Петрочко Дитина в СЖО

і передавати інформацію та ідеї будь-якого роду, незалежно від кордонів, в усній, письмовій або друкованих формах, у формі творів мистецтва чи за допомогою інших засобів на вибір дитини» (стаття 13). Потрібно зауважити, що статті 12 і 13 про участь дітей проголошують паритетність взаємодії дорослих і дітей. Іншими словами, Конвенція вимагає, щоб діти розглядалися не як суб'єкти вивчення і турботи, а як суб'єкти зі своїми інтересами і турботами [449, с. 59-63]. У цьому контексті важливі також стаття 15 Конвенції, що декларує право на свободу асоціацій і свободу мирних зборів, а також стаття 17 - право на доступ до інформації. Детальніше питання участі дітей розкривається у розділі 5.

Щодо останнього принципу, представленого на схемі, то він декларує визначальне значення сім'ї у розвитку дитини. Даний принцип відображає баланс між правами дитини і батьків, мотивуючи останніх стати наставниками, вихователями, помічниками дітей щодо реалізації їхніх прав. Конвенція регулює систему відносин дитина-сім'я-держава. Комплекс основних принципів цього документа закріплює: права дитини, пов'язані із сім'єю; гарантії цих прав через обов'язки держав-учасників підтримувати сім'ю; права і обов'язки батьків, а також обмеження цих прав; обов'язки держави захищати дитину від «влади» батьків чи осіб, котрі їх замінюють.

Ми стверджуємо, що сприятливе стабільне сімейне середовище може формуватися лише у сприятливому суспільному середовищі. Водночас благополуччя сім'ї є запорукою благополуччя дитини, яка набуває здатності у перспективі покращити суспільне середовище, вивівши його на новий ступінь економічного, соціального, культурного розвитку.

У США право дитини на стабільну сім'ю було визнано базовим ще у 70-х pp. XX ст. [110, с. 50]. Американський досвід доводить, що піклування про права дітей і їхніх сімей має великий синергетичний ефект: зусилля, спрямовані на підтримку одних, йдуть на користь іншим [110, с. 52].

Науковими дослідженнями психології розвитку особистості Г. Крайга доведено, що зростання дітей у сприятливому для їх розвитку середовищі потенційно зменшує агресію та посилює в майбутньому просоціальні орієнтації дорослого населення [186]. Окрім цього, існує взаємозв'язок між зростанням людини в інституції, поза сімейним оточенням, та циклом бідності -тобто, інституції «створюють» людей, погано підготовлених до життя у світі, а тому більш уразливих і менш здатних забезпечувати власний статок [98, с. 40].

Отже, основним обов'язком держави є турбота про сім'ї, які опинилися у складних життєвих обставинах, оскільки ознакою їх функціонування є нестабільність. Низький рівень життєвої компетентності батьків - членів сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах, спричиняє недовготривалість позитивного ефекту від наданих державою чи неурядо-

22

вими організаціями соціальних послуг й неефективність забезпечення прав їхніх дітей загалом.

Можна стверджувати, що гарантувати право на гармонійне життя і розвиток дитини - основна мета забезпечення прав дітей, що деталізується в цілях: якнайкраще врахування інтересів і потреб дитини, недопущення дискримінації стосовно дітей, забезпечення їхнього права участі, створення сприятливого і стабільного сімейного оточення для дитини, підвищення батьківського потенціалу в керівництві дитиною з метою реалізації її прав. Зазначені принципи тісно пов'язані між собою; неврахування їх комплексності й взаємообумовленості деформує систему, робить її функціонування малоефективним. Водночас для успішного досягнення окресленого потрібно реалізувати усі права дітей, що закріплюють інші статті Конвенції.

Згідно з логікою дослідження, на особливу увагу заслуговують першорядні права дитини (права першого покоління) - особисті та політичні. Зокрема, органічною основою і головним призначенням особистих прав є забезпечення пріоритету індивідуальних, внутрішніх орієнтирів розвитку кожної особистості. Такі права, будучи атрибутом кожного індивіда, мають на меті гарантувати людині можливість індивідуального самовизначення і самореапізації. Право на життя, недоторканність особистості, політичні права є умовами гідного життя людини у цивілізованому суспільстві. Це певний каталог благ і можливостей, якими людина може вільно користуватися. У них виражена та міра свободи, яка дозволяє гармонійно співвідноситися зі свободами інших людей [330, с. 12].

Основна ціль усіх прав людини - забезпечення права на гідність. У цьому значенні гідність як визнання суспільством соціальної цінності, унікальності кожної конкретної особи (не лише дорослого, а й дитини) - джерело прав людини.

