Петрочко Дитина в СЖО
.pdf1
Проведення державної політики щодо дитинства, розробку і здійснення цільових загальнодержавних програм соціального захисту та поліпшення становища дітей, координацію діяльності центральних органів виконавчої , влади, органів місцевого самоврядування у вирішенні питань соціально захисту дітей, надання їм практичної, методичної допомоги, консультацій з даних питань; забезпечення додержання вимог законодавства щодо встановлення опіки та піклування над дітьми та ін. забезпечує спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади - Міністерство України
усправах сім'ї, молоді та спорту (стаття 4 Закону України від 24.01.1995 р.
№20/95-ВР «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» (із змінами і доповненнями від 07.02.2007 p.).
У березні 2006 р. у підпорядкуванні Міністерства почав функціонувати |
|
Державний департамент України з питань усиновлення та захисту прав |
і |
дитини. При Міністерстві з 2000 р. активно працює Міжвідомча комісія з |
і |
питань охорони дитинства, що забезпечує координацію дій у вирішенні |
І |
питань, пов'язаних із життєзабезпеченням та розвитком дітей, залученням |
| |
їх до участі в політичному, культурному і духовному становленні держави. |
: |
На локальному рівні рішення щодо захисту прав дітей, які опинилися у |
' |
складних життєвих обставинах, приймають органи опіки і піклування - |
t |
районні, районні у містах Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі |
|
органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, які відповідно |
|
до законодавства провадять діяльність з надання статусу дитини-сироти |
|
та дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей-сиріт |
|
та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та |
|
піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського |
|
піклування, із захисту особистих, майнових та житлових прав дітей. |
|
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. № |
|
866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом |
|
прав дитини», консультативно-дорадчим органом, що утворюється головою |
|
районної, районної у містах Києві та Севастополі держадміністрації, |
|
виконавчого органу міської, районної у місті ради є Комісія з питань захисту |
|
прав дитини. Комісія відповідно до покладених на неї завдань: |
|
1) розглядає та подає пропозиції до індивідуального плану соціального |
|
захисту дитини, яка опинилася у складних життєвих обставинах, дитини- |
|
сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, який складається |
|
за формою, затвердженою Мінсім'ямолодьспортом; |
|
2) розглядає питання, у т. ч. спірні, які потребують колегіального |
|
вирішення, зокрема: реєстрація народження дитини, батьки якої невідомі; |
|
надання дозволу бабусі, дідові, іншим родичам дитини забрати її з |
|
пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я, якщо цього не |
|
зробили батьки дитини; позбавлення та поновлення батьківських прав; |
|
112
вирішення спорів між батьками щодо визначення або зміни прізвища та імені дитини; вирішення спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини; участь одного з батьків у вихованні дитини; побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав; визначення форми влаштування дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування; встановлення і припинення опіки, піклування; утримання і виховання дітей у сім'ях опікунів, піклувальників, прийомних сім'ях, дитячих будинках сімейного типу та виконання покладених на них обов'язків; збереження майна, право власності на яке або право користування яким мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування; розгляд звернень дітей щодо неналежного виконання батьками, опікунами, піклувальниками обов'язків з виховання або щодо зловживання ними своїми правами; інші питання, пов'язані із захистом прав дітей.
В Україні координацію та контроль над діяльністю щодо забезпечення прав юних громадян покладено на служби у справах дітей. Відповідно до чинного законодавства, вони мають право: забезпечувати влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім'ї, під опіку, на усиновлення; порушувати перед органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування питання про притягнення до відповідальності фізичних та юридичних осіб, які допустили порушення прав, свобод і законних інтересів дітей; відвідувати дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, за місцем їх проживання, навчання і роботи; вживати заходів для соціального захисту дітей; представляти інтереси дітей у судах та ін. На початок 2009 р. в Україні із 781 служби у справах дітей649 мали окремі підрозділи з питань опіки, піклування, усиновлення. На жаль, незважаючи на важливість покладених на служби повноважень, їх укомплектованість відповідно до норм законодавства становить близько 60%.
