кожної рубрики містить повну інформацію про місце її у структурі розділу, глави, частини й тексту загалом.

Наводимо основні правила використання нової системи нумерації:

• кожна частина тексту, яка відповідає поняттям частина, розділ, пункт, підпункт, одержує свій номер;

• номери позначають лише арабськими цифрами;

• після кожної цифри ставлять крапку;

• номер кожної частини включає всі номери відповідних частин вищих ступенів поділу;

• номери найбільших за обсягом частин тексту – перший найвищий ступінь поділу – складаються з однієї цифри (1);

• на другому ступені поділу частини мають номери, що складаються з двох цифр (1.2);

• на третьому ступені поділу частини мають номери, що складаються з трьох цифр (1.1.3).

Дотримання в писемному мовленні рекомендованих норм та правил допоможе адресатові краще й точніше сприйняти переданий зміст, сприятиме швидшому й ефективнішому вирішенню ділових проблем.

Практичне заняття № 14

Поточний модульний контроль № 2

Практичне заняття № 15

Тема: Мовний етикет наукового стилю

План

1. Структура мовного етикету в науковому стилі.

2.  Різновиди взаємодії власне авторської та інтекстової інформації.

3. Мовні засоби для вираження позитивного оцінювання наукового дослідження.

4. Мовні засоби для вираження негативного оцінювання.

1. Структура мовного етикету в науковому стилі

Традиційно вивчення мовного етикету здійснюється в площині художніх, розмовно-побутових, ділових і почасти публіцистичних текстів. Науковий текст, як не парадоксально, залишається поза увагою мовознавців, хоча кожному вченому відомо: мовний етикет науки загалом і наукового тексту зокрема має свої особливості. А виявляються вони не лише в своєрідності системи лексичних та граматичних засобів його вираження, але й у специфіці типових етикетних ситуацій. Вирізняється також функціонування висловів мовного етикету в різних формах наукового спілкування – усному й писемному. Зрештою, усе це і складає підґрунтя однієї із важливих стильових ознак.

Мовний етикет наукового стилю регулює мовну поведінку, взаємини чітко окресленого кола мовців (напр.: учений – його колеги – у власне науковому підстилі; учений – його учні – у науково­-навчальному підстилі тощо). Крім того, він обслуговує сферу фахо­вого спілкування, тому засоби його вираження мають певні диференційні ознаки залежно від наукового стилю.

Структура мовного етикету в науковому стилі визначається фор­мою спілкування. В усному спілкуванні науковців переважають такі елементи мовного етикету, як звертання, прощання, подяка. Вибір мов­них засобів в усному мовленні майже повністю підпорядковується вимогам структурно-семантичної організації конкретного виду й жанру публічного виступу. Скажімо, форма звертання на науковому сим­позіумі, академічній лекції чи на захисті дисертації буде різною: цього вимагає специфіка комунікативної ситуації, тип адресата. Водно­час вона модифікується залежно від уподобань мовця, умов і мети спілкування. Етикетні вислови звертання (найчастотніші з-поміж інших в усному мовленні науковців) слугують не лише для встановлення контактів зі слухачами на початку доповіді, лекції, бесіди тощо. Їх використовують ще й для діалогізації усного мовлення, активізації уваги слухачів. Сучасні формули звертання, якими послуговуються вчені в офіційних ситуаціях, відзначаються уніфікованістю та стерео­типністю вживання і тільки почасти різняться від звертань в інших функціональних стилях.

Найбільшою ритуальністю (і консервативністю) вживання по­значені етикетні вислови, що обслуговують процедуру публічного захисту дисертацій (напр., звертання до голови і членів спеціалізо­ваної ради, вислови подяки опонентам тощо). Приміром: Вельмишановний голово спеціалізованої вченої ради.

Мінімальна «свобода вибору», а отже, стереотипність функціо­нування, притаманна етикетним висловам вітання й прощання. У деяких ситуаціях спостерігаються відмінності стильо­вого навантаження таких висловів. Напр., на лекції викладач здебіль­шого скористається нейтральними формулами на зразок: «Доброго ранку!», «Добрий день!» – «До побачення!», «До зустрічі!», «До наступної лекції!». Зустрівши на науковій конференції свого колегу, цей же викладач може привітати його урочистим: «Моє шануван­ня!». Якщо він «господар», організатор конференції, доречним буде вислів: «Радий Вас вітати в нашому місті!».

Стрижень писемного спілкування становлять такі елементи ко­мунікативних ситуацій: згода/схвалення, заперечення, побажання, подяка, що виникають як результат гармонійного співіснування двох – семантичного й комунікативного – потоків інформації в науковому тексті.