Сучасні умови розвитку суспільства і науки привели до того, що юридичні науки, педагогіка і психологія знаходять спільні шляхи розв'язання проблем становлення підростаючої особистості. Зокрема, Л. C. Виготський писав: «Поскільки всяке виховання виставляє певні ідеали, цілі та норми, постільки воно має мати справу з нормативними науками» [76, с. 37].

Уданому дослідженні ми керуємося положенням, згідно з яким базові

істоті. Отож, вважаємо за доцільне глибше зануритися у проблему потреб особистості, щоб обґрунтувати зв'язок прав та потреб дитини.

Проблема потреб знаходиться у секторі вивчення різних наук. Однак ніяк не можна стверджувати, що існує однозначне розуміння сутності й ролі потреб як людського феномена.

23

Зпозиції психології, потреба є комплексною психофізичною реакцією (яка включає в себе, безперечно, і свідомість) на відповідність між позитивно сприйнятим предметом і негативним відчуттям відсутності чогось [292].

С.Д. Максименко у ракурсі сучасної психології уточнює, що «потреба, тобто конкретизована з даний момент існування нужда, виникає як результат своєрідного процесу опредмечення останньої в тому чи іншому об'єкті; як результат контактів цілісної нужди з оточенням [348, с. 29-31].

Зпозиції філософії, потреба - це відображення суб'єктом діалектичної суперечності двох протилежностей: відсутність чого-небудь та ідеальне утворююче, що могло б цю відсутність заповнити [122].

Соціологія розглядає потребу як нужду в чому-небудь, що необхідне для підтримки життєдіяльності організму, людської особистості, соціальної групи, суспільства в цілому, як внутрішній побудник активності особистості. Потреба - стан нестатку, який стимулює діяльність, спрямовану на усунення цього нестатку [422].

Потреби виступають як такі стани особистості, через які здійснюється регуляція поведінки, визначається напрям думок, почуттів і волі людини. Разом з тим, потреби формуються і задовольняються у конкретному середовищі, набираючи форму, зміст, обумовлюються цим середовищем. Отож, потреби - об'єктивний нестаток організму в певних умовах, який забезпечує його життя і розвиток.

Педагогічна роль потреб випливає з їх ролі в розвитку особистості. На значення детального вивчення потреб дитини вказував ще видатний педагог К. Д. Ушинський. З цього приводу він писав: «Вихователь повинен прагнути пізнати людину, яка вона є в дійсності, зі своїми слабостями і в усій її величі, з усіма дрібними потребами і всіма великими духовними вимогами. Вихователь повинен знати спонукальні причини найбільш бридких і найбільш високих дій, історію зародження злочинних і великих думок. Тільки тоді він буде в змозі черпати в самій природі людини засоби виховного впливу» [459, с. 368].

Особливу увагу приділяв потребам дитини В. О. Сухомлинський. Педагог розумів, що саме задоволення потреб лежить в основі будь-якої діяльності, бо вони - рушій людського життя [430, с. 442]. У свою чергу І. Д. Бех звертає увагу на те, що коли не створити дитині адекватних форм реалізації її вікових потреб, то ці потреби не зникнуть, а шукатимуть інших форм реалізації, не виключаючи й асоціальних [34].

Одна із найвідоміших концепцій потреб вибудувана А. Маслоу [2.26; 227]. Відомий психолог припустив, що всі потреби людини організовані в ієрархічній системі за мірою їх особистісної важливості. Так, нижній рівень такої системи становлять вітальні потреби і потреби в безпеці. Якщо людина не має змогу задовольнити голод чи спрагу, всі інші потреби

24

відходять на другий план. Коли людина нормально задовольняє фізіологічні потреби, домінуюч/ім фактором її поведінки виступають потреби соціальні, до яких належать потреби у спілкуванні, дружбі, любові. Цінність добрих стосунків з оточуючими, прагнення кохати і бути коханим дуже велика, і людина продовжуватиме спрямовувати свої зусилля у цьому напрямі доти, доки ці потреби не будуть задоволені. Ще вище в ієрархії потреб розміщені потреби, які є проявом упевненості індивіда в собі, потреби бути незалежним, досягти високого статусу в соціумі, здобути визнання і повагу у своєму колі Задоволення цих потреб пов'язане із засвоєнням людиною цінностей, норм і зразків поведінки, які є соціально схвальними в суспільстві. Нарешті, піраміду людських потреб завершує потреба в самореалізації. Вона передбачає реалізацію активності людини в значущих для неї сферах життєдіяльності чи взаємостосунків. Це бажання максимально розкрити себе, свої можливості, здібності і таланти, це прагнення до саморозвитку, творчості. Водночас необхідно, щоб успішність цього процесу визнавалась і схвалювалась.