Значну роль у забезпеченні прав дітей відіграють центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (ЦСССДМ) - спеціальні установи, що забезпечують організацію і здійснення у відповідній територіальній громаді соціальної роботи з дітьми, молоддю та їх сім'ями, які опинилися у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги. Згідно із законодавством завданнями суб'єктів соціальної роботи з сім'ями, дітьми та молоддю є: участь у виконанні загальнодержавних, регіональних та інших програм соціальної підтримки сімей, дітей та молоді; надання різноманітних соціальних послуг; соціально-медичної, психолого-педагогічної, правової, інформаційної, матеріальної та інших видів соціальної допомоги, консультування дітей та молоді; здійснення соціально-профілактичної роботи серед дітей та молоді, реалізація системи заходів щодо запобігання негативним явищам та їх подолання; розроблення та здійснення реабілітаційних заходів
113
щодо відновлення соціальних функцій, морального, психічного і фізичного стану дітей та молоді, пристосування їх до безпечних соціальних та інших умов життєдіяльності, а також надання допомоги сім'ям, дітям та молоді, які потрапили у складні життєві обставини.
Відповідно до Закону України «Про соціальні послуги», прийнятого у 2003 p., будь-яка особа, яка опинилася у складних життєвих обставинах, може отримати такі види соціальних послуг: соціально-побутові, психологічні, соціально-педагогічні, соціально-медичні, соціальноекономічні, інформаційні, юридичні, послуги з працевлаштування, послуги з професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями. Зокрема, соціально-педагогічні послуги - виявлення та сприяння розвитку різнобічних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, організація індивідуального навчального, виховного та корекційного процесів, дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної та художньої діяльності тощо, а також залучення до роботи різноманітних закладів, громадських організацій, зацікавлених осіб.
Кількість ЦСССДМ постійно зростає: з 667 у 2002 р. до 1880 на кінець 2010 р. За станом на 01.01.2009 р. на обліку ЦСССДМ перебувало 64 850 сімей і 129 238 дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Під соціальним супроводом спеціалістів центрів у 2.009 р. перебувало 24 303 сімей (52 430 дітей); це 27,5% від загальної кількості сімей, що стоять на обліку.
Таблиця 2.1
Кількість сімей, які знаходилися під соціальним супроводом протягом року (за даними Міністерства України у справах сім'ї,
Рік |
молоді та спорту) |
Кількість сімей під соціальним супроводом |
|
2004 |
14 122 |
2005 |
26 467 |
2006 |
23 069 |
2007 |
25 476 |
2008 |
24 824 |
2009 |
24 303 |
У результаті соціального супроводу у 2009 р. у 1314 сім'ях діти не були вилучені із сімейного оточення, до 176 сімей діти повернулись із державних закладів.
Під соціальним супроводженням центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді за станом на 01.01.2010 р. перебувало 2903 прийомні сім'ї (4878 прийомних дітей), а також474 дитячих будинків сімейного типу (3134 дитини-вихованці). Водночас було охоплено соціальними послугами
114
близько 17,5 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають під опікою, піклуванням.
Складовою інституційного механізму забезпечення прав дітей, яку впроваджує Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту, є організація діяльності мережі спеціалізованих закладів і формувань. За 2004-2010 pp. створено низку закладів соціального обслуговування. Станом на 01.01.2010 р. функціонувало: 22 центри соціально-психологічної допомоги, 17 соціальних гуртожитків, 14 соціальних центрів матері та дитини, 14 центрів соціально-психологічної реабілітації для дітей та молоді з функціональними обмеженнями, 7 центрів для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді, 3 центри ресоціалізації наркозалежної молоді.
Крім цього, при центрах соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді в Україні працюють такі спеціалізовані формування: мобільний консультаційний пункт соціальної роботи в сільській та гірській місцевостях, віддалених районах міст (517), служба соціальної підтримки сімей (778), служба «Телефону довіри» (88), консультаційний пункт центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді у пологових стаціонарах, жіночих консультаціях та будинках дитини (734), служба соціально-профілактичної роботи (224), інформаційно-тренінговий центр (158), школа волонтерів (520) та ін.