Уконтексті загальних закономірностей потреб людини слід розглядати

йпотреби дитини. Кількісні та якісні характеристики потреб дитини визначаються індивідуально. Нерідко на такий «набір» вплив мають не стільки психологічні особливості дитини, скільки обставини її життя, соціальний досвід. Утім, якщо говорити не про конкретну особистість, а загалом, потреби дітей, у порівнянні з потребами дорослих, мають свою специфіку. Зокрема, дитина не може повноцінно розвиватися без любові, емоційного тепла, значущого дорослого, котрий створює для неї безпечне

йстабільне середовище.

Усе, що дитина буде робити в певних об'єктивних умовах, залежить від її потреб і волі. Однією із основних властивостей потреби є те, що вона пробуджує активність, спрямовану на певну сферу діяльності і одночасно залишається засобами цілеспрямованого впливу на дитину.

Існують різні класифікації потреб людини (біологічні і соціальні, матеріальні і духовні, елементарні і вищі, природні і штучні, предметні й функціональні). Проте варто уточнити, що немає загальних абстрактних потреб. Ми говоримо про уявлення щодо потреби. Лише вони в ідеальній формі відображають загальні особливості потреб і як продукти інтелектуальної діяльності мають ознаки узагальнення [252].

Людина як структурне ціле об'єднує в собі біологічну, психічну і соціальну підструктури, що взаємообумовлюють одна одну. Тому ми цілком поділяємо погляди Н. 111. Чхартішвілі, який об'єднує потреби людини у три групи: біогенні, психогенні й соціогенні. Біогенні потреби виникають на основі тілесних змін і ними ж задовольняються. Психогенні проявляються в психічній структурі особистості і знаходять своє задоволення в психічних

25

процесах. Соціогенні потреби з'являються в соціальній структурі особистості під впливом соціальної ситуації; неодмінною умовою їх задоволення є інша людина чи група, з якими суб'єкт потреби прагне встановити певні стосунки [252, с. 22]. Такі потреби завжди виникають у ході певних соціальних взаємодій. Вони спрямовані на співіснування, дружбу, любов, партнерство, владу. «Фрустрація таких потреб іноді веде до смерті особистості, тоді коли незадоволення потреб інших груп не має такого наслідку» [252, с. 21].

До біогенних потреб належать: 1) потреби в їжі, сні, відпочинку, самозахисті, моторній активності; 2) сексуальні потреби; 3) потреби в розмноженні та ін.

Психогенні потреби це: 1) інтелектуальні потреби (в інтелектуальній активності, в отриманні інформації, нових вражень, здобутті знань, конструюванні); 2) естетичні потреби (в естетичному спогляданні, в репродукції естетичних явищ, у естетичній творчості); 3) свобода; 4) порядок; 5) успіх, 6) багатство (отримання і збереження цінностей): 7) туризм і видовища; 8) праця; 9) мрійливість; 10) ігри і розваги; 11) сенсації та ін.

До соціогенних потреб належать: 1) потреби, спрямовані на благо інших людей (благородність, справедливість, захист інших, турбота про дітей і благополуччя родини, принесення іншим задоволення); 2) потреби в соціальних стосунках, спрямованих на благо інших і самого себе одночасно (обмін думками, бесіда, співпраця, сімейне щастя, дружба і любов, знаходження під опікою (наставництвом) іншого); 3) потреби в соціальних стосунках, спрямованих на самого себе, зокрема потреба в самоствердженні -завойовувати і зберігати власний престиж, стати предметом уваги, відстоювати власну гідність, бути незалежним, змагатися і перемагати [252, с. 22-24].

Не всі із перерахованих потреб мають однакову значущість у житті людини. За допомогою педагогічного впливу одні можна розвинути, а інші мінімізувати. Так, із психогенних потреб в аспекті соціального виховання перевагу потрібно віддавати інтелектуальній активності, потребі успіху, а із соціогенних - потребам бути вільним і незалежним, завойовувати престиж. Варто уточнити, що потреба престижу має розглядатися саме як потреба вищого порядку, бо пов'язується із соціальною презентацією, визнанням, прагненням досягати успіху, роблячи добро і отримуючи від цього задоЕїолення, бажанням відчувати повагу інших.

Серед науковців, яким ми завдячуємо вивченням проблеми потреб дітей, слід назвати О. І. Левицьку [206], Е. О. Помиткіна [321], P. С. Нємова [253], В. А. Киричок [154], Б. С. Кобзаря [163] та ін. Враховуючи напрацювання названих науковців, спробуємо визначити перелік потреб, задоволення яких є умовою гармонійного розвитку дитини. Беручи до уваги єдність

26

біологічного, психічного і соціального в структурі особистості, вважаємо, що це мають бути потреби дитини усіх трьох груп (біогенні, психогенні й соціогенні).

Біогенними потребами дитини є потреби: у повноцінному харчуванні, достатньому і спокійному сні, відпочинку, фізичних навантаженнях, що не шкодять здоров'ю, розвитку моторики. Задоволення таких потреб забезпечує фізичне здоров'я дитини (стан організму, що характеризується відсутністю будь-яких змін, пов'язаних із захворюваннями). Інтегрований компонент таких потреб можна назвати «Здоров'я». До них доцільно віднести також необхідність у належному догляді, коли дитина хворіє, а також у порадах й інформації з питань, що стосуються здоров'я, здорового способу життя, в т. ч. сексуальну освіт/; про шкідливість куріння, вживання алкоголю, наркотиків тощо (особливо серед дітей старшого віку).

Психогенні потреби дитини насамперед стосуються всіх аспектів її когнітивного розвитку. Для підростаючої особистості важливими є: можливості для отримання необхідної інформації; доступ до книжок та інших джерел знань; розвиток когнітивних навичок та інтересів, інтелектуальна активність. З метою задоволення естетичних потреб для дитини необхідно читати книги, грати на музичних інструментах, відвідувати виставки, концерти, малювати, брати участь у спортивних змаганнях тощо.

Не можна оминути увагою у сфері психогенних потреб емоційний розвиток дитини, що проявляється в переживаннях, страхах, прив'язаностях, її самоконтролі, умінні адаптуватися до змін тощо. Дитина потребує гри й успіху; нових вражень і стійких захоплень. Тісний зв'язок з емоційним розвитком має самоусвідомлення дитини: потреби в усвідомленні себе як окремої і цінної особистості, прийнятті з боку сім'ї, однолітків і громади, відчутті приналежності до них. Для повноцінного розвитку дитини важливим є усвідомлення нею «образу Я», самоповага, адекватна самооцінка, належна тендерна орієнтація тощо. Вона прагне розгорнути власну активність - іншими словами, потребує свободи; для неї важливо мати можливість працювати (за умов, що це не шкодить її здоров'ю).

Усі вищеперераховані психогенні потреби можна представити в таких інтегрованих компонентах, як «Інтелектуальний розвиток», «Естетичний розвиток», «Емоційно-ціннісний розвиток», «Самоусвідомлення і самовизначення». Об'єднуючим елементом перших двох інтегрованих компонентів могло б бути поняття «освіта» як процес і результат засвоєння особистістю певної системи наукових знань, практичних умінь і навичок й пов'язаного з ними того чи іншого рівня розвитку її розумово-пізнавальної

ітворчої діяльності, а також морально-естетичної культури [118. с. 614].

Уракурсі соціалізації особистості найбільше значення мають Для дитини соціогенні потреби і факт їх задоволення. Зокрема, неабияку роль

27

для повноцінного зростання відіграють сімейні та соціальні стосунки. У системі міжособистісних взаємодій у сімейному середовищі формуються духовні якості особистості: доброта, чуйність, відповідальність, альтруїзм, чи, навпаки, - бездуховність. Саме тому важливе значення для розвитку дитини мають: потреба у стабільних і теплих стосунках з батьками/ опікунами, братами/сестрами; можливість розвивати співчуття, ставлячи себе на місце іншого; дружба з однолітками та іншими значущими особами, а також реакція сім'ї на ці стосунки.

Серед соціогенних потреб доцільно звернути увагу на соціальне самовизначення як свідоме знаходження особистістю власної, досить "незалежної позиції в системі соціапьних зв'язків у різних сферах життєдіяльності, що відбувається нерідко шляхом засвоєння різних соціальних ролей. Соціальне самовизначення стає основою для успішної орієнтації дитини в соціальній реальності, гармонійного поєднання життєвих цілей індивіда із суспільними потребами [118, с. 849].

Потреба дитини у соціальній самореалізації як результат соціального самовизначення проявляється в прагненні виразити, презентувати саму себе, свої вміння, здібності, якості й отримати власне задоволення від результатів такої діяльності, а також відповідне визнання від оточуючих. При цьому особливої ваги набуває для дитини можливість одержати пораду від батьків/опікунів щодо презентації в різних ситуаціях і за різних обставин. Соціальна презентація пов'язана з усвідомленням, як зовнішній вигляд та поведінка сприймаються оточуючими. Діти вчаться отримувати зворотний зв'язок (повідомлення, сигнал) щодо того, яке враження вони справляють. Водночас діти не прагнуть будь-якою ціною пристосовуватися до думок інших; їм важливо відчувати, до вони можуть розраховувати на консультацію, пораду дорослих, але повинні обов'язково прийняти отриману настанову.