За даними Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, в Україні існує 5 центрів реабілітації для осіб, які постраждали від торгівлі людьми (Житомирська, Волинська, Львівська, Одеська та Чернівецька області). Розширюється мережа установ соціального захисту дітей, створенихі за участю громадських та релігійних організацій, яка нараховує за станом на початок 2008 р. близько 60 одиниць.
Відповідно до законодавства країни, держава гарантує всім дітям рівний доступ до безоплатної юридичної допомоги, необхідної для забезпечення захисту їх прав (статті 3 Закону України «Про охорону дитинства»). Така допомога надається через мережу установ служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, відділів у справах молоді та спорту. В країні створена також мережа громадських приймалень, гарячих «телефонних ліній», безкоштовних юридичних приймалень тощо. З 2002го по 2008 pp. в Україні працювала Всеукраїнська дитяча лінія «Телефон довіри» (8-800-500-21-80). На жаль, її діяльність припинено.
Своєрідним моніторингом становища дітей та ефективності реалізації законодавчого та інституційного механізмів забезпечення прав представників підростаючого покоління є підготовка щорічних державних доповідей Президенту України, Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України та проведення соціологічних досліджень. Протягом 2001-2009 pp. були
115
115
підготовлені такі державні доповіді: «Захист та забезпечення дотримання житлових та майнових прав дітей» (за підсумками 2001 року) [127]; Державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2002 року [103]; «Проблеми бездоглядності та безпритульності дітей в Україні» (Державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2003 року) [337]; «Стан та соціальний захист сільських дітей» (Тематична державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2004 року) [424]; «Соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: досвід реформування» (Державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2005 року) [104]; Державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2007 року [105]: «Реалізація права дитини на виховання в сім'ї» (Державна тематична доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2008 року) [106].
Отже, в Україні здійснено цілий ряд важливих заходів на шляху побудови системи забезпечення прав дітей: активізовано процеси законотворення щодо дітей та сімей з дітьми; урегульовано питання державного забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, незалежно від форми влаштування; збільшено державну допомогу сім'ям з дітьми; створено мережу служб і закладів, покликаних захищати й підтримувати дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах; активізовано національне усиновлення; створено перші заклади нового типу, умови виховання в яких наближені до сімейних тощо.
Водночас потрібно визнаги, що нині існують певні труднощі щодо гарантування права дитини на виховання та розвиток у сімейному середовищі, а саме: відсутність цілісної державної сімейної політики і політики в галузі дитинства; неузгодженість загального бачення процесу забезпечення прав дитини як на державному, так і на регіональному рівнях; неефективна система управління процесами забезпечення прав дітей; недостатнє усвідомлення суспільством ризиків для розвитку дитини, пов'язаних із її розлученням з батьками; інституалізація дітей із неблагополучних сімей; недосконалі механізми формування відповідального й усвідомленого батьківства та ін.
Ми цілком і повністю поділяємо позицію Г. М. Бевз, що становлення в Україні системи забезпечення прав дітей потребує ціннісного визначення та узгодження з пріоритетами державної соціальної політики щодо дітей та сімей [24, с. 119]. Система охорони дитинства має бути спрямована на благополуччя усіх дітей України, натомість дифіцитарна орієнтованість державної політики щодо дітей розмиває основні стратегічні лінії забезпечення їхніх прав. Так, прийняті за останні роки в нашій державі нормативні документи орієнтовані на кризові соціальні явища, окремі категорії населення: насильство в сім'ї, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, заклади для дітей цієї групи, дитячу бездоглядність
та ін. При цьому збільшення кількості дефіцитарно орієнтованих законів при цьому не сприяє зменшенню кількості осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах. Така ситуація уможливлює численні маніпуляції, порушення задля отримання пільг; розподіл яких здійснюється згідно з належністю людини до певної категорії, підтвердженою правовим статусом.
Зараз право дитини на проживання в сім'ї закріплено пріоритетністю сімейних форм влаштування. Однак відсутність реформи державного управління створює конфлікт: потреби дитини можна визначити і забезпечити оперативним втручанням тільки в конкретній ситуації на місцевому рівні, а система прийняття рішень стосовно дитини працює на основі централізації. За таких умов неможливо оперативно вирішити питання задоволення потреб дітей, зростання яких відлічується хвилинами, а проходження документів між щаблями влади - місяцями [24, с. 122].
В Україні сім'я не виступає основним уповноваженим суспільства з виховання дітей. Наприклад, прийомні батьки на законодавчому рівні визначені законними представниками прав та інтересів прийомної дитини, проте згідно із підзаконними нормативними актами всі свої дії вони мають узгоджувати із органом опіки, що робить їх соціальну позицію нестійкою.
Упровадження системи фінансування «гроші ходять за дитиною» мало стосується утримання дітей у інтернатних закладах, тобто не можна говорити про те, що формується система єдиної фінансової підтримки дітей-сиріт, незалежно від форми їх влаштування.
Маємо парадокс: щоб дитині отримати право на державне утримання, їй потрібно втратити право на проживання в біологічній сім'ї (державне утримання можливе за наявності правого статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування). З іншого боку, умова влаштування дитини в прийомну сім'ю лише за наявності оформленого соціального статусу звужує можливості їх функціонування як форми тимчасового влаштування дитини, яка залишилася без батьківської опіки. Отже, за існуючої ситуації система забезпечення прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, зростати у біологічній сім'ї не створена.
Попри наявність законодавчого підґрунтя подолання явища бездоглядності та безпритульності дітей, гострою проблемою для країни все ще залишається порушення прав дітей, які живуть або працюють на вулиці. Ці діти все ще мають обмежений доступ до належних освітніх, медичних та соціальних послуг та до чинних форм і засобів захисту прав [251, с. 13].
Потребують законодавчого врегулювання питання протидії насильству в сім'ї в частині вилучення із сім'ї кривдника та проведення з ним соціальнореабілітаційної роботи [105, с. 35]. Аналіз порушень житлових і майнових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, який здійснюється Державним департаментом з усиновлення та захисту прав
117
дитини двічі на рік, засвідчує необхідність прийняття відповідного законопроекту, що дасть можливість урегулювати на законодавчому рівні питання обліку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, як громадян, котрі потребують поліпшення житлових умов, за місцем їх походження при досягненні 16-річногю віку, що прискорить процес отримання дітьми такої категорії впорядкованого житла. Нормативно-правового врегулювання потребують також питання збереження, оренди житла, закріпленого за дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, на час їх перебування у навчальному закладі [106]. Недостатньо зздіяний до забезпечення прав дітей інститут Уповноваженого з прав людини Верховної ради України.
Таким чином, аналіз змін, які відбувалися протягом 2001-2010 років, засвідчує вагомі здобутки у сфері захисту дитинства. Водночас, за результатами Звіту про проведення кабінетного дослідження з питань захисту дітей в Україні у 2009 р. [135], відсутня комплексна реформа, яка б уможливила формування єдиної загальнонаціональної системи захисту прав та інтересів дитини, незалежно від її статусу. Це пояснюється такими обставинами: зміни щодо державного захисту окремих категорій дітей в Україні здійснюються фрагментарно й ініціюються окремими міністерствами, відсутня чітка система координації і співпраці окремих відомств; врахування інтересів дитини не є пріоритетною цінністю порівняно із виконанням функціональних обов'язків окремих державних службовців на всіх рівнях.
Нерозв'язані проблеми стають поштовхом для окреслення й затвердження стратегій і пріоритетів забезпечення прав дітей в Україні, Модернізація системи забезпечення прав підростаючого покоління нашої країни викликана потребою синхронізації соціально-економічних процесів українського суспільства з європейськими і міжнародними аналогами. Враховуючи виклики швидкозмінного соціуму, ситуація щодо охорони дитинства, становища дітей України вимагає адекватного реагування як з боку держави, так і громадськості. Насамперед, ідеться про структурні зміни, пов'язані із переосмисленням принципів побудови системи забезпечення прав дітей, впровадженням нових підходів до роботи із сім'ями з дітьми, дотримання комплексності та адресності в наданні соціальних послуг населенню.