Уконтексті дослідження для нас цінними є теоретичні положення

С.С. Гіля про свободу в самореалізації. Науковець зазначає: «Свобода в самореалізації - необхідний суб'єктивний елемент, бо в процесі самореалізації особистість долає суперечності між необхідністю і свободою, свобода стає змістом необхідності» [84, с. 38].

Уточнюючи ці позиції, зазначимо, що для дитини важливо отримувати знання, розвивати вміння і навички, необхідні для збільшення незалежності від дорослих. А незалежність перш за все формується із навичок самообслуговування (це комплекс дій, що дозволяють дитині самостійно підтримувати себе й особисті речі в стані, який відповідає прийнятим санітарногігієнічним і соціально-побутовим нормам), що сприяють розвитку прагнення самотужки розв'язувати соціально-побутові проблеми; уміння одягатися, їсти, безпечно поводитися на дорозі тощо. Такі дії розви-

28

ватимуть уміння, що є дуже важливими у подальшому самостійному житті. Задоволення від процесу самореалізації дає людині відчуття самоствердження.

Результатом самоствердження особистості має стати сіійкз відбуття власної гідності як основи духовної свободи особистості, інакше - усвідомлення і переживання особистістю самої себе в сукупності моральнодуховних характеристик, що викликають повагу оточення. Підростаюча особистість має набути досвіду відповідальної свободи вибору. Проте свобода буде обманом без усвідомлення своїх прав та обов'язків.

Для гармонійного розвитку дитини необхідно формувати психогенні і соціогенні потреби вищого порядку. При цьому соціогенні потреби, спрямовані на благо інших і на благо інших і самого себе, посилюються соціальними контактами. Тобто, стосунки дитини з іншими на різних рівнях соціальних взаємодій активізують її соціогенні потреби. З віком саме такі потреби визначають поведінку дитини. Узагальнена схема потреб дитини, необхідних для її гармонійного розвитку, представлена на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Класифікація потреб дитини

29

Співвіднесемо потреби дитини з її правами, окресленими у Конвенції ООН про права дитини.

Отже:

-біогенним потребам дитини відповідають право на життя (стаття 3), на виживання та розвиток (стаття 6), право на медичну допомогу (стаття 24), право на соціальне забезпечення (стаття 26), право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку (стаття 27), захист від незаконного вживання наркотичних та психотропних речовин (статгя 33), захист дитини від сексуального домагання (стаття 34);

-психогенним - право отримати відповідну інформацію (стаття 17), свобода думки, совісті та релігії (стаття 14), право на освіту (стаття 28), розвиток особистості, талантів, розумових та фізичних здібностей (стаття 29), право на відпочинок, дозвілля та участь у культурному та творчому житті (стаття 31), захист від втручання у особисте життя, сімейне життя, недоторканність житла, на таємницю кореспонденції (стаття 16), на збереження своєї індивідуальності (статті 7, 8) та ін.;

-з соціогенними потребам дитини співзвучні такі права: недискримінація (стаття 2), право на захист від найгірших форм дитячої праці, торгівлі дітьми, експлуатації, катувань (статті 32-39), захист від зловживань та недбалого поводження (стаття 19), на сімейні зв'язки та піклування з боку батьків (статті 5, 7-10, 18, 21, 25), на свободу асоціацій та мирних зборів (стаття 15), право не бути скривдженою (стаття 37), вільно висловлювати свої погляди (стаття 12) та ін.

У Преамбулі до Конвенції зазначено: «дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння» [180, с. 3]. Йдеться не про що інше, як про найважливіші соціогенні потреби, згадувані вище.

Отже, в основі прав дитини лежать її потреби. Відповідно сукупність актуалізованих прав залежить від виявлення фактів порушення потреб та інтересів дитини, що перешкоджають її розвитку. Водночас незадоволені потреби можуть спонукати людину до порушення норм та відмови від виконання покладеного на неї обов'язку [503, с. 9].

З цього приводу класик філософії права Є. Н. Трубецький зазначав. «Право - насамперед явище психологічне. Первинним джерелом права завжди є наша свідомість. Тому сила і дієвість будь-якого права обумовлюється внутрішнім велінням» [462, с. 411].

Потреби людини - це результат закономірного, природного процесу еволюції. Способи їх задоволення визначаються правами і свободами людини: правом на життя, на здоров'я, відпочинок, правом на роботу,

ЗО