Новим документом, що визначив стратегію держави в напрямі захисту дитинства, є Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини, прийнятий 05.03.2009 р. Законом України «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року». У розробці даного документу авторка дослідження брала участь як керівник проекту Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні з підготовки його проекту.
Метою Національного плану дій є забезпечення функціонування оптимальної цілісної системи захисту прав дітей, визначення шляхів у регул to-
n e
вання проблем ефективного забезпечення її реалізації в Україні, враховуючи Цілі Розвитку Тисячоліття, стратегії Підсумкового документа Спеціальної сесії в інтересах дітей Генеральної Асамблеї ООН «Світ, сприятливий для дітей» та завдання Конвенції ООН про права дитини. Даний документ підтверджує прагнення та готовність України активізувати роботу, спрямовану на поліпшення становища дітей, і передбачає комплексний підхід щодо реалізації прав дитини на охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, культурний та духовний розвиток, на участь у житті суспільства, захист дітей від жорстокого поводження та удосконалення системи контролю і моніторингу становища дітей в Україні.
Отже, глобальним пріоритетом є створення в нашій державі середовища, сприятливого для дітей, де панує дух взаєморозуміння, миру, поваги, рівних прав та єдності, в якому діти мають широкі можливості для розвитку індивідуальних здібностей та інтересів.
Пріоритетами державної політики України на найближчий період визначено протидію ВІЛ/СНІДу, забезпечення доступу до високоякісної освіти, подолання бездоглядності та безпритульності дітей, захист прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, розвиток комплексу соціальних послуг дітям та сім'ям з дітьми, активізацію місцевої громади щодо покращення становища дітей.
Ключовим стратегічним напрямом України є підтримка та активне залучення до співпраці з державними організаціями в інтересах дітей громадських, благодійних та релігійних організацій, які є носіями притаманних українському народу духовно-моральних та культурних цінностей. Делегування їм повноваження щодо вирішення проблем дітей дозволить компенсувати нестачу відповідних ресурсів.
Не менш важливий стратегічний напрям - побудова національної системи моніторингу та контролю дотримання прав дітей в Україні; удосконалення процедури здійснення оцінки ефективності програм, заходів, що реалізуються у сфері дитинства.
Таким чином, для створення в Україні системи забезпечення прав дітей потрібно: по-перше, удосконалити законодавчо-нормативну базу України щодо захисту прав дітей і їх сімей з метою забезпечення повної реалізації положень Конвенції ООН про права дитини та інших міжнародних і національних законодавчих актів та нормативних документів; по-друге, зміцнити фінансове та матеріально-технічне забезпечення в повному обсязі галузі охорони дитинства, установ, закладів, служб, організацій, що працюють з дітьми і в інтересах дітей; по-третє, підвищити рівень професійної підготовки фахівців соціальної сфери. Якнайшвидше вирішити кадрові проблеми служб, закладів, установ, організацій, що працюють з дітьми і в інтересах дітей, інвестиції у формування і підготовку
119
кадрів, підвищення їх статусу та професіоналізму дозволять дітям повною мірою користуватися високоякісними послугами, по-четверте, активізувати розробку, впровадження та розвиток інноваційних технологій (освітніх, рекламно-інформаційних, ресурсів соціально-правового захисту, профілактики, соціального супроводу тощо); по-п'яте, забезпечити широке усвідомлення і розуміння громадськістю прав дітей; сприяти ширшому висвітленню у засобах масової інформації проблем дітей.
Реалізація стратегій та пріоритетів Національного плану дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини передбачав діяльність відповідно до визначених цілей, завдань, шляхів їх досягнення та індикаторів у різних сферах, зокрема: охорони здоров'я, освіти, захисту прав дітей різних груп, культурного і духовного розвитку; розвитку активності дітей, їх участі в житті суспільства, міжнародної співпраці в інтересах дітей. Це дозволить зміцнити національне планування, забезпечить необхідну координацію дій і ресурси для вирішення питань захисту прав дітей України.
Зокрема, для організації ефективної роботи із запобігання залишенню дітей без батьківського піклування, створення умов для своєчасного виявлення, влаштування, реабілітації та соціалізації бездоглядних та безпритульних дітей необхідно:
-забезпечити створення правових, економічних та соціальних умов для функціонування і зміцнення сім'ї, утвердження соціального партнерства сім'ї
ідержави, формування відповідального ставлення батьків до забезпечення всебічного розвитку та виховання дітей;
-удосконалити систему соціальної та соціально-педагогічної роботи із сім'ями з дітьми, що опинилися в складних життєвих обставинах: відпрацювати та впровадити інноваційні соціальні послуги, форми і методи роботи з сім'ями з дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах; запровадити систему державного моніторингу здійснення роботи з дітьми та їх сім'ями тощо;
-покращити процес виявлення, влаштування й реабілітації бездоглядних та безпритульних дітей та їх сімей: відпрацювати ефективні механізми негайного вилучення бездоглядних та безпритульних дітей з вулиці та їх ефективного влаштування; відпрацювати комплексні програми індивідуальної реабілітаційної та корекційної допомоги бездоглядним та безпритульним дітям з метою їх реінтеграції в сімейне середовище тощо.
Для забезпечення права кожної дитини на виховання в сім'ї слід:
- реформувати систему закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: реінтегрувати вихованців інтернатних закладів у їхні біологічні сім'ї чи в сім'ї родичів, якщо це в інтересах дитини; поширювати досвід реалізації громадськими організаціями проектів, що спрямовані на захист прав дітей, у процесі реформування закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;
120
- гарантувати права вихованців та випускників закладів для дітеи-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: впровадити систему індивідуальних планів опіки вихованців інтернатних закладів на основі оцінки їх потреб та життєвих навичок; розробити та впровадити програми психологічної та практичної підготовки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до праці, професійного самовизначення, самостійного життя; створити умови для адаптації молоді з числа дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до самостійного життя та їх доступу до різних видів соціальних послуг;
-розвивати сімейні форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в т. ч.: впровадити механізми створення короткотермінових та спеціалізованих прийомних сімей, і зокрема для дітей, сім'ї яких опинились в складних життєвих обставинах; запроваджувати систему перепідготовки прийомних батьків та батьків-вихователів, а також підготовки громадян до усиновлення, опіки та подальшого соціального супроводу таких родин.
Для реалізації фундаментального принципу якнайкращого врахування інтересів та потреб дитини окреслимо такі стратегічні вимоги:
-робота органів (служб, установ, організацій) має носити сімейноорієнтований характер. Вилучення дитини із сім'ї можливе лише у випадку, коли життю чи здоров'ю дитини загрожує небезпека. Якщо необхідність вилучення дитини обґрунтована, відразу після розлучення дитини з сім'єю має розпочатися робота, спрямована на відновлення благополуччя сім'ї і повернення дитини до неї;
-державні й неурядові організації, що працюють з дітьми і в інтересах дітей, мають займатися «плануванням постійності». Це багатогранна робота щодо забезпечення постійності (стабільності) у житті дитини, уникнення її переміщення в різні державні заклади чи інші сім'ї [109, с. 53-54];
-для забезпечення надання доброякісних соціальних послуг дітям, які опинилися у складних життєвих обставинах, потрібно розробляти і затверджувати стандарти надання послуг, шр створюють основу для оптимальної роботи фахівців і волонтерів, допомагають громадськості зрозуміти, як працюють соціальні інститути задля забезпечення прав дітей; вони гарантують прозорість і висувають вимоги до якості послуг, полегшують оцінку їх ефективності.
Отже, головну стратегію забезпечення прав дітей можна сформувати
таким чином: кожна |
дитина має жити в безпечній, |
стабільній |
і здоровій |
сім'ї, яка забезпечує |
задоволення її базових потреб, |
необхідне |
виховання, |
догляд, захищає від жорстокого поводження, насильства, експлуатації.
Досягнення зазначеного - загальна мета функціонування системи забезпечення прав дітей.
121